Описано Liophloeothrips baharae sp. n. за голотипом, самкою, зібраною на мертвих гілках під дубами в лісах Загросу провінції Ілам, Західний Іран. Цей вид близький до з L. reperticus Ananthakrishnan & Muraleedharan, 1974 з Індії.

Аналіз сучасних поселень карасів у водних системах Східної України виявив переважання в регіоні дигенетичного китайського карася, Carassius auratus, чисельність якого становила 78,7 % загальної кількості обстежених представників роду. Другу групу становить гіногенетічний срібний карась, C. gibelio (14,3 %), представлений біотипами клону і рекомбінантними індивідуумами. Звичайний карась, C. carassius (3,6 %), виявився рідкісним, і його чисельність не перевищувала кількості спійманих гібридів C. auratus х C. carassius (3,4 %). Ретроспективний аналіз літературних даних і музейних колекцій надав змогу описати зміни видового складу роду, що відбулися за останні 150 років. За цей період карась, C. carassius, який був єдиним і найпоширенішим представником роду Carassius Jarocki, 1822 в регіоні, став майже вимерлим видом. Тим часом представники групи видів срібних карасів C. auratus + C. gibelio, що з'явилися в регіоні в кінці 1960-х рр., швидко збільшили свою чисельність і стали найчисленнішою рибою Східної України. Виявлена тенденція не є унікальною для досліджуваного регіону; в цілому це відображає європейську тенденцію для карасів. Причини цього - зарегулювання річок і руйнування заплавних екосистем. Вторинними факторами елімінації C. carassius є конкурентні відносини особин, що представляють ці види, і легка гібридизація, за яких численніший вид, C. auratus, поглинає рідкісний C. carassius.

Протягом весняно-осіннього періоду 2016 - 2018 рр. обстежено різноманітні агроценози (присадибні та дачні ділянки, поля і промислові угіддя) з метою виявлення місцевих популяцій ентомопатогенних нематод (ЕПН) з родин Steienernematidae та Heterorhabditidae в межах зони мішаних лісів (Полісся) та зони лісостепу України. Загалом було оброблено 297 етикетованих проб (205 грунтових проб та 92 "живих" пасток). Окрім цього, зібрано (відловлено) 98 зразків грунтових комах-хазяїв, - переважно шкідників сільськогосподарських культур: хрущів, дротяників, несправжніх дротяників, підгризаючих совок. Показано, що поширення та частота трапляння ентомопатогенних нематод залежить від природно-географічних особливостей (регіональних умов) та особливостей біотопу. ЕПН виявлено в 46 (15,4 %) пробах із 297 проаналізованих. Частота виявлення (% проб) ентомопатогенних нематод, їх різноманітність значно варіювали залежно від місць обстежень, типу агроценозу, а також від видового складу та особливостей сільськогосподарської культури-едифікатора. Частота трапляння ентомопатогенних нематод (Steinernema spp., Heterorhabditis spp.) у лісостеповій зоні у порівнянні із зоною Полісся була дещо вищою і складала 16,9 та 13,6 % позитивних проб відповідно. Найбільшу кількість серед усіх позитивних проб зафіксовано у насадженнях яблуні домашньої, Malus domestica Borkh., 1803 (10 шт.). Найменшу кількість позитивних проб (по одній пробі), одержано серед вишні звичайної (Prunus cerasus L., 1753), ялівцю звичайного (Juniperus communis L., 1753), люцерни посівної (Medicago sativa L., 1753), квасолі звичайної (Phaseolus vulgaris L., 1753) та гарбуза звичайного (Cucurbita pepo L., 1753). Штейнернематиди зустрічалися частіше ніж гетерорабдитиди (60,8 проти 39,2 %). Знахідки Steinernema spp. були широко представлені в обстежених регіонах і різних агроценозах, на відміну від Heterorhabditis spp., які були приурочені лише до багаторічних насаджень (садові агроценози та насадження хвойних декоративних культур).

