Розглянуто уроки попередніх реформ: найважливіші досягнення, втрати реформування, нерозв'язані проблеми та основні напрями подальшого розвитку української освіти. Визначено моделі освіти в новій ситуації розвитку держави: екстраполяційна, демографічна, орієнтована на ринок праці, економічно-ефективна, суспільно-орієнтована. Охарактеризовано пріоритети створення інноваційно-технологічних ресурсів освітніх реформ: кваліфікаційне, системне застосування компетентнісного підходу, наявність в учнів мотивації до самонавчання, застосування ІКТ, досконалого володіння рідною мовою та активне використання інших мов. Розкрито основні завдання шкільної освіти та умови для різнобічного розвитку дітей до 6-ти років (мовленнєвого, соціального, образотворчого, музичного, пізнавального). Відзначено важливість цілеспрямованого й масштабного впливу на здійснення профілактичної, діагностичної, корекційної, реабілітаційної функцій системи освіти. Окреслено основні напрями здоров'язберігальних заходів.

Висвітлено історію розвитку педагогіки Німеччини видатними педагогами К. Ушинським та С. Русовою (у 2009 р. минуло 100 років від часу появи в українській педагогічній пресі праці С. Русової "Будинок Песталоцці-Фребеля у Берліні", який авторка відвідала у 1909 р.). Подано коротку історичну довідку про інституцію, яка почала працювати як народний дитячий садок, який згодом перетворився у семінарію. Докладно описано зміст і форми роботи цього закладу, загальну атмосферу, яка там панувала, роботу засновниці цього закладу Генрієтти Шрадер-Брайман. Висвітлено сьогодення Будинку Песталоцці-Фребеля, до складу якого входять: Професійна школа з підготовки соціальних педагогів, вища професійна школа з підготовки вихователів і фахівців з різних напрямів соціальної роботи, дитячі садки, Центр для родин, що має різні проекти для родин-сусідів (тих, що живуть поблизу), дитячий цирк та інші дитячі заклади. Зауважено, що у кожній структурній ланці проводиться робота у тісній взаємодії з батьками. Констатовано, що Будинок Песталоцці-Фребеля протягом 135-ти років продовжує виконувати актуальні та важливі соціальні завдання з проблем освіти та виховання, є потужним осередком наукових пошуків і скарбницею надбань практичного досвіду.

Розглянуто соціально-економічні зміни періоду кінця XVI ст. до XIX ст., які сприяли появі нового психокультурного типу людини, призначеної керувати природою, одержувати від неї користь. Відзначено, що під могутнім натиском ідей гуманізму відбувався процес трансформації педагогічної свідомості в цілому, змінювалось уявлення про суть дитини. Висвітлено педагогічну теорію Ж.-Ж. Руссо, який критикував педагогічну реальність, замість політики "вибивання зла" з дитини він пропонував "збереження добра", закладеного в дитині, голосно заявляв про цінність дитинства в людському житті, закликав вихователів поважати дитину, розуміти її, не намагатися переробити дитину.

Розглянуто проблему терміну здобуття повної загальної середньої освіти. Висвітлено масштабну роботу, проведену у 2001 р. у ході підготовки та здійснення переходу загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання в країні, внесенні відповідних змін додержавного стандарту початкової освіти та навчальних програм. Наведено обгрунтування продовження терміну навчання - це передусім, глобалізаційні процеси у світі, інтенсивне впровадження інформаційних технологій у різні сфери людської діяльності, формування нового, інноваційного типу особистості, здатної не лише освоювати і підтримувати здобутки цивілізації, але й розв'язувати найрізноманітніші проблемні ситуації, гостра потреба уникнення надмірного академічного навантаження, тощо. Охарактеризовано новий законодавчий акт переходу загальноосвітньої середньої школи на новий, 11-річний термін навчання, як рух назад. Наведено аргументи цього переходу: відсутність коштів, негативне ставлення до переходу на 12-річний термін навчання значної частини учнів, батьків, учителів та ін. Наведено шляхи урізноманітнення варіантів продовження навчання учнів після одержання базової загальної середньої освіти.

