Дослідження спрямоване на виявлення шляхів професійного композиторського втілення образу Венеції у камерно-вокальній музиці XIX століття європейської традиції. Ставлення до Венеції як одного з найбільш поетично-живописних міст світу міцно затвердилося в художній творчій практиці. У численних літературних творах місто постає багатогранним і суперечливим, будучи зображеним: то крізь призму злиття діловитості та романтики («Венеціанський купець» В. Шекспіра), то простором вічного карнавалу і центром освіти (п'єси венеціанців К. Гоцці, К. Гольдоні), то місцем таємних змов, похмурих розправ (драма В. Гюго «Анджело Падуанський»), то мрією, земним раєм («Венеціанська ніч» І. Козлова, «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна і т. п.). Але завжди Венеція – особливе місце, в якому вічність, старина тісно переплетені з юністю (Дж. Байрон, Й. В. Ґете, А. Шеньє, А. Мюссе, О. Апухтін, А. Майков, Ф. Тютчев, Й. Бродський та ін.). Ключовим залишається і мотив магічної краси міста. Він хоча і змінювався під впливом естетик (наприклад, декадансу, з його особливим ставленням до смерті – Г. Д'Аннунціо «Полум'я», Т. Манн «Смерть у Венеції»), але не втратив своєї актуальності і в XXI столітті. Важливим доповненням до розвитку літературно-поетичної венеціани стала і художня публіцистика – есе, нариси, подорожні нотатки видатних представників романтизму. Така різноманітність матеріалу, різного за жанровим, стильовим рішенням, але об'єднаного переживанням містичної чарівності міста, сприяла формуванню в мистецтві образу, топосу Венеції, її «міського міфу». Численна ж кількість інтерпретацій обраної теми у художніх творах складає «венеціанський текст» мистецтва. Цікаво, що в музикознавстві дана тема не отримала закінченого вираження у вигляді самостійного дослідження, незважаючи на велику кількість творів у європейському музичному мистецтві, що оспівують Венецію, і потребують свого включення да наукової та виконавської практики. Слід зауважити, що їх вивчення активізує міждисциплінарні зв'язки, вимагаючи залучення інформації, термінології та методів аналізу не тільки музикознавства, але й інших галузей мистецтв, до речі літературознавства, живопису, естетики, семіотики, культурології. Незважаючи на видимість хронологічної доступності музичного матеріалу (до аналізу були залучені твори романтичної епохи), слід зазначити певні складнощі, що виникають у дослідників із поверненням цього матеріалу із забуття. Так само, непростим виявляється і процес ідентифікації особистостей деяких композиторів, встановлення їх біографічних даних. Зазначені положення визначають актуальність запропонованої теми, дозволяють узагальнити досягнення наукової думки та залучити досі невивчений музичний матеріал. Наукові завдання зумовили структуру роботи.^UThis study is aimed at identifying ways to professionalize the compositional embodiment of the image of Venice in the chamber and vocal music of the 19 century European tradition. The attitude to Venice as one of the most poetic and picturesque cities in the world is firmly established in creative practice. In numerous literary works, the city appears multifaceted and contradictory: through the prism of a combination of business and romance (W. Shakespeare), the space of the eternal carnival and the center of education (plays by the Venetians C. Gozzi, C. Goldoni), the place of secret conspiracies, gloomy massacres (V. Hugo, W. Shakespeare), then a dream, an earthly paradise (Ch. Dickens, O. Pushkin). But always Venice – a special place where eternity, antiquity, closely intertwined with youth (G. Byron, J. W. Goethe, A. Chenier, A. Musse, O. Apukhtin, A. Maikov, F. Tyutchev, I. Brodsky). The motive of the magical beauty of the city also remains key. Although it changed under the influence of new aesthetics (for example, decadence, with its special attitude to death – G. d'Annunzio "Flame", T. Mann's "Death in Venice"), but has not lost its relevance in the 21 century. An important addition to the development of literary and poetic Venetian was artistic journalism (essays, sketches, travel notes of prominent representatives of Romanticism). The variety of material in terms of genre and style, combined with the experience of the mystical charm of the city, contributed to the formation of the image of Venice in art, its topos, "urban myth". Numerous interpretations of the chosen theme in works of art make up the "Venetian text" of art. The interpretation of the city as an environment with its own specifics (L. Batkin, M. Kagan), such that it is associated with worldviews, archetypes of behavior, cultural traditions and forms of expression, actualizes features that can be identified as typical for the image of the city in creative practice. The most important among them is anthropocentrism (according to Yu. Lobanova). In a broad sense, it involves the realization of human energy in the creation of a unique spiritual environment, which is further determined by the emergence of related concepts, such as the soul of the city, the image of the city. The position of a creative person as a spectator who perceives the city in the integrity of visual and emotional characteristics, refracting his impressions through personal psychological experience and the existing artistic tradition, leads to the formation of urban topos in the works. According to the developers of the semiotics of the city M. Antsiferov, M. Kagan, Yu. Lotman, V. Toporov, the urban topos is inextricably linked with the text as a structured sign system. By analogy with literature, we can interpret all musical works on the theme of Venice in the Venetian text in music, with its inherent as a system features of musical-material, genre and structural paradigms (M. Aranovsky). Although the problem of the urban text in music was developed in the studies of I. Barsova, T. Bilalova, L. Gakkel, G. Zharova, G. Rusalova, L. Serebryakova, T. Shcherbakova, I. Yakovleva, the theme of the Venetian text remains "open", despite to a large number of works in European musical art that glorify Venice and need to be included in scientific and performing practice. It is proved that the formation of the artistic image of Venice in literature and art was facilitated by the processes of mythologizing the history and cultural traditions of the city. The key ideas are mysticism, mystery, unreality, the divine origin of the city, which are connected with the very fact of its existence, contradictions of natural laws. Integral components of the city topos are the sea, stones, gondolas, canals, St. Mark's Cathedral, night silence, melancholy, death, carnival, mask, mirror.

