Розкрито теоретичні та методичні засади хореографічної роботи, проаналізовано специфіку професійної діяльності балетмейстера, визначено її сутність, зміст і структуру. Розглянуто засоби створення танцювального образу, обгрунтовано принципи роботи балетмейстера дитячого колективу. Охарактеризовано етапи постановки танцювального номера, детально розглянуто процес створення хореографічної композиції "Така її доля". Наведено літературно-графічний запис танцю й опис рухів.

Раскрыты теоретические и методические основы хореографической работы, проанализирована специфика профессиональной деятельности балетмейстера, определены ее сущность, содержание и структура. Рассмотрены способы создания танцевального образа, обоснованы принципы работы балетмейстера детского коллектива. Охарактеризованы этапы постановки танцевального номера, детально рассмотрен процесс создания хореографической композиции "Такая ее судьба". Дана схема литературно-графической записи танца и описание движений.

Розглянуто проблеми розвитку балетмейстерського мистецтва й утвердження українського сценічного танцю у контексті поступу європейської художньої культури першої третини XX ст. На підставі дослідження складних процесів розвитку європейської хореографії та становлення українського танцювального мистецтва та балетного театру в естетико-філософському, культурологічному й історичному аспектах відображено вплив на них таких напрямків художньої культури межі XIX - XX ст. як імпресіонізм та експресіонізм. Звернення до названих напрямків з погляду стилю як структурно-типологічної категорії мистецтва дозволило розглянути основні естетичні категорії хореографічного мистецтва - "зображальне" та "виражальне", які зумовили розвиток світового хореографічного мистецтва та українського сценічного танцю даного періоду. На підставі обгрунтування поняття "стиль" та поглибленого аналізу танцювальної структури творів українських балетмейстерів 1910 - 1930 рр. виявлено внутрішні стилеутворювальні елементи національного народного танцю - його системи знакових абстракцій.

Досліджено розвиток українського балетного театру кінця 1960 - 1990-х рр. на підставі аналізу творчості його лідера - художнього керівника балету та головного балетмейстера Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка А.Шекери у контексті розвитку національної хореографічної культури як її домінанти та визначальної риси. Розглянуто проблеми балетмейстерського мистецтва як складової української театральної культури у багатовекторних зв'язках з соціокультурною та театрально-художньою ситуацією зазначеного періоду. Проаналізовано сутністі особливості творчої діяльності А.Шекери в аспекті мистецьких пошуків балетмейстерів-постановників балетних театрів України. На підставі дослідження постановок А.Шекери визначено структури та форми історичного буття та розвитку українського балетмейстерського мистецтва як рушійної сили розвитку, забагачення й оновлення національної хореографічної культури. З'ясовано процеси еволюції жанру хореодрами й утвердження принципів танцювального симфонізму на піставі аналізу різноманітних за тематикою, жанровими та стильовими особливостями балетних вистав А.Шакери. Проаналізовано творчі складності та суперечності розвитку мистецтва балетмейстера-постановника та його художні здобутки у процесі створення національного репертуару, новаторських інтепретацій балетних партитур зарубіжних композиторів-симфоністів XX ст., а також проблеми сучасного прочитання російської та світової класичної спадщини.

Обгрунтовано теоретичні положення, які дозволяють розглядати балетмейстерське мистецтво як специфічну галузь художньої діяльності. Уточнено змістові характеристики танцювальної стилістики, яка сприяла виокремленню українського балету серед інших видів мистецтв у другій половині XX ст. Встановлено послідовність впровадження інноваційних змін у вітчизняному балетмейстерському мистецтві: від реалізації принципів хореодрами шляхом творчого опанування мистецького досвіду, накопиченого світовим балетом, до формування самобутнього, оригінального балетмейстерського стилю у творчості видатних представників українського балету (П.Вірського, А.Шекери). Охарактеризовано провідні тенденції, що дозволяють простежити еволюцію балетмейстерських технологій в українському мистецтві, зокрема таких, як поступове оновлення засобів танцювальної виразності шляхом поєднання в них елементів різних стильових систем побутування (класичної, народної та сучасної поп-культури), прагнення до модернізації загальних принципів балетмейстерської діяльності методом синтезування різних видів мистецтв та опосередкованого використання запозичених в них засобів художнього відображення. У науковий обіг введено документальні та публіцистичні матеріали, на базі вивчення яких поглиблено уявлення про творчість численних представників балетмейстерського мистецтва, які працювали в різних українських театрах у 1950 - 1990 рр.

