У роботі у вигляді питань та відповідей на них продовжено виклад інформації, яка характеризує атеросклеротичне запалення в інтимі артерій як гранульоматоз, що індукується ендогенними чужорідними (сторонніми) тілами - депозитами холестерину (ХС). Всі численні теорії атеросклерозу (Ат), включаючи концепцію "відповіді на ушкодження", не можуть пояснити, чому речовини, що мають вуглеводневе кільце ХС (холестанол, В-ситостерол, кампестерол, стигмастерол, вітамін D, стерини його групи) мають атерогенні властивості. Вони не пояснюють характерну "архітектуру" атером/бляшок, ідентичну структурі гранульом, індукованих сторонніми тілами. Всупереч уявленням авторів, основним фактором атерогенезу, тригером гранулематозного запалення при атеросклерозі є не структурно пошкоджені ("модифіковані") частинки ліпопротеїнів низької густини, а ХС, що вивільняється з них у судинній стінці. Незалежно від того, в якому фізико-хімічному стані знаходиться, він не може бути зруйнований макрофагами. Зазвичай макрофаги захоплюють чужорідний і свій матеріал, що став чужорідним для тканини, і переробляють його за допомогою лізосомальних ферментів, активних форм кисню. ХС, що накопичився позаклітинно, вони зруйнувати не можуть. Той факт, що локальний запальний процес при атеросклерозі, викликається позаклітинним ХС, підтверджується утворенням гранульом при введенні кристалічного холестерину в тканини тіла експериментальних тварин. Пінисті клітини в основному є макрофагами, які продукують близько 60 біологічно активних речовин. Вони є основним фактором запального процесу, що розвивається в стінці артерій, його організаторами і регуляторами. Як пінисті клітини при атеросклерозі, так і їх аналоги - пилові клітини при пневмоконіозах, відображають незавершеність фагоцитозу і є причиною хронічного запального процесу.

Бактеріальні інфекції центральної нервової системи (ЦНС) продовжують залишатися важливою причиною захворюваності та смертності. Бактеріальний менінгіт (БМ) визначається як запалення мозкових оболонок (м'якої та павутинної), які оточують головний та спинний мозок і утворюють субарахноїдальний простір. Відмінною рисою БМ є проникнення мікробних клітин у спинномозкову рідину. Основний терапевтичний підхід до бактеріального менінгіту включає протимікробну терапію. Патофізіологічні аспекти БМ висувають певні вимоги до антимікробної терапії, оскільки інфекції субарахноїдального простору швидко спричиняють руйнування мозкової тканини. Тому лікування необхідно розпочинати якомога раніше, позаяк у субарахноїдальному просторі відсутні ефективні захисні механізми. Однак при БМ очікування підтвердження діагнозу та встановлення чутливості бактеріальних чинників лабораторними тестами може призвести до затримки початку прийому адекватного антибіотика. Тоді як раннє призначення антибіотиків на підставі клінічної підозри (емпіричне лікування) може запобігти затримці у лікуванні і, як наслідок, смерті та інвалідності. Крім того, емпіричний вибір протимікробних препаратів, заснований на прогнозуванні найбільш ймовірного збудника, є все більш складним у теперішній час через проблеми зі стійкістю до протимікробних препаратів. Однак сучасні дані свідчать про те, що при підозрі на БМ до отримання результатів спинномозкової рідини, необхідно внутрішньовенне введення антибіотиків. Встановлено, що трьома основними патогенами, які викликають БМ, є Streptococcus pneumoniae (SP), Haemophilus influenzae типу b (Hib) і Neisseria meningitidis (NM), тому емпірична терапія може включати ванкоміцин, цефалоспорин розширеного спектра дії та ампіцилін.

