Мета дослідження - розробити сучасну, дешеву та екологічно безпечну технологію утилізації рослинних відходів за допомогою найактивніших мікроорганізмів-деструкторів. Ретельно вивчено здатність мікроорганізмів перетворювати рослинні відходи на родючий грунт. Відібрано штами мікроміцетів Penicillium roseopurpureum, Trichoderma hamatum, T. koningii, Alternaria alternata та бактерії роду Cytophaga, які характеризуються високою швидкістю росту та відсутністю фітотоксичності. Для прискорення швидкості розвитку мікроорганізмів було використано кремнійвмісний мінерал анальцим, який містив іммобілізовані спори мікроміцетів і суспензію бактеріальних клітин. Модифікований анальцим додавали до відходів у співвідношенні 10:1. Підготовлені за цим методом рослинні рештки аналізували в умовах як модельних, так і вегетаційних експериментів. Продемонстровано доцільність використання кремнійвмісного мінералу анальциму як вихідного субстрату для іммобілізації спор і суспензії бактеріальних клітин у культуральній рідині. Мікроорганізми застосовані в експерименті, показали позитивний результат під час трансформації рослинних відходів протягом 30-денного періоду спостереження. Найвища деструктивна активність щодо відходів яблуні та винограду характерна для штаму T. hamatum, а щодо бурякових відходів - для P. roseopurpureum. Встановлено видову специфіку цих мікроорганізмів-деструкторів у процесах росту рослин. Максимальний приріст кукурудзяних паростків у яблучних відходах було виявлено у разі інокуляції спорами T. koningii, у виноградних відходах - T. hamatum, а у бурякових відходах - сумішшю мікроміцетів із суспензією Cytophaga sp. Оптимальна тривалість трансформації рослинних відходів за допомогою анальциму, інокульованого мікроорганізмами, становила 20 - 30 днів. В умовах закритого грунту стандарт утилізації модифікованих рослинних відходів становив 10 % від загального обсягу субстрату під час приготування грунтових сумішей. У результаті виконаних досліджень підтверджено екологічну безпеку рослинних відходів після їх деструкції. Наявність у суміші кремнійвмісного мінералу сприяє посиленню росту та розвитку рослин, оптимізації агрофізичних, агрохімічних та біологічних параметрів грунту, зменшенню грунтовтоми, а також підвищенню родючості.

За допомогою світлової та сканувальної електронної мікроскопії вивчено будову суцвіття і квіток шести видів роду Symphoricarpos, інтродукованих в Україні. Виявлено морфологічні особливості чашечки, віночка, тичинок і стовпчика маточки, за якими розрізняються квітки видів S. albus (включно з S. racemosus та S. rivularis), S. hesperius, S. mollis, S. occidentalis, S. orbiculatus та S. oreophilus var. utahensis. Отримані дані важливі для ідентифікації видів і таксономії роду Symphoricarpos. Зокрема, результати наших досліджень показали, що квітки S. racemosus, S. rivularis та S. albus мають спільні риси будови, що підтверджує доцільність зведення їх у синоніми під назвою S. albus. В той час, як інші види роду Symphoricarpos демонструють відмінності в будові їх квітки. Серед ознак відсутніх у доступних літературних джерелах, як додаткові ознаки для ідентифікації інтродукованих в Україну видів роду Symphoricarpos ми пропонуємо такі: кількість квіток у суцвітті, особливості морфології квітконіжки, форма й особливості опушення приквіток, форма зубчиків чашечки та наявність чи відсутність їх опушення, наявність чи відсутність опуклості трубочки віночка, наявність яйцеподібного виступу в'язальця над пиляками та загалом розміри всіх елементів квітки. Відмічено, що з-поміж досліджених видів найбільше відрізняється S. oreophilus var. utahensis, що має поодинокі квітки, розташовані в пазухах листків на пониклих опушених квітконіжках, видовжену веретеноподібну чашечку, вузькотрубчастий, без опуклості при основі віночок, а також коротші за трубочку віночка або, рідше, однакової довжини тичинки з чітким яйцеподібним виступом в'язальця на верхівці.