Досліджено виникнення, становлення та розвиток гуманістичної традиції у Франції періоду XVI ст. - остання четверть ХІХ ст., тобто епохи Відродження (Г. Бюде, П. Рамус, Ф. Рабе, М. Монтень), епохи Просвітництва (Ж.О. де Ламетрі, Е.Б. де Кондильяк, К.А.А. Гельвецій, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Вольтер, П.А. Гольбах), епохи Великої французької буржуазної революції, утопічного соціалізму (А.К. де Ревруа, Сен-Сімон, Ш. Фурьє), епохи "золотого віку" (П. Робен, Е. Клапаред, А. Фер'єр, Р. Кузіне). Проаналізовано генезис філософсько-педагогічних поглядів учених на сутність людини, уявлення гуманізму як цілісного явища, яке має певну історичну логіку розвитку. Розкрито особливості розвитку ідей гуманізму у французькій філософії освіти в історико-педагогічному контексті. Відзначено, що у поглядах французьких філософів-гуманістів, педагогів людина постає як єдність двох світів - духовного та матеріального, а також людина є одночасно як індивідуальною, так і соціальною істотою, підпорядкованою суспільству, соціальній буденності.

Розглянуто проблему підвищення якості навчання майбутніх кваліфікованих робітників в професійно-технічних навчальних закладах (ПТНЗ), які є базовим ланцюгом для професійного становлення та різнобічного розвитку учнів. Відзначено, що обов'язковим компонентом навчального процесу в ПТНЗ є контроль та корекція знань, умінь і навичок (ЗУН) учнів, тобто виявлення, вимірювання та оцінювання ЗУН, що дає можливість викладачу отримати інформацію про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасно виявити недоліки в знаннях учнів та скоригувати їх. Запропоновано модель комплексного підходу до оцінювання інтегрованих предметів, курсів, вправ та ін.

Охарактеризовано Декаду (десятиріччя) освіти для стійкого розвитку (ОСР), проголошену ООН у березні 2005 р. Ототожнено поняття ОСР з поняттям "екологічна освіта".Окреслено елементи, деякі характеристики ОСР, та напрями, розвитку, важливість екологічної, соціальної та економічної стабільності, а також методи та інструменти вирішення проблеми.

Розглянуто термін "освіта для стійкого розвитку" (ОСР), який визначено трьома основними факторами: екологічним, економічним та соціальним. Зауважено, що Україна стала однією з 55-ти країн, які підписали документ ООН "Стратегія освіти для стійкого розвитку" (2005 - 2014 рр.). Розкрито складність реалізації завдань ОСР Україною. Наведено 10 основних принципів спеціальної дидактичної моделі навчання "Уроки для стійкого розвитку", апробація якої пройшла успішно і продовжує поширюватись, незважаючи на відсутність реальної підтримки Міністерства освіти. Наголошено на створенні регіональних моделей ОСР, розробці спеціальних матеріалів для батьків (стосовно їжі, здоров'я, облаштування життєвого простору учнів), навчання вчителів для управління проектами учнів зі стійкого розвитку.

Розглянуто творче освітньо-виховне середовище як інноваційно-комунікаційну технологічну систему освіти України, спрямовану на те, щоб кожен, хто навчається, мав сприятливі умови для розвитку і саморозвитку. Підкреслено важливість загального рівня розвитку кожної особистості, її свідомості й самосвідомості, реалізації творчого потенціалу. Охарактеризоване поняття "освітнє середовище" як єдність дій школи, сім ї, позашкільних державних і громадських елементів, інформаційно-культурного середовища, сукупність педагогічних, ергономічних та санітарних вимог до навчально-виховного процесу тощо. Зробле6но висновок, що за своєю суттю технологія створення освітньо-виховного середовища є інноваційною, сприяє оновленню, виступає осередком освіти та виховання, формуванню нового типу людини, домінуванню її інтелектуальної творчої праці, подоланню індустріальних форм відчуження, визнанню особистості як основного багатства суспільства.