Досліджено концептуальні засади конституювання екзистенції людини у філософській спадщині датського мислителя С.К'єркегора на підставі трьох основних стадій буття (естетичної, етичної й релігійної), двох проміжних - іронії та гумору та нульової. Розкрито сутнісні характристики кожної стадії у контекстії вивчення смислотвірних елементів екзистенції людської особистості. Доведено новизну осмислення К'єркегором поняття екзистенції, що у порівнянні з класичним тлумаченням є динамічною структурою у відношенні до Бога. Виявлено, що самотворення екзистенції відбувається як поступовий лінійний шлях через саморефлексійну діяльність людини та виражає антиманіпуляторну інтенцію у синтезі з вільним вибором власного існування. Доведено наявність рецепції стадіальнї концепцію датського мислителя у філософії екзистенціалізму, діалектичної теології та постмодернізму.

Мета роботи - акцентувати змістовну спорідненість та спадкоємність в підходах Картезія та К'єркегора до тлумачення ключових чинників філософських шукань. Передбачено прояснення таких моментів в позиціях обох мислителів: належні засади людського існування, чинники можливості свободи людини як умова її саморозбудови, своєрідність підходу до реалізації задачі доказу Бога. Звертання до феноменології та герменевтики надає можливість осягнення ключових ідей мислителів як прояви їх особистостей. Підхід полягає у переконанні щодо правомірності розгляду філософії Нового часу як форми реалізації запиту епохи на розбудову людини. істотною передумовою розкриття теми статті є увага до останніх досліджень філософії Картезія, котрі демонструють ключову значущість антропології. Оскільки становлення власної позиції К'єркегора є діалогом зі знеособленим баченням філософії, то формою увиразнення споріднених мотивів вчень обох мислителів є акцентування особистісних мотивів філософування. Спорідненість шляхів та способів їх увиразнення. проявляється, по-перше, в дистанціюванні від знеособленої та дегуманізованої картини світу, по-друге, в релігійній спрямованості шукань та доказах існування Бога виходячи з конечної природи людини. Окреслюючи контекст тлумачення К'єркегором антропологічного проекту Картезія, автор виходить з визнання детермінуючого впливу гегелівського тлумачення філософії взагалі та його тлумаченням Картезія зокрема. Означена констатація уможливлює тлумачення шукань К'єркегора як деконструкцію Гегеля, оскільки подальше некритичне збереження та відтворення його настанов оцінюється як загрозливе для і реалізації людиною свого духовного покликання. Спільний принциповий момент в позиціях обох мислителів - посилений інтерес до індивідуальноособистісних аспектів природи людини як конститутивного чинника доказу існування Бога.