Описана морфоструктура цибулини Oxalis incarnata як у стані відносного спокою, так і в процесі росту і розвитку упродовж вегетаційного періоду. Рослини утримувалися у двох режимах поливу: рівномірного протягом року; змінного (полив у березні-жовтні, без поливу у листопаді-лютому). Цибулини аналізували шляхом послідовного видалення лусок. Досліджені цибулини завжди мали чотири соковиті луски, в той час як кількість шкірястих і перетинчастих лусок варіювала. Шкірясті луски разом з двома зовнішніми соковитими, очевидно, виконують захисну роль. Надземний пагін O. incarnata, як і в інших представників роду, демонструє моноподіальне галуження і може продукувати до п'яти рівнів бічних пагонів. Видовжені ділянки надземного пагона можуть полягати і вкорінюватися, захоплюючи прилеглі території, тоді як вкорочені ділянки відповідають за вкорінення і формування парціальних особин. Залежно від місця закладання у O. incarnata можуть спостерігатися бруньки поновлення (цибулинки) трьох типів: аксилярні підземні, аксилярні надземні виводкові і термінальні виводкові. Рослинам цього виду притаманна як поліваріантність проходження органогенезу бруньок поновлення, так і поліваріантність онтогенезу рослин в цілому залежно від режимів зволоження. У випадку обмеженого поливу, рослини можуть скидати листки і формувати термінальні повітряні виводкові бруньки. За дотримання режиму постійного поливу протягом року формуються повітряні бруньки поновлення лише у пазухах листків, а рослина залишається вічнозеленою. Одночасного утворення аксилярних повітряних виводкових цибулинок і термінальних повітряних виводкових цибулинок не спостерігалося. Коренева система O. incarnata має складну структуру і складається з двох корон зі шнуроподібних коренів, а також контрактильних коренів та додаткових коренів сформованих уздовж осі пагона при його підземному наростанні. Така її структура, ймовірно, покликана забезпечити краще поглинання води.

Індекс рубрикатора НБУВ: П278.4-39

Рубрики:

Виткі декоративні рослини. Вертикальне озеленення

Шифр НБУВ: Ж22632 Пошук видання у каталогах НБУВ 

З метою визначення адаптаційного потенціалу досліджено морфоанатомічну структуру листка трьох видів роду Veronica (V. austriaca, V. incana та V. prostrata) за умов вирощування у Криворізькому ботанічному саду НАН України (КБС), що розташований у кліматичних умовах Правобережного степового Придніпров'я. Матеріал отримали з колекційного фонду квітниково-декоративних рослин КБС, де згадані види інтродуковано впродовж десяти років. Сезонну динаміку вивчали протягом вегетаційного періоду 2018 р., який характеризувався найпосушливішими умовами. Виявлено, що рослини досліджуваних видів добре пристосовані до зростання в посушливих і спекотних умовах, про що свідчать ксероморфні риси анатомічної будови листків, зокрема: розвинуті опушення та кутикула, рафіди оксалату кальцію, амфістоматичний тип листкової пластинки, а також диференційований мезофіл. Виявлено, що в умовах дефіциту вологи та за високої температури у рослин V. austriaca, V. incana та V. prostrata відбувалося посилення ознак ксероморфності, а саме: потовщення шару кутикули й обидвох епідермісів (за винятком V. prostrata), зменшення розмірів продихів та їх кількості на нижньому епідермісі листкової пластинки, ущільнення клітин палісадного та губчастого мезофілів. Такі кількісні й якісні зміни структури листкової пластинки можна розглядати як пристосувальну реакцію рослин на дію екстремальних посушливих погодно-кліматичних умов, що свідчить про пластичність досліджених видів та їх високий адаптаційний потенціал в умовах Правобережного степового Придніпров'я.

