В умовах нестабільного економічного середовища для побудови ефективної стратегії розвитку вагомого значення набуває прогнозування доходів. Цифровізація бізнес-процесів, якість та оперативність прогностичного аналізу даних попиту, обсягів реалізації, стану конкуренції стають ключовими факторами успішного прогнозування. Ефективною цифровою технологією, що синхронізує як прогнозування, так і оперативне спостереження за станом доходів, є ревеню-менеджмент, оскільки методи ретроспективного аналізу у прогнозуванні використовують показники доходів, отриманих за попередні періоди, враховуючи чинники, що впливають на їх зміну. Мета статті - здійснення теоретичної й аналітичної оцінки та класифікації методів прогнозування в системі ревеню-менеджменту підприємства готельного господарства. Використано загальнонаукові методи пізнання: історичний, абстрактно-логічний та порівняння. Для визначення класифікаційних ознак прогнозування у системі ревеню-менеджменту застосовано методи аналізу та синтезу, аналогії, системного підходу; для формулювання висновків - метод теоретичного узагальнення. Виявлено, що використання методичних підходів до прогнозування доходів дає змогу на основі превентивного аналізу коливання попиту та пропозиції на ринку обирати методи прогнозування для практичного застосування, які враховують фактори зовнішнього середовища, багатоваріантність сегментів споживачів готельних послуг і їх вплив на формування доходів. Висновки: нестабільність економічного середовища і змінні ринкові чинники вимагають розроблення і впровадження інноваційної моделі прогнозування, що передбачає врахування можливих трендів і тенденцій, логічного взаємозв'язку та розвитку. Це стає можливим із застосуванням комбінації підходів і методів прогнозування. Узагальнено класифікацію методів прогнозування в системі ревеню-менеджменту, що надає можливість систематизувати основні підходи.

Овочі щодня мають бути присутніми в раціоні кожної людини, адже вони є однією з найважливіших складових продовольчої безпеки країни. Через російську агресію змінилися обсяги вирощування у східних та південних регіонах, а також експортно-імпортні умови розвитку вітчизняного овочівництва. Зокрема порушені логістичні ланцюги постачання ранніх овочів в Україну та експорту найпопулярніших вітчизняних овочів на зовнішні ринки. Мета статті - аналіз наявних причин і проблем прискореного розвитку вітчизняного овочівництва та обгрунтування напрямів оптимізації імпорту й експорту овочівницької продукції в Україні. Матеріалами дослідження є праці закордонних і вітчизняних учених. Використано загальнонаукові методи дослідження: системний і комплексний аналіз, синтез, абстрагування. До початку масштабного вторгнення рф та окупації частини східних та південних територій України посівні площі під вирощування овочів майже не змінювалися, проте врожайність помірно зростала. Загалом Україна вирощує овочів майже на третину більше, ніж споживає, при цьому українці вживають їх навіть більше від встановлених норм. Результати аналізу експортно-імпортних відносин у сфері овочівництва свідчать про поступове зменшення обсягів експорту овочів з України з одночасним збільшенням імпорту. Висновки: основними проблемами розвитку овочівництва в Україні є зменшення посівних площ, зокрема через масштабну агресію з рф та окупацію значних територій найсприятливіших для вирощування овочів регіонів; неефективна структура овочівництва; глобальні кліматичні зміни. Для оптимізації овочівництва слід розробити та впровадити відповідні організаційно-управлінські, фінансові заходи як на держаному, так і галузевому рівнях. Також важливим є постійно покращувати технології вирощування продукції, впроваджувати провідний світовий досвід.

