Ванкоміцин - один із найстаріших антибіотиків, який використовують у клінічній практиці близько 70 років. Нині ванкоміцин, в основному, призначають для лікування інфекцій, викликаних метицилінрезистентним Staphylococcus (S.) aureus, метицилін-резистентним епідермальним стафілококом і амоксицилін-резистентними ентерококами, а у пероральній формі - для лікування діареї, викликаної Clostridium difficile. Ванкоміцин ефективний проти більшості грампозитивних коків і бацил, за винятком рідкісних мікроорганізмів, а також ентерококів, які стали стійкими до ванкоміцину, в основному Enterococcus faecium. Раніше ванкоміцин асоціювався з багатьма побічними ефектами, включаючи вестибулярні та ниркові, через домішки, що містились в його складі. Останнім часом домішки вдалося видалити, тож нині ванкоміцин надає набагато менше вестибулярних побічних ефектів, але, як і раніше, може викликати нефротоксичність при введенні у більш високих дозах або при застосуванні протягом тривалого часу. Нині ванкоміцин вважається відносно безпечним препаратом, небажані явища проявляються через синдром "червоної людини". Інші побічні ефекти ванкоміцину включають нейтропенію, пропасницю, флебіт, ототоксичність, тромбоцитопенію, інтерстиціальний нефрит, сльозотечу, лінійний бульозний дерматоз IgA, некротизуючий шкірний васкуліт та токсичний епідермальний некроліз. Ванкоміцин протягом багатьох десятиліть виступав цінним засобом для лікування інфекцій, а нині, як і раніше, використовується в якості основного глікопептидного антибіотика проти метицилін-резистентного S. aureus, метицилін-резистентного епідермального стафілококу та ентерококів, чутливих до ванкоміцину. Ймовірно, він залишатиметься ефективним доти, доки стійкість до ванкоміцину залишається контрольованою, доки не з'являться інші засоби з більш високою ефективністю та відсутністю побічних ефектів. Однак, незважаючи на кілька десятиліть використання, наші знання про побічні властивості ванкоміцину залишаються неповними, адже за 70 років застосування фармакологічний аналіз його безпеки значно змінився. Узагальнено поточну інформацію про побічні реакції ванкоміцину, особливо заходи при його передозуванні, а також особливості підтримуючої терапії.

Актуальність росту показників захворюваності ГРВІ у людській популяції зберігається до сьогоднішнього дня, що породжує постійну потребу пошуку оптимальних методів їх покращення та зниження відсотку важких ускладнень і летальності. Мета роботи - узагальнення сучасних статистичних відомостей поширення гострих респіраторних захворювань на території України за епідемічний період 2021 - 2022 рр. на основі аналізу даних ВООЗ та Європейського центру профілактики захворювань та емпіричного дослідження ефективності імунокорективної терапії у комплексному веденні пацієнтів різних вікових груп на базі лікувально-профілактичних закладів. Для досягнення мети проводилося дослідження у два етапи: детальне узагальнення статистичних даних ВООЗ, Європейського центру профілактики та контролю захворювань; емпіричне дослідження результатів використання різних засобів імуномодуляції у процесі ведення пацієнтів з ГРВІ дитячого та дорослого віку на базі міської дитячої поліклініки м. Львова та інфекційного відділення ОКНП "Львівська обласна клінічна лікарня". Результати дослідження показали, що у контрольній групі, до якої входили діти, середня тривалість захворювання на 3 - 4 дні більша, у п'ятьох випадках (10 %) зазначався розвиток бактеріальної пневмонії з приєднанням антибактеріальної терапії, в одному випадку проведена оксигенотерапія внаслідок низьких показників сатурації. Одужання у віковій групі 0 - 4 роки у 10 % випадків (1 особа) неповне з переходом у хронічний процес; у 20 % випадків (2 пацієнти) відзначався розвиток гострого середнього отиту. Серед дітей 5 - 10 років, які не отримували імуномодуляторів тривалий час, скаржилися на загальну слабкість, сонливість та пацієнтів 11 - 17 років реєструвалися випадки гострого бронхіту, трахеїту, отиту та пневмонії. На основі спостереження за результатами лікування виявлено, що середня тривалість захворювання у дорослій групі становила 3 - 5 днів (18 - 35 років) у порівнянні з контрольною групою, де пацієнти одужували на 7 - 10 день. Перебіг захворювання у переважній більшості випадків спостерігався легкий (у контрольній групі - середньої тяжкості та тяжкий). У досліджуваній групі не виявлялися випадки розвитку запальних процесів нижніх дихальних шляхів (у контрольній - 2 випадки гострої пневмонії, що становило 17 % за віком та 7 % рецензентів). Висновки: на основі проведеного багатоетапного теоретичного та емпіричного дослідження доцільності включення імуномодулюючих засобів у комплексну терапію гострих вірусних інфекцій у дитячому та дорослому віці можна зробити висновок, що імунокорекція різноманітними сучасними підходами у будь-яких вікових групах стимулює імунну систему до боротьби зі збудниками гострих вірусних захворювань, попереджує розвиток бактеріальних ускладнень, скорочує тривалість захворювання, покращує результати лікування та перебіг реабілітаційного періоду, у зв'язку з чим зазначені препарати рекомендовані до включення у комплексну терапію вірусних інфекцій.

