Проаналізовано розвиток скептичних та антискептичних ідей в британській модерній філософії на прикладі ключових творів п'яти провідних британських мислителів XVII та XVIII ст. Розглянуто скептичне підгрунтя філософії Гоббса та методи спростування скептицизму у філософських творах Локка, Барклі, Ріда. Розглянуто способи захисту й спростування скептицизму в філософії Х'юма. Викладено основні положення позитивної програми Барклі, визначено особливості х'юмівського скептицизму у порівнянні з античним. Доведено принципове значення "скептичного сюжету" для розвитку англомовної епістемології у досліджуваний період.

Проанализировано развитие скептических и антискептических идей в британской модерной философии на примере ключевых произведений пяти ведущих британских мыслителей XVII и XVIII ст. Рассмотрены скептические основы философии Гоббса и методы опровержения скептицизма в философских произведениях Локка, Баркли, Рида. Рассмотрены способы защиты и опровержения скептицизма в философии Хьюма. Освещены основные положения позитивной программы Баркли, определены особенности хьюмовского скептицизма в сравнении с античным. Доказано принципиальное значение "скептического сюжета" для развития англоязычной эпистемологии в исследуемый период.

Проаналізовано скептичні ідеї Гоббса у його полеміці з Декартом і в "Левіафані". Досліджено антискептичні стратегії Локка та Барклі, виявлено специфічні для кожної з них внутрішні протиріччя, через які Локк суперечить власній теоретичній конструкції, а Барклі, всупереч власному задуму, заново стверджує скептичну філософію. Доведено, що скептична криза, описана Х'юмом наприкінці першої книги "Трактат про людську природу", обумовлює радикальне переосмислення філософом скептицизму та філософії як такої. Встановлено ступінь спорідненості та відмінності у розумінні скептицизму у Х'юма та Секста Емпірика. Виявлено залежність сучасних англомовних інтерпретацій античного скептицизму від розуміння скептицизму та людської природи, вперше висловленого у філософії Х'юма. З'ясовано, що результатом антискептичної стратегії Ріда, сформованої у полеміці з Х'юмом, є не самообгрунтування, а самоспростування рідівської "філософії здорового глузду".