Статтю присвячено професійно-науковому шляху відомого в Україні та за її межами видатного професора Миколи Маркіяновича Волковича. Він був високопрофесійним хірургом, одним із засновників Київської хірургічної школи, відомим вченим, склав "Правила навчання студентів у стаціонарній хірургічній клініці", які є корисними і зараз. Автор близько 100 праць з різних питань хірургії, травматології, ортопедії, оториноларингології, гінекології, урології, нейрохірургії.

Шифр НБУВ: Ж101925 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Поширеність хронічних запорів у популяції становить від 3 до 27 %. Частіше хворіють жінки, особи старшого віку та низького соціоекономічного стану. Для визначення причин повільнотранзитних запорів багато авторів провели гістологічні дослідження стінки кишки. Вони встановили різні варіанти змін: міопатії, нейропатії та патологію інтерстиційних клітин Кахаля. Частота варіантів (типів) гістологічних змін у стінці товстої кишки у хворих із повільнотранзитними запорами згідно з Лондонською класифікацією невідома. Мета дослідження - визначити частоту типів гістологічних змін у стінці товстої кишки у пацієнтів із повільнотранзитними запорами, резистентними до консервативного лікування. Проведено патоморфологічне порівняльне дослідження за типом випадок-контроль. В основну групу залучено 105 хворих, яким виконано колектомію з приводу хронічного повільнотранзитного запору. Показанням до операції був хронічний повільнотранзитний запор, резистентний до консервативного лікування, який суттєво погіршував якість життя пацієнтів. Групу порівняння утворено із 27 померлих, у яких за життя не зафіксовано запорів. Критеріями вилучення з дослідження були наявність хвороби Гіршпрунга, проктогенних запорів (дисфункція прямої кишки і тазового дна), медикаментозно-асоційованих запорів, психічних порушень. В обох групах проводили гістологічне та імунологічне дослідження зразків відділів видаленого препарату, у групі порівняння - апендиксу, клубової, сліпої, ободової та сигмоподібної кишки. За даними дослідження ідентифіковано 4 основних морфологічних фенотипи структурних елементів стінки товстої кишки пацієнтів із хронічними повільнотранзитними запорами: гістологічно інтактний тип (5,8 %), міопатичний тип (56,2 %), Кахальний тип (19,0 %), нейропатичний (19,0 %). Також виявлено комбінацію різних типів гістологічних змін, але з домінуванням одного з них. Висновки: у пацієнтів із хронічними повільнотранзитними запорами, що є резистентними до консервативної терапії, виявлено 4 основні типи гістологічних змін в стінці кишечника: міопатичні зміни (56,2 %), патологію клітин Кахаля (19,0 %), нейропатичні зміни (19,0 %) та гістологічно-інтактний варіант (5,8 %). Міопатичний тип характеризується гетерогенністю морфологічних виявів, які можна віднести до дистрофічних (дистрофічний підтип - 79,7 %) та запальних (запальний підтип - 20,3 %) змін (P = 0,001).

