Мета статті - дослідження особливостей різних елементів лісового господарства та відповідний правовий підхід до їх захисту. Застосований інтегрований підхід, що базується на вивченні екосистеми як першоелемента природи, проведено аналіз міжнародних настанов та становить першу сходинку в комплексному аналізі даного питання; кожен елемент екосистеми (як захист лісового господарства) відкриває наступний елемент аналізу; третій рівень аналізу, який фактично дотримується практичності правового впровадження, приписується елементам, які через свою різноманітність утворюють національну концепцію лісу. Результати: завдяки застосуванню інтегративного підходу між загальними настановами та практичним застосуванням лісових норм було помічено співвідношення та відповідність категоризації елементів лісового господарства з юридичної точки зору. Обговорено управління генетичними матеріалами рослинного походження та торгівля лісовими елементами все ще залишається спірним питанням і вимагає більш широкого вивчення. Юридичний захист лісового фонду здійснюється на основі відповідного законодавства та правових домовленостей, а для проведення вирубки дозволяються лише доглядові роботи з урахуванням продуктивності дерева, складу, віку експлуатаційності та необхідності відповідної діяльності. Технічні настанови розробляються національними спеціалістами лісового господарства та приймаються як нормативна база Агентства лісового господарства, яке підпорядковується центральній владі у сфері охорони навколишнього середовища - Міністерству сільського господарства, регіонального розвитку та навколишнього середовища. Важливість зелених насаджень часто недооцінюється, але їх функціональні переваги вносять значний внесок у підтримку екологічного балансу міської екосистеми. Незалежно від конкретного призначення, зелені насадження покращують якість навколишнього середовища, місцевий генофонд та збагачують асортимент декоративних рослинних елементів, а також підтримують штучні ландшафти в гармонії з природними для сприяння позитивного розвитку людської діяльності. Елементи лісу представляють важливу складову природних екосистем, оскільки вони стають притулком різних видів фауни, вони дозволяють належним чином розвивати динаміку інших елементів інфраструктури з метою підтримання екологічної рівноваги, а отже, повинні управлятися відповідно до його специфіки.

Мета роботи - визначення сфери й об'єкту адміністративно-правового забезпечення реалізації правоохоронної функції держави в авіації. Методи дослідження: міжгалузевий підхід при застосуванні історико-правового методу, що дозволив дослідити ретроспективу розвитку поняття "авіація", "авіаційна діяльність"; методів аналізу і синтезу, за допомогою яких визначено сутність об'єкту адміністративно-правового забезпечення реалізації правоохоронної функції держави в галузі авіації; формально-юридичного методу, важливого при вивченні нормативно-правових положень, а також методу юридичної формалізації - при формулюванні дефініцій, рекомендованих для закріплення їх у нормативних актах. Сформульовано поняття авіації як галузі; визначено зміст поняття авіаційної галузі, здійснено класифікацію видів авіації; розроблено дефініцію поняття сфери й об'єкту адміністративно-правового забезпечення реалізації правоохоронної функції держави в галузі авіації. Актуалізовано тезу про необхідність формування ефективного правового режиму реалізації правоохоронної функції держави для кожного з існуючих нині видів авіації, а також розроблення концепцій готовності до впровадження спеціальних правових режимів для новоутворених видів авіації. Сферою адміністративно-правового забезпечення реалізації правоохоронної функції держави в галузі авіації визначається уся авіаційна транспортна система, що включає виробництво літальних апаратів, їх використання у повітряному просторі, а також діяльність із організації повітряного руху України.

