Протягом минулих століть високий рівень сільськогосподарського виробництва призвів до значного зменшення степової рослинності. У трансформованих ландшафтах півдня України пам'ятки культури, такі як старі поселення, можуть бути потенціальними місцями для збереження біорізноманіття. Протягом останніх років (2010 - 2019) нами була приділена увага 18 городищам Нижнього Придніпров'я, площа яких варіюється від 1,1 до 18,7 га. Всі городища розташовуються на крутому березі Дніпра по обидві сторони, в основному між двома близько розташованими балками. Річкова тераса і балки були гарним природним захистом для городищ з трьох сторін, а з четвертої вони були захищені штучним ровом і валом. Окрім того, ключовою роллю розташування городищ був Дніпро як провідна водна магістраль для торгівлі та формування економічної структури у класичний та елліністичний періоди. Конспект флори городищ Нижнього Придніпров'я включає 526 видів судинних рослин, що відносяться до 279 родів, 74 родини, 3 класи та 2 відділи. На одному городищі росте від 125 до 290 видів судинних рослин, в середньому 178. Городища з найбільшою площею характеризуються найбільшими показниками видів. Рівень созологічної цінності по окремим городищам неодноманітний. В цілому, на частину охоронюваних рослин припадає 30 видів (6 %). З них 10 видів включені до Червоної книги України (Astragalus borysthenicus, A. dasyanthus, Elytrigia stipifolia, Gymnospermium odessanum, Stipa capillata, S. lessingiana, S. pulcherrima, S. ucrainica, Tulipa biebersteiniana, T. gesneriana) та 20 видів до Червоного списку Херсонської області (Amygdalus nana, Bellevalia sarmatica, Bromopsis heterophylla, Dianthus andrzejowskianus, Ephedra distachya, Ferula capsica, Fraxinus excelsior, Hyacinthella leucophaea, Jurinea salicifolia, J. stochadifolia, Limonium platyphyllum, Linaria macroura, Linum czernjajevii, Prangos odontalgica, Quercus robur, Silene supina, Valeriana stolonifera, Veronica capsellicarpa, Vinca herbacea, Vitis sylvestris).

Виконано дослідження рослинних угруповань полезахисних лісових смуг на території Середнього Придніпров'я, сформованих для захисту сільськогосподарських угідь від несприятливих кліматичних умов. Різноманітність рослинних угруповань лісосмуг потребує нових синтаксономічних рішень у зв'язку з суттєвою їх відмінністю від природних лісових угруповань. На основі виявленого ценотичного впливу деревних видів було розроблено синтаксономію полезахисних лісових смуг. Її створення стало можливим завдяки охопленню всього видового складу, в тому числі типових рудеральних видів та видів природних лісів та чагарників, які набули здатність до існування в цих біотопах. Комплексні ценотичні дослідження наявних угруповань викликали потребу в виділенні нового союзу Sambuco nigrae-Quercion robori у межах основного порядку синантропної деревно-чагарникової рослинності Chelidonio-Robinietalia pseudoacaciae класу Robinietea з описом нових для науки асоціацій Alliario petiolatae-Ptelietum trifoliatae, Elytrigio repentis-Quercetum robori, Sambuco nigrae-Quercetum robori. Крім того, було описано ще три нові асоціації Poo nemoralis-Tilietum cordatae, Geo urbano-Fraxinetum та Balloto nigrae-Ulmetum, що відносяться до союзу Geo-Acerion platanoides. Фітоценози, що виділені в ранзі нових синтаксонів, є результатом спонтанного становлення еконіш популяцій аллохтонних та автохтонних видів регіональної флори Лісостепу України за умов едифікаторноговпливу штучно створених деревостанів. Надано екологічну та флористичну характеристику ідентифікованих та вперше описаних синтаксонів.

Наведено результати ценотичного і екотопічного аналізу видів роду Epilobium L. s. l. (Onagraceae Juss.) у біотопах України. У флорі України налічується близько 20 видів роду Epilobium s. l. (вкючаючи Chamerion). Переважна більшість з них - це багаторічні трави або напівчагарники з довгими надземними або підземними повзучими гонами. Види роду Epilobium належать до двох типів екологічних груп - мезофіти та гігрофіти. Характерними біологічними особливостями видів роду Epilobium є висока морфологічна мінливість, а також міжвидова гібридизація. Представники роду Epilobium зростають головним чином по берегах річок, у канавах, на заплавних луках, у вологих лісах, на болотах, на вирубках і по згарищах. Багато видів трапляються в горах від верхнього лісового до альпійського поясу. Низка видів роду Epilobium бере активну участь у формуванні різних типів біотопів (за класифікацією EUNIS, адаптованої для України). Epilobium hirsutum L. є константним й характерним видом біотопу Е:1.13 - Вологі високотравні угруповання, або за класифікацією біотопів України В4.1.6 - Високотравні окрайові нітрофільні біотопи низинних річок та біотопу Т3.3.2 - Мокрі луки з домінуванням високотравія. Epilobium montanum L. є константним й характерним видом біотопу G:1.123 - Березові ліси свіжих та сухих умов та біотопу К2.2.1 - Осипища вапняків Карпат, а також бере активну участь у формуванні ще одного біотопу фанерофітного типу G:2.111 - Ліси Picea abies Полісся. Характерними видами біотопу - К1.2 Осипища силікатовмісних порід Карпат є E. collinum C. C. Gmel. та E. angustifolium L. (= Chamerion angustifolium (L.) Holub). Epilobium alsinifolium Vill. - характерний для болотного гірського підтипу біотопу Б1.21а - Жорстководні джерела та струмки на туфах і травертинах. Epilobium alpestre (Jacq.) Krock. - є характерним видом біотопу Т4.4.1 - Субальпійське широколистяне високо трав'я на силікатних субстратах, а також є одним з характерних видів для біотопу Т4.4.2 - Субальпійське широколистяне високо трав'я на карбонатовмісних субстратах. Epilobium dodonaei Vill. (= Chamerion dodonaei (Vill.) Holub) - один з домінантів травіяного ярусу біотопу В4.2.2 - Слабо зарослі трав'яною рослинністю гравійні береги гірських потоків, а також є одним із характерних видів угруповань біотопу Ч7.2 - Чагарникові зарості гравійних берегів.

