Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.452

Рубрики:

Пухлини щитоподібної залози

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити особливості взаємозв'язку між андрогенним дефіцитом і тривожними розладами у жінок пізнього репродуктивного віку для вдосконалення лікувально-профілактичних заходів. Обстежено 22 пацієнтки пізнього репродуктивного віку, які скаржилися на сексуальну дисфункцію, дисфоричний настрій, постійну нез'ясовну втому, зниження якості життя (група I), а також 20 здорових фертильних жінок на прегравідарному етапі (група II). Визначали концентрацію естрадіолу (Е2), загального тестостерону, дегідроепіандростерону сульфату, глобуліну, який зв'язує статеві гормони. Для оцінки рівня тривожності використовували тест Спілбергера - Ханіна. У пацієнток групи I концентрація дегідроепіандростерону сульфату та статистично значущо нижчою у порівнянні з групою II. Показники реактивної тривожності були статистично значущо вище в групі I. У групі I виявлено статистично значущі обернено пропорційні зв'язки з концентрацією дегідроепіандростерону сульфату та індексом маси тіла (r = -0,424, p = 0,049) і віком (r = -0,437, p = 0,042), між концентрацією тестостеропоказником реактивної тривожності (r = -0,490, p = 0,021); між концентрацією Е2 і показником реактивної тривожності (r = -0,539, p = 0,010) та прямо пропорційний - між вмістом Е2 та індексом маси тіла (к = +0,487, p = 0,021). Висновки: вивчення показників тривожності, рівня андрогенних гормонів та естрадіолу в жінок із симптомами сексуальної дисфункції надасть змогу інвідуалізувати підхід до ведення та в разі потреби вчасно вжити коригувальних та реабілітаційних заходів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.452

Рубрики:

Пухлини щитоподібної залози

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23 + Р569.433.3 + Р569.436

Рубрики:

Цукровий діабет

Пухлини кишечника

Пухлини підшлункової залози

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - дослідити вплив військового конфлікту на Сході України на перебіг, тактику й ефективність лікування цукрового діабету (ЦД) 1 та 2 типу. У дослідження залучено 559 хворих на ЦД 1 типу (273 чоловіка і 286 жінок) та 2264 хворих на ЦД 2 типу (1186 чоловіків і 1078 жінок), а також 32 хворих на ЦД 1 типу (9 чоловіків і 23 жінки) та 153 хворих на ЦД 2 типу (70 чоловіків і 83 жінки) з території військового конфлікту на Сході України. Всі хворі на ЦД одержували медичну допомогу в Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. Досліджено частоту ускладнень ЦД. Встановлено статистично значущу відмінність за частотою ускладнень ЦД та супутньої патології у хворих на ЦД 1 та 2 типу з території військового конфлікту. Встановлено статистично значущі відмінності досліджуваних показників залежно від статі хворих (за відсутності статистично значущих відмінностей показників по інших категоріях хворих): у хворих на ЦД 1 типу чоловічої статі - більша частота ІМ, СДС, АССГШ, АГ та онкологічних захворювань, частота призначення генно-інженерних інсулінів короткої дії та аналогів інсуліну короткої дії; у хворих на ЦД 1 типу жіночої статі - більша частота ДДНП, ДЕП, ССЗ та інших ендокринних захворювань, частота призначення двох препаратів інсуліну, аналогів інсуліну в цілому та аналогів інсуліну тривалої дії; у хворих на ЦД 2 типу чоловічої статі - більша частота СДС, частота призначення аналогів інсуліну короткої дії, лікарських засобів із групи гліклазиду та інгібіторів ДДП-4; у хворих на ЦД 2 типу жіночої статі - більша частота онкологічних та інших ендокринних захворювань, частота призначення інсулінотерапії. Не встановлено статистично значущого впливу військового конфлікту на рівень HbA1c, який в усіх групах відповідав декомпенсації ЦД. Висновки: військовий конфлікт на Сході України має різний ступінь впливу на перебіг і тактику лікування ЦД 1 та 2 типу із суттєвими відмінностями за частотою ускладнень діабету, супутньої патології та тактикою лікування у хворих на ЦД 1 типу, але не має статистично значущого впливу на ефективність лікування ЦД 1 та 2 типу.

Увеличение распространенности дисметаболических состояний, в частности метаболического синдрома (МС), ожирения, сахарного диабета (СД) 2 типа и их осложнений, представляет собой серьезную медико-социальную проблему. Известно, что в патогенезе МС играет роль взаимодействие между наследственной предрасположенностью и факторами окружающей среды, однако многие механизмы, провоцирующие патологию, не установлены. В частности, клиницисты редко уделяют внимание дисбалансу в содержании стрессовых и антистрессовых гормонов, который может возникнуть изза нарушения функции гипоталамо-гипофизарно-адреналовой оси - главной системы управления стрессом, осуществляющей нейроэндокринные реакции мозга и регулирующей многие энергетические процессы в организме. Рассмотрены основные биологические, метаболические и геномные эффекты глюкокортикоида кортизола и его функционального антагониста - дегидроэпиандростерона, роль нарушения соотношения кортизол/дегидроэпиандростерон в развитии дислипидемии и абдоминального ожирения. Особый интерес представляет так называемый синдром функционального (субклинического) гиперкортицизма (ФГК) - особый тип гиперкортицизма, вызванный хронической активацией гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой оси при отсутствии клинических признаков или симптомов, связанных с гиперсекрецией кортизола. Клиническими наблюдениями показано, что субклинический гиперкортицизм может вызывать биохимические и фенотипические изменения, характерные для МС, оказывающие негативное влияние на здоровье пациентов. Выявлена связь между ФГК и рядом осложнений, в частности компонентами МС (инсулинорезистентность, нарушение метаболизма глюкозы, висцеральное ожирение, дислипидемия, СД 2 типа, артериальная гипертензия, когнитивные нарушения, остеопороз). Поэтому в последнее десятилетие диагностика и лечение ФГК стали предметом активного изучения. Обсуждены возможности выявления ФГК у пациентов с СД 2 типа с помощью дексаметазонового супрессивного теста и изучения параметров суточной кривой секреции кортизола.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413 + Р415.160.23