Пухлини порожнини тазу (генітальних органів, сечового міхура, прямої кишки) нерідко виявляють в занедбаному стані. Таким хворим проводять хіміотерапію та/чи опромінення, оскільки стандартне радикальне хірургічне лікування неможливе. Мета дослідження - підвищити операбельність хворих з місцевопоширенними пухлинами порожнини тазу більш широким впровадженням суперрадикальних операцій - евісцерацій тазу. Проведено аналіз матеріалів 14 хворих, яким виконані евісцерації тазу. Впровадження надрадикальних втручань евісцерацій тазу дало можливість радикально прооперувати "неоперабельних" згідно стандартів хворих, із яких третина прожила більше 8 років, а 4 із них більше 10 років (одна жінка - 17 років). Висновки: хворих з місцево поширеним занедбаним пухлинним процесом без виявлених віддалених метастазів і відносно добрим загальним станом слід вважати операбельними за умов застосування надрадикальних втручань евісцерацій тазу.

CD8-експресія на NK клітинах асоціюється із різною активністю до лізису HLA-негативної К562 та HLA-позитивної пухлинної лінії MOLT-4 та різною участю у противірусній відповіді на SarsCov2 інфекцію. CD8aa експресується як на Т, так і на NK-лімфоцитах. Фізіологічний сенс експресії CD8 на NK клітинах за відсутності Т клітинного рецептору незрозумілий і недослідженим. Досліджено зразки крові 130 здорових індивідуумів на рівні NK-цитотоксичності до пухлинної ї лінії К562 та лінії MOLT-4. Порівняно ці результати із рівнями експресії CD8 на NK-лімфоцитах. Проаналізовано зразки крові пацієнтів, що перенесли SarsCov2 інфекцію на рівні експресії CD8 на NK-лімфоцитах. Підтверджено, що лінія MOLT-4 більш резистентна до NK цитотоксичності порівняно із К562. Виявлено, що CD8+ NK мають вищу асоціацію із цитотоксичністю до К562 порівняно до CD8-NK. Виявилено що, CD8+ NK лімфоцити практично не беруть участі у лізисі MOLT-4 тоді як кількість CD8-NK корелювала із цитотоксичністю до MOLT-4 із високою достовірністю. Пропорції HLA-DR та CD158a не впливали на селективну активність NK клітин до різних пухлинних ліній. Виявилено зниження рівня NK клітин після SarsCov2 інфекції і це зниження відбувалося саме за рахун ок CD8+ NK лімфоцитів. Висновки: кількість NK лімфоцитів напряму не визначає цитотоксичність, тому що цитотоксична активність реалізується опосередковано через NK фенотип. Експресія CD8 робить NK клітини більш зрілими та ефективними у лізисі HLA-негативної лінії К562 проте ця експресія заважає NK клітинам так само ефективно вбивати HLA-позитивну лінію MOLT-4. SarsCov2 інфекція призводить до виснаження популяції CD8 позитивних NK лімфоцитів і не впливає на CD8 негативні. Схоже, що саме CD8позитивні NK лімфоцити приймають на себе головний тягар противірусної відповіді.

Розглянуто взаємозв'язок між рівнем захворюваності територіальної громади та антикризовим менеджментом у закладах охорони здоров'я, а також те, як цей взаємозв'язок може вплинути на загальне реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров'я. Актуальність дослідження зумовлена кризовими явищами в Україні, зокрема пандемією COVID-19, а також війною, що триває близько року і вимагає удосконалення системи управління в закладах охорони здоров'я. Мета дослідження - визначення залежності між різними видами кризових ситуацій та антикризовим управлінням, а також вивчення конкретних заходів, які дозволяють покращити кризову ситуацію. В ході дослідження використані загальнонаукові методи пізнання, зокрема метод аналізу, що застовувався для дослідження наукової літератури, синтезу інформації, який дозволив визначити ключові аспекти антикризового управління, індукції та дедукції, які дозволили систематизувати заходи антикризового управління в залежності від рівня захворюваності та видів захворювань, поширених у територіальні громаді. Результати дослідження дозволили розробити різні заходи антикризового управління залежно від зростання рівня захворюваності та активації військових дій, які також призводять до збільшення рівня травматизму серед населення. Ці заходи потребують узгодженої політики управління закладу охорони здоров'я з громадою, місцевими органами регулювання, регулюючими інституціями.