Сучасний період характеризується низкою безпрецедентних викликів, найнебезпечнішим з яких є військова агресія російської федерації проти України. Сьогодні економічній безпеці України завдано найбільш потужного удару за всі роки незалежності. Критично важливо втримати економічний фронт, оскільки він є надійним фундаментом для перемоги у війні та відновлення економіки в майбутньому. Мета статті - аналіз ризиків та масштабів загроз економічній безпеці України, вирішення ключових питань її стійкості в умовах війни та подальшого її забезпечення у повоєнний період. Використано методи статистичного аналізу, синтезу, групування та графічного зображення результатів. Проаналізовано сучасну кризову ситуацію на ринку праці, ризики в постачанні продовольчої продукції, ідентифіковано наслідки логістичних проблем для виробництва, бізнесу та зовнішньої торгівлі, визначено загрози економічній безпеці у фінансовій та зовнішньоторговельній сфері. Висновки: в умовах суттєвої зміни структури попиту та виробництва, втрати персоналу і ринків збуту, руйнування економічних зв'язків держава має зосередитися на "перезавантаженні" української промисловості з правильним визначенням пріоритетів майбутнього економічного розвитку.

Формування ефективного конкурентного середовища належить до пріоритетних завдань державного регулювання економіки, ставши одним з ключових питань у становленні нової моделі соціально орієнтованої економіки в Україні. Важливими є вдосконалення механізму формування та реалізації конкурентної політики відповідно до нових соціально-економічних викликів. У XXI ст. переглядаються теоретичні засади конкурентної політики: як теоретичні основи, так і наявна нормативно-методична база не є достатньо дієвими в забезпеченні ефективної реалізації конкурентної політики, особливо щодо новітніх ринків. Це потребує переосмислення провідного наразі структурного неокласичного підходу до конкуренції та конкурентної політики, коли, по суті, нехтують чинниками інститутів і поведінки. Мета статті - аналіз теоретичних та прикладних аспектів реалізації конкурентної політики держави у контексті системного розуміння її змісту, форм, методів та інструментів. Використано наукові методи узагальнення, аналізу та синтезу, порівняння. Механізм реалізації конкурентної політики передбачає наявність двох форм: запобігання та протидію порушенням конкурентного законодавства (правозастосування) та адвокатування конкуренції усіма органами державної влади. Інституційні засади ринкової конкуренції пов'язані зі станом підприємницького середовища, правилами і нормами ринкової діяльності, поведінковою інфраструктурою для учасників ринку. У реалізації конкурентної політики визначальною є роль конкурентного відомства, чия інституційна незалежність сприяє об'єктивності його дій, що унеможливлює вплив окремих груп інтересів при прийнятті рішень. Висновки: важливо створити такі умови, при яких забезпечуватиметься наукове вирішення комплексу взаємопов'язаних інституційних проблем розроблення і реалізації конкурентної політики держави. Цьому об'єктивно сприятимуть високі темпи розвитку національного внутрішнього ринку, зміцнення прав власності, формування ефективного приватного власника як домінуючої фігури в економіці, становлення прозорого і відповідального бізнесу, підвищення ефективності діяльності владних державних структур.

Масштабне вторгнення російської федерації на територію України зруйнувало стратегічну карту розвитку її економіки на довгострокову перспективу, змусило оперативно змінювати основні напрями та інструменти управління на всіх рівнях господарювання. Торгівля є найважливішим сукупним економічним агентом, який ідентифікує стан внутрішнього ринку і присутність на зовнішніх ринках, і є невід'ємною складовою всього народногосподарського комплексу країни. Тому держава, формуючи антикризову політику підтримки підприємництва загалом, передбачила спеціальні інструменти сприяння діяльності саме торгівлі, стимулювання пошуку ними гнучких організаційно-економічних механізмів управління. Мета статті - обгрунтування основних напрямків та інструментів збереження ефективності галузі торгівлі, посилення її ролі у відновленні потужності національної економіки. Використано такі загальнонаукові методи дослідження, як формалізації, історичний, абстрагування, загальнологічний (аналіз, синтез, індукція, дедукція), узагальнення та сходження від абстрактного до конкретного, конкретно-соціально-економічні. Досліджено стан торговельної галузі в Україні під впливом факторів системної кризи, спричиненої пандемією COVID-19, воєнним станом, характером та рівнем збитків від їх наслідків. Визначено вектори зусилля держави щодо підтримки та стабілізації траєкторії розвитку торгівлі з метою забезпечення замкненості циклу товарообігу та виконання основної функції галузі. Висновки: від початку системної кризи внаслідок пандемії торгівля зазнала значних втрат, які поглиблені війною. Це потребує зміни механізмів управління. Визначивши кон'юнктуру ринку, торгівля стала центром державної політики щодо антикризового захисту та підтримки, а практика їх реалізації деталізувала нові підходи та засоби відновлення ефективності, напрями розвитку відповідно до основних орієнтирів відновлення національної економіки у контексті визнання України кандидатом на членство в ЄС.