Розглянуто балетмейстерський доробок заслуженого артиста УРСР Миколи Трегубова у Львівському театрі опери та балету (1952 р.). На основі матеріалів періодичних видань відтворено маловідомі версії балетів "Спляча красуня", "Фадетта" та "Алі-Батир" у постановці майстра. Увагу приділено балетмейстерській винахідливості хореографа. Проаналізовано кращі акторські роботи. Виявлено проблемні сценічні рішення, на які вказували фахівці.

Балети Є. Станковича за творами М. Гоголя у постановці вітчизняних балетмейстерів ("Майська ніч" В. Гаченка, А. Рубіної; "Ніч перед Різдвом" ("Вечори на хуторі біля Диканьки") В. Литвинова) стали візитівкою вітчизняного балетного театру, збагатили репертуар національної тематики. Конструктивно складна музика Є. Станковича обумовила драматургічно насичені, композиційно й лексично винахідливі балетмейстерські втілення. Спільною ознакою балетів є фольклорно-етнографічні мотиви, майстерно аранжовані композитором і інтерпретовані балетмейстерами із збереження письменницького колориту, просякнуті національним духом. Фольклорна образність, широке залучення структурно-композиційних прийомів українського народного танцю стали запорукою тривалого сценічного життя творів.

На основі аналізу балетознавчої та літературознавчої наукової літератури, порівняння літературного твору та балетної інтерпретації виявлено особливості втілення образу Мані у балеті "Сойчине крило". Образ Манусі став етапним у розробці галереї жіночих ролей українського балетного театру, спробою втілення засобами балетного театру складних філософських аспектів літератури доби модерну, де відчутний вплив естетико-філософських та психологічних теорій початку ХХ ст. Увібравши традиції втілення жіночих партій попередніх національних балетів, найяскравішим з яких була Лілея з однойменної вистави, хореографічне вирішення Манусі стало місточком до наступних образів вітчизняного балетного театру, зокрема, Мавки з "Лісової пісні", у розробленні як лексичних, так і образно-драматургічних аспектів.

Проаналізовано особливості розгортання процесів новітніх художніх прийомів в українському балетному театрі в 20 - 30 років ХХ століття під впливом історичних, соціально-політичних, психологічних змін у тогочасному суспільстві. Акцентується зразки творчості нової генерації балетмейстерів-новаторів й експериментаторів, зокрема М. Фореггера, К. Голейзовського, А. Баланчивадзе, В. Верховинця. Виявлено нові форми художньої інтерпретації балетних вистав.

Реставрація балетів ХIХ століття - один із трендів балетного театру кінця ХХ - початку ХХI ст. Серед сучасних теоретиків та практиків балету сформувалися полярні думки щодо користі та перспективності реставрацій й рівня балетмейстерського креативу реставраторів. Провідні балетмейстери-реставратори кінця ХХ - початку ХХI ст. - М. Ходсон, С. Вихарев, О. Ратманський, Ю. Бурлака. Основними проблемами виявилися: складність відтворення танцювальної стилістики балету ХIХ ст., що пов'язано з примусом артистів, особливо солістів, відмовитись від попереднього виконавського досвіду; невідповідність пантомімічних елементів сучасному лексичному темпоритму; масштабність сценографічного оформлення, що було природним для ХIХ ст., відволікає увагу безпосередньо від танцю. Основні набутки реконструкцій - відновлення втрачених рухів класичного танцю, відкриття купюр.

Досліджено спадщину балетмейстера, хореографа, педагога С. М. Лифаря в українське та світове мистецтво танцю. Проаналізовано творчий шлях і доведено його значний внесок у світове мистецтво танцю. Наголошено на важливості його новаторського підходу до тогочасних постановок, організаторських здібностях, які допомогли в роботі з балетом "Grand Opеra" у досить складний історичний період. Означено особливості його роботи, які називають "неокласикою" балету ("Падіння ікара", "Сюїта у білому"). Він здійснив понад 200 постановок, працював художнім керівником у "Grand Opеra" майже 30 років. Не зважаючи на те, що основну частину свого життя митець прожив за кордоном, він вважав себе українцем і відхилив пропозицію стати громадянином Франції.

