Наведено об'єкти нумізматики і філателії, присвячені Королівським ботанічним садам К'ю, які містять інформацію для вивчення історії ботаніки. Три медалі присвячені серу Джозефу Бенксу. Сер Вільям Джексон Гукер зображений на Веджвудському медальйоні. Представлено бронзову копію нагородної медалі Лондонського Ліннеївського товариства Джозефу Долтону Гукеру і філателістичну продукцію з його портретами. Показано й описано художні марковані конверти, марки, поштові блоки та пам'ятну монету, присвячені історії Королівських ботанічних садів К'ю та його колекціям.

Гербарні зразки стали основним джерелом інформації під час молекулярних досліджень, біорізноманіття, оскільки використання іх надає можливість подолати проблему недоступності зразків, необхідних для розв'язання безлічі різноманітних питань. Однак одержання хороших зразків ДНК старих гербарних зразків все ще є складним завданням. Мета проекту - тестування різних способів вилучення ДНК із старого гкербарного матеріалу, в якому ДНК часто виявляється високофрагментованою. Проведено порівняння методів вилучення ДНК з двох лабораторій: Лабораторії Джодрелла у Королівському ботанічному саду К'ю, Великобрітанія (де використовувався метод із цетилтриметиламоній бромідом - (СТАВ) за модифікованим протоколом шляхом подальшого очищення з твердофазними реверсивними іммобілізаційними кульками (= SPRI), парамагнітними полістироловими кульками, покритими шаром магнетиту, і карбоксильних молекул, які можуть зв'язувати ДНК за наявності поліетиленгліколю та солі), та лабораторії професора доктора Хано Шефера з Технічного університету Мюнхен - Фрайзінг, Німеччина (де протоколом міні ДНК екстракції "NucleoSpin II Plant"). Обидві лабораторії мають великий досвід у вилученні ДНК зразків гербарію. Результати свідчать, що під час застосування методів, які базуються на колонковому силікагелі, виникає меншен проблем із забрудненням полісахаридами та поліфенольними сполуками. Враховуючи практичні міркування, методика на основі колонок краща, особливо якщо намагатися зменшити кількість використаної листкової тканини, оскільки обробка крихітних гранул робить застосування СТАВ складними.

Гербарні зразки стали важливим джерелом інформації для молекулярних досліджень біорізноманіття, і навіть виник термін "гербарна геноміка". Проте, одержання хороших зразків ДНК зі старих гербарних зразків все ще є складним завданням. На даний час методи екстракції ДНК зі старого гербарного матеріалу часто надають змогу одержати лише деградовану або фрагментовану ДНК. Такі методи обговорювалися у багатьох дослідженнях, зокрема, щодо розв'язання проблеми подальшої фрагментації ДНК. Мета даного дослідження - порівняння різних методів екстракції ДНК зі старих гербарних зразків представників Veronica subg. Pseudolysimachium. Один з цих методів - екстракція ДНК на основі СТАВ (цетилтриметиламоній бромід або цетил-триметил-бромід амонію) з наступним очищенням за допомогою парамагнітних гранул, що використовується у Лабораторії Джодрелла у Королівському ботанічному саду К'ю (Велика Британія). Цей метод було порівнено з модифікованою методикою NucleoSpin Plant II на основі силікагелевих колонок, що використовувалася у Технічному університеті Мюнхен-Фрайзінг (Німеччина) і була успішно застосована для одержання ДНК з типового зразка гербарію К. Ліннея. Проведено подальші тести з вибіркою зразків щодо впливу часу інкубації на методику виділення ДНК за допомогою СТАВ. Попередні результати авторів свідчать, що CTAB-метод екстракції ДНК може мати певні переваги у конкретних випадках, але також вказують на те, що методи на основі силікагелевих колонок мають менше проблем із забрудненням полісахаридами та поліфенольними сполуками. Автори не виявили певної закономірності щодо часу інкубації, але розробили декілька ідей про те, як рухатися далі з експериментами для виявлення оптимальної методики екстракції ДНК для зразків, що містять фрагментовану ДНК. З практичного погляду, метод на основі колонок виглядає кращим, особливо тоді, коли є потреба зменшити кількість тканини листків. Проте, слід розробляти подальші вдосконалені модифікації обох методів.

Розглянуто історичні відомості щодо трапляння Chenopodium ficifolium (Chenopodiaceae) та сучасний статус виду в Новій Зеландії. Цей вид євразійського походження наводився для Нової Зеландії як випадково занесений адвентивний вид, принаймні з часів першої вказівки Кирка 1896 року, який знайшов С. ficifolium у 1892 р. в порту м. Веллінгтон на купах корабельного баласту. Відомо щонайменше сім надійних зборів або вказівок у різних географічних регіонах - від Північного острова (Окленд і Веллінгтон) до Південного (Крайстчерч) та одного з південних островів Тіті. Проте, фактичне поширення виду в Новій Зеландії, ймовірно, виявлене недостатньо через його подібність до С. album. Вірогідно що, С. ficifolium був уперше занесений до Нової Зеландії значно раніше, ніж у 1892 р., про що свідчить гербарний зразок, зібраний Дж. Еверардом Хоумом у 1840-х роках. Цей зразок нещодавно був знайдений в історичному гербарії Турчанінова (складова частина Національного гербарію України - KW); це лише один із багатьох ранніх зразків у KW, зібраних Хоумом, А. Каннінгемом і Р. Каннінгемом у Новій Зеландії в першій половині XIX ст. Швидше за все, Турчанінов отримав ці новозеландські зразки з Королівського ботанічного саду К'ю в обмін на свої сибірські чи інші колекції. Зазначено, що ретельний перегляд новозеландських зразків, наявних у гербарії Турчанінова в KW, виявить важливі та цікаві результати не лише щодо аборигенних рослин (включаючи типові зразки), але й щодо адвентивних (чужорідних) видів, занесених на ранніх етапах європейської колонізації; це дозволить прояснити найдавніші етапи їх експансії в Новій Зеландії.