Стартапи змінюють умови конкуренції та прискорюють трансформації у розвитку торгових підприємств. Не кожен стартап дає бажані результати. У зв'язку з цим актуальності набуває питання класифікації стартапів із визначенням важливості проблем, на вирішення яких вони спрямовані. Мета статті - визначення та систематизація стартапів, які стали драйверами розвитку торгівлі в умовах цифровізації бізнес-середовища та поширення практики використання цифрових технологій як у діяльності підприємств торгівлі, так і в повсякденному житті користувачів їх послуг. Використано методи індукції та дедукції, систематизації та порівняльного аналізу, статистичної та графічної обробки даних, TOWS-аналізу. На основі аналізу динаміки Global Start-up Ecosystem Index та його порівняння за вибіркою країн виявлено, що Україна займає досить слабкі позиції порівняно з країнами-лідерами за рівнем стартап-екосистем. Систематизовано стартапи, що стали драйверами розвитку торгівлі в умовах цифровізації бізнес-середовища. Визначено, що кіберзлочинність і вразливість електронних і технічних комунікацій, а також можливість зростання соціальної напруги через втрату робочих місць внаслідок заміни людської праці штучним інтелектом (ШІ) є основними ринковими загрозами для торгових стартапів. ШI-технології, використання великих даних відкривають ринкові можливості для вдосконалення як операційної діяльності, так і управління підприємствами торгівлі. За результатами TOWS-аналізу визначено, що основними перевагами стартапів у торгівлі є орієнтація частини з них на забезпечення фактороощадності, збільшення продажів завдяки аналізу поведінки покупців. Серед недоліків для ефективної реалізації зазначених стартапів - високий рівень ризику та ймовірна нестача коштів та інших ресурсів, необхідних для успішної реалізації стартапу. Висновки: на ринку перманентно з'являються стартапи, що дають змогу вдосконалювати торговельний менеджмент та організацію роботи підприємств торгівлі в епоху цифровізації.

Актуальність досліджень ефективних стратегій диджитал-маркетингу полягає в розробленні адаптаційних механізмів до умов цифровізації та глобальних кризових викликів, які безпосередньо впливають на ресторанний бізнес. В умовах системних криз та глобальної диджиталізації суб'єкти ресторанного бізнесу потребують надійних стратегічних сценаріїв, що забезпечать виживання і розвиток. Мета статті - наукове обгрунтування моделей стратегічної поведінки суб'єкта ресторанного бізнесу в умовах кризи та цифрових інновацій. Підгрунтям дослідження є класичні концепції стратегічного менеджменту та маркетингу, методичний базис цифровізації бізнесу. Зміст стратегій диджитал-маркетингу інтерпретовано за допомогою загальнонаукових методів досліджень, зокрема аналізу, синтезу, систематизації, логічного узагальнення. Методи логічного та когнітивного моделювання застосовано для розроблення схем та моделей формування й трансформації стратегій диджитал-маркетингу суб'єктів ресторанного бізнесу в умовах військових дій. Механізм їх реалізації розкрито через декомпозицію функцій менеджменту, бізнес-процесів, результатів діяльності та відповідальності виконавців. Отримані результати та висновки підтверджено статичними та маркетинговими дослідженнями. Проведене дослідження дало змогу окреслити теоретичні та практичні результати. Здійснено маркетинговий аудит можливостей цифровізації, визначено цільові орієнтири та стратегічні метрики диджитал-маркетингу. Обгрунтовано необхідність системного та безперервного оцінювання її результативності шляхом систематизації ключових показників. Здійснено форсайт трансформації стратегій диджитал-маркетингу суб'єктів ресторанного бізнесу в умовах військових дій. Механізм її реалізації представлено через розподіл функцій (повноважень), бізнес-процесів (діяльності), ресурсів та відповідальності. Висновки: формування стратегії диджитал-маркетингу створює основу для отримання стійких конкурентних переваг та адаптаційних механізмів через використання цифрових можливостей і платформ. Проведені дослідження презентують науково обгрунтовані результати, які комплексно вирішують проблему формування та реалізації стратегії диджитал-маркетингу у ресторанному бізнесі.