Мета статті - розкриття положень та особливостей нормативних актів, стандартів та інших документів щодо діяльності міжнародних організацій у галузі кібербезпеки в царині цивільної авіації. Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові та спеціальні методи. В ході створення наукового матеріалу автор наводить свої тези щодо базування кібербезпеки в цивільній авіації в основному на кібертехнологіях, що використовуються для підвищення безпеки та ефективності повітряного транспорту. Наголошено на існуванні взаємозв'язку систем та опору на технології як передумову для появи нових кіберзагроз та ризиків. У авіаційній промисловості широко використовується взаємопов'язана комп'ютерна система. Зазначено, що у 21 ст. процес використання Інтернету, Інтернет-технологій та електронних послуг у повсякденному житті, а також на національному та промисловому рівні стає все більш актуальним. Різні галузі, де діють частково або повністю автоматизовані процеси управління, все більше залежать від сучасних технологій. На думку автора дослідження, Інтернет-технології все ще залишаються величезною проблемою. Але він вказує і на те, що прискорений процес розвитку Інтернет-технологій та електронних послуг стане головним стимулом для вдосконалення процесу забезпечення Інтернет-безпеки та стабільності, що ще більше збільшить попит на цей сектор як з боку державного, так і приватного секторів, що скеровані вимогами світового ринку. Детально досліджено стратегію кібербезпеки для цивільної авіації, яка була прийнята ІКАО 4 жовтня 2019 р., і саме в ній автор вбачає рекомендаційний документ для галузі цивільної авіації країн-членів організації. Стратегія стосується різних ініціатив ІКАО, пов'язаних із кібербезпекою, і узгоджується з відповідними положеннями щодо польотів та управління авіаційною безпекою. Цілі документу досягаються за допомогою принципів, заходів та дій, які в свою чергу базуються на семи основних елементах, яким автором було приділено особливу увагу. У висновках вказано на те, що нормативні джерела ІКАО та ІТАО є життєво важливим для забезпечення кібербезпеки цивільної авіації. Усі зацікавлені сторони, зокрема, державний та приватний сектори, а також представники наукових кіл повинні бути залучені до процесу захисту критичної інфраструктури цивільної авіації.

Мета статті - з'ясувати поняття, сутність юридичних гарантій прав і свобод людини і громадянина з урахуванням сучасних правових підходів. Методи дослідження: порівняння, аналізу, індукції, дедукції, та інші, що служили інструментом відбору матеріалу та були необхідною умовою досягнення поставленої мети. Розглянуто юридичні гарантії прав та свобод людини і громадянина в Україні. Обгрунтовано практичне та теоретичне функціонування основних обов'язків держави для гарантії прав людини і громадянина, а також узагальнено світовий досвід захисту прав та свобод людини і громадянина на міжнародній арені, на основі якого проведено порівняльний аналіз національних та міжнародних гарантій прав та свобод людини і громадянина. Права і свобода людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головний об'єкт більшості конституційно-правових відносин. Ефективність їх виконання, використання та дотримання залежить від рівня їх захисту та гарантованості. Зважаючи на це, цінною частиною конституційно-правового статусу людини і громадянина є саме гарантії цих прав і свобод. Розглянуто основні юридичні гарантії прав людини і громадянина в Україні та їх законодавче підгрунтя. Проаналізовано систему міжнародно-правових гарантій та основні способи захисту своїх прав у Європейському суді з прав людини.

Мета статті - визначення особливостей, прогалин, а також надання пропозицій щодо ефективного реформування Військової служби правопорядку у Військову поліцію на підставі аналізу чинного законодавства, юридичної літератури та міжнародного досвіду. Методологічну основу дослідження склали наступні загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: діалектичний метод наукового пізнання дійсності, аналіз, синтез, системно-структурний метод, а також порівняльно-правовий і формально-логічний методи. В результаті наукового пошуку досліджено міжнародну практику створення Військової поліції та можливості її застосування в Україні та визначенні напрямки вдосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності Військової поліції. Національна та державна безпека забезпечується системою державних органів, діяльність яких спрямована на охорону суспільного й державного ладу (конституційний лад), державну незалежність (державний суверенітет), територіальну цілісність (недоторканність кордонів), військового (оборонного), економічного і науково-технічного потенціалу. Забезпечення національної безпеки є однією з головних функцій суспільства і держави. Складовими елементами національної безпеки є також суспільна безпека, правопорядок та більш вузькі галузі суспільних відносин у сфері національної безпеки, як-от: безпека праці, безпека дорожнього руху, авіаційна безпека, інформаційна, продовольча безпека, регіональна безпека та інші види й основні напрями державної політики в сфері державної безпеки, які визначені Законом України "Про національну безпеку України". Конституцією України, у статті 17, проголошено, що забезпечення державної безпеки і захист державного кордону покладається на відповідні правоохоронні органи та військові формування, організація й порядок діяльності яких визначається законом.