Узагальнено результати популяційного аналізу на пробних площах біологічного стаціонару Інституту екології ім. К. А. Малиновського в Чорногорі (Карпати). Тут, на висотному профілі 920 - 2040 м н. ур. м., понад сорок п'ять років проводяться багаторічні стаціонарні спостереження і польові експерименти в популяціях Homogyne alpina (L.) Cass. Це трав'яна багаторічна рослина являє собою зручний об'єкт для всебічних популяційних досліджень. Обговорено питання про передумови явища поліваріантністі розвитку рослинних популяцій в різних еколого-ценотичних ситуаціях. Обгрунтовано погляд на поліваріантність як наслідок адаптивних трансформацій віталітетного складу популяцій. Саме на цих підставах здійснюються оперативні зміни в популяційних стратегіях за різних умов існування. Вважається, що на рівні віталитетних груп поліваріантність не має місця. І в усьому ареалі H. alpina в кожній з них здійснюється свій окремий, якісно стереотипний базовий варіант. Таким чином, в залежності від наявності та фактичних співвідношень віталітетних груп, на популяційному рівні поліваріантність розвитку H. alpina є сумарним результатом від накладання одного, двох або всіх трьох консервативних варіантів. У відповідності за своєю кількісною участю за конкретних обставин, будь-яка з віталітетних груп може відігравати пріоритетну роль. Запропоновано позначати кожну групу життєвості відповідним кольором і на засадах кольороподілу RGB створити універсальні кольорові маркери процвітаючих, рівноважних і депресивних популяцій. Звернуто увагу на можливості комп'ютерних моделей, що функціонують відповідно до алгоритмів базових варіантів синонтогенезу H. alpina. Зроблено висновок, що незалежно від причин віталітетної неповночленності, вона обмежує можливості для оптимізації стратегії розвитку природних популяцій H. alpina і підвищує вирогідність їх подальшої деградації. Інтерпретація віталітетного складу як імперативної передумови функціонування і авторегуляции відкриває додаткові можливості для управління природними популяціями трав'яних рослин шляхом цілеспрямованої корекції їх віталітетної структури. За результатами досліджень обгрунтовано необхідність обов'язкового використання віталітетного аналізу в дослідницькій і природоохоронній практиці.

На острові Хортиця виявлено 80 видів лишайників та 12 видів ліхенофільних грибів. Лишайник Verrucaria fusconigrescens вперше наводиться для рівнинної частини України. Лишайники Acarospora insolata, Bacidia fuscoviridis, Caloplaca chlorina, C. soralifera, C. xerica, Dermatocarpon miniatum, Lecanora argopholis, L. orosthea, L. swartzii, Lobothallia alphoplaca, Monerolechia badia, Rhizocarpon lecanorinum, Xanthocarpia crenulatella, Xanthoparmelia loxodes та ліхенофільні гриби Abrothallus caerulescens, Lichenostigma elongatum, Marchandiomyces corallinus, Polycoccum pulvinatum, Stigmidium xanthoparmeliarum, Zwackhiomyces lithoiceae - виявилися новими для Запорізької області. Лишайники Melanelixia fuliginosa, Protoparmelia badia та Evernia mesomorpha некоректно наводилися для острова Хортиця, тому повинні бути виключені зі списку ліхенобіоти. Виявлено тут Lassalia pustulata та Xanthoparmelia camtschadalis занесені до Червоної книги України. Ліхенофільні гриби є типовими для лишайникових угруповань у межах Українського кристалічного щита. Для Zwackhiomyces lithoiceae - це перше повідомлення на Verrucaria fusconigrescens.