Досліджено мікроморфологічну будову сім'янок шести видів роду Artemisia (A. absinthium, A. annua, A. argyi, A. dracunculus, A. marschalliana та A. vulgaris), представлених у флорі України, з метою виявити карпологічні ознаки, які можуть слугувати діагностичними для визначенні цих видів. Плоди збирали з дикорослих рослин рекреаційних зон міста Києва, та тих, що зростають на колекційній ділянці Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України. Макроморфологічні особливості вивчали за допомогою бінокулярного мікроскопа Stemi 2000, Carl Zeiss. Ультраструктуру поверхні вивчали за допомогою растрового електронного мікроскопа JSM-6700F, JEOL у режимі вторинної електронної емісії. Напилення вуглецем здійснювали методом вакуумного термічного випаровування вакуумного універсального поста ВУП-5М, SELMI; напилення платиною - за допомогою пристрою іонно-плазмового травлення JFC-1600, JEOL. Усі досліджені види мають добре виражений, справжній, багатоклітинний, симетричний, багаторядний карпоподій, який, однак, відрізняється за формою. Тип поверхні у A. annua визначено як сітчасто-ямковий, що зумовлено структурою екзокарпа та екзотестами, розташованими під ним. Виявлено види з лопатевим або суцільним верхівковим обідком, а також такі, у яких обідок навколо місця прикріплення віночка відсутній. Встановлено, що первинна ультраструктура плодів спричинена формою та характером розташування слизових клітин; епідермальні клітини екзокарпа переважно стиснуті, без чітких меж. В той час як вторинна ультраструктура плодів зумовлена переважно тонкою і непомітною кутикулою, іноді зморшкуватою, з прошарками і невеликими наростами. Досліджені карпологічні ознаки можуть бути додатковими критеріями та використовуватись у комплексі з іншими ознаками для точнішої ідентифікації досліджених видів.

Шифр НБУВ: Ж22632 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено п'ять видів роду Astragalus (A. cicer, A. falcatus, A. galegiformis, A. glycyphyllos та A. ponticus) з відділу культурної флори Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України. Рослинну сировину для досліджень відбирали у період бутонізації, квітування та плодоношення. Після чого, визначали у ній вміст золи, кальцію, фосфору, азоту та фотосинтетичних пігментів. Вміст золи у фітосировині варіював від 3,12 до 5,22 %, кальцію - від 0,31 до 0,91 %, фосфору - від 0,07 до 0,14 %, азоту - від 1,93 до 2,48 % залежно від фази розвитку. Вміст хлорофілу a становив від 0,901 до 2,475 мг/г, хлорофілу b - від 0,190 до 0,676 мг/г, а каротиноїдів - від 0,496 до 1,129 мг/г. Таким чином, накопичення золи та її компонентів у фітосировині досліджених видів варіювало і залежало від періоду розвитку та видових особливостей. Вміст фотосинтетичних пігментів корелював із вмістом фосфору (r = 0,887 - 0,999) та з приростом рослин (r = 0,756 - 0,998) для усіх досліджених видів. Отримані відомості можуть бути використані для дослідження продуктивності цих рослин та під час їх культивування.

