Розглянуто різноманітність прісноводних черевоногих молюсків, знайдених в Закарпатській області України, прокоментовано їх поширення та екологію. У зразках, зібраних в низовинних та гірських частинах Українського Закарпаття, виявлено 35 видів. Три види вперше зареєстровано у регіональній фауні: Viviparus sphaeridius, Bithynia troschelii і Segmentina montgazoniana. Для видів, що зустрічаються в регіоні, надано стислі зауваження щодо біотопів, в яких вони були зареєстровані, та відповідні таксономічні коментарі. Розглянуто найвиразніші особливості малакофауни Українського Закарпаття; також обговорено присутність або відсутність представників деяких таксонів у порівнянні із суміжними регіонами. Результати проведених спостережень підтверджують, що поширення черевоногих молюсків залежить від типів водойм та їх висотного знаходження. Наведені дані доповнюють знання щодо регіональної малакофауни і мають сприяти уточненню біогеографічного статусу Закарпатського регіону.

Часткову послідовність мітохондріального гену баркодингу COI було прочитано у семи видів із різних таксономічних груп: Ambystoma mexicanum (Amphibia, Ambystomatidae), Darevskia lindholmi, Lacerta agilis exigua (Reptilia, Lacertidae), Erinaceus roumanicus (Mammalia, Erinaceidae), Macrobiotus sp. 1 та 2 (Eutardigrada, Macrobiotidae) і Cameraria ohridella (Insecta, Gracillariidae). Послідовності було порівняно з послідовностями у базах даних та їх місце на філогенетичних деревах було визначене, якщо таксони ще не були секвеновані до того. Було підтверджено наявність мексиканського аксолотля в герпетокультурі в Україні. Одержані часткові послідовності гену COI для кримської скельної ящірки та східної прудкої ящірки. Показано наявність двох мітохондріальних ліній тардиград із групи Macrobiotus hufelandi в одному зразку із Зейського природного заповідника на Далекому Сході: одна була майже ідентична італійській M. macrocalix, а інша схожа на послідовності M. persimilis і M. vladimiri. Також підтверджено присутність інвазивного гаплотипу "A" мінуючої каштанової молі в Україні, що підтверджує гіпотетичний шлях інвазії з Центральної Європи.

Зроблено оцінку рівня генетичного різноманіття глушця в Білорусі. Цей вид птахів є цінним біологічним ресурсом, що також виступає природним індикатором стану великих лісів і ступеня їх порушення діяльністю людини. Для Білорусі було описано два підвиди глушця - Tetrao urogallus major (C. L. Brehm, 1831) і Tetrao urogalluspleskei (Stegmann, 1926). Для проведення дослідження як молекулярного маркера було використано перший домен контрольної ділянки мітохондріальної ДНК. Додаткова оцінка рівня генетичного різноманіття глушця проводилася шляхом розрахунку ефективного розміру його популяції (Ne) у Білорусі. Виявлено, що відсутність підвидової структури характерна для всіх досліджених зразків глушця з Білорусі. Дані про внутрішньовидову структуру і генетичну різноманітність глушця з Білорусі надають змогу вважати його популяцію в центральній і східній частинах країни стабільною та стійкою. Це можна пояснити його включенням у загальну філогеографічну структуру птахів бореальной лінії. Низькі значення ефективного розміру популяції для частково ізольованої популяції глушця із західної частини країни вказують на необхідність підвищеної уваги і подальшого моніторингу цієї популяції.

Зроблено спробу визначити важливі кліматичні показники, що формують сучасну біокліматичну нішу низки видів кліщів-шкідників, пов'язаних з зерном та зернопродуктами, що зберігаються тривалий час. Для цього застосовано підхід, заснований на моделюванні поширення видів (МПВ). Використано базу біокліматичних показників ENVIREM. На надійність моделей найбільше впливали: показники, в основі яких лежить потенційна евапотранспірація, яка характеризує енергію навколишнього середовища, та які переважно корелюють з температурою та режимами зволоження та сильними коливаннями температури, що відображають суворість клімату та/або екстремальних погодних явищ. Хоча розглянуті види кліщів займають антропогенні екосистеми, вони більш або менш залишаються під впливом навколишнього біокліматичного середовища і тому в перспективі можуть зазнати вплив кліматичних змін. У цьому аспекті необхідні дослідження, щоб визначити, як це вплине на майбутні цілі менеджменту стосовно безпеки зберігання продуктів харчування.

Прибережні морські екосистеми на острові Пасхи вивчені слабко, і основними дослідженнями були знахідки окремих видів, зроблені під час наукових експедицій. Мета дослідження - застосування просторового аналізу розподілу і нульової моделі спільного використання ніші в опублікованих даних про літоральних морських черевоногих і декапод на скелястому березі острова Пасхи, що базується на польових роботах в 2010 р., і публікації інформації з крейсера CIMAR в 2004 р. Польові дані виявили наявність декапод Planes minutus (Linnaeus, 1758) і Leptograpsus variegatus (Fabricius, 1793), тоді як із черевоногих молюсків спостерігалися Nodilittorina pyramidalis pascua Rosewater, 1970 і Nerita morio (GB Sowerby I., 1833). Аналіз вивченого матеріалу показав наявність більшої кількості видів у зразках, зібраних в 2004 р., у порівнянні з даними, зібраними в 2010 р., при чому один вид помітно домінував у порівнянні з іншими видами. Просторовий розподіл видів, про який повідомлялося у польових роботах, показав, що P. minutus і N. morio мають агрегований характер і від'ємний біноміальний розподіл, L. variegatus мав однорідний характер з біноміальним розподілом і, нарешті, N. pyramidalis pascua, незважаючи на агрегований характер розподілу, не мав негативного біноміального розподілу. Нарешті, результати нульової моделі показали, що через відсутність конкуренції, види, про які повідомлялося, не поділяють екологічну нішу. Результати узгоджуються з іншою аналогічною інформацією про прибережні і субліторальні фауни острова Пасхи.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.334.252.53*44 + Е623.33*669.343.1

Рубрики:

Cyprinoidei Коропоподібні

Pisces Риби. Іхтіологія

Шифр НБУВ: Ж27025 Пошук видання у каталогах НБУВ