Рубрики:

Хвороби системи травлення, печінки

Цукровий діабет

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ожиріння і, як наслідок цукровий діабет (ЦД), є двома захворюваннями з групи найпоширеніших патологічних станів у світі, що вразили вже майже 2 млрд дорослих та 340 млн дітей. Водночас міжнародна канцер-статистика щороку зростає, у тому числі збільшується кількість випадків папілярного раку щитоподібної залози (ЩЗ). Взаємозв'язок між цими захворюваннями породжує сильний інтерес серед науковців, а його розуміння відкриває нові напрямки у профілактиці та терапії цих захворювань. Більше того, ожиріння зазвичай призводить до порушення мікробіому кишечника. Мета дослідження - узагальнити результати досліджень, присвячених впливу цих чинників на можливий розвиток папілярного раку ЩЗ. У даній роботі відображено новітні досягнення у розумінні патологічних механізмів, що лежать в основі епідеміологічних тенденцій, які пов'язують ожиріння, гіперглікемію, ЦД, протидіабетичну терапію та зміни мікробіому. Широкий спектр фактів свідчить на користь того, що ожиріння є одним із чинників можливого розвитку онкологічних процесів в організмі через гормональний дисбаланс і розвиток хронічного запалення, що стимулює мітогенний поділ клітин. Тривале хронічне запалення, яке часто зустрічається у людей із ожирінням, призводить до підвищеного ризику розвитку певних типів раку, створюючи тканинне середовище з підвищеним оксидантним стресом, що, у свою чергу, стимулює пошкодження ДНК, пришвидшує проліферацію клітин і гальмує апоптоз. Щодо ЦД, то останні дослідження продемонстрували, що за культивування фолікулярних клітин їх кількість значно зростає у присутності інсуліну та ТТГ у порівнянні з наявністю лише ТТГ. Це явище відбувається через структурну схожість інсуліну до інсуліноподібного фактора 1. Цей же механізм також пов'язаний зі збільшенням ризику раку ЩЗ у хворих на ЦД, яким призначають сульфонілсечовину та ін'єкційні інсуліни. Інші аспекти досі лишаються частково незрозумілими і потребують подальших досліджень для зміни терапевтичних підходів до профілактики і лікування.

Емпагліфлозин також достовірно знижував відносний ризик первинної та повторної госпіталізації з приводу серцевої недостатності на 30 % та достовірно уповільнював погіршення ниркової функції. Результати були послідовними в підгрупах пацієнтів з цукровим діабетом другого типу та без нього. Серцева недостатність - це основна причина госпіталізації в CШA та Європі. Результати дослідження EMPEROR-Reduced фази III було опубліковано 29 серпня в The New England Journal of Medicine. Інгельхайм, Німеччина, та Індіанаполіс, США, 29 серпня 2020 р. - повні результати дослідження EMPEROR-Reduced фази III у дорослих пацієнтів із серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду, у хворих на цукровий діабет та без нього, продемонстрували, що емпагліфлозин був пов'язаний з достовірним зниженням відносного ризику первинної кінцевої комбінованої точки серцево-судинної смерті та госпіталізації з приводу серцевої недостатності на 25 %. Дослідження оцінювало вплив додавання емпагліфлозину (10 мг) у порівнянні з плацебо до стандартного лікування. Результати було представлено на Конгресі Європейського товариства кардіологів (ESC) 2020 р. - щорічній зустрічі Європейського товариства кардіологів, та опубліковано в The New England Journal of Medicine, як оголосили компанії Boehringer Ingelheim та Eli Lilly and Company (Нью-Йоркська фондова біржа: LLY).

Среди ученых, стремившихся своими исследованиями добиться продления человеческой жизни, возвращения молодости, сохранения умственных и физических сил, заслуживает внимания ученик и последователь двух великих исследователей второй половины XIX - начала XX в. Ch. Brown-Sequard и A. Carrel - Самуил Абрамович Воронов (Serge Voronoff) (10.07.1866 - 03.09.1951), чья деятельность сопровождалась то всеобщим признанием и мировой популярностью, то опалой и забвением. Им выполнены пионерские, интересные и разносторонние исследования в области аллотрансплантации и ксенотрансплантации эндокринных желез животным и человеку. Полученные результаты имели научно-практическое значение для развития эндокринологии и способствовали развитию этих направлений.