Согласно теории театральной семиотики все театральные знаки можно разделить на три подвида: иконические (аналогии), указательные и символические. Рассмотрены особенности функционирования принципа художественной аналогии (или иконической образности) в контексте ренессансной предметно-изобразительной эстетики. Предпринята попытка показать, как лингвистическая аналогия функционирует в драматургических произведениях У.Шекспира.

Проаналізовано діяльність народної артистки України В.М.Чистякової, яка створила чимало видатних сценічних образів, прославила жінку-сучасницю ("Платон Кречет" Корнійчука, "Молода гвардія" за Фадєєвим, "Глибока провінція" Свєтлова) та оспівала мужню боротьбу за права поневоленої жінки ("Гайдамаки" за Шевченком, "Гроза" Островського, "Талан" Старицького, "Євгенія Гранде" за Бальзаком, "Примари" Ібсена). Значну увагу приділено Молодому театру під керівництвом Л.Курбаса, що ствердив нову репертуарну традицію, а також визначив нові критерії мистецьких цінностей.

Розповідається про життя та творчу діяльність української театральної акторки В.Левицької, її роботу в театрах ім. І.Котляревського, Л.Українки, Львівському Оперному Театрі, в Ансамблі Українських Акторів, в трупах О.Карабіневича та Я.Стадника. Наведені пам'ятні дати життя і діяльності В.Левицької, список ролей, а також показник п'єс, опер, оперет та фільмів, в яких акторка приймала участь.

Висвітлено питання теорії вірша та практичної роботи з віршованою формою. Наведено методику роботи з віршем та віршованою драматургією, що поєднує віршоритмічний, а також дійовий аналіз поетичного твору. Детально розглянуто народну систему віршування, українські народні ритми тощо.

Наведено факти, які свідчать про великий успіх драматургії А.П.Чехова на сцені харківських театрів. Вистави "Іванов", "Чайка", "Дядя Ваня", "Три сестри", "Вишневий сад" увійшли в історію мистецтва початку XX ст., нерідко випереджали столичні спектаклі за часом і сценічною майстерністю.

Проаналізовано режисерську практику Заслуженого діяча мистецтв України В.О.Шулакова, постановника найвизначніших вистав за останні два десятиліття: "За двома зайцями", "Сірано де Бержерак", "Баня", "Сватання на Гончарівці", "Політ над гніздом зозулі", що стали безпрецендентними бестселерами української сцени та спричинили виникнення абсолютно самобутнього естетичного напрямку у новітній режисурі.

Розглянуто питання становлення класичного стилю бельканто в оперній культурі Італії XVII - XVIII ст. Особливу увагу акцентовано на проблемі регістрової природи співацького голосу та її використанні в оперному виконавстві різних епох. Розкрито феномен і провідну роль у цьому процесі співаків-кастратів, а також охарактеризовано манеру виконавства співаків зі звичайними голосами.

Висвітлюється життя та діяльність видатного українського композитора і диригента, засновника національної оперети - Олексія Рябова, який створив понад 30 музичних комедій та оперет ("Коломбіна", "Сорочинський ярмарок", "Майська ніч", "Весілля в Малинівці", "Червона калина" та ін.). Повідомляється, що з його багатогранною мистецькою діяльністю пов'язані становлення і формування Київського державного театру оперети і Харківського українського театру музичної комедії. Підкреслюється, що численні втілення самобутніх творів О.Рябова на багатьох сценах України та зарубіжних театрів сприяли високим художнім досягненням і широкому визнанню української музично-театральної культури.

У монографії, що є складовою частиною наукової праці "Моделі розвитку та механізми функціонування сфери культури України на межі століть: історія, теорія, практика розвитку (на прикладі української національної театральної культури)", досліджуються тенденції, проблеми та перспективи розвитку взаємовідносин владних і театрально-мистецьких структур в Україні. Аналізуються причини і наслідки державної політики в галузі української культури, становлення її концептуальних засад; спадковість правотворення в галузі культури та апогей державного управління нею; самоорганізація українського театру в контексті парадоксів державної культурної політики та ін.

