Концептуально та системно розглянуто авторський варіант "московського тексту" російського письменника В. С. Маканіна. Цілісність семантично пов'язаної з Москвою системи уявлень письменника про світ і людину, сформованих у контексті певних, закріплених традицією міфологем, просторових характеристик, конкретної топіки, типів і мотивів, дозволяє розглядати романи В. С. Маканіна як авторський варіант "московського тексту" російської літератури, що багато в чому кардинально трансформував сформовані стереотипи уявлень про Москву, яка є організуючим ядром "московського тексту" в цілому. Створюючи свій авторський міф Москви-Росії, письменник показує столицю як Москву-мачуху, місто-Молох, місто-блудницю, Москву "штучну" і "фальшиву". Ключова просторова опозиція столиця/провінція трансформує важливий міфологізований російською свідомістю знак дому (яким виявляється провінція) у знак антидому, представленого московським топосами "общаги", "психушки", андеграундного підвалу, пивбару. «Московський текст» має свою систему персонажів - це "серединні" люди, учорашні дисиденти-інтелектуали, політики, "новые русские", "стукачи", шарлатани. "Нова" Москва-Росія стала простором гегемонії політиків і "новых русских", де не має місця "поколінню літературному" - дисидентам і "серединним" людям, які шукають порятунку у втечі, що стає програмним мотивом маканінського "московського тексту".