З'ясовано сучасний стан поширення в Україні видів роду Stipa з використанням фітосоціологічних баз даних. Основними завданнями було створити карти їх поширення та з'ясувати приуроченість видів роду Stipa до одиниць класифікації біотопів EUNIS. У відібраному масиві даних відібрано описи за участі 16 з 27 видів роду Stipa, визнаних у статусі виду в Номенклатурному Чеклисті вищих судинних рослин України. Загалом було виявлено 4888 описів за участі видів роду Stipa. Серед видів роду найбільшу репрезентативність у масиві даних має S. capillata, який було виявлено у 38,1 % описів. За показником константності у проаналізованому масиві даних цей вид посідає друге місце, а за середнім ненульовим проективним покриттям - третє місце. За результатами аналізу карт поширення видів встановлено, що S. capillata має широке розповсюдження у лісостеповій та степовій зонах. Stipa lessingiana теж має значне поширення, але воно переважно обмежене степовою зоною. Для двох видів S. borysthenica і S. tirsa встановлено значно менше поширення, ніж наводиться у літературних джерелах, зокрема у Червоній та Зеленій книгах. Решта видів роду мають дуже обмежене поширення. Аналіз біотопічної приуроченості видів роду Stipa показав, що вони трапляються у десяти типах трав'яних біотопів третього рівня ієрархії за класифікацією EUNIS. Переважна більшість видів має екологічний оптимум у біотопах типу R1B - Continental dry grassland (true steppe). Найширшу амплітуду за представленістю у різних типах біотопів має S. capillata. Також широкий діапазон типів біотопів характерний для S. pulcherrima, S. lessingiana, S. pennata і S. ucrainica. Види, які слабо представлені у вибірці (S. zalesskii, S. transcarpatica, S. adoxa, S. asperella і S. dasyphylla), трапляються у небагатьох або лише в одному типі біотопів. Таким чином, отримані результати показали, що переважна більшість видів роду Stipa в Україні є рідкісними і потребують охорони на національному рівні. Інша ситуація зі S. capillata, репрезентативність якого у виборці виявилася дуже високою. Його присутність практично в усіх типах трав'яних біотопів, а також у петрофітних, чагарникових і навіть синантропних, свідчить про високу адаптаційну здатність виду, його широку екологічну, ценотичну та біотопічну амплітуду. Дослідження підтверджують думку про невідповідність S. capillata критеріям щодо включення видів рослин до національних охоронних списків і про необхідність вилучити цей вид із Червоної книги України, але за умови закріплення у національному законодавстві положень щодо охорони біорізноманіття надорганізмового рівня.

Нещодавно в Україні відбулося чимало дискусій щодо запропонованих змін до нового видання Червоної книги України. Рослинний світ. Це коротке повідомлення має на меті прояснити один із аспектів у межах дискусій щодо пропозиції вилучити березу темну (Betula obscura) з наступного видання Червоної книги України. Аргументом для вилучення, зокрема, є нові дані, отримані та опубліковані впродовж останніх років, і в яких наведено докази того, що немає підстав вважати B. obscura окремими видом, оскільки вона представляє одну з як мінімум двох різних темнокорих форм двох поширеніших в Україні видів беріз (B. pendula f. Obscura та B. pubescens f. sibakademica). Тому пропозиція виключити B. obscura з наступного видання Червоної книги України в контексті сучасного законодавства є слушною, оскільки остання призначена винятково для охорони таксонів видового рангу.

Дослідження дендропарку "Олександрія" (історичної частини та урочища "Будинок лісника"), виконані у 2017 - 2019 рр., дали змогу виявити 40 видів епіфітних мохоподібних, що представляють 22 роди, 17 родин, сім порядків, два класи та два відділи. Це відповідає 46,51 % від загального числа виявлених бріофітів парку. Провідними родинами є Orthotrichaceae (9 видів), Brachytheciaceae (6), Amblystegiaceae (3), Anomodontaceae (3), Dicranaceae (3), Hypnaceae (3) та Pottiaceae (2). Провідними родами - Orthotrichum (9 видів), Anomodon (3) та Dicranum (3). Серед виявлених видів п'ять (Dicranum tauricum, Orthotrichum lyellii, Porella platyphylla, Sciuro-hypnum reflexum та Syntrichia virescens) є регіонально рідкісними в межах лісостепової зони України. Більшість епіфітних мохоподібних було виявлено на корі Acer platanoides (28 видів), Fraxinus excelsior (27), Quercus robur (26), Acer campestre (23) і Tilia cordata (22). А найменше видове різноманіття епіфітних мохоподібних було на корі хвойних (Pinus sylvestris, P. strobus, Picea abies, Larix decidua тощо). Окрім того, у дендропарку "Олександрія" на обстежених деревах було виявлено епігейні види Plagiomnium cuspidatum, Ceratodon purpureus, Dicranella heteromalla таPohlia nutans, а також епіксильні мохи Dicranum flagellare та ін. В урочищі "Будинок лісника" виявлено три види мохоподібних, які не трапляються в історичній частині парку. Зокрема, Lophocolea heterophylla та Sciuro-hypnum curtum було виявлено на стовбурах Quercus robur, а Sciuro-hypnum reflexum - на корі Quercus rubra. Водночас з'ясовано, що історична частина парку відрізняється присутністю значного числа експансивних видів бріофітів.

