Досліджено участь М. Тарнавського у поході в Наддніпрянщину, його діяльність як командира полку, офіцера-референта зв'язку з українським населенням при штабах корпусу, армійської групи та комендантом табору під Києвом поворотців із російського полону.

Проаналізовано складне військово-політичне становище УГА восени 1919 р. і причини та наслідки її переходу на бік Добровольчої армії генерала Денікіна.

Розглянуто та проаналізовано наукові праці, в яких наводиться інформація про зв'язок та пресу Української Галицької Армії. Визначено основні шляхи документно-інформаційного забезпечення УГА.

Досліджено стан матеріально-технічного забезпечення Галицької Армії в період її перебування на Надніпрянщині, зокрема під час походу на Київ - Одесу та подальших боїв осені 1919 р.

Розкрито участь офіцерів УНР у розбудові Галицької армії (січень - червень 1919 р.) під час Українсько-польської війни.

Розглянуто організаційну структуру пресової служби Української Галицької Армії в процесі її формування та діяльності. Зосереджено увагу на завданнях і значенні окремих відділів пресової служби у системі документно-інформаційного забезпечення війська.

Показано чисельність особового складу Галицької Армії на різних етапах Україно-польської війни. Вказано на причини, внаслідок яких відбувалися зміни у чисельності галицького війська.

Висвітлено діяльність державних і військових структур Західно-Української Народної Республіки, участь цивільного населення в організації тилового забезпечення Галицької армії від її зародження в ході листопадових 1918 р. боїв за Львів до переходу на бік Добровольчої армії А. Денікіна у листопаді 1919 р. Увагу приділено функціонуванню тилового забезпечення Галицької армії під час проведення нею бойових дій в Галичині та Наддніпрянщині. Розглянуто структуру та функціонування інтендатури, її роль у налагодженні постачання армії продовольством та іншими господарським майном, організації побутових умов для військовиків. Розкрито особливості тилового забезпечення родів і видів військ Галицької армії: піхоти, артилерії, авіації, функціонування медичної служби. Визначено основні шляхи отримання Галицькою армією вишколеного особового складу, продовольства, амуніції й іншого військового майна. Встановлено розміри фінансування Галицької армії.

Висвітлено основні здобутки генерала Олександра Греківа в організаційній розбудові Галицької Армії, розкрито особливості уніфікації структури Збройних сил ЗОУНР.

Методи агентурної боротьби радянських органів державної безпеки проти керівництва ОУН та УПА розглянуто на прикладі агентурної справи "Щур", заведеної для пошуку керівника визвольного руху на Волині й Поліссі Д. Клячківського. Простежено послідовну картину збору попередньої інформації на конкретну особу, формування мережі агентів і провокаторів, налагодження цілодобового нагляду за родичами розшукуваного. Матеріали справи також надають змогу поставити під сумнів усталену в історіографії тезу про проведення так званої "Оржівської операції", нібито спланованої з метою ліквідації Д. Клячківського. Зауважено, що смерть одного з лідерів ОУН та УПА стала випадковим доважком під час локальних дій внутрішніх військ НКВС і співробітників НКДБ проти виявленого повстанського підрозділу. Лише після з'ясування особи вбитого командира УПА-Північ, із метою виправдати свою нездатність захопити Д. Клячківського живим і підкреслити важливість роботи "органів", у надрах апарату радянської держбезпеки було сформовано легенду про масштабну "Оржівську операцію", яка нібито планувалася й реалізовувалася під керівництвом найвищих очільників НКВС і НКДБ УРСР.

Уперше здійснено комплексне дослідження особового складу Галицької армії (ГА). Уперше відтворено цілісну картину становлення та розвитку організаційних засад ГА. Уперше розкрито якісні зміни в освітньому та соціальному походженні особового складу, проаналізовано його територіальну належність. Уперше простежено специфіку комплектування особового складу й організацію вишколу та навчання в бойових і допоміжних формаціях ГА. Уперше проведено порівняльний аналіз закону щодо загального військового обов'язоку громадян ЗУНР з аналогічним законом Австро-Угорської імперії та подано особливості його застосування на території Східної Галичини. Уточнено діяльність та компетенцію органів, що здійснювали призов на військову службу; особливості та проблеми комплектування старшинським складом, а також участь громадян ЗУНР, на яких не поширювалася дія закону щодо загального військового обов'язоку. З'ясовано кількісний склад національних груп у різних родах військ та внесок наддніпрянських старшин у реформування ГА.

Проаналізовано особливості устрою військовиків Української галицької армії, основні розпізнавальні елементи військового однострою УГА. Надано характеристику єдиної форми для українського війська, відзнак за родом військ, старшинських відзнак тощо. Увагу акцентовано на бойових відзнаках, медалях, які були частиною військового устрою.

Мета дослідження - висвітлити протиборство спеціальних підрозділів закордонних центрів ОУН із КДБ у 1960-х - на початку 1990-х рр. Методологічною основою стали принципи наукової об'єктивності та історизму. Використано такі загальноісторичні методи: історико-порівняльний, ретроспективний, проблемний, структурний. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що, увівши до наукового обігу значну кількість неопублікованих архівних документів і матеріалів, які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України, проаналізовано діяльність спецслужб закордонних центрів ОУН, скеровану на протидію провокаціям органам держбезпеки УРСР і підтримку дисидентського руху в республіці зазначеного періоду. Висновки: починаючи з 1960-х рр., діяльність служби безпеки Закордонних частин (СБ 34) ОУН відбувалась у тісній взаємодії насамперед із референтурою Крайового зв'язку (КЗ), Спілкою української молоді (СУМ), Антибільшовицьким блоком народів (АБН). У розглядуваний період закордонні осередки ОУН зіткнулись із посиленням провокацій органів держбезпеки УРСР, метою яких було деморалізувати та розколоти діаспору. Намагаючись протидіяти ідеологічним диверсіям, есбісти не лише публікували у своїй пресі спростування та застереження, ретельно розслідуючи кожну провокацію, інформуючи про результати інші закордонні центри ОУН, а й, своєю чергою, також здійснювали ідеологічно-підривні операції проти радянського режиму. Зручним майданчиком для останніх стали різноманітні міжнародні заходи, спортивні змагання, насамперед Олімпійські ігри. Значну шкоду закордонним центрам ОУН завдавали складні і тривалі оперативні ігри КДБ. СБ натомість проводила власні оперативні ігри, спираючись на підтримку української діаспори. Більшість оунівських центрів відійшли від радикальних гасел і зосередилися на підтримці в УРСР дисидентів, яким надавалася різноманітна допомога. Наприкінці 1980-х рр. спецслужби закордонних центрів ОУН сконцентрували свої зусилля на підтримці масового протестного руху в республіці. Після проголошення незалежності України їх діячі остаточно легалізувалися, займаючись у подальшому літературною, науковою, громадською діяльністю.