Подано невідомі листи гетьмана І. Мазепи до компанійського полковника І. Новицького, що відклалися в його унікальному архіві. Представлені матеріали доповнюють наші знання про реалії кінця XVII ст., сприятимуть поглибленню досліджень періоду гетьманування І. Мазепи, а також слугують стимулом для видання всього архіву І. Новицького.

Досліджено участь та роль українського шляхтича Данила Братковського у суспільному та релігійному житті Волині останньої третини XVII - початку XVIII ст. Констатовано, що Данило Братковський є визначною постаттю в історії України та історії Православної Церкви на Волині другої половини XVII - початку XVIII ст. Як активний і темпераментний, освічений та наділений літературним талантом громадський діяч, він щиро намагався підтримати православ'я в різних сферах своєї діяльності. Данило Братковський типовий представник своєї епохи та суспільного стану з усіма їх суперечностями та вадами.

На основі комплексного компаративного дослідження сучасних історіографій (української, польської та російської) проаналізовано концепції життя та діяльності Богдана Хмельницького - однієї з ключових постатей ранньомодерної української та східноєвропейської історії. Виокремлено базові підходи, притаманні названим історіографіям. Простежено зв'язок із попередньою історіографічною традицією. Виявлено інтелектуальну конкуренцію та взаємовпливи. Розкрито зміст образів Б. Хмельницького, створених сучасними дослідниками в кінці 80-х pp. XX ст. - на початку XXI ст.

Вміщено наукові праці, що підготували вітчизняні історики, археологи, мистецтвознавці та музеєзнавці у рамках заходів зі створення Музею І. Мазепи у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику. Означено характерні риси образотворчого мистецтва Києва мазепинської доби. Висвітлено археологічні дослідження комплексу “Мазепиних” мурів Києво- Печерської лаври. Розглянуто історичний вчинок І. Мазепи в контексті сприйняття понять “зрада” і “героїзм”.

Досліджено участь та роль українського шляхтича Данила Братковського у суспільному та релігійному житті Волині останньої третини XVII - початку XVIII ст. Констатовано, що Данило Братковський є визначною постаттю в історії України та історії Православної Церкви на Волині другої половини XVII - початку XVIII ст. Як активний і темпераментний, освічений та наділений літературним талантом громадський діяч, він щиро намагався підтримати православ'я в різних сферах своєї діяльності. Данило Братковський типовий представник своєї епохи та суспільного стану з усіма їх суперечностями та вадами.

Мета дослідження - встановлення місця поховання Б. Хмельницького та можливості пошуку його могили. Приводом послужила заява про виявлення у Суботові під Іллінською церквою склепу (за допомогою геолокації на глибині 4 м). із метою підтвердити або спростувати ймовірність могили гетьмана під цим храмом проводиться аналіз усіх відомих свідчень про його похорон, включно з повідомленнями Самовидця, С. Величка, Г. Грабянки, проаналізована ступінь їх достовірності. Висновки: тогочасних свідчень, котрі підтверджували і поховання тіла саме в Іллінській церкві, не існує (йшлося лише про "ринкову"). Розглянуто (в тому числі на основі архівних матеріалів Санкт-Петербурга) процес виникнення історичної традиції про могилу Б. Хмельницького, історію її пошуків і досліджень Суботівської та Михайлівської церков у XIX - XX ст. Уявлення про поховання гетьмана саме в Іллінській церкві виникло в XIX ст. зусиллями священика Р. Орловського, який домагався проведення реставраційних робіт. Історична пам'ять у Суботові була відсутня через непросту долю Правобережжя України, численні "згони" й переселення. Р. Орловський досліджував льохи Суботова, один з яких, мабуть, і було нещодавно виявлено методом геолокації під Іллінською церквою. При цьому польські, російські, українські джерела не підтверджують легенду про осквернення С. Чарнецьким останків гетьмана. Найвірогіднішим місцем його поховання видається Михайлівська церква Суботова. Саме її з більшим правом, ніж Іллінську, можна називати "ринковою". Саме в ній було поховано Тимоша Хмельницького й у ній, принаймні до кінця XIX ст., існував склеп, який ніхто з істориків не досліджував. Археологічні розкопки на місці Михайлівської церкви представляються дуже перспективними.