Базовим законом, що врегульовує в Україні питання охорони видів як рослинного, так і тваринного світу, є Закон України "Про Червону книгу України". Але законодавство про Червону книгу України (ЧКУ) є нединамічним та не реагує на сучасні виклики, а також не використовує нові можливості, такі як, наприклад, появу Закону "Про оцінку впливу на довкілля" (ОВД). ОВД стосується багатьох сфер діяльності, зокрема рубок лісів, видобування корисних копалин, меліорації та інших видів діяльності. На жаль, зазвичай розділи "вплив на флору і фауну" в звітах з ОВД також пишуть поверхнево і формально. У них відсутні результати реальних досліджень, а також не пропонуються реальні заходи з охорони конкретних загрожуваних видів. На сьогодні практично не відомо, щоб висновки ОВД видавались із урахуванням потреб збереження видів, внесених до ЧКУ. Запропоновано запровадити низку змін до законодавства про ЧКУ, необхідних у зв'язку із необхідністю інтегрувати ЧКУ у процес оцінки впливу на довкілля. По-перше, запропоновано запровадити індивідуальні вимоги охорони для кожного з видів ЧКУ, що дасть змогу передбачати відповідні екологічні умови у висновках ОВД. По-друге, запропоновано передбачити відповідальність за збереження видів для користувачів і власників ділянок, на яких розташовані ценопопуляції, особини (для рослин) або постійні оселища (для тварин) видів ЧКУ. По-третє, запропоновано запровадити механізм документування місцезнаходжень видів ЧКУ. Ці зміни дозволять ідентифікувати конкретних юридичних і фізичних осіб, щодо яких будуть передбачені зобов'язання охорони видів і відповідальність за недотримання умов їх охорони.

З метою розробки заходів з відновлення історичних насаджень та ландшафтів Наталіївського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва (Харківська обл., Україна) у 2018 - 2019 рр. було здійснено моніторингові дослідження таксономічного складу дендрофлори, розподілу площі парку за видами, що переважають у виділах, і розподілу площі між типами садово-паркових ландшафтів за тією самою методикою, що була застосована Ю. О. Клименко у 1997 р. та з врахуванням опублікованих раніше даних. У 1939 р. дендрофлора парку налічувала близько 100 таксонів. Згодом число таксонів значно зменшилось і в 1950 р. дендрофлора парку налічувала лише близько 40 таксонів. У 1997 р. у Наталіївському парку було виявлено 74 таксони дерев і кущів. Нові дослідження показали, що від 1997 р. таксономічний склад дендрофлори парку збагатився на десять таксонів. Водночас відбулось зменшення участі цінних видів та культиварів у складі насаджень (окремі з них на сьогодні представлені лише однією-двома рослинами). Внаслідок нападу короїда-типографа на ослаблені посухами дерева Picea abies та P. pungens, більшість з них всохла. Площа виділів з домінуванням Pinus sylvestris та Quercus robur залишилась майже без змін, що свідчить про їх загальну стійкість. Збільшилася площа виділів, де домінують натуралізовані інтродуценти Acer negundo і Robinia pseudoacacia та виділів, у яких жоден із видів не переважає. Відбувся перерозподіл площ на користь лісового типу садово-паркового ландшафту, а лучний тип ландшафту практично зник. Для відновлення історичних насаджень та ландшафтів необхідно проводити висаджування рослин тих таксонів, які були представлені тут у період розквіту парку, та здійснювати рубки дерев інвазійних видів. Хоча наразі подібні рубки заборонені, дослідження свідчать, що вони можуть допомогти у збереженні таких заповідних об'єктів як Наталіївський парк.