Мета роботи - обгрунтувати вибір методів та прийомів дослідження феномена правової експертизи нормативно-правових актів як в Україні, так і в провідних країнах світу. Використано діалектичний метод пізнання, загальнонаукові та спеціальні методи. Запропоновано перелік методів, які у своїй сукупності дозволяють досягти мети щодо з'ясування теоретико-практичних засад організації та функціонування правової експертизи нормативно-правових актів. Обговорено пошук сучасних теоретико-методологічних підходів до вивчення проблем правової експертизи нормативно-правових актів.

Мета наукової статті - узагальнення закордонного досвіду розвитку інституту медіації та окреслення перспектив розвитку медіації в Україні. Для досягнення визначеної мети використано загальні та спеціальні наукові (спеціальні) методи, зокрема такі як: порівняльно-правовий, системно-структурний методи, а також метод аналізу чинного вітчизняного, закордонного та міжнародного законодавства. Незважаючи на чисельні дослідження з цієї проблематики, інститут медіації викликає науковий інтерес щодо подальшого його розвитку в Україні. Для серйозних зрушень варто закріпити існування інституту медіації на законодавчому рівні і прийняти Закон про медіацію. Невирішеним залишається питання підготовки фахових медіаторів, тому варто все ж визначити, що медіатор має здобути вищу юридичну освіту. Не дивлячись на відсутність профільного закону та визначення в законодавстві поняття "медіація", воно все ж внесено в українське законодавство і використовується на практиці.

Мета статті - визначення змісту поняття індивідуального правового регулювання в контексті сучасних тенденцій розвитку правової системи України, а також його ролі та значення в механізмі правового регулювання. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціально юридичні методи пізнання, за допомогою яких вивчено наукові підходи та доктринальні позиції розуміння індивідуального правового регулювання, зокрема сутності його соціально-управлінської природи функціонування. Вихідним принципом запропонованої наукової роботи є розробка теоретичних положень, що визначають особливості індивідуально-правового регулювання, пов'язаного з дією певного механізму, що поєднує в собі усі юридичні засоби та за допомогою індивідуального веління регулює певні казуально-регламентовані суспільні відносини. В сучасних умовах трансформації суспільних відносин та здійснення правої реформи в Україні індивідуальне правове регулювання набуває все більшого значення, яке полягає у забезпеченні вирішення конкретних життєвих правових ситуацій та задоволення інтересів конкретних суб'єктів. А це, в свою чергу, актуалізує потребу постійного вирішення наукових завдань, пов'язаних з індивідуальним правовим регулюванням, що матиме теоретичну та практичну цінність для усієї системи юридичних наук.

Мета роботи - на підставі чинного законодавства та джерел здійснити дослідження законодавчого забезпечення адміністративно-правових режимів. Використано загальнонауковий метод (аналіз та синтез), системний, логіко-юридичний, формально-юридичний, метод групування та системно-структурний підхід, логічний. Вказано наявні недоліки в законодавчому забезпеченні адміністративно-правових режимів. Стан законодавчого забезпечення адміністративно-правових режимів.

Мета статті - формулювання пропозицій щодо можливостей досягнення мети адміністративного стягнення за ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі аналізу проблем митного законодавства за ст. 485 Митного кодексу України. Використано методи системного аналізу і синтезу, порівняльно-правового та доктринального пізнання митного законодавства; методи співставлення та порівняння положень міжнародного та національного митного законодавства, а також метод узагальнення та моделювання нових теоретичних знань. Визначені проблеми подальшого розвитку адміністративного урегулювання митних правопорушень та запропоновані певні шляхи їх вирішення. Для системного вирішення сукупності виявлених проблем необхідним є прив'язка охоронних до регулятивних норм та поділ складів проступків за конкретними митними процедурами переміщення товарів, які, в свою чергу, можна також згрупувати за загальними процедурами: ввезення, вивезення та транзиту. Модель конструкції норми, яка визначає відповідальність за Митним кодексом України повинна містити чітку визначеність усіх складових правової норми, де юридичними засобами поєднані регулятивна норма і склад правопорушення за порушення цієї регулятивної норми. Тобто, необхідно передбачити конкретний склад дій, за порушення яких настає конкретна, індивідуально визначена юридична відповідальність. Аргументовано положення, що потрібно перевіряти усі наявні статті митного законодавства на відповідність конституційним принципам відповідальності та стандартам відповідальності у митній сфері, викладених у міжнародних договорах і угодах, ратифікованих Україною.

