Дана праця належить українському фольклористу, етнографу і літературознавцю Миколі Сумцову. Він аналізує, як пора року, коли молодята беруть шлюб, впливає на їх подальше шлюбне життя, які жертви звикли приносити богам до прийняття християнства молодята, аби забезпечити собі подружнє щастя і т. ін. Особлива увага приділяється караваю, його виготовленню і споживанню, а також іншим символам (як, наприклад, гільце).

Україна має свою прадавню дохристиянську міфологію у вигляді анімістичної віри (з латинської аnimus — душа, живе). Оскільки міфологічний світогляд був антропоморфним, то було неминучим формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення всього сущого. Людина вірила, що все кругом неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як усяка жива істота, а тому до природи первісна людина ставилась, як до істоти живої. Культ природи стояв в основі первісного релігійного світогляду, а релігія була одухотворенням усього довкілля. По цьому людина стала все своє довкілля уособлювати, очоловічувати, віра ставала антропоморфічною (з грецької antropos — людина). Оці три елементи: анімітизм — оживлення, анімізм — одухотворення й антропоморфізм — очоловічення становлять основу давнішого вірування… бо все: сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірини, каміння, дерева, вітер, зілля й т.ін. — усе це живе, має свою душу. У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.

The comparative study of the mythologies of the world compels us to view the cultural history of mankind as a unit; for we find that such themes as the fire-theft, deluge, land of the dead, virgin birth, and resurrected hero have a worldwide distribution—appearing everywhere in new combinations while remaining, like the elements of a kaleidoscope, only a few and always the same. Furthermore, whereas in tales told for entertainment such mythical themes are taken lightly— in a spirit, obviously, of play—they appear also in religious contexts, where they are accepted not only as factually true but even as revelations of the verities to which the whole culture is a living witness and from which it derives both its spiritual authority and its temporal power. No human society has yet been found in which such mythological motifs have not been rehearsed in liturgies; interpreted by seers, poets, theologians, or philosophers; presented in art; magnified in song; and ecstatically experienced in life-empowering visions. Indeed, the chronicle of our species, from its earliest page, has been not simply an account of the progress of man the tool-maker, but—more tragically—a history of the pouring of blazing visions into the minds of seers and the efforts of earthly communities to incarnate unearthly covenants. Every people has received its own seal and sign of supernatural designation, communicated to its heroes and daily proved in the lives and experience of its folk. And though many who bow with closed eyes in the sanctuaries of their own tradition rationally scrutinize and disqualify the sacraments of others, an honest comparison immediately reveals that all have been built from one fund of mythological motifs—variously selected, organized, interpreted, and ritualized, according to local need, but revered by every people on earth.