За результатами власних флористичних досліджень, опрацювання гербарних фондів KW, KRW, CWU, YALT та за літературними даними наведено хорологію рідкісного ендемічного виду Koeleria moldavica в Україні та Республіці Молдова. Встановлено, що вид поширений ширше, ніж вважали раніше. Загалом ареал K. Moldavica охоплює степові райони Причорноморської низовини та лісостепові - південної частини Подільської височини. Наведена екологічна характеристика місцезростань виду. Встановлено приуроченість K. moldavica виключно до вапнякових відслонень переважно середньої течії Дністра, інгулу, інгульця та пониззя Дніпра, де вона росте на примітивних та бідних дерново-степових грунтах. На території України в нижній частині долини Дніпра відомо 5 місцезнаходжень виду, у долині інгульця та його притоки річки Висунь - 6, у долині інгулу - 5, в Одеській області - 4. На території Республіки Молдова в середній течії річки Дністер відомо загалом 12 місцезнаходжень, з них більшість зосереджена в околицях міста Рибниця та в басейні річки Ягорлик. Koeleria moldavica не утворює власної формації, зрідка виступає в ролі субдомінанта, а здебільшого - асектатора. Також вид є важливим компонентом багатьох асоціацій рідкісних формацій: Jurineeta brachycephalae, Stipeta capillatae, S. lessingianae, S. asperellae, S. ucrainicae, Botriochloeta ischaemi, Chamaecytiseta granitici, Elytrigieta stipifoliae, Galatelleta villosae або є одним із компонентів агломеративних угруповань на вапняках. Указано основні антропогенні та природні чинники, які призводять до скорочення чисельності популяцій виду. Для збереження популяцій K. moldavica пропонується створення нових природно-заповідних об'єктів в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях та включення виду до Червоної книги України.

Узагальнено дані щодо синтаксономії угруповань зі значною участю двох малопоширених на території України видів-галофітів - Frankenia pulverulenta L. i Camphorosma annua Pall. Угруповання з переважанням Frankenia pulverulenta описано у Північному Причорномор'ї (Скадовський район Херсонської області) і Керченському Приазов'ї (Ленінський район АР Крим). На основі кластерного аналізу у програмі Juice за допомогою алгоритму TWINSPAN модифікований вони визначені як нова для науки асоціація Puccinellio fominii-Frankenietum pulverulentae Davydova & Davydov ass. nova, яка належить до союзу Frankenion pulverulentae Rivas-Martinez ex Castroviejo & Porta 1976, порядку Frankenietalia pulverulentae Rivas-Martinez ex Castroviejo & Porta 1976 і класу Saginetea maritimae Westhoff & al. 1962. Усі ці синтаксони вищого рангу раніше для України не наводилися. До цього часу вважалося, що угруповання класу Saginetea maritimae репрезентують ефемерну гало-субнітрофільну рослинність тільки Атлантичного узбережжя і Західного Середземномор'я, а Frankenia pulverulenta на території України є лише супутнім видом у складі фітоценозів різних асоціацій, що належать до інших класів галофітної рослинності - Therosalicornietea Tuxen in Tuxen & Oberdorfer 1958, Kalidetea foliati Mirkin & al. ex Rukhlenko 2012 і Festuco-Puccinellietea Soo ex Vicherek 1973. Також наведено результати порівняльного аналізу угруповань зі значною участю Camphorosma annua. У складі цих угруповань виділено два синтаксони, що відрізняються за видовим складом та екологією. Перший з них відомий у вітчизняних джерелах під назвою Camphorosmo annuae-Puccinellietum distantis Shelyag-Sosonko & Solomakha 1987, однак за флористичним складом і структурою його ценози цілком відповідають тим, що відомі з Центральної Європи під назвою Camphorosmetum annuae Soo 1934. Остання назва має пріоритет за роком публікації і має вживатися замість Camphorosmo annuae-Puccinellietum distantis. Другий синтаксон описано як нову для науки асоціацію Puccinellio giganteae-Camphorosmetum annuae Davydov ass. nova. Обидві асоціації з переважанням Camphorosma annua віднесено до порядку Puccinellietalia Soo 1947 класу Festuco-Puccinellietea, але до різних союзів: Puccinellion limosae Soo 1934 (Camphorosmetum annuae) і Puccinellion giganteae Golub & Solomakha ex Dubyna & Neuhauslova 2000 (Puccinellio giganteae-Camphorosmetum annuae). Для усіх синтаксонів зазначено номенклатурні цитати, типи та їх діагностичні види.