Мета роботи - визначити та порівняти основні аспекти сутності процедури врегулювання спору за участю судді та процедури медіації. Методи дослідження: аналізу, синтезу, порівняльно-правовий, узагальнення та ін. Визначено критерії, які відмежовують врегулювання спору за участі суддів від медіації. З'ясовано необхідність вдосконалення адміністративного процесуального права у частині регулювання примирних процедур.

Мета роботи - здійснення порівняльно-правового аналізу місцевих референдумів у системі місцевого самоврядування України та зарубіжних країн. Основа дослідження складається із методів пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, порівняння), загальнонаукових методів (емпіричні дослідження, методи теоретичного пізнання) та порівняльно-правового методу. Здійснено порівняльний аналіз місцевих референдумів у системі місцевого самоврядування України та зарубіжних країн, виокремлено найбільш актуальні проблеми інституту референдуму в Україні. Обговорено роль та значення місцевих референдумів; стан законодавства щодо місцевих референдумів в Україні.

Мета роботи - дослідження правових аспектів здійснення державної фінансової діяльності в Україні міжнародними фінансовими організаціями, аналіз їх правового статусу, а також вплив на доходи загального фонду Державного бюджету України. Застосовано загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Зроблено висновок, що співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями сприяє поліпшенню економічного становища в державі та відкриває можливості залучення міжнародних фінансових ресурсів, що спрямовані на реалізацію пріоритетних проектів задля розвитку нашої держави. Обговорено пошук шляхів подолання наявних проблем у співробітництві України з міжнародними фінансовими організаціями.

Мета роботи - з'ясувати поняття дискримінації у трудовому праві, виявити основні види трудової дискримінації та визначити напрями протидії будь-яким її проявам у сфері застосування найманої праці. Методи дослідження: аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння та ін. Визнано необхідність нормативно визначити формально-правові критерії вираження дискримінації не тільки в фізіологічному, гендерному і соціокультурному аспектах, а й професійно-кваліфікаційному. Обговорено закріплення в трудовому законодавстві поняття прямої й непрямої дискримінації, що дозволить захистити працівників від негативних наслідків зовнішньо нейтральних дій роботодавця, які мають дискримінаційні наслідки.

Мета роботи - визначити напрями вдосконалення правового регулювання заохочень працівників. Методи дослідження: аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння та ін. Визнано необхідність виділення в Трудовому кодексі окремої глави "Заохочення за працю", що сприятиме підвищенню ролі заохочувальних норм у регулюванні трудових відносин. Обговорені сучасні реалії вимагають більш широкого застосування засобів мотивації та стимулювання для збереження найбільш кваліфікованих працівників.

Мета роботи - дослідити нормативно-правове забезпечення створення та діяльності об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Методи дослідження: метод аналізу та синтезу нормативно-правових актів, порівняльний аналіз законодавства України. Вияснення проблеми та перспективи розвитку ОСББ, аналіз змін у покращенні законодавчих основ та їх реалізація на сьогодні. Обговорено поняття та формування власності в Україні; історичний розвиток власності; базові нормативно-правові акти; оцінка створення об'єднань.

Мета роботи - дослідити особливості та сутність Інтернету речей та правові можливості захисту такої системи. Дослідження було проведено із застосуванням загальновизнаних методів наукового пізнання, таких як: аналітичний, порівняльно-правовий, системно-структурний та інші. Досліджено поняття, суть, характеристики Інтернету речей та пов'язаних із ним аспектів кібербезпеки, вказано на проблеми захисту користувачів та надано пропозиції щодо подолання таких проблем. Дискусія у статті ведеться щодо пошуку шляхів вирішення проблеми забезпечення достатнього рівня кібербезпеки у системі Інтернету речей та необхідності гармонізації вітчизняного законодавства щодо захисту персональних даних із міжнародними стандартами.