Розглянуто громадсько-політичні умови в роки заснування українського професіонального театру, роль у цьому процесі М.Л.Кропивницького. Проаналізовано його режисерську школу, а також мистецтво як режисера та актора, який на сьогодні вже існує лише в історії театру, чиї майстерність і досвід необхідні для створення нового театру або подальшого існування національного театру взагалі.

На основі спогадів сучасників, листів і документів висвітлено життя та творчу діяльність Марка Кропивницького - засновника українського театру, класика української літератури. Особливу увагу приділено харківському періоду життя письменника, зокрема на хуторі Затишок, спілкуванню з видатними харків'янами, виступам на харківській сцені та в повітових містах і селах губернії.

Систематизовано та викладено основні питання теорії та практики звукорежисури у драматичному театрі. Висвітлено факти з історії звукорежисури. Розглянуто елементи музичної мови та розкрито засоби музичної виразності у контексті драматичної постановки. Досліджено теоретичні та практичні аспекти функціонування музики, шумів, звукових ефектів у сучасній драматургії. Запропоновано оригінальну систему практичної розшифровки музично-шумової ремарки.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ335.413(4Укр)-07

Рубрики:

Історія оперного театру

Шифр НБУВ: Ж16622 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Одна з найменш досліджених сторінок історії українського театру - творча діяльність режисера І.А.Маковського. Проаналізовано виставу "Лісова пісня" (1940 р.), яка стала подією культурного життя Харкова того часу.

Досліджено питання становлення режисури в історичному контексті: від доісторичних видовищ до сучасного професійного театру. Автор, грунтуючись на останніх даних психологічної науки, виходячи з власної багаторічної практики режисера та педагога і досвіду провідних театральних митців, дослідив участь життєвого досвіду актора у творчому процесі роботи над роллю, дав класифікацію видів життєвого досвіду. Подано рекомендації щодо вдосконалення психотехніки актора й режисера, а також щодо оптимізації режисерських репетицій.

В роботі розглядається процес розвитку українського театрального мистецтва 20-30-х років ХХ ст. як складовий процес загальноцивілізаційного художнього розвитку людства; простежується вплив інших культур на формування естетичної культури людини в історичному контексті; визначається роль творчості Леся Курбаса у розвитку українського театру і роль провідника входження українського художнього мистецтва у загальний світовий культурний процес.

Розглянуто питання стратегії та тактики сучасної мистецтвознавчої науки, перспективи і реальні можливості досліджень з історії українського мистецтва, мистецтвознавчі концепції XX ст. Висвітлено проблеми теорії та історії українського мистецтва. Наведено результати семіолітичного дослідження символіки українського народного мистецтва. Розглянуто питання української графіки XX ст., українського театрознавства в контексті сучасної європейської науки про театр, постнеокласичної науки, театру діаспори, діяльності Ансамблю Українських Акторів у Німеччині, українського театру у контексті епохи. Висвітлено Вагнерівський фестиваль у Байройті. Досліджено особливості музики язичництва та раннього християнства, морально-етичної позиції митця: нормативів і компромісів, акустичних реалій та їх відображення в музичному мисленні, формування нової концепції українського музично-культурного процесу XX ст., концептуального осмислення історії кіно України.

Проблеми акторської майстерності висвітлено в естетичному та соціокультурному аспектах, які, за К.С.Станіславським, полягають у обов'язковому натхненні у творчому акті та творенні художнього образу, а також у внутрішній дисципліні, можливості керувати натхненням.

Висвітлюється унікальна історична глава національного театрального мистецтва, замовчувана впродовж півстоліття. На багатому архівному, документальному, іконографічному матеріалі, свідченнях учасників тогочасного театрального процесу розглядається творчість митців, котрі, опинившись у небезпечних і принизливих умовах гітлерівської окупації, змогли підняти театральну діяльність до рівня могутнього фактора патріотизму, націотворення, духовного захисту народу.

Зроблено спробу висвітлити одну з малодосліджених і актуальних проблем духовного процесу в Україні під час національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. Висвітлюється період відродження українського театру в Добу Центральної Ради, театральне життя в період Української Держави і за часів Директорії УНР.