Досягнення вчених-імунологів часто визнавалися найвагомішими в галузі медицини і фізіології, оскільки імунна система є дуже важливою для організму, а вивчення принципів його функціонування має фундаментальне значення для профілактики (вакцинація), діагностики і терапії багатьох захворювань. В даній роботі йдеться про тих вчених початку XX ст., які одержали найпрестижнішу наукову нагороду - Нобелівську премію в галузі медицини і фізіології - і які заклали підвалини імунології як науки. Так, у 1901 р. першу Нобелівську премію одержав Е. Берінг "за роботу із сироваткової терапії, головним чином за її використання для лікування дифтерії, що відкрило нові шляхи в медичній науці і надало в руки лікарів звитяжну зброю проти хвороби і смерті"; у 1908 р. І. Мечников і П. Ерліх одержали Нобелівську премію з медицини та фізіології за створення клітинно-гуморальної теорії імунітету; у 1913 р. - Ш. Ріше - "на знак визнання його робіт з анафілаксії"; у 1919 р. - Ж. Борде - "за відкриття, пов'язані з імунітетом (роль комплементу, механізми преципітації, аглютинації..."; у 1930 р. - К. Ландштейнер - "за відкриття груп крові людини". Ці роботи надали поштовх для розвитку сучасної молекулярної імунології - науки про організацію і роботу імунної системи, яка є ефективним бар'єром у розпізнаванні і відокремленні в живому організмі "чужого" від "свого".