Висвітлено особливості балетмейстерської діяльності народного артиста України Олексія Гомона в контексті розвитку народно-сценічного танцювального мистецтва України. Проаналізовано його творчий доробок - хореографічні номери в репертуарі професійних та аматорських танцювальних колективів, ансамблів пісні і танцю. Висновки про характерні особливості хореографічних творів митця та власний стиль роботи балетмейстера зроблено на основі аналізу наукових праць, періодичних видань, а також спогадів колишніх артистів і колег.

Проаналізовано початок балетмейстерської творчості І. Кіліана у 1970-х рр. та виявлено основні риси авторського стилю, серед яких - поєднання класичного та сучасного танцю. Вказано на риси балетмейстерського стилю: іронічність у ставленні до консервативності класичного балету; відсутність складного змістовного та ідейно-емоційного навантаження творів; перевага безсюжетності, малих форм, балетів на одну дію; акцентування на почуттях та емоціях. Балетмейстер вважає, що танець повинен народжуватися з музики, але створювати власні образи. Ірижи Кіліан кристалізував авторський балетмейстерський стиль, який має послідовників і прихильників по всьому світу.

Досліджено використання засобів та прийомів модерн-хореографії у творчості сучасних балетмейстерів. Проведено аналіз робіт відомих постановників та порівняння їх хореографічної лексики з базовими технічними принципами модерн-хореографії, створеними засновниками даного стилю. Хореограф-постановник сьогодення у своїх композиціях гармонійно поєднує індивідуальний стиль роботи з художніми засобами та прийомами танцювального напряму модерн, що доводить актуальність стилю, створеного у I пол. ХХ ст. Власну хореографічну думку з основами танцю модерн у своїх балетах яскраво поєднують такі відомі балетмейстери як Сіді Ларбі Шеркауї ("Пазл"), Метью Борн ("Лебедине зеро"), Іржи Кілліан ("Маленька смерть"), Меді Валерскі ("Маленька церемонія") та Олександр Екман ("Кактус").

Розглянуто балетмейстерський доробок заслуженого артиста УРСР Миколи Трегубова у Львівському театрі опери та балету (1952 р.). На основі матеріалів періодичних видань відтворено маловідомі версії балетів "Спляча красуня", "Фадетта" та "Алі-Батир" у постановці майстра. Увагу приділено балетмейстерській винахідливості хореографа. Проаналізовано кращі акторські роботи. Виявлено проблемні сценічні рішення, на які вказували фахівці.

Здійснено комплексний аналіз інтерпретацій балетів П. Чайковського "Спляча красуня", "Лускунчик", "Лебедине озеро" наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Концептуалізовано поняття "інтерпретація" в проекції на хореографічне мистецтво. Розглянуто реконструкції та редакції балетів як різновиди інтерпретацій. Зазначено, що звільнення від норм академічного балету й пошук нових сенсів у багатоактних виставах П. Чайковського/М. Петіпа, Л. Іванова в системі постмодерністської естетики стало одним із потужних напрямів розвитку хореографічного мистецтва останніх десятиліть. Проведено умовну диференціацію постмодерністських інтерпретацій на вистави, де актуалізовано зв’язок із первинною оповідальністю ("Лускунчик" М. Борна, Р. Поклітару) та відбулися радикальні зміни сюжету ("Спляча красуня" й "Лебедине озеро" М. Ека, М. Борна, Р. Поклітару).

Дисертацію присвячено дослідженню української національної балетної вистави як прояву етнонаціональної ідентифікації хореографічної культури. Розглянуто трансформацію художньої мови в історичній динаміці від ґенези до жанрово-стильових моделей 80-х pp. XX ст. Висвітлено коло питань, пов'язаних із жанровим становленням, умовами формування канонічних зразків, взаємодією музичного, театрального і хореографічного першоджерел у синтезі художньої мови української національної балетної вистави. Надано дефініції понять "українська національна балетна вистава", "національний балетмейстерський стиль", "національний виконавський стиль". Простежено складові компоненти та рівні локалізації художньої мови: знаково-символічний, виражальний, образно-висловлювальний, технічний. Розглянуто еволюцію художньої мови в українській національній балетній виставі з точки зору творчого процесу та отриманого образу-результату - авторської і виконавської рефлексії (певна специфіка мислення), безпосередньо творчої дії, форми існування хореографічного твору. На підставі комплексного аналізу балетних вистав 20 - 80-х років XX ст. визначено наступні функції художньої мови у структурі жанру: виражальна, емоційно-образна, знаково-символічна, образно-тематичного контрасту. Саме трансформація функцій художньої мови забезпечує зміни у жанрово-стильовому форматі балетної вистави.