Досліджено сучасні виклики формування експортного потенціалу аграрного сектора економіки України. Зважаючи на роль аграрної галузі в зовнішній торгівлі та місце України на світовому продовольчому ринку, актуальним є дослідження проблем діяльності та можливостей відновлення експортного потенціалу вітчизняного агросектора в умовах зовнішніх викликів. Мета статті - дослідження розвитку аграрного сектора України в умовах негативних змін зовнішнього середовища та оцінка його експортного потенціалу з врахуванням викликів, з якими стикнулися вітчизняні аграрії упродовж останніх років. Використано методи індукції, дедукції, узагальнення, синтезу, порівняння, наукового абстрагування та систематизації, табличного та графічного відображення результатів. Розглянуто теоретичні та практичні аспекти розвитку вітчизняної агровиробництва в умовах зовнішні та внутрішніх викликів останніх років. Визначено місце та роль аграрної галузі в забезпеченні сталого економічного розвитку країни. Проаналізовано особливості діяльності основних галузей сільського господарства України, їх роль у зовнішній торгівлі та формуванні експортного потенціалу країни в умовах пандемії COVID-19 та воєнного стану. Визначено ключові вектори розвитку агробізнесу України як базису формування експортного потенціалу аграрного сектора країни в повоєнний період. Висновки: задля нарощення експортного потенціалу українські виробники сільськогосподарської продукції повинні орієнтуватися на її диверсифікацію відповідно до тенденцій формування структури світової торгівлі продовольством, нарощувати виробництво продукції, що має стабільно зростаючий попит на світовому ринку, високу додану вартість та потребує глибокої переробки. В той же час світ, як і наша держава, має підтримати українських аграріїв, аби мати можливість отримати на глобальному продовольчому ринку агропродукцію, яку він потребує.

В умовах військової агресії Україна зазнає масштабних безпрецедентних матеріальних, фінансових і людських втрат, які негативно відображаються на розвитку туристичного сектора та його найбільшої структурної складової - готельного бізнесу. Актуальним завданням дослідження є діагностика цифрових технологій маркетингу, визначення ефективності їх застосування, розроблення практичних рекомендацій для вдосконалення маркетингової цифрової стратегії, що окреслює поствоєнний вектор розвитку готельного бізнесу у невизначеному таймфреймі. Мета статті - наукове обгрунтування перспектив розвитку готельного бізнесу у поствоєнному періоді на основі трансформації технологій цифрового маркетингу. Застосовано комплекс методів дослідження: зіставлення, аналізу, систематизації та логічного узагальнення; економічного та маркетингового аналізу; рейтингового оцінювання; референтного моделювання. Здійснено декомпозицію технологій цифровізації маркетингу готельного бізнесу у контексті глобальних цифрових трендів, на її основі створено концептуальну модель впливу маркетингових цифрових технологій. Проаналізовано контент сайтів вибірки готелів і визначено основні проблеми у сфері цифрового маркетингу. Надано методичні та практичні рекомендації щодо бізнес-адміністрування та оптимізації сайта з метою забезпечення пріоритетності у пошукових системах, адаптивності сайта та збалансування інструментів швидких активних дій. Узагальнено методи та інструменти оцінювання цифрових технологій готелів. Запропоновано цифрову маркетингову стратегію розглядати, спираючись на визначення та вибір перспектив впровадження цифрових технологій за всіма елементами комплексу маркетингу. Висновки: технології цифрового маркетингу створюють інноваційну основу комунікаційних процесів з партнерами та споживачами, оптимізації процесів бронювання, продаж, ціноутворення, брендингу, клієнтоорієнтованості. Необхідність розширення технологій цифрового маркетингу в готельному бізнесу обумовлюється глобальними економічними трендами цифровізації та еволюційного розвитку. Доведено, щовона трансформується й еволюціонує відповідно до трендів сучасного цифрового світу та кризових реалій військового часу.