Актуальність теми дослідження обумовлена динамічними змінами у сучасній мистецькій практиці, які призвели до кризи класичної теорії мистецтва. Постала проблема невідповідності усталеного понятійнокатегоріального апарату мистецтвознавства сучасній мистецькій практиці. Це вимагає проведення наукової ревізії понятійно-категоріального апарату мистецтвознавства для виявлення поняттєвого інструментарію, придатного для опрацювання новітньої ситуації у мистецтві. Дослідження понятійної системи сприятиме структуруванню дослідницького простору та розробці загальної актуальної теорії, що здатна адекватно пояснювати мистецьку реальність. Зміни у мистецькій практиці та мистецтвознавчій теорії мають бути комплексно досліджені у зв'язку із загальними трансформаційними процесами у культурі, інтегральною частиною яких вони є.Наукове завдання дисертації полягає: у формуванні наукової моделі системного взаємозв'язку корпусу мистецтвознавчих понять з мистецькими танемистецькими компонентами культури; у визначенні принципів і способів структурування наявного корпусу новітніх та класичних понять у межах єдиної системи; в уточненні та доповненні понятійно-категоріального апарату. Для вирішення цих завдань з мистецтвознавчих та культурологічнихпраць залучено понятійний апарат щодо вивчення особливостей розвитку сучасного живопису. Живопис як один з найбільш досліджених видів мистецтва, який водночас зазнав помітних модифікацій на сучасному етапі розвитку, слугує результативною сполучною ланкою у аналізі змін в понятійно-категоріальному апараті. Здійснено огляд наукових праць, присвячених проблемам мистецтвознавчого понятійного апарату. Джерела розподілено на декілька груп за дисциплінами, в межах яких досліджувалися поняття зі сфери живопису, та за хронологією. До першої групи віднесено літературу з історії мистецтвознавства та естетики (Г. Вельфлін, В. Татаркевич, М. Каган, О. Голубець та ін.), до другої групи віднесено дослідження термінології живопису, проведені у філологічних дисциплінах (О. Г. Анісімова, В. Н. Сєргєєв, С. В. Кєзіна, О. О. Ковальова, Н. А. Овчиннікова, Я. Ланьлань та ін.), до третьої групи віднесено джерела, у яких розглянуто проблеми понятійного апарату сучасного мистецтва (Г. Вишеславський, О. Сидор-Гібелинда, Є. Герман, Л. Смирна, В. Хаматов, А. Пучков, Д. Скринник-Миська та ін.). Визначено, що мистецтвознавчий понятійний апарат живопису як окремий предмет досліджень вивчався лише у філологічних дисциплінах (де йому присвячено ряд дисертацій), проте всі ці праці належать до закордонних видань. В українській науці понятійний апарат живопису поодиноко та вибірково досліджувався в історичних дисциплінах (праці О. Ковалевської), і дещо докладніше — у мистецтвознавстві та культурології, де цьому предмету присвячено низку статей, проте жодної дисертації або монографії. Аналізу нових мистецтвознавчих понять, які стосуються живопису кінця ХХ — початку ХХІ століття, не присвячено жодного дослідження. Загальну добірку новітніх (таких, що з'явилися та були у вжитку в кінці ХХ — початку ХХІ ст.) понять містить лише одна тематична праця (Г. Вишеславського, О. Сидора-Гібелинди). Все це обумовлює актуальність дослідження. У дисертації проаналізовано історичні передумови формування корпусу мистецтвознавчих понять в українській культурі, встановлено, що формування бази мистецтвознавчих понять відбувалось у декількох парадигмальних площинах. Історичний аналіз розбіжностей у формуванні мистецтвознавчихпонять в рамках кожної з парадигм дозволив визначити детермінуючі фактори, на основі яких був сформований перелік впливів на мистецтвознавчийпонятійний апарат з боку низки компонентів культури (до переліку компонентів ми відносимо соціальні інститути, соціальні групи, мистецьку практику,мову, світоглядні орієнтири історичної доби). Розроблено та обґрунтовано методологію дослідження функціональнотипологічного аспекту взаємозв'язку мистецтвознавчих понять з системою культури на основі системного та функціонального підходів. Виявлено чинники, що заважають структурувати наявний корпус новітніх та класичних понять у межах єдиної системи. Аргументовано, що у процесі структурування понятійної системи мистецтвознавчої дисципліни необхідно розрізняти організацію внутрішніх елементів системи та зовнішні впливи на систему. Запропоновано визначення поняття «функціональний вплив» та розроблено типологію функціональних впливів, які здійснюються низкою компонентів культури на мистецтвознавчу понятійну систему. Ця мета була досягнута з введенням критерію функціональної відмінності як потреби системи у певній дії. Представлено графічне зображення концепції у вигляді схеми. Кожен вплив диференційовано за різновидами вихідного компонента (з поданого нами переліку).