Проаналізовано соціально-політичні умови існування релігійних культів в Україні за радянських часів, головні тенденції релігійної політики партійно-державного апарату щодо протестантського сектанства, визначено причини її зміни. Розглянуто діяльність п'ятидесятницьких громад і груп в УРСР у 1920-х - 1991 рр., умови існування нелегальних релігійних громад в УРСР та їх реакцію на зміни політичного устрою країни.

Досліджено діяльність п'ятидесятників в Україні у 1948 р. На підгрунті архівних матеріалів виявлено причини активізації діяльності п'ятидесятників у питанні про вихід із Союзу євангельських християн-баптистів. Показано спроби заснувати незалежний Союз п'ятидесятників в Україні у 1940-ві роки.

Досліджено діяльність євангельських християн п'ятидесятників-сіоністів в Україні у 1920 - 1950-х рр. На підгрунті архівних матеріалів та спогадів віруючих виявлено причини заснування даного руху, ідеологію. Показано спроби керівників євангельських християн п'ятидесятників-сіоністів як можна ширше розповсюдити свої ідеї в Україні і Росії та їх боротьбу з радянською владою.

Проаналізовано релігійну політику радянської влади 40 - 50-х рр. XX ст. в контексті організаційного об'єднання євангельських християн баптистів і п'ятидесятників. На основі аналізу архівних матеріалів висвітлено становище протестантських організацій в даний період на території Рівненської та Волинської областей. Відображено становище громад ЄХБ та п'ятидесятників у контексті їх об'єднавчої взаємодії.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э376.26 + Т3(4Укр-4Дон)64-315

Рубрики:

П'ятидесятники ( Християни віри євангельської )

Історія

Шифр НБУВ: В342281/Вип. 18 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вперше у вітчизняному богослов'ї та релігієзнавстві здійснено комплексний аналіз богословської та соціальної ідентифікації п'ятидесятницького руху, основних теологічних та еклезіологічних траєкторій розвитку вітчизняного п'ятидесятництва. Виявлено соціально-релігійні передумови, світоглядно-богословський контекст та історико-культурні чинники виникнення і розвитку руху. Описано особливості його континентальних та історико-теологічних форм. Продемонстровано поліваріантний характер походження руху в багатьох осередках, виокремлено причини успішної адаптації п'ятидесятництва у різноманітних контекстах.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э376.26

Рубрики:

П'ятидесятники ( Християни віри євангельської )

Шифр НБУВ: РА435509 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На прикладі Міжнародного християнського руху "Нове покоління" здійснено філософсько-релігієзнавчий аналіз процесів становлення й інституалізації харизматичних церков у сучасній Україні. Обґрунтовано наукову доцільність застосування в релігієзнавчому дослідженні процесів інституалізації харизматичних церков методології "case studies" (методу ситуаційного аналізу) як загального міждисциплінарного дослідницького підходу, який дав змогу виявити специфіку процесів інституалізації харизматичного руху в Україні, виокремити автентичні риси теології та соціальної доктрини харизматів, які формуються паралельно з організаційним становленням харизматичних Церков. Запропоновано авторську періодизацію історії українського харизматичного руху: "рівайвелістський", "місіонерський" та "інституалізаційний". Розглянуто форми управління та церковну організацію харизматичного руху в Україні, представлену незалежними (конгрегаціоналістськими) та апостольськими Церквами, що мають різну модель церковного лідерства та менеджменту. Виявлено, що під час формування теології харизматизму акцент з теології духовних дарів зміщується на практичне богослов'я. Прогнозується, що сучасна богословська концептуалізація харизматичної євангелізації має призвести до формалізації соціальної доктрини харизматичних церков у доктринальному документі. Висновується, що активна соціальна та громадянська позиція українських харизматичних Церков, створений ними значний соціальний капітал сприяють поступовому поліпшенню їх суспільного іміджу та руйнації упередженого громадського ставлення.

Вперше у вітчизняній теології продемонстровано практичне застосування методології Р. Шрайтера для комплексного аналізу есхатології українських п’ятидесятників. Це дозволило ідентифікувати есхатологію нелегальних п’ятидесятників як локальну теологію, встановивши ідеологічний генетичний зв’язок з іншими богословськими системами світового п’ятидесятницького руху та євангельсько-баптистського руху, що, в свою чергу, руйнує основи популярного стереотипу надприродного походження догматичних положень п’ятидесятників, відкриваючи можливість до глибокої саморефлексії та богословської ревізії формулювання догматичних переконань. Доведено, що п’ятидесятницька есхатологія сформувалась під впливом встановлених закордонних російськомовних літературних джерел, через лідерів, що були носіями моделей західної богословської освіти в унікальних історико-культурних умовах, що робить догматику ХВЄ спадкоємницею світової диспенсаціоналістичної традиції. В результаті дослідження руйнується стереотип про відсутність впливу західної богословської думки та про автономність розвитку есхатології вітчизняних п’ятидесятників в умовах інформаційної ізоляції в радянський період. Систематизовано концепцію «есхатологічної еклезіології» нереєстрованих п’ятидесятників як прикладу локальної української п’ятидесятницької есхатології, яка була сформована в умовах ідеологічної боротьби на межі існування релігійного руху як відповідь на унікальні іоторико-культурні обставини войовничого атеїзму СРСР. Для радянських п’ятидесятників-бідашевців «есхатологічна еклезіологія» стала організуючим принципом, що мотивував вірних ХВЄ до протистояння режиму із непохитною вірою в переможний есхатологічний кінець. Виявлено богословське обґрунтування неможливості об’єднання нелегальних п’ятидесятників та баптистів в один Союз в радянський період, на підставі різного розуміння пневматологічної доктрини та практики, оскільки обов’язковою умовою приналежності до Церкви як містичного тіла Христа проголошувалась необхідність практики «говоріння іншими мовами» як фізичної ознаки «хрещення Духом Святим». Згідно такого формулювання, баптисти, які відкидали п’ятидесятницьке розуміння «глосолалії», не могли бути визнані ХВЄ як частина Церкви і зараховувались до категорії есхатологічних «спасенних народів». Таким чином, така інтерпретація есхатології формувала богословське підґрунтя необхідності окремого церковного союзу ХВЄ. Доведено прямий причинно-наслідковий зв’язок між есхатологічними переконаннями п’ятидесятників СРСР і релігійною міграцією, яка ґрунтувалась на стійкому переконанні в апокаліптичній ролі Радянської держави, сформованій через поширення серед ХВЄ особливих містичних об’явлень та специфічній «симфонічній синодальній герменевтиці», що дозволило ідентифікувати СРСР з образами Вавилону із книги Апокаліпсис.