Визначено рівні захисних антитіл, що перехворіли на COVID-19, на ранніх та більш віддалених строках. Для першого етапу дослідження було обстежено 66 пацієнта різного віку та статі. Всі пацієнти мали обов'язково позитивний результат на COVID-19 методом ПЛР. Частина пацієнтів знаходилась на лікуванні в інфекційному відділенні КМКЛ N 4, інші лікувались амбулаторно. Всіх пацієнтів за віком умовно розділили на дві групи: I (39 осіб) - від 18 до 39 років; II (27 осіб) - від 40 до 65. Серед обстежених 8 осіб хворіли безсимптомно. Легкий перебіг відмічався у 40 осіб, середньоважкий - у 15 осіб, важкий - у 3 осіб. Госпіталізовані в інфекційний стаціонар 11 пацієнтів. Надалі контроль рівня антитіл було проведено на 60-ту, 90-ту та 150-ту добу від початку захворювання. Всім пацієнтам було проведено дослідження на антитіла на COVID-19 методом імуноферментного аналізу, виконаному на обладнанні: імуноферментний аналізатор Tecan (Австрія); PW 40 Microplate Washer (Франція); набір ELISA для серології COVID-19 тест системами на IgG SARS-CoV-2 VitroTest (Україна). Аналізуючи отримані дані, можна побачити, що у 82 % обстежених сформувалась імунна відповідь на COVID-19. IgG збільшувався з 12 до 40-ту добу, а потім суттєво не змінювався на 60-ту, 90-ту та 150-ту добу. У 4 пацієнтів спостерігалося помітне зменшення на 150-ту добу (однак вони все ще мали позитивний рівень). Висновок: рівень IgG у пацієнтів, що перехворіли на Sars-Cov2, залишається високим щонайменше 150 днів. Помічено, що на формування гуморальної відповіді вік та тяжкість перебігу захворювання не впливає.

В настоящее время повысился интерес к влиянию кишечной микрофлоры на здоровье и болезни человека. Хорошо переваренная пища благоприятно влияет не только на жизнедеятельность необходимой микрофлоры, но и является строительным материалом для иммунной системы человека. Немаловажное значение для здоровья человека имеет макроокружение, представление о котором гораздо сложнее, чем было ранее принятым. При лечении одного из членов семьи необходимо обследовать всех ее членов для установления наличия источника инфекции, без устранения которого достичь эффективного лечения не представляется возможным. Гормоны, цитостатики, химиотерапия при сохраняющемся патогенетическом факторе не могут устранить патологический процесс. Следует стремиться к выяснению причин и факторов, послуживших срыву иммунного ответа и запуску патологического процесса в организме. С позиции современной иммунологии, а также теории микро- и макроокружения возможно достичь здорового долголетия.

Залишається невивченою роль дефіциту вітаміну D та імунозапальних порушень у механізмах розвитку дистресу плода у вагітних з хронічним багатоводдям. Мета роботи - оцінити роль дефіциту вітаміну D та асоційованих імунозапальних порушень у розвитку дистресу плода у вагітних з хронічним багатоводдям. Обстежено 30 жінок з фізіологічним перебігом вагітності та 90 вагітних з хронічним багатоводдям. У сироватці крові визначали рівень мета боліту вітаміну D (25(ОН)D) і цитокінів IL-10 і IL-6 імуноферментними методами з використанням стандартних наборів. Статистичну обробку отриманих результатів проводили за допомогою стандартних методів із застосуванням пакету прикладних програм "MS Excel" та "Statistica SPSS 10.0 for Windows". У вагітних з хронічним багатоводдям відзначається вірогідне зменшення в сироватці крові метаболіту вітаміну D - 25(ОН)D на 21 %, зниження рівня протизапального цитокіну IL-10 на 26,4 % та зростання концентрації прозапального IL-6 на 17 % відносно жінок з фізіологічним перебігом вагітності. Виникнення дистресу плода на тлі хронічного багатоводдя супроводжується посиленням дефіциту вітаміну D та імунозапальних порушень: рівні 25(ОН) D та IL-10 відповідно на 18,5 та 17,5 % менше, а IL-6 на 13,3 % більше, ніж у жінок з хронічним багатоводдям без дистресу плода. Вираженість імунозапальних порушень в організмі вагітних з хронічним багатоводдям детермінується рівнем вітаміну D в організмі. Так, у жінок з дефіцитом 25(ОН)D у сироватці крові зафіксовано достовірне зменшення вмісту IL-10 на 47,8 % та вірогідне збільшення рівня IL-6 на 34,6 % порівняно з показниками в жінок з недостатністю вітаміну D. Висновки: у розвитку дистресу плода у вагітних з хронічним багатоводдям важливу роль відіграє дефіцит вітаміну D та соційовані з ним імунозапальні порушення.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.2-52