Вперше узагальнено відомості про флору басейну Сіверського Дінця в околицях м. Балаклія (Харківська область) на підставі всебічного аналізу літературних джерел, гербарних зборів та власних польових досліджень. Польові дослідження проводили у вересні 2015 р. та у березні-липні 2016 р. Конспект флори включає 933 таксони судинних рослин зафіксованих у цьому районі, в тому числі 798 таксонів виявлених безпосередньо в ході польових досліджень. Зокрема, серед них виявлено 739 аборигенних і 194 чужорідних таксони. Підтверджено місцезростання 14 видів, занесених до Червоної книги України. Наведено місцезнаходження охоронюваних, малопоширених і нових для флори регіону видів рослин. Кілька видів, насамперед із групи кальцефітів (наприклад, Astragalus albicaulis, Linum czernjajevii, Odontarrhena tortuosa subsp. cretacea, Scutellaria supina та Silene supina), було виявлено за межами їх відомих ареалів. Виявлені місцезростання деяких інших видів (наприклад, Ephedra distachya, Onosma simplicissima та Ornithogalum boucheanum) значно доповнюють існуючі хорологічні дані для регіону. Наведено відомості про нові знахідки адвентивних видів (наприклад, Cornus sanguinea subsp. australis, Fraxinus pennsylvanica, Sedum sexangulare, Ulmus pumila та Vitis vulpina), які перебувають на стадії експансії. Загалом, встановлено, що флора басейну Сіверського Дінця в околицях Балаклії є багатим природним центром флористичного різноманіття. Нині у районі дослідження відбуваються активні процеси адвентизації флори та заселення інвазійними видами рослин. Значну роль у розповсюдженні адвентивних рослин відіграють лісомеліоративні насадження, а міграційними коридорами для багатьох таких видів слугують залізниця і борова тераса Сіверського Дінця.

Тrifolium rubens - це центральноєвропейський лісостеповий вид рослин, який в Україні знаходиться на східній межі поширення і включений до Червоної книги України (2009). Дослідження проводили протягом 2016 - 2020 рр. Мета дослідження - проаналізувати поширення цього виду в Україні, описати умови місцезростань та оцінити сучасний стан його популяцій у Закарпатській області. Для вивчення поширення виду було використано результати польових досліджень, дані з літературних та онлайн джерел, а також відомості з гербаріїв. Загалом було проаналізовано 78 місцезнаходжень T. rubens в Україні. В результаті чого було встановлено, що T. rubens трапляється в Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Хмельницькій, Рівненській, Чернівецькій та Вінницькій областях. Дві з цих областей (Хмельницька і Чернівецька) не наводилися раніше у Червоній книзі України. Присутність природних популяцій T. rubens у Волинській, Житомирській, Черкаській та Київській областях є сумнівним і не має сучасного підтвердження. Найбільше місцезнаходжень цього виду відомо з Закарпатської та Львівської областей. Виявлено три нові місцезнаходження T. rubens у Вулканічних Карпатах та їх передгір'ї. Зокрема, описано флористичний склад фітоценозів та оцінено онтогенетичний стан популяцій у Берегівському та Мукачівському районах Закарпатської області. Ці популяції ізольовані з дисперсним розташуванням особин на великих площах. Trifolium rubens трапляється тут на лучно-степових і лучних ділянках, на схилах пагорбів, а також у складі мезоксерофільних вторинних (напівприродних) чагарникових угрупованнь на антропогенно трансформованих ділянках. Часто популяції цього виду розташовані вздовж стежок, на узліссях, перелогах у формаціях класу Trifolio-Geranietea sanguinei. Усі досліджені популяції неповностанові з переважанням генеративних пагонів.