Повідомлено про новий для флори України вид адвентивних рослин Rudbeckia triloba L. (Asteraceae). В Україні основними центрами його культивування є Донецький ботанічний сад НАН України (з 1982 року), Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка НАН України (з 1983 року), Ботанічний сад Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, а також численні приватні сади (наприклад, в Ужгороді з 1973 року, у Кривому Розі Дніпропетровської обл. з 2013 р. та населених пунктах Житомирської області з 2016 р.). У здичавілому стані рослини виду зафіксовані у наступних населених пунктах: місті Харкові (2010), селі Дачне Бахчисарайського району, місті Сімферополі (2012), селі Зарічне Сімферопольського району АР Крим (2018), місті Чернівці (2014), місті Одеса (2014), місті Лозова Харківської області (2014), місті Черняхів (2015), місті Малин (2017), селі Івниця Андрушівського р-ну Житомирської області (2019), місті Рахів (2016), між містом Перечин та селом Малий Березний Великоберезнянського району Закарпатської області (2018). Наведено таксономічну та морфологічну характеристики виду, відомості про тип, дані про первинний та вторинний ареали, еколого-ценотичну приуроченість. Вид має північноамериканське походження, за способом занесення - ергазіофіт, за ступенем натуралізації - ергазіофігофіт/колонофіт. У відомих локалітетах окремі особини або нечисленні їх групи, які відмічені у складі несформованих рослинних угруповань, лише на Житомирському Поліссі рослини зафіксовані у складі ценозів союзу Arrhenatherion elatioris Luquet 1926 (Arrhenatheretalia elatioris Tx. 1931, Molinio-Arrhenatheretea Tx. 1937) - у ксеромезофітних умовах при повному освітленні та союзу Aegopodion podagrariae Tx. 1967 (Circaeo lutetianae-Stachyetalia sylvaticae Passarge 1967, Epilobietea angustifolii Tx. et Preising ex von Rochow 1951) - у мезофітних умовах при значному затіненні. Подано картосхему поширення виду в Україні.

Встановлено екологічну та еколого-ценотичну структуру флори регіонального ландшафтного парку "Гадяцький". За відношенням до провідних екологічних факторів - світла та вологи - у флорі парку переважають мезофіти (378 видів; 39,9 %) та геліофіти (449 видів; 47,5 %) відповідно. У географічному відношенні мезофіти є представниками неморального і частково бореального елементів. Переважання геліофітів серед геліоморф свідчать про наявність на території парку відкритих біотопів. За широтою еколого-ценотичної амплітуди панівне місце займають гемістенотопи (321 вид; 33,9 %) та стенотопи (299; 31,6 %). Це зумовлено входженням території до екотонної ділянки двох природних зон, у результаті чого багато видів зростають на межі своїх ареалів і мають вузькі синекологічні амплітуди. За участю видів у характерних рослинних угрупованнях абсолютно переважають асектатори (749; 79,1 %). На основі ценотичної приуроченості представників флорирегіонального ландшафтного парку "Гадяцький" розподілено за 18 екологоценотичними групами (степова, лучно-степова, піщано-степова, піщано-вологолучна, лучна, неморально-лісова, бореально-лісова, узлісна, болотно-лісова, лучно-болотна незасолених місцезростань, лучно-болотна засолених місцезростань, болотна, прибережно-водна, водна, група видів із широкою екологічною амплітудою, рудеральна, сегетальна, види інших груп). Відмічено значну участь видів у групах, що належать до зональних для Лісостепу типів рослинності, - неморально-лісової та лучно-степової (по 96 видів; по 10,1 %). Наявність у межах парку та на суміжних із ним територіях антропогенно трансформованих ділянок позначилася на флористичному складі природних угруповань. Екологічний та ценотичний аналізи флори показують її гетерогенний характер. Виділені екоморфи є досить диференційованими та свідчать про різноманітний спектр екологічних умов біотопів.

Під час дослідження мікобіоти Національного природного парку "Дністровський каньйон" (Тернопільска обл.) виявлено 337 видів грибів та грибоподібних протистів, серед них 25 належать до відділу Myxomycota, 2 - Zygomycota, 192 - Ascomycota та 118 - Basidiomycota. Чотири види (Neocucurbitaria prunicola, Neomedicopsis prunicola, Polyscytalum neofecundissimum та Roussoella euonymi) нещодавно були описано як нові для науки. 21 вид з території дослідженого національного парку є новими для України. Це Acremonium domschii, Arachnocrea stipata, Bertiella rhodospila, Ceratostomella pyrenaica, Colletotrichum eryngiicola, Cosmospora arxii, Dialonectria diatrypicola, Fenestella media, Hypomyces subiculosus, Isaria fumosorosea , Massaria campestris, Nectriopsis oropensoides, Parafenestella rosacearum, Pseudocosmospora eutypae, P. eutypellae, P. hypoxylicola, Repetophragma inflatum, Stylonectria carpini,Thyronectria rhodochlora, Tolypocladium microsporum та Tympanosporium parasiticum. Ще 17 видів є рідкісними. Серед них три Kavinia himantia, Mucronella calva та Xylobolus frustulatus є видами-індикаторами корінних, добре збережених лісів. Серед зібраних грибів переважна більшість є ксилофільними (181 вид) та мікофільними (69 видів). Гриби решти екологічних груп у парку залишаються майже недослідженими.