Рубрики:

Ортопедія і протезування

Шифр НБУВ: Жс20661 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.601.3-3 + Р733.415.202.83

Рубрики:

Нейро-алергічні дерматози у дітей

Шифр НБУВ: Жс20661 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - виділення клінічних проявів окремих ланок патогенезу застійного диска зорового нерва як основи вдосконалення їх діагностики. Робота грунтована на аналізі нейроофтальмологічної симптоматики у 169 хворих з об'ємним утворенням головного мозку, оперованих в клініці нейрохірургії національного госпіталю мінохоронздоров'я Кіргізской Республіки з 2014 по 2019 рр. Вік пацієнтів - 14 - 67 років, сердний вік - 34 роки. Чоловіків було 63, жінок - 106. Усім пацієнтам проведено неврологічне обстеження, МРТ головного мозку до операції, МРТ/КТ головного мозку після операції. Доброякісні пухлини були виявлені у 56 хворих, злоякісні - у 50. Найбільшу кількість склали пухлини гліального ряду (49 хворих). З 169 хворих із застійним диском зорового нерву, обумовленим наявністю об'ємного утворення головного мозку, зорові функції вдалося досліджувати у 55 пацієнтів (93 %). Зниження гостроти зору, обумовлене наявністю застійного диску зорового нерву було виявлене у 46 (27,4 %) хворих. У 22 (13,1%) пацієнтів гострота зору на обидва очі рівнялася 0,1; у 6 (3,3 %) сліпим або практично сліпим було одне око зі зніженням гостроти зору на іншому оці; 7 (4 %) пацієнтів були сліпими або практично сліпими на обидва ока. Висновок: частота і міра вираженості зорових порушень при застійном диске зорових нервів залежать від стадії застою дисків зорових нервів. Прогностично несприятливими для зорових функцій у пацієнтів із застійними дисками зорових нервів являються стадія виражених застійних дисків зорових нервів і наявність зорових порушень. Терміни регресу застою дисків зорових нервів залежать від методів лікування: при медикаментозній терапії у пацієнтів з доброякісною внутрішньочерепною гіпертензією регрес застійних дисків зорових нервів відбувається повільно (від 1 міс до 3 років), при хірургічному видаленні об'ємного утворення або шунтуючої операції на лікворній системі регрес застою дисків зорових нервів відбувається значно швидше (від 1 до 1,5 міс).

На основі аналізу лікування 1963 хворих з різними патогенетичними формами синдрому діабетичної стопи виділено низку медичних, економічних і соціальних питань, які потребують свого вирішення. Проаналізовані найбільш типові помилки та недоліки в лікуванні цих хворих. Запропоновано програму покращання якості надання спеціалізованої медичної допомоги хворим із синдромом діабетичної стопи.

Наведено інформацію за 2019 р. щодо кількість народжених живими і мертвими та кількість померлих дітей у віці до 1 року у установах охорони здоров'я, що перебувають у сфері управління МОЗ України. Зазначено, що в 2019 р. було народжено живими немовлят 294148 і мертвими 1733, з яких померло 1585 до початку пологів і 148 під час пологів. Серед народжених живими у ранньому неонатальному періоді померло 904 немовлят, з яких в акушерських стаціонарах - 564, в інших стаціонарах, крім акушерських, - 340 немовлят. Одним з індикаторів якості надання медичних послуг до, під час та після пологів, а також одним з індикаторів якості впровадження сучасних ефективних перинатальних технологій є рівень перинатальної смертності та його складових. Аналіз перинатальної смертності та його складових компонентів проводять за методикою ВООЗ "Matrix Babies", що дозволяє проаналізувати надання медичних послуг вагітним, роділлям та новонародженим за показниками перинатальної смертності і відповісти на два питання: Чи робимо те, що потрібно? Чи робимо так, як потрібно? Визначено пропозиції з вдосконалення надання медичних послуг вагітним, роділля та новонародженим.