^UThe relevance of the research topic is due to the dynamic changes in contemporary art practice, which led to the crisis of classical art theory. There was aproblem of inconsistency of the established conceptual and categorical apparatus of art history with modern art practice. This requires a scientific revision of theconceptual and categorical apparatus of art history to identify conceptual tools suitable for working with the latest situation in art. The study of the conceptualsystem will contribute to the structuring of the research space and the development of a general topical theory that can adequately explain the artistic reality. Changesin art practice and art theory must be comprehensively studied in connection with the general transformational processes in culture, of which they are an integralpart. The scientific task of the dissertation is: form a scientific model of the systemic relationship of the corpus of art concepts with artistic and non-artistic components of culture; in determining the principles and methods of structuring the existing body of new and classical concepts within a single system; clarifying andsupplementing the conceptual and categorical apparatus. To solve these problems in work involved a conceptual apparatus for studying the peculiarities of the development of modern painting. Painting as one of the most studied types of art, which at the same time has undergone significant modifications at the present stage of development, serves as an effective link in the analysis of changes in the conceptual and categorical apparatus. A review of scientific works on the problems of art conceptual apparatus is reviewed. The sources are divided into several groups by disciplines, within which concepts from the field of painting were studied, and by chronology. The first group includes literature on the history of art history and aesthetics (G. Welflin, V. Tatarkevych, M. Kagan, O. Golubets, etc.), the second group includes studies of the terminology of painting, conducted in philological disciplines (O.G Anisimova, V.N Sergeev, S.V Kezina, O.O Kovaleva, N.A Ovchinnikova, J. Lanlan, etc.), the third group includes sources that address the problems of the conceptual apparatus of contemporary art (G. Vysheslavsky , O. Sidor-Gibelinda, E. Herman, L. Smyrna, V. Khamatov, A. Puchkov, D. Skrynnyk-Myska, etc.). It is determined that the conceptual art apparatus of painting as a separate subject of research was studied only in philological disciplines (where a number of dissertations are devoted to it), but all these works belong to foreign publications. In Ukrainian science, the conceptual apparatus of painting has been studied singly and selectively in historical disciplines (works by O. Kovalevska), and in more detail — in art history and culturology, where a number of articles are devoted to this subject, but no dissertation or monograph. No research has been devoted to the analysis of new art concepts related to painting of the end of the XX — early XXI century. The general selection of the newest (those that appeared and were in use in the late XX — early XXI century) concepts contains only one thematic work (G. Vysheslavsky, O. Sidor-Gibelinda). All this determines the relevance of the study. The dissertation analyzes the historical preconditions for the formation of the corpus of art concepts in Ukrainian culture, it is established that the formation of the base of art concepts took place in several paradigmatic planes. Historical analysis of differences in the formation of art concepts within each of the paradigms allowed to determine the determining factors on the basis of which wasformed a list of influences on the art conceptual apparatus of a number of components of culture (the list of components includes social institutions, social groups,worldviews of the historical era). The methodology of research of the functional-typological aspect of the interrelation of art concepts with the system of culture on the basis of systemic and functional approaches is developed and substantiated. Factors that prevent the structuring of the existing corpus of new and classical concepts within a single system have been identified. It is argued that in the process of structuring the conceptual system of art discipline it is necessary to distinguish between the organization of internal elements of the system and external influences on the system. The definition of the concept of "functional influence" is offered and the typology of functional influences which are carried out by a number of components of culture on art conceptual system is developed. This goal was achieved with theintroduction of the criterion of functional difference as the needs of the system in a particular action. The graphic image of the concept in the form of the scheme ispresented.