Мета роботи - дослідити основні способи та засоби захисту прав пацієнтів. Методи дослідження: загальнофілософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, зокрема діалектичний метод, метод аналізу, системно-функціональний метод, формально-логічний метод, герменевтичний метод. Узагальнено основні способи та засоби захисту прав пацієнтів в Україні. Встановлено, що забезпечення прав та свобод людини, її честі та гідності є головними чинниками становлення та розвитку суспільства. Так, в умовах демократизації українського суспільства особливої гостроти набуває питання забезпечення та захисту прав пацієнтів. З'ясовано поняття пацієнта та його правовий статус; охарактеризовано права пацієнта в Україні; розглянуто основні способи та засоби захисту їх прав. Проте питання стосовно їх фактичного забезпечення та додержання є одним із найбільш проблемних та потребує негайного вирішення через вдосконалення існуючих та запровадження нових механізмів їх захисту, спроможних швидко та ефективно розв'язувати важливі правові проблеми пацієнтів, спричинені незнанням, недодержанням, невиконанням чи прямим порушенням особами, які надають медичну допомогу, встановлених державою правових приписів, розрахованих на захист прав пацієнтів.

Розглянуто загальнотеоретичні питання визначення правової природи міжнародного змішаного арбітражу; окреслено особливості діяльності кожного окремо взятого виду арбітражу. Проблеми визначення правової природи змішаного арбітражу довгий час розглядаються як на теоретичному рівні, так і в судовій практиці. Питання юридичної природи є колізійним та недостатньо вивченим на теоретичному рівні, оскільки арбітраж, що розглядається, викликає дискусію через наявні механізми як і публічного арбітражу, так і приватного. Змішаному арбітражу не характерні ті загальноприйняті норми міжнародного арбітражу, що притаманні публічному чи приватному розгляду вирішення спорів у галузі приватноправових відносин. Однак, цей вид арбітражу поєднує в собі риси та характерні ознаки як публічного, так і приватного арбітражу. Міжнародний змішаний арбітраж є яскравим прикладом тенденції на зближення та поєднання міжнародного публічного і приватного права. Розгляд достатньої кількості питань міжнародного публічного права є невід'ємним від залучення та використання інформації з галузі міжнародного приватного права. На сьогоднішній день у всіх сторін арбітражного спору є можливість вільно обрати вид арбітражу. Таким чином, вони можуть обрати інституційний арбітраж, що тягне за собою використання типового арбітражного розгляду, продиктованого регламентом відповідної інституційної установи, або, визначивши, що суперечка розглядатиметься тимчасовим арбітражем, обрати ad hoc - який діє за Регламентом ЮНСІТРАЛ. Дослідження проведене з використанням таких методів як аналіз, синтез, порівняльно-правового пізнання правової природи змішаного арбітражу, узагальнення та моделювання нових теоретичних знань. Зроблено висновок, що міжнародний змішаний арбітраж - арбітраж, призначений для врегулювання спорів між державами та фізичними або юридичними особами у зв'язку з розбіжностями, що виникають в процесі їх інвестиційної діяльності. Через розгляд кожного виду арбітражу, визначено особливості та правова природа окремого взятого виду, що дає можливість визначити загальну природу. Визначено, що для повного і об'єктивного розгляду спору, пов'язаного з іноземними інвестиціями, доречним буде застосування інституційного арбітражу, оскільки останній має чіткий регламент та авторитет для забезпечення виконання рішень. Обговорено проблеми визначення юридичної природи міжнародного змішаного арбітражу.

Мета роботи - дати характеристику правовому регулюванню фінансового моніторингу і суб'єктам первинного фінансового моніторингу, як окремим учасникам господарсько-правових відносин; виявити проблеми та внести пропозиції щодо удосконалення правового регулювання їх діяльності. Дослідження проведено з використанням таких методів як аналіз, синтез, порівняння. Дана характеристика правовому регулюванню фінансового моніторингу, визначені суб'єкти господарювання, на яких покладено обов'язок із виконання первинного фінансового моніторингу, сформульовано пропозиції до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Обговорено проблеми правового регулювання фінансового моніторингу і розширення кола суб'єктів первинного фінансового моніторингу.