Останнім часом зростає відсоток пацієнтів із синдромом цервікалгії, це пов'язано в першу чергу з тривалим статичним перебування в сидячому положенні, стресовими ситуаціями, локальним переохолодженням, блокуванням фасеточних суглобів та незграбним рухом в шийному відділі, що призводить до значного погіршення якості життя таких пацієнтів. Для підвищення ефективності відновлення осіб з синдромом цервікалгії, доцільно крім медичного діагнозу поставити реабілітаційний за Міжнародною класифікацією функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров'я (МКФ), який буде показувати всі порушення пацієнта на рівні структури, функції, діяльності, участі та факторів середовища. Мета роботи - встановити реабілітаційний діагноз пацієнтам з синдромом цервікалгії на основі МКФ. У дослідженні приймали участь 30 осіб віком від 32 до 46 років із синдромом цервікалгії. Методи дослідження: клінічні, інструментальні та соціологічні. За результатами фізіотерапевтичного обстеження та МКФ були виявлені у осіб з синдромом цервікалгії порушення у вигляді больових відчуттів, обмеження рухливості, зниження пропріоцепції, тонусу м'язів у шийному відділі хребта та толерантності до фізичних навантажень. Висновки: поставлений реабілітаційний діагноз на основі МКФ, аналізу функціонування та обмежень осіб з синдромом цервікалгії на рівні структури, функції, діяльності, участі та констатувальних факторів, дозволить підвищити ефективність відновлення пацієнтів з даною патологією та покращити їх якість життя.

Порушення фізіологічних ритмів нервової системи патологічно пов'язані з виникненням тривожного стану, депресії, обсесивно-компульсивного розладу, інсомнії і інших психопатологій. Знання ритмічної природи нервової діяльності і залежність її порушення від її десинхронозу потребує терапії хронофармакоректорами. Хронотерапія розширює можливості в здійсненні індивідуального лікування пацієнта, враховуючи фізіологічні ритми організму. Отримані в останній час докази хронофармакологічних особливостей дії нейротропних ліків і їх здатність обмежувати дизритмію в організмі створюють нові та адекватні перспективи лікування нервової системи завдяки відновленню і корекції біологічних ритмів нервових порушень, зумовлених ритмодестабілізуючим впливом. Описані хронофармакологічні властивості мелатоніну, його роль в регуляції біоритмів організму та особливості хронотерапії при дезорганізації нервової системи, враховуючи хронофармакологічні властивості нейротропних засобів. Проаналізовані дані літератури отримані в результаті пошуку на платформах PubMed i Google Scholar.

Діагностика захворювань плеври не завжди буває своєчасною. Відомо про випадки помилкової діагностики протягом 2 - 3 тижнів і більше. Оперативні втручання на плеврі у більшості випадків затримуються, а виконуються, нерідко проводяться за необгрунтованими діагнозами, що вносить сум'яття у статистику і непорозуміння поміж фахівцями. В основі цього лежать не чіткі дефініції. Покращення результатів діагностики і лікування захворювань плеври. Своє бачення діагностичних процесів і оперативних втручань при захворюваннях плеври автори виводять, базуючись на аналізі 2011 диференціально-діагностичних хворих і 597 оперативних втручань - плевректомії. Використання запропонованого алгоритму обстеження і технічних особливостей оперативного втручання дозволили скоротити до мінімуму недоліки діагностики і лікування. Висновки: надано, що втілення запропнованих дефініцій принесе користь нашому народу в умовах епідемії COVID-19 та воєнного стану.

Множинна мієлома (ММ) - найпоширеніша форма парапротеїнемічних гемобластозів, яка характеризується агресивним перебігом, високим рівнем смертності та значною кількістю ускладнень. Проведено аналіз захворюваності на ММ в Закарпатській області за 2015 - 2020 рр. За поширеністю ММ посідає 4 місце в загальній структурі гемобластозів. Середньорічна захворюваність складала 1,24 - 1,4 на 100 тисяч мешканців. За останні роки відмічається ріст захворюваності на ММ. Середній вік пацієнтів на момент встановлення діагнозу - 57 (+- 5,8) років. У статевій структурі захворюваності відмічається незначне переважання чоловічої статі над жінками. Впровадження в терапію ММ імуномодулюючих препаратів, моноклональних антитіл, інгібіторів протеасом дозволило значно збільшити медіану загальної впродовж останніх 20 років із 3 - 4 до 7 - 8 років. Практично у всіх пацієнтів із ММ через певний час настає рецидив. Тривалість ремісії скорочується після кожного наступного циклу, особливу зацікавленість викликає персоніфікований вибір тактики лікування рецидивуючої і рефрактерної ММ. При цьому враховуються чисельні фактори: попередня терапія (режим індукції, кількість ліній терапії), агресивність рецидиву, стан пацієнта тощо. Мета дослідження - дослідити основні біохімічні показники, що характеризують білковий обмін і обмін заліза, активність ключових ферментів печінки у пацієнтів із ММ, перебіг якої ускладнений анемією, на стадіях розвитку захворювання для подальшої перспективи оптимізації діагностики, прогнозування перебігу захворювання в клінічній практиці. Проведено аналіз даних 41 пацієнта, у 37 з яких діагностовано ММ, ускладнену анемією. За рівнем гемоглобіну пацієнтів розподілили на 4 групи: до першої групи включили 16 пацієнтів із показником 100 - 120 г/л; другу групу склали 8 пацієнтів із середньоважким ступенем анемії та рівнем гемоглобіну від 80 до 99 г/л, до третьої групи увійшли 7 пацієнтів із анемією важкого перебігу та показником гемоглобіну 65 - 79 г/л, четверту групу склали 6 пацієнтів із важким ступенем анемії та рівнем гемоглобіну нижче 65 г/л. Усі пацієнти перед госпіталізацією пройшли обстеження із застосуванням клінічних, лабораторних, інструментальних та спеціальних методів досліджень, а у разі необхідності консультувалися з фахівцями суміжних спеціальностей. Статистична обробка отриманих результатів проводилася методами варіаційної статистики з використанням комп'ютерної програми Microsoft Excel XP. Перебіг лімфопроліферативних захворювань, при яких проліферація злоякісного клону супроводжується секрецією парапротеїнів, часто ускладнюється анемією (90,2 %). Встановлено статистично значимий зв'язок між кількістю пухлинних клітин у кістковому мозку та ступенем анемії. Проведено аналіз різних імунохімічних і клініко-анатомічних варіантів ММ. Проаналізовано дані щодо ефективності лікування пацієнтів із різними варіантами ММ. Встановлено прогностично несприятливі фактори. Розглянуто можливі патофізіологічні механізми виявлених змін. Висновки: результати дослідження демонструють, що в міру прогресування захворювання збільшення пухлинної маси у пацієнтів ММ з секрецією парапротеїнів відмічається тенденція до більш тяжкого ступеня анемії.