Охарактеризовано поняття безпеки як соціальне явище в історії людства. Висвітлено теоретико-аксіологічні засади безпеки сталого розвитку суспільства. Розглянуто системні властивості як методологічну основу дослідження проблеми безпеки українського суспільства. Визначено етнонаціональний чинник в побудові безпеки сучасного суспільства. Викладено правові аспекти інформаційної безпеки України. Приділено увагу безпеці державної системи освіти та науки України за умов трансформаційних процесів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х2(4УКР)64 + Ф3(4УКР)0

Рубрики:

Історія держави і права

Внутрішнє становище. Внутрішня політика

Шифр НБУВ: Ж68385 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено сутність політичних іститутів і форм державного устрою. Розкрито й обгрунтовано ключові дефініції соціальної безпеки держави та соціальних інститутів відповідно, доведено їх значимість у контексті державного будівництва в Україні. Проаналізовано основні проблеми існування та взаємодії інститутів соціальної безпеки в сучасному українському суспільстві, розкрито їх вплив на державний устрій України. Наведено пропозиції щодо оптимізації за забезпечення функціональності та взаємодії інститутів соціальної безпеки.

Розглянуто питання розвитку України у сучасному глобалізованому світі, розкрито його політичні та гуманітарні орієнтири. Охарактеризовано демократичний розвиток як чинник зміцнення незалежності України. Висвітлено гуманістичні цінності як основу для національної консолідації та соціалідаризації українського народу. Досліджено проблеми реалізації громадських ініціатив на місцевому рівні. Розкрито питання економічного суверенітету та національної конкурентоспроможності України. Проаналізовано досвід і наведено перспективи модернізації системи вітчизняного державного та регіонального управління. Показано сучасні напрями розвитку глобалізованого світу. Розглянуто економічні проблеми та можливості співробітництва України з ЄС і Росією, а також проблеми забезпечення національної безпеки. Увагу приділено формуванню зовнішньополітичних пріоритетів України в контексті зміцнення національної безпеки.

Проведено системний аналіз політичної компетентності як політико-культурного феномена. Аргументовано розглянуто теоретико-методологічні засади та принципи вивчення політичної компетентності, концептуально з'ясовано її структурно-функціональний зміст, визначено специфічні характеристики політичної компетентності як системотвірного атрибуту політичної діяльності. Подано концептуальне осмислення функціональних ресурсів і структурного потенціалу політичної компетентності. Обгрунтовано політико-компетентнісний вимір соціального програмування суспільного розвитку. Визначено особливості компетентізації та запропоновано напрями політико-компетентнісних змін в Україні за умов їх системного холістичного характеру.

Розкрито сутність, роль і місце політичної ренти в загальній структурі рентних відносин. На основі теорії суспільного вибору та дослідження політичного ринку як головної арени привласнення цієї ренти проведено економічний аналіз політичного процесу. Визначено методи та способи, а також чітко виокремлено інструменти привласнення політичної ренти, а саме: лобіювання, логроллінг і корупцію. Проведено порівняльний аналіз західної та української моделей одержання та перерозподілу політичної ренти між суб'єктами політичного ринку, а також доведено переважання індивідуальних егоїстичних інтересів представників влади незалежно від політичної ідеології та переконань.

Розглянуто основні науково-теоретичні підходи до розуміння соціальної легітимації, обгрунтовано доцільність відмови від суто формально-юридичного підходу до феномена легітимності. Доведено необхідність врахування принципу справедливості в процесах легітимації державних рішень. Охарактеризовано основні інструменти легітимації ключових політичних інститутів, проаналізовано результативність їх застосування в Україні. Визначено перспективи та напрями впровадження нових методів соціальної легітимації. Висвітлено роль ефективної взаємодії між державою та громадянином в процесі суспільно-політичних перетворень. Розглянуто правові механізми такої взаємодії, виявлено основні недоліки їх функціонування. Показано можливість використання інформаційно-комунікаційних технологій для налагодження зв'язку між владою та суспільством. Наведено рекомендації щодо внесення змін до національного законодавства з метою вдосконалення механізму соціальної легітимації процесу суспільно-політичних перетворень.

Показано специфіку дії економічної, управлінської, елітарно-представницької, інноваційної, прогностичної й інших функцій за умов проведення цілеспрямованої державної політики. Розкрито механізми гармонізації взаємовідносин держави та громадянського суспільства, підвищення ефективності державного управління, взаємодії політики й економіки, забезпечення авторитету в політиці як чинника раціоналізації суспільно-політичного життя, впливу ідеології сталого людського розвитку на формування моделі інноваційного розвитку. З'ясовано деструктивні чинники модернізаційного процесу в Україні, до яких віднесено низьку політичну культуру еліти, невиразність ідеологічної доктрини державотворення, несформованість інтегрованого національного політико-культурного простору, тінізація політичних і соціально-економічних відносин, надмірне розшарування населення за рівнем доходів, корупція в суспільстві, криміналізація соціуму. Проаналізовано ціннісні аспекти забезпечення політичної модернізації українського суспільства, в основі яких - відродження національної культури, системоутвірним чинником якої залишаються традиційні цінності, що органічно поєднуються з апробованими світовою практикою ліберальними цінностями.