Проаналізовано власні польові матеріали та літературні джерела про зимівлі Anserinae в Азово-Чорноморському регіоні України у 1900 - 2017 рр., основний матеріал для порівняння одержано переважно в межах середньозимових обліків у 2005 - 2017 рр. Виявлено, що у зазначеному регіоні в різні періоди року перебуває 9 видів: Anser anser - гніздиться, зимує та мігрує; Rufibrenta ruficollis, A. albifrons, A. erythropus, A. fabalis - мігрують та зимують; Branta canadensis, Branta leucopsis, Branta bernicla, Chen caerulescens - залітні або втекли з неволі. Eulabeia indica є, ймовірно, залітним. Наймасовішим на зимівлі є A. albifrons, численним - Rufibrenta ruficollis, малочисленим - Anser anser, інші види відзначаються не щорічно і в дуже малій кількості. Протягом дослідженого періоду в Азово-Чорноморському регіоні України відбулося загальне майже десятикратне падіння чисельності зимуючих Anserinae. Основні причини зниження чисельності гусей: погодно-кліматичні умови, зміни у кормовій базі, полювання та браконьєрство, отруєння в наслідок дератизації с/г полів, а з 2014 р. - мілітаризація Криму та припинення надходження до нього прісної води Північно-Кримським каналом. Наведені фактори, швидше за все, призвели до зміни місць зимівлі Anserinae, що й спричинило падіння їх чисельності у зазначеному регіоні.

Strongyloides papillosus Wedl, 1856 - одна з найпоширеніших паразитарних нематод домашніх тварин. Цей вид було зареєстровано майже на всіх континентах планети. Паразитує в тонкому кишечнику кролів, овець і великої рогатої худоби. За результатами проведених досліджень показано, що L1 і L2 S. papillosus досягли максимального розміру за всіма параметрами у морських свинок: для L1 - довжина і ширина тіла, довжина стравоходу і кишківника; для L2 - ширина тіла і довжина кишківника. L3 S. papillosus мав статистично достовірні відмінності практично за всіма параметрами (крім довжини кишківника) за паразитування у кіз і кроликів. Для L3 по ширині тіла і довжині хвоста визначено різницю між зараженням S. papillosus кроликів і морських свинок, а також кіз і морських свинок. У самців S. papillosus спостерігалися статистично достовірні відмінності за всіма морфологічними показниками для кіз і кроликів, а також для кроликів і морських свинок. Майже всі виміри (за винятком довжини хвоста) були більше для S. papillosus у морських свинок і кіз, ніж ті ж у кроликів. Вільноживучі самки статистично відрізнялися великими розмірами у кіз і кроликів. Найменші розміри було визначено для всіх вільноживучих стадій S. papillosus у кіз (крім самців). Найбільший розмір у більшості випадків визначено для личинкових стадій S. papillosus у морських свинок.

Проаналізовано розмірно-вікову і статеву мінливість морфометричних характеристик болотяної жаби. За розміром тіла самців було розподілено на 3 вікові групи (juvenis, subadultus, adultus), самки - на 4 групи (juvenis, subadultus, adultus, adultus-I). Виявилено, що хронологічний вік жаб (скелетохронологія) незавжди відповідає їх біологічному віку (розмірами і пропорціями тіла). Зазначено, що напівдорослі самці за 26 вивченими морфометричними ознаками вірогідно більші, ніж самки. Самці і самки групи "adultus" не розрізняються за лінійним розміром тіла, суттєві відмінності виявлено у пропорціях тіла (7 ознак). Для самок групи "adultus-I" середні значення за 26 ознаками значно вищі, ніж для самців "adultus". Результати проведеного дослідження показали, що з віком у болотяної жаби змінюється рівень вияву, спрямованість і структура морфометричних статевих відмінностей.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.353.527.1*734

Рубрики:

Charadrii Куликові

Шифр НБУВ: Ж27025 Пошук видання у каталогах НБУВ