Розглянуто особливості посвідчення довіреностей, прирівнюваних до нотаріально посвідчених посадовими та службовими особами установ охорони здоров'я України. Проаналізовано нормативні акти, що регулюють порядок укладання та посвідчення довіреностей, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, зокрема уповноваженими посадовими і службовими особами установ охорони здоров'я. Досліджено поняття довіреностей, а також проведено їх класифікацію. Посвідчення довіреностей посадовими та службовими особами установ охорони здоров'я України, переліченими у ст. 40 Закону України "Про нотаріат", необхідно проводити з дотриманням норм чинного українського законодавства, зокрема Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про нотаріат", Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, прирівнюваних до нотаріально по свідчених, а також інших нормативно-правових актів. Приділено увагу змісту довіреностей. Розглянуто порядок припинення та скасування нотаріально посвідченої довіреності.

Стаття містить свідчення про військову медицину у Східній Європі, особливо на сучасній українській території, в XI - XIII ст. Представлені аналогії із західноєвропейської історії. На основі інформації з тогочасних літописів висвітлено середньовічну медичну думку в практиці руських лікарів. Деякі факти виведені логічним шляхом. Простежено зв'язок між тогочасним станом і подальшим розвитком медицини у пізньосередньовічній Україні. В якості основного методу використаний логічний аналіз, який дозволяє доповнити бракуючу інформацію шляхом порівняння з аналогічними ситуаціями в інших регіонах, досліджувати текст з метою пошуку додаткових даних, в окремих випадках припустити найбільш вірогідний варіант. Також використаний хронологічний метод для подання матеріалу. Зроблено висновки, що військова медицина в Київській Русі XI - XIII віків не поступалася західноєвропейським аналогам. Деякі відмінності пов'язані з більше раннім і сильним впливом візантійської і місцевих традицій. Військова медицина у той час не була так чітко відокремлена від громадянської. Деяке відставання від Західної Європи помітно в теоретичній частині - на Русі так і не сформувалися медичні школи, на відміну від університетів Італії, Франції, Англії і Іспанії. Деякі ченці і священики збирали візантійські медичні трактати, іноді доповнювали їх описанням місцевих традицій, але не більше того. Світські лікарі мали хорошу практику, про що свідчать опис анамнезу хвороб і поранень в літописах, але свої знання передавали хіба що власним дітям. Це одна з причин того, що в подальшому спостерігалося відставання від Західної Європи. Окремі статті староруських літописів представлені як джерело не лише політичної і культурної, але і медичної інформації. Уперше продемонстровані досить глибокі знання староруських літописців в цій сфері. Схожа тематика досить поширенна в зарубіжній історіографії, але все ще залишається мало дослідженою у вітчизняній. Матеріал статті може бути використаний при підготовці загальних праць з історії медицини або для подальшої наукової роботи в цьому напрямі.

Мета роботи - поліпшити результати лікування хворих з ущемленою паховою грижею за допомогою лапароскопічних технологій, використовуючи легкі сітчасті імплантати і фіксацію їх за допомогою електрокоагуляції. Проаналізовано результати відеолапароскопічної хірургії пахової грижі у 112 (89,6 %) чоловіків і 13 (10,6 %) жінок у віці 17 - 84 року (57,0 +- 19,8) року із застосуванням техніки використання різних сітчастих імлантатов (техніка TAPР). У 3 хворих відзначався рецидив із-за недостатнього розміру сітчастого матеріалу, у 2 хворих утворилася гематома із-за використання звичайної поліпропіленової або щільної монофіламентної поліестерової сітки і її жорсткої фіксації. При використанні легкої сітки, що самофіксується, гематома не утворювалася. Таким чином, використання легких сіток, що самофіксуються, при лапароскопічному методі лікування ущемленої грижі за допомогою техніки TAPP дозволяє уникнути утворення гематоми, зменшує набряк в області операційної рани і в післяопераційному періоді протікає практично без больового синдрому, а також використання сітчастих імплантатів, фіксованих за допомогою електрокоагуляції, в 2 рази знижує вартість витрат, що, у свою чергу, сприяє популяризації лапароскопічного підходу.