Наведено результати порівняльного дослідження морфологічних ознак вегетативних й генеративних органів рослин Tamarix ramosissima Ledeb. Та T. odessana Stevenex Bunge. Таксономічний статус T. odessana, описаного Х. Стевеном з околиць Одеси (Україна), неоднозначно трактується у різних флористичних зведеннях: його розглядають як окремий вид чи форму, надають статус різновиду у складі T. ramosissima, або взагалі не визнають. Опрацювання чисельних гербарних зразків (KW) було проведено з метою з'ясування питання щодо можливості існування T. odessana як самостійного виду. Особливо цінними були матеріали з гербарної колекції М. С. Турчанінова (KW), де представлений також один зразок, зібраний в "Бессарабії", спочатку визначений В. Бессером як "T. tetrandra M. B.", а потім перевизначений як T. odessana. Також ретельно була вивчена фотокопія типового зразка T. odessana (Museum Botanicum Univ. (H) Helsinki). Для порівняння були досліджені гербарні зразки T. ramosissima, зокрема зразок "№ 718. In arenosis ad lacum Noor-Saisan. Fr. et Augusts. Kar. et Kir. 1840" (KW), зібраний з тієї ж території, що і типовий зразок T. ramosissima. Для більшої достовірності були досліджені й інші зразки обох видів та проаналізовано їх першоописи. Встановлено, що за морфологічними ознаками, переважно генеративних органів (форма віночка, пелюсток, чашолистків, стилодія з приймочками) вид T. odessana добре відрізняється від T. ramosissima. Представлена порівняльна таблиця з морфологічними характеристиками рослин обох видів та фотографії їх вегетативних й генеративних органів, за якими вони найпомітніше різняться. Проте, для остаточного вирішення питання видової самостійності T. odessana доцільно було б в подальшому залучити молекулярно-біологічні дані, які на сьогодні відсутні.

Euphorbia davidii Subils (= Euphorbia dentata Michx) та Euphorbia maculata L. - адвентивні види рослин північноамериканського походження, що вперше було виявлені в Україні на при кінці ХХ століття і відомі з небагатьох місцезнаходжень. В останні роки нами було знайдено декілька нових місцезнаходжень цих рослин на Півдні України. Euphorbia davidii виявлено в 2 локалітетах: м. Олешки Херсонської області та в околицях с. Прогресівка Березанського району Миколаївської області. Для Миколаївської області E. davidii наводиться нами вперше. Усі раніше відомі в Україні локалітети E. davidii приурочені до залізниць та портів, тобто вирогідних первинних осередків інвазії. Знайдено нами нові локалітети є досить віддаленими від первинних осередків інвазії, що свідчить про поширення E. davidii територією України в межах вторинного ареалу. Виявлені в останні роки нові місцезнаходження E. davidii - на залізниці в різних частинах України, та поява виду за межами первинних осередків інвазії вказує на тенденцію до натуралізації його в Україні. Euphorbia maculata знайдено в 7 локалітетах в Херсонській (м. Херсон та околиці, м. Скадовськ, околиці м. Олешки) та Дніпропетровській (м. Кривий Ріг) областях. Для Херсонської області E. maculata наводиться нами вперше. Значна кількість нових місцезнаходжень, в тому числі за межами первинних осередків розселення, висока чисельність особин в більшості з них, свідчить про успішну натуралізацію рослини. Принаймні в Херсонській області E. maculatа можна вважати епекофітом. Крім того у 2019 році E. maculata було знайдено нами в Азербайджані (м. Баку), де він є дуже рідкісним. З високою ймовірністю можна прогнозувати подальше поширення E. davidii та E. maculata в Україні.

Не зважаючи на інтенсивні флористичні та геоботанічні дослідження Лівобережного Придніпров'я інформації щодо урбанофлори середніх та малих міст бракує. Було проведено інвентаризація видового різноманіття флори м. Пирятин та паттернів їхньої диференціації. На території дослідження було зафіксовано 933 види вищих судинних рослин з 5 відділів рослинного царства, для кожного виду встановлена його приуроченість до територіальних зон міста та його ценофлор. Високий рівень видового різноманіття урбанофлори пов'язаний зі збереженням на території міста фрагменту заплави річки Удай, територій ПЗФ, а також репрезентативного флористичного комплексу синантропних рослин, який поповнюється новими елементами завдяки торгово-транспортним зв'язкам міста. Найбільше видове різноманіття зосереджене у територіальних зонах ПЗФ (723) та рекреаційного використання (704), тоді ж як зони інженерної інфраструктури, комунальноскладські, виробничі, спеціальні та історико-культурного призначення мають низькі значення видового різноманіття через тотальну трансформацію середовища. Розподіл ценофлор за рівнем видового різноманіття вказує, що найвищий рівень видового різноманіття притаманний лучним та узлісним ценофлорам, також високі йогопоказники характерні для оселищ, зайнятих рудеральною рослинністю. Лісові, чагарникові та степові ценофлори мають знижені показники видового різноманіття через високий рівень антропогенного пресингу. Дендрограма флористичної подібності ценофлор в межах міста Пирятин, хоч і цілком відповідає дендрограмі флористичної подібності конкретної флори, до якої вона належить, все ж має ряд специфічних рис, серед яких тісна інтеграція рудеральних та квазі-природних ценофлор з прибережноводними та заплавно-лісовими у результаті апофітизації та адвентизації природних екосистем.

