У монографії характеризуються форми вияву української загальнонародної мови, літературна мова і народні говори. Висвітлюється походження української мови, визначаються територіальні і соціальні говори на Україні, розглядається питання діалектного членування української мови, викладається історія і з'ясовується характер українських наріч і говорів, визначається зв'язок народних говорів з літературною мовою давньоруського і староукраїнського періодів, описується відношення народних говорів до нової української літературної мови.

У цій книжці есе та статей Гадамер продовжує рух новітньої німецької філософії, починаючи з Ніцше, яка відкинула претензії на стерильну "науковість" і вводить читача у філософський дискурс мистецтва "як органону філософії, якщо не суперника, що переживає її в усьому".

Сучасна правова наука визначає державу як найвищу форму організації суспільства, яка забезпечує захист та погодження індивідуальних, групових та загальносуспільних інтересів за допомогою права на певній території. Хоча будь-яка дефініція держави, з огляду на наявність значного розмаїття теорій розуміння держави та типів і форм існуючих держав, не може охопити всіх аспектів такого соціального явища як держава, це не виключає наявності певної єдності у розумінні основних ознак держави. Однією з головних серед таких ознак є територіальність – влада держави поширюється на певну територію, означену її кордонами, при цьому, на даній території може існувати тільки одна держава. Іншими словами, невід’ємним елементом кожного сформованого суспільства є наявність меж ареалу перебування і, відповідно, їх захист. У цьому відношенні Україна не є винятком.

When I was first approached in February 1996 to ask whether I would be prepared to take on a new, part-time job as the British government's Special Representative for Cyprus, I had some idea of what I was being let in for, but not that it would last for seven years. Although I had never actually set foot on the island, I had, like many other British diplomats, bumped into the Cyprus problem from time to time during the 36 years of my professional career in the Diplomatic Service, which had ended the year before with my retirement from the post of UN ambassador in New York. I had been involved in the negotiations for a trade agreement between the European Community and Cyprus when Britain joined the EC in 1973; I had subsequently participated in the negotiations that developed this agreement into a customs union and, more relevant than either of these two experiences, I had a ringside seat for the last major attempt by the United Nations to negotiate a comprehensive settlement in 1992 and the subsequent, equally abortive, effort to agree a major package of Confidence-Building Measures on the island which had finally run into the sands in 1994. So I could not be said to be unaware of the singular intractability of the problem, nor of the capacity of the main players to spin out any negotiation until the Greek Kalends, nor of their preference for playing the blame game over making any serious effort to get to grips with the core issues in an attempt to reach a settlement. Why did I say yes? Partly, I suspect, out of a reluctance to quit entirely the scene of international diplomacy in which I had spent the whole of my professional life. Partly also, like a mountain climber drawn towards an unclimbed peak, simply because it was there. The Cyprus problem was certainly an unclimbed peak, said by many - particularly by those who had tried to climb it and failed - to be un-climbable; so there was an element of irresistible challenge. And then there were less personal reasons. The commitment given by the European Union in 1995 to open accession negotiations with Cyprus, divided or not, within six months of the end of the Inter- Governmental Conference which was drawing up the Amsterdam Treaty (in 1997), meant that we were sliding towards a parting of the ways which might either consolidate the division of the island or lead to its entering reunited into the European Union. It also had the potential to lead to a serious crisis in the relations between Turkey and the European Union and thus to a threat to the peace and stability of the Eastern Mediterranean. So the case for making a further determined attempt to reach a settlement was a serious one.

“Демографічний вибух” у поєднанні з розширенням біологічних потреб населен-ня призводить до прискореного виснаження природних ресурсів і забрудненню на-вколишнього середовища. На базі системного (у тому числі синергетичного) підходу і трансдисциплінарної уніфікації наук робиться спроба подолати наукову спеціалізацію при розгляді взає-модії природи і суспільства. Проаналізовані здібності та потреби особистості (“мати” чи “бути”), а також якос-ті суспільства (валовий національний продукт і культура: мистецтво, наука, релігія). Вивчена зміна і перетворення соціоприродних відносин при територіальній і ресурс-ній експансії соціуму, а також при кооперації суспільства і природи. Розглянуті причи-ни і спрямованість еволюції соціоприродних відносин при зовнішній енергодії та ди-сипації енергії всередині системи. Книга призначена для студентів старших курсів, викладачів і наукових співробіт-ників, а також політиків і бізнесменів, які думають не лише про особисте багатство, але й про здоров’я дітей і життя внуків.

О Крымской войне 1853-1856 rr. написано немало, но она попрежнему остается для нас «неизвестной войной». Боевые действия велись не только в Крыму, они разворачивались на Кавказе, в придунайских княжествах, на Балтийском, Черном, Белом и Баренцевом морях и даже в Петропавловке Камчатском, осажденном англофранцузской эскадрой. По сути это была мировая война, в которой Pocсия в одиночку противостояла коалиции Великобритании, Франинн и Османской империи и поддерживающей их Австро-Венrрии. «Причины Крымской войны, самой странной и ненужной в мировой истории, столь запутаны и переплетены, что не допускают простогo определения», пишет князь Алексис Трубеикой, родившейся в 1934 г. в семье русских эмиrрантов в Париже и ставший профессором в Канаде. Автор широко использует материалы из европейских архивов, недоступные российским историкам. Он не только пытается разобраться в том, что же все таки привело к кровавой бойне, но и дает объективную картину эпохи, которая сделала Крымскую войну возможной.

У збірці представлені матеріали конференції, на якій вперше всебічно розглянуті три найбільш руйнівні для українського соціуму голодомори, які відбулися у першій половині минулого століття. У першій частині розглядається загальна картина голодувань та її територіальні особливості, що створює всебічну картину перебігу цих трагічних подій. Друга частина присвячена розкриттю питання юридичної кваліфікації Голодомору 1932–1933 рр. в Україні як геноциду. Третя частина присвячена методологічним підходам визначення та оцінкам демографічних втрат внаслідок голодоморів з їх диференціацією по різних територіях. Остання – четверта – частина акумулює в собі матеріали, у яких досліджуються соціально-психологічні наслідки голодоморів для українського суспільства. Видання призначена для науковців, викладачів, студентів та всіх, хто цікавиться проблематикою голоду в Україні і небайдужий до майбутнього своєї країни.

  Текст у форматі PDF 1.79 Мб

  Текст у форматі PDF 1.68 Мб

  Текст у форматі PDF 1.27 Мб

  Текст у форматі PDF 1.58 Мб

  Текст у форматі PDF 2.84 Мб

  Текст у форматі PDF 2.13 Мб