Увагу приділено науковій творчості талановитого історика, одного з основоположників державницького напряму української історіографії, ідеолога українського консерватизму В'ячеслава Казимировича Липинського (1882 - 1931). На основі аналізу історичних монографій і статей, публіцистики та листування вченого вивчено його внесок у дослідження державотворення в Україні у 1648 - 1657 рр. У такому контексті розкрито оцінку істориком постаті Б. Хмельницького. Звернено увагу на спростування ним стереотипів польської, російської та української народницької історіографії з їх поглядами на гетьмана як на "бунтаря", "месника", "козацького батька". Розкрито аналіз ученим еволюції його політичних орієнтирів від дотримання положень ягеллонського легітимізму - визнання законності влади польського короля - до прагнень відновлення окремої Української держави у межах усіх етнічних її земель. З'ясовано розуміння В. Липинським ролі Б. Хмельницького у формуванні основ державної ідеї, усвідомлення ним її спадкоємності від часів Русі IX - XIII ст. і королівства короля Данила. Висвітлено погляди науковця на проблему централізації ним владних повноважень за рахунок нівелювання значення рішень загальної і старшинської рад. Проаналізовано внесок історика у вивчення ним же ж уперше поставленої проблеми курсу Б. Хмельницького на утвердження спадкового гетьманату, який, на переконання вченого, забезпечив би Українській державі другої половини XVII ст. сталий розвиток, економічний добробут і соціальну стабільність. Підкреслено позитивну, на відміну від народницької історіографії, оцінку В. Липинським місця та ролі у революційних подіях 1648 - 1657 рр. вищих верств козацької України - городового козацтва та покозачених шляхтичів. Висвітлено здобутки вченого у вивченні складного процесу становлення із козацьких старшин і представників покозаченої шляхти "національної аристократії" республіки "Військо Запорізьке". Осмислено його окцидентальний (із пієтетом перед здобутками західної цивілізації) погляд на старшин як фактичних представників європейського рицарства, що посідали аналогічний із західними аристократіями ієрархічний щабель. Окреслено бачення істориком ролі Б. Хмельницького у формуванні політичної еліти Гетьманщини. Здійснено спробу розкрити участь шляхтичів у розбудові та функціонуванні її новостворених державних інститутів. Проаналізовано розуміння вченим теоретичних аспектів феномену аристократії. З'ясовано його погляди на співвідношення таких понять, як "національна аристократія", "політична еліта", "провідна верства", "правляча верства". Звернено увагу на розуміння істориком державо- і націєтворчої природи будь-якої "національної аристократії". Висвітлено етапи становлення В. Липинського як ученого, запропоновано умовну їх періодизацію. Розкрито вплив на формування його історичних поглядів наукової та культурної течії неоромантизму, модерністського напряму в історіографії і позитивізму. Проаналізовано методологію робіт ученого та джерельну основу історичних статей і монографій (із помітною тенденцію до використання ним джерел особового походження - листів, щоденників, подорожніх записок іноземців).

Проведено комплексне компаративне дослідження опрацьованих у сучасній українській, польській та російській історіографії концепцій життя та діяльності Богдана Хмельницького – однієї з ключових постатей ранньомодерної української та східноєвропейської історії. Проаналізовано стан дослідження проблеми, сформовано репрезентативну джерельну базу, опрацьовано методику та концептуальну стратегію дослідження. Простежено базові підходи, притаманні згаданим історіографіям, зв’язок із попередньою історіографічною традицією, інтелектуальну конкуренцію та взаємовпливи, з’ясовано зміст образів Богдана Хмельницького, створених наприкінці 80-х рр. ХХ ст. – на початку ХХІ ст.