Приводится анализ систематической структуры флоры городищ Нижнего Приднепровья, в основу которого положены материалы экспедиционных выездов последних лет. Установлено, что общий список флоры из восемнадцати исследуемых городищ Нижнего Приднепровья насчитывает 524 вида сосудистых растений, что составляет 25,9 % флоры Северного Причерноморья. Несмотря на относительно малые размеры, городища характеризуются высоким уровнем флористического богатства сосудистых растений. Исследуемая флора включает 281 рода, 74 семейства, 3 класса и 2 отдела. Преобладание немногих семейств является характерной чертой как региональных природных флор так и всей Украины. Флористическая пропорция для флоры городищ составляет 1: 3,8: 7,1, а родовой коэффициент - 1,9. В составе лидирующих семейств первую тройку занимают Asteraceae, Poaceae и Fabaceae, что составляет 30,7 % спонтанной флоры городищ. Тогда как на долю десяти лидирующих семейств приходится 61,8 %. В распределении видов внутри первых десяти семейств флоры городищ Нижнего Приднепровья прослеживается значительная роль индигенофитов и апофитов (в среднем 74 % видов на городищах), что позволяет охарактеризовать флору как природную. В целом, данный спектр семейств отражает общие черты флор Голарктики. В свою очередь, наличие семейств Chenopodiaceae, Brassicaceae и Boraginaceae в ведущем семейном спектре, говорит о незначительном смещении в сторону аридных флор Средиземноморья. В спектре ведущих родов флоры насчитывается лишь 1 крупный полиморфный род - Veronica, который представляет 13 видов, или 2,5 % видов от общего количества. Следом идет Astragalus (9 видов), Artemisia, Carex, Euphorbia, Galium (по 8 видов). Показательным является полное отсутствие синантропофитов среди родов Achillea, Allium, Astragalus, Carex, Dianthus, Euphorbia, Potentilla, Salvia, Verbascum. Роды Allium, Astragalus и Dianthus представлены полностью индигенофитами.

На території ландшафтного заказника "Саги" зростають 38 видів, 2 форми та 5 різновидів мохоподібних. В основному ці види є типовими представниками природних фітоценозів Північного Причорномор'я. Два види - Porella platyphylla, Pseudocrossidium hornschuchianum - "регіонально рідкісні" мохоподібні Херсонської області. Місцезростання мохоподібних пов'язане з псамофітними, болотними, лучними біотопами, біотопами вільхових гайків, березових саг та соснових насаджень. Особливостями бріофлори заказника є строкатий спектр родин за участі неморально-бореальних Amblystegiaceae, Mniaceae, Polytrichaceae, Hypnaceae, помітне переважання видів Brachytheciaceae, мала кількість Orthotrichaceae. Встановлено, що ці бріокомплекси відрізняються за видовим різноманіттям та структурою. Бріофлористичні комплекси псамофітних біотопів (6 видів) - це збіднений варіант бріофлор псамофітних різнотравно-типчаково-ковилових степів півдня України. Крім меншої кількості видів мохів, пов'язаних в зростанні з псамоценозами, відмінність мохового покриву псамофітних біотопів заказника "Саги" включає відсутність в складі покриву бокоспорогонних (плеврокарпних) бріофітів та представників родини Polytrichaceae, а також невелика участь представників родини Bryaceae. Структура мохового покриву лук і боліт заказника (13 видів) подібна до збідненого варіанту мохових угруповань нижньодніпровських березових боліт без відкритого водного простору; характерною рисою є, крім невисокого видового різноманіття, відсутність представників класів Sphagnopsida і Polytrichopsida. Бріокомплекс соснових насаджень заказника (11 видів) - це збіднений варіант ценобріофлор сосняків лишайникових, описаних для піщаних масивів Нижнього Дніпра. Досліджений бріокомплекс вільхових саг (12 видів) відрізняється від типових ценобріофлор чорновільхових лісів пониззя Нижнього Дніпра. За видовим складом та просторово-структурними характеристиками він подібний до мохових обростань на деревах в дендроценозах антропогенного походження (лісосмугах та лісопарках). Висловлено думку, що бріокомплексвільхових саг змінився внаслідок антропогенного впливу (через пожежі). Перелік видів мохоподібних, виявлених в березових гайках (26 видів), частково співпадає з переліком мохоподібних лісів з Betula pendula річкових долин східної частини степової зони Європи. Моховий комплекс досліджених березових гайків бідніший, тут менше представників родини Amblystegiaceae та епігейних мохів, посилена участь епіксильної компоненти. Означені структурні особливості можна розглядати як приклад специфічної зональної бріофлори природного дендроценозу Північного Причорномор'я. Порівняння бріокомплексів, приурочених до біотопів заказника "Саги", показало, що вони є ілюстрацією можливих напрямків еволюції бріофлори Нижньодніпровських пісків у випадку гіпотетичної гумідізації клімату: підсилення участі мезофітних і мезогігрофітних видів родин Amblystegiaceae, Bryaceae, Brachytheciaceae, збільшення чисельності епіксильних видів мохів поряд зі збереженням ролі епігейної бріогрупи.