Сучасне маркетингове середовище характеризується активним використанням цифрових технологій у бізнесі та маркетингу, у тому числі для просування брендів. Цифровий брендинг - новітній напрям маркетингової діяльності для покращання впізнаваності та позитивного іміджу бренду, підвищення лояльності споживачів та, як наслідок, підвищення ефективності діяльності підприємства, що забезпечує можливості його розвитку у довгостроковій перспективі. Завдяки цифровому брендингу комунікаційні повідомлення бренду більш точно та адресно доносять цінність пропозиції, що сприяє формуванню довгострокових лояльних відносин зі споживачами. Звідси становлення та розвиток цифрового брендингу підприємства потребує систематизації розрізнених його інструментів, встановлення взаємозв'язку між цілями і завданнями брендингу з цифровими його інструментами. Мета дослідження - обгрунтування інструментарію цифрового брендингу підприємства. Використано методи: аналізу та синтезу, системно-структурного аналізу, порівняння та графічного зображення, логічного узагальнення результатів. Обгрунтовано сутність цифрового брендингу підприємства та його роль у формуванні комплексу маркетингових комунікацій. Визначено основні теоретичні особливості та етапи розвитку цифрового брендингу з позиції теорії економічних циклів. Охарактеризовано основні специфічні ознаки та інструменти використання цифрового брендингу у просуванні товарів та послуг в мережі Інтернет. Обгрунтовано застосування моделі PESO, яка дає змогу обирати інструменти цифрового брендингу залежно від медіаканалів бренду, його цілей та завдань. Висновки: визначено поняття цифрового брендингу. Обгрунтовано теоретичні засади розвитку цифрового брендингу та виокремлено основні етапи його становлення. Розкрито специфіку використання основних інструментів цифрового брендингу для побудови комунікації з брендом на основі використання моделі PESO, в якій відображено чотири типи медіаканалів бренду для поширення інформаційних повідомлень з урахуванням цілей та завдань бренду.

Інформаційні ресурси в умовах економіки знань є важливим самостійним фактором виробництва. Розвиток інформаційних технологій, з одного боку, суттєво полегшує формування рішень та забезпечує їх принципово нову якість, а з іншого, - створює нові загрози та ризики для функціонування підприємства, рівень та інтенсивність виникнення яких зростає. Останні роки спостерігається посилення інтенсивності нових кібератак на корпоративні інформаційні системи, що актуалізує питання формування корпоративної інформаційної безпеки та обгрунтування її теоретичних засад. Мета статті - уточнення поняття корпоративного інформаційного простору, ідентифікація основних ознак та етапів його еволюції, визначення його структури. Використано такі методи наукового пізнання: аналіз і синтез, дедукція та індукція, історичний аналіз, узагальнення. Визначено основні сутнісні ознаки та сформульовано сутність корпоративного інформаційного простору. Ідентифіковано основні етапи його еволюції, особливості функціонування на сучасному етапі розвитку. Визначено та охарактеризовано основні структурні елементи корпоративного інформаційного простору. Висновки: розуміння сутності та структури корпоративного інформаційного простору, особливостей його розвитку створює теоретичну основу для розроблення і запровадження систем захисту корпоративної інформації.

Бюджетна політика в умовах воєнного стану відіграє ключову роль у стабілізації економіки, функціонуванні бюджетної системи та координації її ланок для ефективного виконання державою своїх функцій. Повномасштабне вторгнення на територію нашої країни змусило уряд переглянути поставлені раніше цілі з метою переорієнтації на збільшення фінансування оборони та соціального захисту населення, залучення міжнародної підтримки. Мета статті - розкриття особливостей бюджетної політики як одного з важливих інструментів регулювання фінансової політики держави в умовах воєнного стану. У проведеному дослідженні застосовано загальні та спеціальні наукові методи: системний, структурний, порівняння, якісного та кількісного аналізу, наукового абстрагування і синтезу. В умовах воєнного стану урядом прийнято рішення змінити пріоритетні напрями бюджетної політики, що вплинуло на стан виконання державного бюджету. Розвинуто і посилено міжнародну фінансову підтримку держав та організацій. Висновки: за воєнного стану особливо важливо ефективно регулювати бюджетний процес та забезпечити виконання державного бюджету, покращувати рівень міжнародного партнерства.