Висвітлено теоретико-методологічні засади дослідження соціально-політичного маркетингу, зокрема, розглянуто принцип соціальної справедливості як основу його методології. Викладено концептуальні основи соціально-політичного маркетингу. Охарактеризовано соціально-політичний маркетинг в дискурсі розбудови та розвитку соціальної держави за умов глобалізації. Визначено інтегральний критерій соціально-політичного маркетингу. Наведено механізми реалізації концепції соціально-політичного маркетингу. Розглянуто особливості сприйняття соціально-політичних процесів в українському суспільстві. Охарактеризовано соціально-політичний маркетинг як технологію управління соціальними процесами в Україні.

Проаналізовано суспільно-політичні та соціально-економічні перспективи розвитку України після президентських виборів 2010 р. Розкрито проблеми проведення економічних реформ, подолання розбіжностей між східними та західними регіонами держави. Увагу приділено енергетичній політиці нової влади, налагодженню взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства, напрямам підвищення конкурентоспроможності територій. Вивчено перспективи видобутку Україною енергоносіїв на шельфі Чорного й Азовського морів. Показано можливості активізації співробітництва приморських регіонів України з арабськими країнами в металургійній галузі.

Висвітлено питання національної безпеки України за умов формування європейської системи колективної безпеки, вплив західноєвропейського та євразійського геополітичного фактора на стратегічний розвиток нашої держави за умов глобалізації. Окреслено основні шляхи та форми активізації України на європейському ринку енергетики, стратегічні вектори розвитку української енергетичної системи. Визначено роль та місце прямих іноземних інвестицій в системі індикаторів фінансової глобалізації, шляхи підвищення інвестиційної привабливості економіки України. Охарактеризовано ризики та перспективи посткризового розвитку банківського сектора України. Проаналізовано тенденції розвитку страхового ринку України за сучасних умов, наголошено на удосконаленні системи пруденційного нагляду за діяльністю страхових компаній. Розглянуто детінізацію економіки як пріоритет економічної політики України. Значну увагу приділено проблемам боротьби з корупцією в Україні та шляхам їх вирішення. Акцентовано на законодавчо-правових та організаційних напрямах розвитку національної системи протидії відмиванню коштів і фінансуванню тероризму у контексті взаємин з FATF.

Представлено авторське бачення системи найбільш актуальних різновидів політико-правових практик як сукупності усталених дій (інтеракцій) політичних акторів, дуалістичних за природою та сферою суспільних відносин, де вони здійснюються. Надано загальну характеристику основних політико-правових практик держави, влади і політичних партій у сучасному соціополітичному просторі.

Феномен амбівалентності масової свідомості й політичних орієнтацій українства проаналізовано у світлі процесів суспільної інтеграції. Розкрито зв'язок амбівалентності з політичними міфами. Зазначено, що одним із шляхів подолання двоїстості, неузгодженості, суперечливості у ставленні до політичних явищ і процесів може бути формування позитивного політичного міфу, спрямованого на консолідацію українського суспільства.

Проаналізовано основні концепції трансформаційних процесів у контексті дослідження сучасного українського соціуму.

Зроблено аналіз теоретико-методологічного інструментарію дослідження територіальних соціально-політичних спільнот України як чинника формування загальнонаціональної єдності. Розглянуто різні підходи, методи і засоби, спрямовані на досягнення консолідації українського суспільства.

Розкрито сутність категорій "нація", "політична нація", проаналізовано об'єктивні умови, що впливають на становлення політичної нації в Україні. Сформульовано прогнозні оцінки щодо діяльності політичного класу, політичної еліти у формуванні політичної нації держави.

Розглянуто питання створення національної ідеї та проблеми, що пов'язані з вирішенням мовного питання. Серед викликів, які сьогодні стоять перед політичним класом, проаналізовано зовнішньополітичні орієнтири України.

Розглянуто проблеми модернізації суспільно-політичних відносин в Україні в контексті розвитку і повного використання можливостей інформаційно-комунікаційних технологій, які вже піднесли державу на принципово високий рівень можливостей і тепер потребують реформування всієї системи управління з метою створення нових гнучких організаційних і економічних структур, оптимізації процесів управління урядовими структурами, розвитку орієнтованих на споживача підходів для надання державних послуг.

Розглянуто сутність системи соціального партнерства, як основи відтворення демократичних політико-економічних відносин, формування механізмів узгодження інтересів суспільних груп, що спроможні гарантувати еволюційний розвиток держави, запобігати значним внутрішнім конфліктам і забезпечувати соціальний мир і злагоду. Визначено основні складові елементи та систему індикаторів розвитку системи соціального партнерства. Запропоновано шляхи вдосконалення системи соціального партнерства в Україні.

Проаналізовано ситуацію у політичній сфері України: постійне балансування між "напівдемократією" і "напівавторитаризмом", функціонування олігархічної, корумпованої суспільної системи, становим хребтом якої є зв'язка "олігархи - державна бюрократія". Зроблено висновок, що потенційно "соціальний вибух" існує, але неможливо спрогнозувати, в який час і куди буде скерована накопичена соціальна енергія цього вибуху.