Флавоноли, антоціани та халкони визначали протягом фази квітування у рослин Cosmos sulphureus двох генотипів (C. Sulphureus та C. sulphureus "Cosmic Orang"), культивованих в Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка НАН України. Суцвіття, листки, стебла, корені, а також окремо крайові та дискові квітки сушили та подрібнювали для приготування витягів згідно трьох різних методик. Зокрема, витяги готували з 80 % етиловим спиртом згідно Andreeva and Kalinkina (2000), 3,5 % соляною кислотою згідно Kriventsov (1982) та 0,1 N соляною кислотою згідно Udovenko (1988). Визначення флавонолів проводили спектрофотометричним методом, вимірюючи поглинання при довжині хвилі 390 нм для флавонолів, 530 нм - для антоцианів і 364 нм - для халконів. Найвищий вміст флавонолів було виявлено у суцвіттях обидвох генотипів (87,79 +- 1,64 і 87,99 +- 1,75 мг / 100 г сухої ваги, відповідно). Вміст антоцианів ранжується за локалізацією: суцвіття >> листки >> стебла. Зокрема, найвищий вміст антоцианів було виявлено у суцвіттях (188,95 +- 5,20 та 177,14 +- 6,81 мг / 100 г сухої ваги, відповідно для двох досліджених генотипів C. sulphureus). У листках вміст антоцианів становив 61,32 +- 1,97 та 41,33 +- 2,27 мг / 100 г сухої ваги, відповідно. У стеблах, вміст антоцианів становив 31,63 +- 1,16 та 25,31 +- 0,95 мг / 100 г сухої ваги, відповідно. У коренях антоциани не виявлено. При цьому, серед проаналізованих флавоноїдів, найбільшим вмістом відрізнялися саме антоциани. Подібним чином, халкони було виявлено лише у надземних органах. Найбільша їх кількість зосереджена у суцвіттях (39,65 +- 1,25 та 37,93 +- 0,88 мг / 100 г сухої ваги, відповідно). Сполук із групи халконів значно менше у листках та стеблах, а їх вміст також сильно різниться для двох досліджених генотипів. При детальному вивчені вмісту флавоноїдів у різних частинах суцвіття, було виявлено, що дискові квітки мають менший, у порівняні з крайовими квітками, вміст флавоноїдів.

Визначення кількісних показників морфологічних і анатомічних ознак листкових пластинок здійснювали для дев'яти видів і сортів ломиносів (Clematis alpine "Pamela Jackman", C. macropetala "Maidwell Hall", C. integrifolia "Aljonushka", C. ispahanica "Zvezdograd", C. fargesii "Paul Farges", C. texensis "Princess Diana", C. tibetana, C. viticella та C. heracleifolia). Серед досліджених ломиносів були присутні рослини з гіпостоматичними (C. viticella, C. fargesii "Paul Farges", C. heracleifolia, С. texensis "Princess Diana", C. macropetala "Maidwell Hall", C. alpine "Pamela Jackman") та амфістоматичними листками (C. ispahanica "Zvezdograd" і C. tibetana). А також рослини з гіпостоматичні листками, які мали поодинокі продихи на адаксіальній поверхні листків (C. integrifolia "Aljonushka"). Коефіцієнт палісадності листків коливався від 27,3 % (C. alpina "Pamela Jackman") до 49,9 % (C. tibetana). Листки досліджених рослин також суттєво відрізнялися за площею, зокрема у C. integrifolia "Aljonushka" площа листкової поверхні майже у десять разів перевищувала таку у C. heracleifolia. У результаті кластерного аналізу, перший кластер був сформований C. tibetana та C. ispahanica "Zvezdograd". Ці рослини, здатні виживати в умовах різкого перепаду температур і вітряної погоди на відкритих кам'янистих ділянках. До другого кластеру увійшли C. alpina "Pamela Jackman" та C. macropetala "Maidwell Hall" - рослини, які цвітуть навесні, в період значної зміни добових температур. Порівняно невелика площа листків цих рослин може вказувати на адаптацію шляхом зменшення транспіраційної площі та парусності. Третій кластер об'єднав мезофітні рослини, які відрізняються від решти більшою загальною площею листків. Однак, до третього кластеру також увійшов культивар C. Integrifolia "Aljonushka", який відрізняється найменшою площею листкової пластинки, але має подібну морфоанатомічну будову.

