Международное морское право регулирует взаимоотношения и деятельность всех государств по использованию ими пространств и природных ресурсов Мирового океана. В данном учебном пособии приводятся понятия, сущность и тенденция развития международного морского права. Подробно анализируются его основные проблемы, касающиеся внутренних вод, территориального моря, международных проливов, экономической зоны, континентального шельфа, открытого моря, международного района морского дна, охраны морской среды. Даются прецеденты по международному морскому праву. Особое внимание уделяется Конвенции ООН по морскому праву 1982 года. Автор учебного пособия - доктор наук, профессор, работал в 200-мильной зоне США, Канады, Японии.

В останнє десятиріччя ХХ століття розвиток природоохоронних ідей досяг свого певного логічного завершення на цьому етапі. З одного боку, в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро була прийнята Конвенція про біорізноманіття, яке є як основою еволюції і функціонування систем біосфери, так і сталого абезпечення потреб населення Землі. Певною мірою вона перебрала на себе частину функцій Боннської, Бернської та Рамсарської конвенцій, оскільки проголосила збереження не окремих ланок природи, а головних рівнів організації її біоти. З іншого боку, в цьому ж році Рада Європи прийняла концепцію Європейської екомережі (European Ecological Network) як ідею всеєвропейської системи охорони природної спадщини європейської спільноти. Безперечно, це найбільш фундаментальні ідеї останніх десятиліть в справі збереження довкілля. Це своєрідна реакція на наслідки, викликані хаотичним і в своїй основі споживацьким розвитком суспільства, що призвів до розвитку дигресивних процесів в природі, які вже набули і продовжують набувати глобального значення. Вони об`єктивно вимагають, по-перше, створення єдиної, цілісної системи збереження, відтворення і покращання національних природних багатств на теренах всього континенту і, по-друге, поєднаної дії зусиль на національному і міжнародному рівнях. Звідси випливає, що європейська екомережа є виявом процесу інтеграції європейської політики збереження природи, так само, як і інтеграції національних систем її охорони, а також вирішення екологічних проблем розвитку сільського господарства, лісівництва, транспорту, промисловості, туризму тощо, які безпосередньо впливають на стан і збереження природної спадщини на шляху міжнародної співпраці, спрямована на збереження цілісного природного каркасу Європи і є спробою об`єднати в єдину європейську мережу її найбільш цінні природні території. Розуміючи це, велика група фахівців за підтримкою Представництва ООН в Україні, спираючись на міжнародний досвід, здійснила першу спробу з`ясувати основні обриси, принципи, теоретичні та практичні положення майбутньої національної мережі України. Саме вони і викладені в цій книзі. Робота проводилася на основі системного аналізу і значного за обсягом матеріалу, нагромадженого в різних галузях дослідження рослинного і тваринного світу. Безперечно, поза аналізом залишилося ще більше проблем, зокрема, заходи її практичного втілення в життя і інтеграції з національними мережами сусідніх держав.

Це видання містить постатейний науково-практичний коментар до Закону України “Про доступ до публічної інформації”, що був ухвалений 13 січня і набув чинності 9 травня 2011 року. Закон “Про доступ до публічної інформації” визначає механізми реалізації одного з основоположних прав людини – права на отримання інформації, зокрема, про діяльність органів влади. Він містить багато новацій, які раніше не використовувалися в українському законодавстві і потребують пояснень щодо їх практичного застосування. Цей Коментар ініційований Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, який Законом “Про Комітети Верховної Ради України” наділений правом в межах своєї компетенції “надавати роз’яснення щодо астосування положень законів України”. У Коментарі розкрито терміни, що вживаються в Законі, детально роз’яснено зміст його положень та наведено приклади і рекомендації щодо його застосування. У випадках, коли це необхідно, автори роз’яснюють механізм застосування норм Закону у взаємодії з іншими законами України – зокрема, з новою редакцією Закону “Про інформацію”, яка ухвалювалася і набула чинності синхронно із Законом “Про доступ до публічної інформації”. Для розуміння Закону у світлі міжнародних стандартів у Коментарі використовувалися практика Європейського суду з прав людини, Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів та інші документи. При підготовці Коментаря також було враховано першу адміністративну та судову практику застосування Закону після набуття ним чинності