Грижа стравохідного отвору діафрагми (ГСОД) III типу поєднує анатомічні характеристики гриж I і II типів. Прояви III типу грижі гетерогенні і можуть відзеркалювати її походження - з типу I чи II, але дотепер немає визначеності щодо зв'язку клінічних і ендоскопічних проявів ГСОД типу III з її походженням. Мета дослідження - на підставі аналізу клінічних і ендоскопічних проявів грижі стравохідного отвору діафрагми типу III обгрунтувати гетерогенність їх характеристик різним походженням: від типу грижі I чи II. У дослідження увійшло 126 хворих з ГСОД, у тому числі 87 III типу та 39 - I типу, яким виконано планову лапароскопічну герніопластику. Робота мала декілька кроків. На першому кроці проведено оцінку результатів ендоскопічного дослідження у хворих із ГСОД III типу для визначення гетерогенності одержаних даних та доцільності поділення пацієнтів на підгрупи за допомогою двоетапного кластерного аналізу. На другому кроці одержані в результаті кластерного аналізу підгрупи співставлялися між собою та хворими з ГСОД I типу для визначення спільності або відмінності даних ендоскопічного дослідження і клінічної симптоматики. Кластерний аналіз визначив два кластери показників з хорошою мірою їх зв'язаності та поділу. Основним фактором поділу на кластери виявився характер відношення стравохідно-шлункове з'єднання (СШЗ) та верхньої межі грижової порожнини при огляді в інверсії. За цим показником ГСОД типу III можна розподілити на дві субгрупи: тип IIIA - СШЗ розташована проксимальніше або на її рівні найвищої точки грижової порожнини та тип IIIB - СШЗ розташована дистальніше найвищої точки грижової порожнини. Частота більшості ендоскопічних симптомів грижі в субгрупі IIIA на відміну від субгрупи IIIB, статистично значущо не відрізнялася від грижі типу I за винятком меншої довжини стравоходу та більшої осьової довжини грижі. Крім того, хворі з субтипом грижі IIIA майже не відрізнялися від хворих типу I за клінічними показниками за винятком більшого середнього віку та частоти відцишки. При субтипі IIIB у порівнянні з грижею типу I статистично значущо рідше спостерігалися симптоми, пов'язані з гастроезофагеальним рефлюксом, натомість частіше відмічалися симптоми, характерні для порушення евакуації іжі. Виявлена схожість ендоскопічних і клінічних проявів грижі типу I і субтипу IIIA свідчить про їх спільне походження. Натомість субтип IIIB, який відрізняється за ендоскопічними і клінічними показниками від грижи типу I і субтипу IIIB вочевидь є результатом прогресування грижі типу II. Висновки: хворі з ГСОД типу III мають суттєву гетерогенність клінічних і ендоскопічних проявів, що зумовлено різним походженням грижі (з типу I або з типу II). Ендоскопічною ознакою, що вказує на походження грижі, є розташування шлунково-стравохідного з'єднання відносно найвищої точки грижової порожнини: нижче неї - з грижі II типу (62,1 %), на рівні або вище - з грижі I типу (37,9 %).

Шифр НБУВ: Ж101925 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Папілярна карцинома щитоподібної залози (ПКЩЗ) має клінічні та патоморфологічні особливості, такі як метастази в локорегіонарні лімфатичні вузли, резистентність до радіоактивного йоду, або може бути діагностована як мікрокарцинома, що співіснує з іншою доброякісною патологією щитоподібної залози, з мультифокальністю. Мультифокальність у разі ПКЩЗ вважають несприятливою патоморфологічною ознакою. Мета роботи - дослідити й оцінити клінічні та патогістологічні особливості мультифокальної ПКЩЗ у порівнянні 3 уніфокальною (одновузловою) ПКЩЗ. Серед пацієнтів, яким проведено оперативне лікування на клінічних базах кафедри хірургії Інституту біології та медицини Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, у 91 діагностовано ПКЩЗ. Пацієнтів було розподілено на дві групи: 31 (34 %) віднесено до групи мультифокальної ПКЩЗ, 60 (66 %) - до групи уніфокального ПКЩЗ. У 23 (74 %) хворих діагностовано білатеральну мультифокальну ПКЩЗ. У 5 (16 %) пацієнтів мультифокальний ріст діагностовано лише на етапі планового патогістологічного дослідження за відсутності доопераційних чи інтраопераційних ознак мультифокальності. Статистично значущо вищу частоту локорегіонарного метастазування виявлено в групі мультифокальної ПКЩЗ (у 17 (55 %) та 18 (30 %) пацієнтів (p = 0,025)). Латеральну дисекцію шиї було виконано у 13 (42 %) пацієнтів з мультифокальною ПКЩЗ і у 13 (22 %) пацієнтів з ПКЩЗ (p = 0,0525). Заморожену секційну патологію було виконано у 17 (24) пацієнтів з мультифокальною ПКЩЗ і у 4 (10 %) пацієнтів з ПКЩЗ (p >> 0,05). Висновки: мультифокальний ріст ПКЩЗ асоціюється з вищою біологічною агресивністю карциноми, про що свідчить більша частота локорегіонарних метастазів та виконання латеральної дисекції шиї.

