Уперше наведено перелік усіх 117 видів перетинчастокрилих, відзначених з рівненського бурштину. Цей список включає 50 найменованих видів (43 %), відомих лише у фауні рівненського бурштину. З решти видів 59 (50 %) зареєстровано також з балтійського бурштину, 37 (32 %) з біттерфельдського та 26 (22 %) - зі скандинавського бурштину. Половина видів (50 %) відома з обох сторін Субпаратетису (тобто, зареєстровані і в Балтійському бурштині), а інша половина реєструється лише на південь від Субпаратетису (лише з рівненського, біттерфельдського та скандинавського бурштинів). Одна підродина, Eucoilinae Thomson, одна триба, Protomicroidini Antropov та 19 родів (Archaeocercus Simutnik, Archaeogryon Kononova & Simutnik, Astigmaton Kasparyan, Boltonidris Radchenko & Dlussky, Dipriocampe Boucek, Disogmus Forster, Fallomyrma Dlussky & Radchenko, Foveorisus Martynova, Lissonota Khalaim, Pristomyrmex Mayr, Protomicroides Antropov, Pseudidris Kononova, Pseudotelea Kononova, Rovenosa Khalaim, Rovnoecus Antropov, Rovnoeucoila Buffington & Perkovsky, Rovnosoma Simutnik, Sierola Cameron, Trjapitzion Simutnik) зареєстровані лише південніше Субпаратетису. Ці відомості підтверджують раніше запропоновану гіпотезу про різне походження чотирьох основних європейських джерел сукциніту. Вони також підтверджують, що вихідна область рівненського бурштину, на відміну від балтійського бурштину, була розташована на південь від Субпаратетису. Platystasius gracilis Kononova & Simutnik та Oxyserphus obsolescens (Brues) уперше зазначені з балтійського та скандинавського бурштинів.

Новий вид з вимерлого роду мурашок Electromyrmex Wheeler, Е. wheeled sp. n. описано за самцями з балтійського та біттерфельдського бурштинів (пріабон, 33.9 - 37.2 Ма). До останнього часу єдиний вид з цього спеціалізованого роду було описано за єдиною робітницею, і таксономічне положення цього роду в підродині Myrmicinae досі залишається нез'ясованим. За жилкуванням передніх крил самці Е. wheeled подібні до Aphaenogaster Mayr, Messor Mayr і Pheidole Westwood, але відрізняються від перших двох родів наявністю нотаулей, а від останнього - будовою антен. Проте самці цього роду мають набір спеціалізованих ознак, наприклад, субціліндричний петіолюс, мандибули з єдиним апікальним зубцем, досить своєрідну форму мезосоми тощо, і морфологічні особливості самців Е. wheeled також не надають змоги пролити світло на систематичне положення цього роду.

Огляд карпатських видів Ephialtini, хазяями яких є павуки, виявив, що в дослідженому регіоні поширені 33 види, з них 27 - в Україні, а 22 - у Румунії. Acrodactyla quadrisculpta (Gravenhorst, 1820), Clistopyga canadensis Provancher, 1880, Schizopyga frigida Cresson, 1870, рід Sinarachna Townes, 1960 з двома видами, S. nigricornis (Holmgren, 1860) та S. pallipes (Holmgren, 1860), Tromatobia lineatoria (Villers, 1789) та Zatypota discolor (Holmgren, 1860) вперше наведено з території України. Clistopyga sziladyi Kiss, 1959 та Polysphincta vexator Fitton, Shaw & Gauld, 1988 - перші знахідки для Румунії. Polysphincta longa Kasparyan, 1976 наведено вперше як для України, так і для Румунії. Переописано Schizopyga coxator Constantineanu, 1973 та проілюстровано ключові відмінності між S. coxator та S. circulator (Panzer, 1800). Складено ілюстровану таблицю для визначення європейських видів роду Clistopyga Gravenhorst, 1829.

Вивчено розподіл і різноманітність драглистого зоопланктону в південно-східній частині Аравійського моря в районі Каньякумарі біля Колама. В цілому зареєстровано 19 видів, що належать до 8 груп, таких як щетинкощелепні, сифонофори, гідроїдні і сцифоїдні з типу кнідарій, реброплави, апендікулярії, доліоліди і сальпи. Щетинкощелепні не тільки переважали кількісно, а й були найчисленнішою групою. Sagitta enflata виявився найпоширенішим видом щетинкощелепних з більшості вивчених станцій. Сифонофори були другою за чисельністю групою. Показники індексу видового різноманіття Шаннон - Вівер (H'), індексу різноманітності видів Маргалефа (D) і вирівняності видів за чисельністю - індексу Пілоу (J') драглистого зоопланктону були вище, ніж у шельфовій частині біля Колама (станція 10) і мінімальні у прибережній зоні, на захід від мису Каніякумарі (станція 1). Було виявлено, що різноманітність драглистого зоопланктону позитивно корелює з температурою атмосфери, температурою поверхні моря і pH. Необхідно проводити безперервне сезонне дослідження, щоб зрозуміти вплив фізичних і хімічних факторів на розподіл і різноманітність студенистого зоопланктону уздовж цього регіону.

Павутинний кліщ, Schizotetranychus spireafolia Garman, 1940, виявлено на рослинах роду Spiraea L. у Ботанічному саду ім. О. В. Фоміна у Києві (Україна). Це друга знахідка цього виду в Україні. Наведено уточнений діагноз виду з вимірами тіла, ніг та спинних щетинок для самців і самок кліщів. Одержано нові дані про поширення та екологію кліщів; вперше описано пошкодження рослин. Щільність шкідника була різною для різних видів, форм і сортів Spiraea і не залежить від опушення листя.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.362.414.2 + Е60*801.56

Рубрики:

Microchiroptera Летючі миші

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж27025 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено результати макро-мікроморфологічної будови травної системи куликів, порівняльний аналіз з мігрантами рядів класу Aves. Установлено, що травна система куликів на анатомічному рівні має універсальну будову, характерну для представників класу Aves. У результаті гістологічних досліджень будови травного тракту встановлено, що особливістю стінки тонкого кишківнику куликів є багатошарове розташування крипт у власній пластинці слизової оболонки по всій його довжині. Висока проліфераційна здатність камбіальних клітин крипт і їх багатошарове розташування забезпечують високу секреторну і регенераційну активність ентероцитів, що сприяє відновленню слизової оболонки та інтенсифікації процесів травлення, особливо під час активного живлення куликів на міграційній зупинці. Відзначено, що у травній системі куликів на міграційній зупинці має місце збільшення довжини і маси кишківнику, маси шлунка і печінки, що розглядається як реакція на велику кількість кормів у разі інтенсивного живленні птахів і свідчить про пластичність їх травної системи. Показано, що зміна морфометричних параметрів органів травної системи куликів залежно від міграційної ситуації є складовою частиною адаптивного механізму птахів-мігрантів, що забезпечує основну потребу організму - жиронакопичення. Проведено дослідження вмісту загальних ліпідів печінки, абдомінального жиру і грудних м'язів у 6 видів тундрових куликів із різним ступенем жиронакопичення на міграційних зупинках в Азово-Чорноморському регіоні.

Показано, що на гніздовому етапі постембріонального розвитку співочого дрозда чітко виражений віковий аспект диференціації пташенят за лінійними розмірами і пропорціями тіла. Виходячи з цього, запропоновано виділяти стадію ранньогніздових, середньогніздових і піздньогніздових пташенят. У пташенят кожної з цих стадій більше розвинені ті частини тіла і органи, які найбільш потрібні зростаючому організму для його успішного функціонування в даний момент постембріонального розвитку.