Висвітлено задокументований період (1681-1709) діяльності козацького ватажка Филона Лихопоя. Біографічні дані подано в контексті тогочасних історичних подій у Східній Європі, що сприяє глибшому розумінню ситуації, у якій формувався світогляд означеної особи, та мотивацію її дій.

Мета дослідження - висвітлення на основі архівних матеріалів раніше невідомого епізоду з життя І. Богуна. Методологія базується на використанні загальнонаукового, конкретно-історичного, а також порівняльного методів. Уперше досліджується досі незнаний бій, що відбувся 1643 р. на Казанському перевозі через р. Дон. Детально зображено його перебіг, причини, результати, а також роль у подіях І. Богуна. Висновки: бій на Казанському перевозі став найпершим із тих, що тепер відомі історичній науці, у кар'єрі майбутнього козацького полководця. Тоді козаки під орудою І. Богуна розбили загін донців і російських стрільців, котрі захищали "городок", що перешкоджав вільному переходу через Дон. І. Богун у той час служив отаманом у фортеці Кодак і мав під своєю рукою до 200 вояків. Він зарекомендував себе талановитим, відважним командиром, схильним до рішучих, а то й зухвалих дій, швидких, нестандартних рішень. Перемога біля Казанського перевозу принесла І. Богунові популярність у козацькому середовищі. Ця був перший випадок, коли він застосував "фортель", що надалі стане його "фірмовим" стилем. Звитяга І. Богуна викликала різку реакцію в Москві, спричинивши спеціальне розслідування.

Мета дослідження - з'ясування місця поховання гетьмана України Б. Хмельницького та його старшого сина Тимоша. Акцентовано увагу на актуальності комплексного аналізу проблеми в контексті новітніх пошуків крипти Б. Хмельницького та версії російської дослідниці Т. Таїрової-Яковлевої. Наукова новизна визначається залученням й опрацюванням широкого кола джерел із порушеної проблеми, новітнім і критичним, ідеологічно незаангажованим поглядом на проблему. Історична традиція спирається на ряд джерел, які вказують на поховання Б. Хмельницького саме в Іллінській церкві Суботова, що на Чигиринщині. Факт захоронення гетьмана в Михайлівській церкві відверто дискусійний. Нотатки П. Алеппського стосовно його перебування у Суботові в 1656 р. потребують лінгвістичних уточнень з огляду на множинність списків і перекладів. Територія біля Іллінської церкви більше відповідає призначенню ринкової площі, з урахуванням топографії й топоніміки місцевості, ніж імовірні локації поблизу Михайлівської. Доведено уб'єктивізм о. М. Грушевського у вибірковому висвітленні при публікації суботівських легенд і переказів епізодів щодо поховання Б. Хмельницького. Враховуючи виявлені 2019 р. всередині Іллінської церкви аномалії, новітні публікації та джерельні відомості, перспективними на сьогодні видаються пошуки місця поховання гетьмана й, можливо, його сина Тимоша саме під цим храмом. З огляду на наведені факти, що засвідчують періодизацію історії Михайлівської церкви, підтверджено думку щодо функціонування її як парафіяльної, а Іллінської - як родової усипальниці Хмельницьких. Практичне значення досягнутих результатів. Дослідження дає змогу знизити невизначеність при вирішенні проблеми поховання Б. Хмельницького і привернути увагу істориків та краєзнавців до окресленої проблематики.

Мета статті - проаналізувати наявні версії щодо останніх років життя, смерті й місця поховання українського гетьмана Юрія Хмельницького та спробувати визначити найбільш реальну з них. Методологія дослідження грунтується на застосуванні принципів історизму, системності, науковості, міждисциплінарності. Використано загальноісторичні методи історіографічного аналізу, історико-генетичний, порівняльний. Наукова новизна полягає в актуалізації в науковому обігу деяких історичних джерел, які раніше не бралися до уваги. На їх основі здійснено спробу визначити імовірне місце смерті та поховання Ю. Хмельницького. Висновки: на сьогодні впевнено можна стверджувати, що майже всі версії щодо останніх років життя і смерті гетьмана виявилися хибними й безпідставними. Детальний аналіз ряду джерел, у тому числі маловідомих для істориків, дозволяє стверджувати, що його життя після відставки в 1681 р. закінчилося мирно, у сані ченця та, найімовірніше, він був похований у місті Геліболу на Галліполійському півострові.