Традиційна методика секторальної резекції передбачає стягування країв рани, при цьому візуально виявляється ефект втягнення тканини до середини органа, що в деяких випадках призводить до значної тканинної деформації. Проаналізовано результати лікування 67 пацієнток із доброякісними захворюваннями молочних залоз за період 2010 - 2019 рр., яким виконано операції на молочній залозі в об'ємі до 1 квадранту. Перед хірургічними втручаннями проводили розрахунок меж деепідермізації для виконання мастопексії. Ефективність методу оцінювали за показниками якості життя. Встановлено, що запропонована методика, яка передбачає передопераційне планування з наступною мастопексією, не збільшує число ранніх післяопераційних ускладнень, а у віддаленому періоді покращує якість життя. На сьогодні існують лише поодинокі повідомлення про застосування методів пластичної хірургії в лікуванні пацієнток із доброякісними захворюваннями молочної залози. Також не достатньо вивчений вплив операцій на якість життя жінок. Висновки: на етапі передопераційної підготовки хворих необхідно проводити ультразвукове дослідження молочної залози із розрахунком об'єму тканин для резекції та можливості виконання мастопексії.

Остеоартрит (ОА) є найпоширенішим типом артриту, оскільки зазвичай вражає руки, коліна, стегна та ступні, тобто може вражати практично будь-який суглоб. Він характеризується патологічними змінами в хрящах, кістках, синовіальній оболонці, зв'язках, м'язах та навколосуглобовій жировій клітковині, що призводить до болю, тугорухливості, функціонального обмеження та дисфункції суглобів. Патологічні ознаки ОА, як правило, включають запалення суглоба. Основним симптомом остеоартриту є біль, який, зазвичай, провокується навантаженням і зменшується у спокої, та скутість, що виникає після бездіяльності суглоба. Ефективне лікування болю є наріжним каменем терапії ОА. За останні два десятиліття проведений великий обсяг робіт із розробки неоперативних чи малоінвазивних методів полегшення симптомів остеоартриту і уповільнення його прогресування. Однак єдиної думки щодо стандартних стратегій лікування ОА поки що не досягнуто. Мета роботи - аналіз сучасних даних літератури щодо фармакологічних методів лікування, спрямованих на зменшення болю і запалення при остеоартриті колінного суглобу та аналіз використання наступних фармакологічних засобів: нестероїдні протизапальні засоби, ацетамінофен, внутрішньосуглобова терапія (глюкокортикоїдами та гіалуроновою кислотою). Методи: пошук наукової інформації проведений в електронних базах PubMed, Google Scholar. Представлено фармакологічні методи лікування остеоартриту, які можуть сприяти усуненню болю, скутості та зменшенню прогресування пошкодження суглобів: нестероїдні протизапальні препарати, ацетамінофен, внутрішньосуглобові ін'єкції глюкортикостероїдів (ГКС) та продукти гіалуронової кислоти (ГК). Висновки: внутрішньосуглобові ін'єкції ГКС і ГК є основою неоперативного лікування ОА, так як наявні в наш час дані показують, що застосування їх призводять до значного зменшення болю та поліпшення функціональних результатів у пацієнтів з остеоартритом.

Гострий панкреатит (ГП) займає третю позицію за частотою госпіталізації поміж усіх ургентних хірургічних захворювань. Оскільки в розвитку цього захворювання має місце подвійна патогенетична складова, а саме: ліпопротеолітична й інфекційна, лікування процесу натикається на значні труднощі, в основі яких - відсутність антибактеріального ефекту. Останнє пояснюється зростаючою резистенцією бактеріальних збудників до антибактеріальних препаратів. Мета роботи - обгрунтувати клінічними даними доцільність лімфотропного способу введення антибіотиків при ГП, базуючись на пропозиції авторів. Прослідкували перебіг ГП на тлі лімфотропної та стандартної антибактеріальної терапії, вивчаючи ефективність за стандартними показниками. За всіма показниками ефективність лімфотропної антибактеріальної терапії превалювала. Зокрема, тривалість антибактеріальної терапії була коротшою у 1,94 раза, а тривалість стаціонарного лікування - у 1,5 раза. Висновки: лімфотропна антибактеріальна терапія є адресним накопичувальним способом введення антибіотиків, альтернативним до стандартної антибактеріальної терапії.