Під впливом глобалізації, урбанізації та цифровізації змінюються поведінка споживачів, бізнес-моделі компаній, їх стратегії та маркетинг. Потребує теоретичного обгрунтування цілісний підхід до стратегічного управління цифровим маркетингом з урахуванням специфіки використання цифрових технологій, каналів, методів, інструментів. Мета статті - обгрунтування застосування системи стратегічного ринкового управління до управління цифровим маркетингом, відповідний механізм управління, а також етапи формування стратегії цифрового маркетингу підприємства. Використано загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема: аналізу та синтезу, системно-структурного аналізу, порівняння, системний, графічний, логічного узагальнення. Обгрунтовано систему стратегічного управління цифровим маркетингом підприємства, описано системоутворювальні чинники. Наведено характеристику функцій управління цифровим маркетингом. У запропонований механізм управління цифровим маркетингом у системі стратегічного управління ним включено нормативно-правове, інформаційне, організаційне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення, а також цифрові методи та інструменти. До основного цифрового інструменту зазначеного механізму віднесено стратегію цифрового маркетингу, виділено основні етапи її формування, які поділено на етапи розроблення та реалізації, пов'язані з функціями управління. Детально описано етапи стратегії цифрового маркетингу. Запропоновано: стратегічні цілі цифрового маркетингу та відповідні стратегії; тактичні цілі та відповідні показники цифрового маркетингу, підібрані за етапами шляху споживача; для розроблення і реалізації заходів цифрового маркетингу запропоновано цифрові інструменти просування споживача на його шляху; розглянуто контент-маркетинг, запропоновано розділи контент-плану для забезпечення ефективності реалізації стратегії цифрового маркетингу. Висновки: запропоновано використовувати систему стратегічного управління, яке орієнтоване на зовнішнє ринкове середовище, попит, маркетинг. Обгрунтовано механізм управління цифровим маркетингом підприємства. Запропоновано етапи стратегії цифрового маркетингу як основного інструменту зазначеного механізму в системі стратегічного управління цифровим маркетингом підприємства.

В умовах воєнного стану подієвий маркетинг набуває актуальності для бізнесів через потребу споживачів у колективному підкріпленні значущих суспільних проєктів і глобальний тренд зростання ролі комунікативних цінностей. Подібності у пропозиції товарів закономірно призводять до ускладненої диференціації іміджу компанії у сприйнятті споживачів. Накладання цього чинника на соціально-економічні реалії воєнного стану і патріотичний спротив зовнішній загрозі обумовлює нагальність пошуку можливостей для того, аби завдяки вдалим суспільним та комерційним подієвим проєктам змістовно підсилити трансформацію іміджу українського суспільства й українських брендів як об'єднаних елементів сильного демократичного утворення. Мета статті - конкретизація потенціалу подієвого маркетингу як стратегічного інструменту просування брендів та систематизація основних характеристик сучасних подієво-маркетингових кампаній. У дослідженні використано метод систематизації й узагальнення наявних теоретичних джерел, присвячених відповідній темі, проведено аналіз якісних і кількісних показників, представлених у звітах щодо реалізованих подій. Метою подієвого маркетингу слід вважати покращання сприйняття бренду підприємства. Реалізацію заходів доцільно будувати на основі різностороннього розуміння потреб споживачів, поведінки і культурного бекграунду цільових аудиторій. Концептуальне бачення значущості події передусім формують: "неповторність" досвіду участі у заході та зиск від конкретних освітніх чи статусних ефектів, роль виняткових комунікативних ситуацій, культурна вага визнаних суспільством подій, відношення якості проведеного часу до витрачених ресурсів. Висновки: встановлено, що реалізація подієвих маркетингових кампаній передбачає встановлення й акцентування на тих факторах, які є визначальними для купівельної поведінки споживачів. У взаємодії з переважно "мережевими" компаніями виняткову цінність мають: унікальні та приємні спогади; зростання переконаності у правильному виборі на користь конкретного бренду; натхнення від приналежності до групи; відкриття нових граней у собі внаслідок виняткових взаємодій; відчуття унікальності прилаштування досвіду "саме для Вас"; отримання цінної інформації.