Вагомою складовою кожної фінансової системи усіх країн є державний борг. Нелегко наразі знайти країну, що б була спроможною розвиватись без запозичень. Українська економіка функціонує в режимі війни, а обслуговування боргових зобов'язань провокує додатковий тягар на державний бюджет. Вчасне погашення державного боргу, пошук альтернативних джерел залучення фінансових ресурсів є головним напрямком боргової політики України. Мета статті - дослідження впливу воєнного стану в Україні на обслуговування та погашення державного боргу. Дослідження проведено із застосуванням методів теоретичного узагальнення, порівняльного аналізу та синтезу. Україна, до вторгнення російської федерації, мала чітку стратегію управління державним боргом на середньострокову перспективу. Війна внесла корективи в політику держави, зокрема і в боргову. Попри складну ситуацію в бюджетній сфері, уряд вчасно погашає зовнішні боргові зобов'язання. Проте фінансові резерви України швидко вичерпуються, що значно збільшує вагу підтримки з боку зарубіжних партнерів, які допомагають і в гуманітарному, військовому та фінансовому напрямках. Однак частина залучених коштів спрямовується на виплату комерційних кредитів минулих років, що вбачається нераціональним у поточних умовах критичного дефіциту фінансових ресурсів. Зважаючи на те, що обсяг ВВП в Україні падає, ніхто не може спрогнозувати скільки триватиме війна, як наслідок, Україні потрібні будуть кошти на післявоєнне відновлення, основним елементом цієї програми має стати і зменшення боргового тягаря. Висновки: реструктуризації державного боргу України уникнути буде важко. І тут може стати в нагоді досвід інших країн, які уже пережили реструктуризацію зовнішнього боргу, але опиратися вона має на активну дипломатичну підтримку наших зарубіжних партнерів.

With the beginning of hostilities on the territory of Ukraine on February 2022, the domestic banking system has undergone considerable turmoil and it functions in a stress mode and uncertainty. At the same time, banks continue their activities, try to fulfill all their obligations and adhere to regulations. However, certain transformations take place in the banking sector. The banking system quickly adjusts to functioning under martial law. The specified circumstances led to changes in the banking infrastructure, influenced the current trends of the banking market and accelerated the pace of digitization of banking processes. The aim of the article is to study the functioning of the domestic banking system under martial law. Methods of theoretical generalization, analysis and synthesis, grouping, and system approach were used in the paper. The features of the domestic banking system and the functioning of banks under martial law were considered. The changes that took place in the structure of the banking sector and banking infrastructure under martial law were determined. The key trends of the banking market during the period of martial law were studied. The authors identified digitization features of the banks under current conditions and defined the key principles and instruments of financial support of the banks by the regulator. Conclusions: the country's banking system operates stable and ensures continuous work of financial institutions through the coordinated actions of the regulator and the banks under martial law. There are no significant changes in the structure of the banking market, but the infrastructure of banks has been transformed under martial law. In addition, the current trends of the banking market demonstrate the presence of obvious difficulties in the work of banks due to the influence of martial law. Despite the war risks, the banks have a sufficiently high level of liquidity, which allows ensuring the further continuous implementation of non-cash payments and other obligations.

В умовах кризи, спричиненої пандемією COVID-19 та повномасштабною війною на території України, перед урядом постає питання фінансового забезпечення розвитку фізичної культури і спорту. Наразі існує потреба у відбудові та реконструкції спортивної інфраструктури, відновленні діяльності установ та організацій. Актуальним є пошук та залучення фінансових резервів для відновлення галузі фізичної культури і спорту, створення дієвого механізму реалізації державної фінансової політики. Мета статті - розкриття теоретичних засад та вдосконалення методологічних положень розвитку системи фінансового забезпечення фізичної культури і спорту. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові методи: системний підхід, індукції, дедукції, абстрагування, узагальнення, аналізу та синтезу. Використано сучасні теоретичні розробки вітчизняних і зарубіжних учених з проблем фінансового забезпечення фізичної культури і спорту в Україні. Питанню визначення сутності фінансового забезпечення розвитку фізичної культури і спорту приділено недостатньо уваги, що потребує формування консолідованого трактування цього визначення на основі аналізу наукової літератури. В умовах воєнного стану виникає необхідність залучення значних фінансових ресурсів для відбудови об'єктів спортивної інфраструктури, відновлення центрів олімпійської підготовки та допомоги населенню у покращанні психологічного стану. Висновки: фінансове забезпечення розвитку фізичної культури і спорту є одним з головних напрямів розвитку держави, тому що забезпечує формування людського капіталу для кращого розвитку економіки та становлення країни на міжнародному рівні як провідної спортивної держави.