Шифр НБУВ: Ж101925 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Шифр НБУВ: Ж101925 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Інсулінома - це тип нейроендокринної пухлини з частотою 1 - 4 випадки на млн. Множинні інсуліноми становлять менше 10 % від усіх інсуліном. Методом вибору інсуліном є оперативне видалення пухлини. Хірургічне втручання може бути виконано відкритим або лапароскопічним доступом та має показники виліковності від 77 до 100 %. При пухлинах розміром понад 2 см пропонується резекція підшлункової залози, тоді як при ураженнях менше 2 см - енуклеація якщо пухлина знаходиться на відстані не менше 2 - 3 мм від головної панкреатичної протоки для запобігання утворенню нориці. Для кращої інтраопераційної локалізації уражень рекомендується бімануальна пальпація разом з інтраопераційним ультразвуковим дослідженням (ІОУЗД). Чутливість лише пальпації становить 70 %, але в поєднанні з ІОУЗД вона досягає 85 - 95 %. Молода пацієнтка 20 років була обстежена з неспецифічними скаргами та історією хвороби на епілепсію з 17-річного віку. Аналіз крові виявив тяжку гіпоглікемію, а магнітно-резонансна томографія виявила новоутворення в тілі підшлункової залози розміром 11 мм. За допомогою 72-годинного тесту натщесерце діагноз інсуліноми було підтверджено, і пацієнтці виконали лапароскопічну операцію. Для точної локалізації ураження було проведено ІОУЗД, під час якої було виявлено додаткову пухлину у хвості підшлункової залози. Виконано лапароскопічну дистальну панкреатектомію зі збереженням селезінки. Гістологічне дослідження підтвердило мультифокальну інсуліному 1 ступеня. Післяопераційний перебіг був без ускладнень. Через 4 міс було виконано контрольну компіютерну томографію, на якій не було виявлено ознак рецидиву інсуліноми, псевдокіст підшлункової залози або інших ознак післяопераційних ускладнень. Після операції у пацієнтки не було жодних епізодів гіпоглікемії чи судомних нападів. Широкий спектр симптомів, які не є специфічними для інсуліноми, зокрема епілепсія, може ускладнити постановку правильного діагнозу і помилково прийнятий за інші психіатричні або неврологічні розлади. Даний випадок наочно демонструє доцільність хірургічного втручання під контролем ІОУЗД у досягненні кращої візуалізацїї та результатів. Після енуклеації меншого вогнища без використання ІОУЗД інша інсулінома була б пропущена і залишена на місці, оскільки розташовувалась глибоко в паренхімі і не пальпувалася.

Шифр НБУВ: Ж101925 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Аугментаційна мамопластика (АМП) молочних залоз (МЗ) залишається найпоширенішою хірургічною процедурою в жінок. За даними ISAPS, у 2021 р. АМП МЗ виконано 1 685 471 жінці. Однак ця процедура асоціюється з високою частотою повторних операцій, зокрема через мальпозицію імплантатів (МІ): 4,7 - 5,2 % після первинної АМП і близько 10 % після ревізійної АМП. Ця статистика стосується лише виразної МІ МЗ, за якої значно змінюються форма та контур грудей, і вони набувають потворного вигляду. У разі врахування всіх ступенів виразності МІ МЗ її частота може бути значно більшою. Схильність стороннього тіла до дислокації - загальна медична проблема. Імплантати МЗ не є винятком, тим більше, що їх фіксацію не можна визнати абсолютною, тому МІ МЗ певного мірою очікуване ускладнення. Огляд літератури присвячено одній із контраверсійних проблем естетичної хірургії - менеджменту МІ МЗ після АМП. Наведено критичний аналіз даних щодо класифікації, етіології, патогенезу, діагностики МІ МЗ та оцінки ступеня її тяжкості. Всебічно, з акцентом на спірні аспекти, висвітлено методи лікування МІ МЗ, зокрема з використанням власних тканин та додаткових матеріалів. Наведено підходи до профілактики МІ МЗ. Згідно з даними літератури, частота МІ МЗ точно невідома, оскільки не розроблена кількісна і якісна оцінка ступеня її тяжкості. Це також обмежує можливість порівняти результати застосування різних методів лікування МІ МЗ за частотою і тяжкістю мальпозиції. Недостатньо оцінено чинники, тому немає загальноприйнятих алгоритмів їх профілактики та лікування. Бракує порівняльних досліджень методів лікування МІ. Більшість робіт відрізняються за варіантом ревізійних операцій, анатомічними площинами розміщення імплантатів, стилем імплантатів та тривалістю спостереження за пацієнтками після операції. Не зрозуміло, які процедури надають найкращий ефект. Необхідно провести дослідження щодо профілактики і лікування МІ МЗ.

Шифр НБУВ: Ж101925 Пошук видання у каталогах НБУВ