Розглянуто церковну реформу, здійснену Петром І у 1700 - 1721 рр. З’ясовано її об'єктивні та суб'єктивні причини, вплив на неї українського чинника. Проаналізовано "Духовний регламент" Ф. Прокоповича, який став правовою основою цієї реформи. Показано процеси створення й легітимізації Святійшого Синоду як вищого органу управління Російською православною церквою, його повноваження, структуру та функції. Окремо розглянуто політику церковної уніфікації, здійснювану Синодом на українських землях у XVIII - на початку XX ст. Показано руйнування церковно-адміністративного устрою України в цей період і створення тут нових єпархій, ліквідацію греко-католицької церкви на Правобережній Україні, боротьбу зі штундистським рухом на Півдні. Вказано на регіональну специфіку уніфікаторської політики Синоду на Лівобережжі, Правобережжі та південноукраїнських землях. Висвітлено питання критики цієї політики з боку українських інтелектуалів (С. Яворського, Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Драгоманова та ін.).