До дослідження були залучені сім видів та сортів декоративної яблуні, включаючи Malus - floribunda, M. halliana, M. iedzwetzkyana, M. - purpurea, M. - purpurea "Ola", M. - purpurea "Royalty" та M. - purpurea "Selkirk". Для характеристики сезонного росту пагонів визначали середнє значення приросту, середню довжину і тривалість росту пагонів. Після живцювання визначали відсоток укорінених живців, відсоток живців з калюсом без коренів, а також відсоток нежиттєздатних живців окремо для кожного таксону. Статистичний аналіз проведено за методикою Зайцева (1990) та Атраментової і Утєвської (2014) за допомогою пакету програм Microsoft Excel 2007. З'ясовано, що загальна тривалість росту пагонів досліджуваних видів та сортів становила від 72 (M. - purpurea "Ola") до 118 діб (M. niedzwetzkyana); однорічні пагони після завершення росту були завдовжки від 213,75 мм (M. - purpurea) до 448,75 мм (M. niedzwetzkyana); а середній приріст пагонів складав від 3,90 мм (M. - purpurea "Ola") до 14,70 мм (M. floribunda). Коренетвірна здатність стеблових живців яблунь була обмежена досить короткими термінами проведення живцювання та визначалася застосуванням біологічно активних речовин, їх концентрацій та комплексів. Максимальний відсоток укорінення (33,33 %) був отриманий для M. - purpurea "Ola" після обробки живців 0,6 % індоліл-3-масляною кислотою (ІМК) в третій декаді червня. Дещо нижчі показники вкорінення живців (20,00 %) спостерігали для M. halliana після застосування 0,4 % ІМК та для M. - purpurea "Selkirk" після застосування Podkorzen AB aqua в третій декаді червня. Найменших показників вкорінення живців (7,69 %) було досягнуто для M. floribunda після використання Podkorzen AB aqua при живцюванні в першій декаді липня. Перспектива прогнозування коренетвірної здатності стеблових живців підтверджується сильним зворотним кореляційним зв'язком між відсотком укорінених живців та тривалістю росту пагонів (r = -0,88). Відсоток укорінених живців збільшується зі зменшенням тривалості росту пагонів, залежно від генотипу.

Різноманітні протоколи фарбування використовуються у ботанічній мікротехніці відповідно до специфічних гістологічних задач. Зокрема, деякі барвники використовуються суміжно для отримання контрастного забарвлення тих чи інших хімічних структур (наприклад, лігніну і целюлози). Один з найбільш популярних протоколів комбінованого фарбування передбачає використання сафраніну О та астра синього. Сафранін О - це водорозчинний основний барвник, що забарвлює лігнін у червоний колір. Астра синій - це також водорозчинний барвник, який, однак, є кислим, і забарвлює целюлозу у синій колір. Зазвичай використовують 1 - 2 % розчин сафраніну О у дистильованій воді або ж у 50 - 70 % етанолі у комбінації з 0,5 - 1 % розчином астра синього у дистильованій воді. Ця комбінація барвників дозволяє виявити лігніфіковані структури та отримати якісне контрастне зображення, що чудово підходить для цілей світлової мікроскопії. Довший час, астра синій використовувався виключно у водних розчинах, і саме така рекомендація без жодних додаткових опцій розміщена на сайтах виробників. Однак, у 2002 р. для виявлення лігніфікованих структур у рослин було запропоновано використовувати 1 % розчин астра синього у 95 % етанолі. Згодом, аналогічні спиртові розчини астра синього були успішно використані рядом дослідників для різноманітних дослідних задач. Зрозроблено новий модифікований протокол фарбування з використанням 1 % розчинів обидвох барвників (сафраніну О та астра синього) у дещо нижчій концентрації етанолу (70 %) і випробували його на квіткових бутонах Gagea lutea (Liliaceae). Новий модифікований протокол підтвердив свою ефективність. Новий протокол дозволить спростити процес фарбування рослинних препаратів завдяки використанню однакових розчинників однакової концентрації та усуненню різниці в концентрації між послідовними розчинами в серії. Таке комбіноване фарбування може бути ефективно застосоване для цілей гістології рослин, особливо коли необхідно виокремити лігніфіковані структури і залозисті тканини.

Індекс рубрикатора НБУВ: П213.7

Рубрики:

Квасоля

Шифр НБУВ: Ж22632 Пошук видання у каталогах НБУВ