Представлено нові дані щодо лишайників та грибів України. Вони включають в себе нові знахідки, корекції та підтвердження з різних українських адміністративних областей з родів Arthonia, Aspicilia, Aspiciliella, Bacidia, Buellia, Cercidospora, Circinaria, Cladonia, Clypeococcum, Codonmyces, Didymellopsis, Didymocyrtis, Heterocephalacria, Laetisaria, Lambiella, Lecanora, Lepraria, Lichenochora, Lichenoconium, Lichenostigma, Lichenothelia, Marchandiomyces, Montanelia, Phaeospora, Placynthiella, Polycoccum, Protoparmeliopsis, Pyrenochaeta, Pyrenodesmia, Pyrenopsis, Refractohilum, Rinodina, Rosellinula, Scytinium, Sphaerellothecium, Sphinctrina, Staurothele, Stigmidium, Taeniolella, Thallinocarpon, Toninia, Trapelia, Weddellomyces, Xanthoparmelia and Xanthoriicola. Серед них 28 видів лишайників та ліхенофільних грибів і нові для Миколаївської області, 21 вид і новий для Дніпропетровської, 17 видів і нові для Черкаської області, 7 видів і нові для Херсонської області, 5 видів і нові для Запорізької області, 3 види і нові для Чернівецької області, 3 види і нові для Одеської області, 3 види нові для Луганської області, 2 види нові для Донецької області, два для Кіровоградської області, один для Рівненської та один вид новий для Тернопільської області. Caloplaca xerica новий вид господаря для Lichenochora caloplacae. Не підтверджено зростання Aspicilia cinerea в межах Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської та Черкаської областей. Lepraria neglecta некоректно визначений лишайник для Донецької, Запорізької та Миколаївської областей. Miriquidica complanata є некоректно визначеним лишайником для Запорізької області. Ці види повинні бути виключені із списку ліхенобіоти цих областей.

Подано відомості про знахідку Ionoxalis tetraphylla (Cav.) J. Rose (Oxalis tetraphylla Cav.) (Oxalidaceae), нового для флори України виду адвентивних рослин. Вид має центральноамериканське походження, його первинний ареал охоплює Мексику, Панаму, Гватемалу, Коста Ріку, Карибські острови. Вторинний ареал поширюється на Європу, Азію, Австралію. Вид був знайдений у сусідніх з Україною країнах, зокрема в Росії та Білорусі. Як вид, що натуралізувався, він був відмічений у деяких країнах Південної Європи. Основними центрами культивування виду в Україні є Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка НАН України, Ботанічний сад (БС) ім. акад. О. В. Фоміна Київського національного університету (НУ) ім. Тараса Шевченка, БС Харківського НУ ім. В. Н. Каразіна, БС Дніпровського НУ ім. Олеся Гончара, БС Таврійського НУ ім. В. І. Вернадського, Сирецький дендрологічний парк (Київ), а також приватні сади та зелені господарствав Києві та Київській обл., Одесі, Кам'янець-Подільському (Хмельницька обл.) та, безумовно, в інших регіонах країни. Дані щодо спонтанного поширення рослин видуз місць культури дотепер в Україні відсутні. Вперше здичавілі рослини I. tetraphylla зафіксовані у 2019 році у с. Довжик Житомирського р-ну Житомирської обл. Вони відмічені на узліссі старого соснового лісу, біля стежки рослини пережили зиму 2019 - 2020 роках. Наведено таксономічні, морфологічні, географічні (первинний тавторинний ареали) та екологічні характеристики виду. За часом занесення вид єкенофітом, за способом занесення - ергазіофітом, за ступенем натуралізації в Україні - ефемерофітом. Досліджений вид є мезотрофом, мезофітом, сцио-геліофітом. В умовах України він рясно цвіте, але майже ніколи не утворює насіння тарозмножується вегетативно і дочірніми цибулинками. Представлено картупоширення виду (спонтанно та в культурі) в Україні.

Представлено конспект раритетної компоненти флори лісових екосистем Галицького національного природного парку, оцінено характер поширення раритетних видівсудинних рослин та стан їх популяцій. Галицький національний природний паркрозташований в Галицькому районі Івано-Франківської області, створений у 2004 році й займає площу 14684,8 га. Більша частина парку (81,1 %) припадає на ліси, серед яких переважають чисті та змішані дубові (Querceta roboris), букові (Fageta sylvaticae) й грабові угруповання (Carpineta betuli). інвентаризацію рослинного покриву лісових екосистем парку проводили впродовж 2008 - 2019 років, за результатами якої у лісових угрупованнях і на узліссях виявлено 303 види судинних рослин, з яких 63 види (20,8 %) - раритетні. До переліку раритетних видів віднесли види, включені до Червоної книги України та офіційних міжнародних охоронних переліків, а також види, які перебувають під загрозою зникнення у регіоні дослідження, оскільки представлені малою кількістю локалітетів, або їх популяції мають малу чисельність. Регіонально рідкісні види відібрані на підставі аналізу результатів наших польових досліджень, матеріалів гербарних фондів. Встановлено,що третина раритетних видів (33,3 %) відзначається широкою ценотичною амплітудою, дещо менше їх приналежні до рослинності узлісь (26,2 %). Більшість раритетних видів з вузькою ценотичною амплітудою приурочені до букових лісів (19,1 %). Раритетні види суттєво відрізняються за частотою трапляння. Серед них істотно переважають рідкісні види, зокрема 61 % видів на сьогодні відомі з 1 - 5 локалітетів; особливо рідко (1 - 2 локалітети) трапляються 25 видів. Частка видів, відомих з 6 - 10 локалітетів, становить 26,6 %. Видів, що трапляються порівняно часто (11 - 20 відомих локалітетів і понад 20 локалітетів), порівняно мало (по 6,2 %). Найбільш поширеними є Lilium martagon, а також деякі представники родини Orchidaceae. Для більшості раритетних видів притаманна низька загальна чисельність, зокрема 81,2 % видів знайдені у кількості від кількох особин до кількох сотень. Найбільшу занепокоєність викликають види, загальна чисельність яких упарку становить по кілька особин (15,6 %). До них належать Circaea alpina, Atropabella-donna, Campanula latifolia, Phyteuma spicatum, Epipactis atrorubens тощо. Найбільші частки припадають на види із загальною чисельністю по кілька десятків, а також по кілька сотень виявлених особин (сумарно 65,6 %). Чисельніших видів виявлено мало. Девіять видів відомі у кількості по декілька тисяч особин, а три види (Allium ursinum, Galanthus nivalis і Leucojum vernum) і понад мільйон особин. Встановлено, що 52,4 % популяцій раритетних видів рослин лісових екосистем Галицького національного природного парку перебувають у критично поганому стані, 28,6 % - у поганому, 14,3 % - у задовільному стані. І лише стан 4,8 % популяцій можна охарактеризувати як добрий. За результатами досліджень, близько 95 % видів потребують охорони й постійного моніторингу чисельності популяцій, а 51 вид рослин, які відзначаються низькою чисельністю та поганим станом популяцій, вимагають нагальної розробки та впровадження менеджмент-планів щодо відновлення їх чисельності.