Висвітлено основні етапи життя та діяльності останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. Значну увагу приділено генеалогії роду Калнишевського. Проаналізовано військову, політичну, економічно-господарську діяльність кошового, зокрема, описано роль Петра Калнишевського у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Особливу увагу приділено благодійній та меценатській діяльності. Проаналізовано церковну політику кошового. Важливе місце відведено проблемі зруйнування Запорізької Січі та останньому етапу життя кошового — Соловецькому ув’язненню. Докладно висвітлено долю могили та останків Петра Калнишевського, вшанування його пам’яті та канонізації.

Представлено матеріали неопублікованої дисертації видатно¬го подолянина Якова Огородника "Гетьманування Івана Скоропадського", збереженої як рукопис і виявленої В. П. Рекрутом у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Встановлено, що відстоюючи засади української державності, автор ґрунтовно харак¬теризує діяльність гетьмана Івана Скоропадського - однієї з ключових по¬статей модерної української історії. Визначено, на основі аналізу низки історичних джерел і літератури, фатальні об'єктивні та суб'єктивні чинники, які призвели до інкорпорації Лівобережної України до складу російської імперії. Уперше представлено українській науковій спільноті працю, яка істотно доповнить наявну історіографію з історії України-Гетьманщини.

Здійснено комплексне історіографічне дослідження постаті останнього кошового отамана П. Калнишевського на тлі історії Запорозької (Нової) Січі. Виявлено, систематизовано та класифіковано джерельний комплекс, визначено основні теоретико-методологічні засади наукових досліджень проблеми. Розкрито найважливіші тенденції розвитку історичних знань про кошового отамана П. Калнишевського, їх загальні риси та специфічні особливості у межах різних періодів вивчення цього питання з акцентом на найновіші досягнення. Залучено джерела, які досі не піддавались історіографічному аналізу та на основі яких концептуально переосмислено та спростовано низку оцінок, стереотипних тверджень і положень, що тривалий час домінували в історіографії. Відображено інтерпретацію в науковій літературі економічної політики П. Калнишевського. Охарактеризовано погляди науковців на військову діяльність і військовий хист кошового отамана, його участь у російсько-турецьких війнах ХVІІІ ст. Розкрито стан і провідні тенденції вивчення істориками благодійності П. Калнишевського крізь призму історіографічних традицій і новаторства. Окреслено на основі наявних праць недостатньо вивчені аспекти, визначено напрями майбутніх дослідницьких пошуків.

Розглянуто найбільш відомого, але водночас і досі неоднозначно оціненого в історіографії персонажа козацької історії - гетьмана України в 1687-1709 роках Івана Мазепу. Життя і діяльність очільника Гетьманату представлено на широкому тлі політичного й соціального розвитку України та в контексті динамічних міжнародних перегрупувань, що мали місце в Центрально-Східній Європі в останні десятиліття XVII - на початку XVIII ст. й безпосередньо впливали на українські справи. Особливу увагу акцентовано на зовнішньополітичних процесах, спричинені перебігом Великої Північної війни 1700-1721 років. Детально аналізуються наслідки втягування України у війну, а також способи реагування гетьманського уряду Івана Мазепи на загрози та виклики, які вона несла ранньомодерній Українській державі.

У запропонованих нарисах увагу сконцентровано на ідеї впровадження в політичну практику ранньомодерної України інституту протекторства як механізму протистояння геополітичним викликам доби. Показано наслідки спроб реалізації цієї ідеї під час переяславських перемовин 1654 р. Розраховано на науковців, викладачів та студентів вишів, широку читацьку аудиторію.