Ускорение заряженных частиц высоких энергий и их распространение в магнитных нолях солнечного ветра и Галактики - одна из актуальных проблем астрофизики. Космические лучи влияют на связь, на работу электроники космических кораблей, возмущают магнитосферу и ионосферу Земли. Основным механизмом, который контролирует распространение космических лучей в межпланетной среде, является рассеяние частиц на неоднородностях магнитного поля. Если рассеяние частиц высокой энергии в межпланетной среде относительно неэффективно, так что транспортный пробег с гелиоцентрическим расстоянием, то для описания распространения космических лучей необходимо использовать кинетическое уравнение. На основе кинетического уравнения Фоккера - Планка рассмотрено распространение заряженных частиц высокой энергии в магнитном поле, представляющем собой суперпозицию однородного среднего магнитного ноля и магнитных неоднородностей различных масштабов. Кинетическое уравнение Фоккера - Планка соответствует многократному рассеянию частиц на малые углы, а интеграл столкновений этого уравнения описывает диффузию частиц в импульсном пространстве. На основе кинетического уравнения получена система дифференциальных уравнений для сферических гармоник функции распределения космических лучей. Получены уравнения переноса космических лучей и приведены решения этих уравнений. Исследована эволюция функции распределения космических лучей при анизотропном рассеянии частиц на флуктуациях межпланетного магнитного ноля. Показано, что функция углового распределения частиц существенным образом зависит от степени анизотропии их рассеяния. Проанализирована зависимость функции распределения космических лучей от времени и получена оценка параметра, определяющего анизотропию процесса рассеяния частиц.

Сонячний вітер - це набір потоків з різними параметрами (швидкість, показник степеня спектра неоднорідностей, ширина та інші). Бімодальний характер розподілу швидкості сонячного вітру експериментально було встановлено під час вимірювань на космічних апаратах. А космічний апарат "Улісс" підтвердив, що бімодальна структура сонячного вітру зберігається на відносно великих відстанях від Сонця (в декілька астрономічних одиниць). Але є інший спосіб для встановлення потокової структури сонячного вітру - це метод міжпланетних мерехтінь. Мета роботи - реконструкція великомасштабної структури сонячного вітру за орбітою Землі з використанням даних спостережень міжпланетних мерехтінь у двох пунктах. Експерименти проводилися на декаметрових радіохвилях, оскільки останні досить сильно розсіюються розрідженою міжпланетною плазмою за орбітою Землі. Експериментальні дані, проаналізувані в даній роботі, було одержано шляхом синхронних спостережень міжпланетних мерехтінь на радіотелескопах УТР-2 та УРАН-2. Визначення параметрів сонячного вітру та його великомасштабної структури проводилося шляхом зіставлення експериментальних кривих (залежностей швидкості гармонік крос-спектру мерехтінь та спектрів потужності) з цими ж характеристиками міжпланетних мерехтінь, але одержаними шляхом розрахунку. Для розділення міжплапланетних мерехтінь на радіотелескопах УТР-2 та УРАН-2. Визначення параметрів сонячного вітру та його великомасштабної структури проводилося шляхом зіставлення експериментальних кривих (залежностей швидкості гармонік крос-спектра мерехтінь та спектрів потужності) з цими ж характеристиками міжпланетних мерехтінь, але одержаними шляхом розрахунку. Для розділення міжпланетних та іоносферних мерехтінь застосовувалися спектральний, просторовий і частотний критерії. За результатами даного дослідження показано, що сонячний вітер за орбітою Землі складається з різних потоків, які змінюють один одного на промені зору на джерело. Проведені дослідження підтверджують надійність і ефективність методу міжпланетних мерехтінь за його використанні для реконструкції потокової структури сонячного вітру.

Індекс рубрикатора НБУВ: В654.22-42

Рубрики:

Сатурн

Шифр НБУВ: Ж14258 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: В662.7

Рубрики:

Окремі подвійні зірки

Шифр НБУВ: Ж14258 Пошук видання у каталогах НБУВ 

З 7 жовтня 2012 р. по 28 січня 2017 р. (GPS-тижні 1709-1933) всі продукти Міжнародної ГНСС-служби (IGS) - точні ефемериди GPS- та ГЛОНАСС-супутників, координати та швидкості перманентних ГНСС-станцій тощо - базувалися на системі координат IGb08, оновленій реалізації IGS Міжнародної референсної земної системи координат ITRF2008. У Центрі аналізу ГНСС-даних ГАО ПАН України було оброблено спостереження ГНСС-супутників на перманентних станціях, розташованих в Україні та у Східній Європі, для вказаного періоду. Обробку було виконано за допомогою програмного комплексу "Bernese GNSS Software ver. 5.2" згідно із вимогами Європейської перманентної ГНСС-мережі (EPN), що діяли на той час. Загалом було оброблено спостереження на 232 ГНСС-станціях, зокрема на 201 українській станції, що належать таким операторам ГНСС-мереж: ГАО НАН України, НДІ геодезії і картографії, НУ "Львівська політехніка" ("Geo Terrace"), ПрАТ "Систем Солюшнс" ("System. NET"), компанія ТНТ ТЛІ ("TNT TPI GNSS Network"), Навігаційно-геодезичний центр ("НГЦлеї"), UA-EUPOS/ZAKPOS, ТОВ "НВК Європромсервіс" (EPS), Система координатно-часового і навігаційного забезпечення України (СКНЗУ), Харківський національний університет радіоелектроніки. Система координат IGb08 задавалася шляхом обмеження No-Net-Translation на координати станцій зі списку IGS Reference Frame. В результаті одержано оцінки координат ГНСС-станцій у системі координат IGb08 та оцінки зенітних тропосферних затримок для всіх станцій. Величини середньої повторюваності значень складових координат ГНСС-станцій для кожного тижня (характеристик точності одержаних добових і тижневих розв'язків) лежать у діапазонах: для північної та східної складових - від 0,5 мм до 1,6 мм (середні значення 0,99 мм та 1,01 мм відповідно), для висотної складовоїі від 2,2 мм до 5,4 мм (середнє 3,75 мм) з єдиним "викидом" в 6,91 мм для GPS-тижня 1759.