Охарактеризовано роль та перспективи використання сучасних фітосоціологічних баз даних для комплексних геоботанічних досліджень. На основі аналізу зарубіжного та вітчизняного досвіду створення такого роду інформаційних ресурсів обгрунтовано необхідність їх розбудови та стандартизації шляхом формування національної інфраструктури для введення, накопичення та зберігання фітосоціологічних даних України. Така інфраструктура передбачає розроблення та впровадження уніфікованих технічних протоколів та нормативно-методичних правил дигіталізації, компіляції, менеджменту та використання фітосоціологічних даних для комплексних мета аналізів. Технічні протоколи в рамках однієї програмної оболонки мають об'єднати єдиний флористичний список для введення даних щодо видового складу фітоценозів, а також уніфіковану форму заголовних даних для додавання іншої інформації щодо рослинних угруповань. Базуючись на аналізі на явних флористичних списків, що використовуються українськими фітосоціологами обгрунтовано необхідність створення нового найбільш повного флористичного зведення із актуальними таксономічними даними, що періодично оновлюватимуться. Такий список має об'єднати усі відомі з території України таксони судинних та криптогамних рослин, бути максимально повним та коректним. Розроблено стандартну структуру метаданих для введення інформації щодо вертикальної і горизонтальної будови угруповань, екологічних та фізико-географічних умов, созологічної цінності, а також біотопічної та синтаксономічної належності кожного геоботанічного опису. Запропоновано систему комунікації для отримання фітосоціологічної інформації, необхідної для конкретних досліджень, а також можливі форми контролю за потоками та використанням інформації, захищеної авторським правом. Розроблено форми доступу до даних, механізми їх отримання та перелік правил щодо регламентації дотримання норм авторського права та наукової етики під час використання даних у процесі аналізів.

Проаналізовано історичний розвиток флористичних досліджень, що пов'язані з суходільними лукамина території Середньоруської підпровінції Лісостепу України починаючи з XIX століття. Всього опрацьовано більш ніж 200 літературних першоджерел, серед яких представлені загальні роботи натуралістів, флористичні списки та знахідки рідкісних видів на території Сумського та Харківського геоботанічних округів. З опрацьованих літературних праць, бачимо, щодо 1900 року роботи носили здебільшого флористичний характер, а вже до 1920 року у деяких працях подано відомості про рідкісні види рослин. З 30-х років минулого століття науковці починають займатися питаннями географії та систематики рослин. Наступним напрямком є дослідження рослинності, що активно розвивалось з 60-х років. І майже одразу, після створення у 1967 році Державного комітету з охорони природи, досить стрімко почав розвиватись созологічний напрямок. Починаючи з 2000 року є різкий скачок у кількості робіт, що так чи інакше мають відношення до флори суходільних луків. Дійсно, сьогодні можна знайти дещо більше робіт созологічного напрямку, особливо присвячені вивченню ботанічних заказників. Встановлено, що найбільша кількість робіт пов'язана з територіями околиць міст Харків, Суми, Богодухів, Охтирка, Тростянець. Проте, з кінця минулого століття, важливими осередками багаторічних моніторингових досліджень суходільних луків є біологічні стаціонари: біологічна станція біологічного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна у селі Гайдари (Харківська область) та біологічний стаціонар "Вакалівщина" Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка (Сумська область). Загальною особливістю більшості досліджених праць, є те, що автори вказують про необхідність збереження суходільних луків, які через надмірну господарську діяльність майже повністю розорані. У результаті аналізу літературних даних, визначено, що суходільні луки досліджені фрагментарно.