За умов воєнного стану важливо посилити обгрунтованість формування бюджетних доходів, що сприятиме підвищенню рівня макроекономічної стабільності. Доцільно застосувати збалансований підхід до формування бюджетних параметрів для підтримки фінансової основи держави та збереження умов для функціонування вітчизняної економіки. Потребують окремої уваги концептуальні положення формування і реалізації податкової політики держави в екстраординарних умовах. Мета статті - обгрунтування пріоритетів розвитку системи формування бюджетних доходів за умов воєнного стану. Застосовано системний та інституційний підходи. Використано методи аналізу і синтезу, наукового абстрагування, аналітичної оцінки, систематизації та узагальнення. Досліджено особливості формування доходів бюджету в умовах воєнного стану. Визначено основні заходи фіскального стимулювання та консолідації. Проаналізовано показник фіскального навантаження в умовах інтенсивних військових конфліктів для 14 випадків. Узагальнено та систематизовано практику фінансування заходів під час воєнного стану. Досліджено щомісячну динаміку податкових надходжень, грантів до державного бюджету та емісії з початку воєнного стану. Обгрунтовано пріоритети формування дохідної частини бюджету. Висновки: пріоритетами бюджету в умовах воєнного стану є підвищення обороноздатності держави та забезпечення соціальної стабільності в суспільстві, що потребує сталих надходжень до бюджету. Через тривалість війни та суттєве зростання дефіциту бюджету застосовано заходи фіскальної консолідації, що привело до збільшення бюджетних доходів. За воєнного стану емісію використовують як екстраординарний інструмент фінансування бюджету в умовах обмеженого доступу держави до ринків боргового капіталу та недостатньої фіскальної спроможності. Такий інструмент є тимчасовим та має обмежений спектр дії. Відтак, держава має посилити якість координації бюджетно-податкової та монетарної політики задля утримання макроекономічної стабільності.

Коронакриза і згодом введення військового стану в Україні внаслідок агресії російської федерації зумовили зростання рівня ризиків, що загрожує порушенню фінансової стабільності банків. Це потребує налагодження ефективного управління ризик-апетитом банку. У процесі своєї діяльності банки наражаються на численні види ризиків. З метою їх обмеження вони визначають ризик-апетит - як загальний, так і за окремими видами ризиків. Під впливом складної економічної ситуації в країні набуває актуальності дослідження питань, пов'язаних з управлінням ризик-апетитом банків. Мета статті - розкриття сутності термінів категоріального апарату ризик-менеджменту, пов'язаних з ризик-апетитом, виявлення окремих компонентів управління ризик-апетитом по зарубіжних і вітчизняних банках, а також розроблення напрямів його вдосконалення. Використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання економічних процесів і явищ: структурно-логічні, порівняння, групування. Проаналізовано різні методичні підходи до тлумачення окремих понять ризик-менеджменту, визначено взаємозв'язок між ризик-ємністю, ризик-апетитом, толерантністю, профілем, лімітами ризиків. Досліджено практику встановлення, затвердження та перегляду ризик-апетиту в окремих зарубіжних та вітчизняних банках, а також надано рекомендації щодо її удосконалення. Запропоновано структуру Положення про управління ризик-апетитом банку. Окреслено напрямки розвитку концептуальних засад управління ризик-апетитом у вітчизняних банках. Висновки: з метою вдосконалення управління ризиками в банках України розроблено спеціальне положення про управління ризик-апетитом, яке складається з таких розділів: загальні положення; фактори та індикатори ризик-апетиту; ризик-апетит по бізнесах, банківських продуктах та транзакціях; мандат на прийняття управлінських рішень; управлінська звітність та моніторинг ризик-апетиту; вплив ризик-апетиту на прибуток, капітал, ліквідність та репутацію банку; прикінцеві положення.