Досліджено теоретичні та практичні проблеми формування системи обліково-аналітичного забезпечення управління монетарними активами. Мета статті - розроблення наукових підходів і методичних рекомендацій щодо розробки обліково-аналітичного забезпечення управління монетарними активами на лісогосподарських підприємствах. Методологічною основою дослідження є загальнотеоретичні методи наукового пізнання, основні підходи та положення обліково-аналітичного забезпечення системи управління, що висвітлені у працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Для виконання поставлених завдань використано методи: діалектичний метод пізнання - для аналізу законодавчо-нормативних документів та наукових праць вчених, що стосуються проблематики формування дієвої системи обліково-аналітичного забезпечення управління монетарними активами; аналізу та синтезу - при дослідженні та узагальненні зарубіжного та вітчизняного досвіду теоретико-методичних основ обліку та аналізу монетарних активів; абстрактно-логічний - для теоретичних узагальнень та формулювання висновків. Результати дослідження використано в практичній діяльності підприємств лісогосподарського комплексу для підвищення ефективності управлінської діяльності. Висновки: на основі проведеного дослідження розкрито сутність монетарних активів, визначено їх роль у забезпеченні функціонування підприємств лісової галузі. Обгрунтовано важливість побудови системи обліково-аналітичного забезпечення управління монетарними активами, охарактеризовано її складові та визначено проблемні моменти реалізації облікової та аналітичної функцій при формуванні інформації для потреб управління монетарними активами та грошовими потоками лісогосподарських підприємств. Підприємства лісогосподарського комплексу потребують збалансованості грошових потоків та їх поповнення для більш ефективного фінансування своєї діяльності. Управління підприємством повинно грунтуватись на аналізі й оцінці грошових потоків з використанням інформації, яку формує система обліку та аналізу. Таким чином, використання інформації про монетарні активи повинно стати важливим елементом оцінки якості управління підприємством і привести до підвищення ефективності використання і прогнозування грошових потоків.

Актуальність теми дослідження Глобальні ланцюги доданої вартості (ГЛДВ) є домінуючим елементом світової торгівлі, що інтегрують виробників на різних стадіях переробки різних за рівнем розвитку країн. Потенціал включення українських виробників до ГЛДВ є дуже високим, але нині не використовується в повній мірі. Тільки інноваційні, технологічно оснащені, сертифіковані, з надійною діловою репутацією компанії мають шанс увійти до ГЛДВ. Виклики пандемії коронавірусу посилюють значення обгрунтування й впровадження нових підходів щодо можливостей розвитку промисловості України, зокрема для успішної інтеграції у ГЛДВ. В умовах коронакризи відбулися зміни в організації світової торгівлі, пов'язані з порушенням мереж поставок товарів проміжної переробки, переорієнтацією на більш короткі ланцюги та посиленням контролю за якістю і безпечністю продукції з дотриманням санітарних норм. Це відкриває нові можливості для українських виробників, а проблема зниження ризиків та усунення перешкод при цьому залишається недостатньо дослідженою. Завданням дослідження є висвітлення ключових ризиків та розробка комплексу заходів для їх мінімізації при інтеграції української промисловості до ГЛДВ. Використано загально-наукові методи: системного аналізу, абстрактно-логічний, експертних оцінок, а також спеціальні методи дослідження: статистичних порівнянь, групування, вибірки (для ідентифікації ризиків при інтеграції до ГЛДВ). Науково обгрунтовані пропозиції і рекомендації щодо мінімізації ризиків та усунення перешкод при інтеграції до ГДЛВ для української переробної промисловості можуть бути використані в діяльності органів державної влади, місцевого управління та провідних недержавних інституцій. Висновки: аналіз розвитку ГЛДВ в умовах постпандемічних обмежень дозволив визначити ключові ризики та перешкоди для українських виробників, а саме високий рівень вразливості від посилення умов контролю та жорстких обмежень щодо поставок; невідповідність рівня цифрового та технологічного розвитку відповідно до світових стандартів; надмірна концентрація імпортної складової окремих категорій товарів, що спричиняє залежність від іноземних постачальників; дефіцит оборотних коштів; зниження прибутковості; погіршення фінансової стійкості та платоспроможності.

Одним з дієвих методів вибору стратегій підвищення ефективності господарської діяльності підприємств різних галузей може стати комплексна економічна діагностика як засіб, що дозволяє корегувати стратегію і тактику виробників та визначити ефективні шляхи їх подальшого розвитку. Складні економічні умови сьогодення вимагають від підприємств не тільки стабілізації комерційної діяльності, але й підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності на ринку продукції та послуг. Одним із засобів, що дозволяють підвищити ефективність діяльності підприємств, є проведення комплексної економічної діагностики. Особливо це актуально для молокопереробних підприємств країни у зв'язку зі специфікою організації постачання та збуту, швидким псуванням продукції та кризою ринку молочної продукції в умовах сьогодення. Вивченню даної проблеми присвятили праці багато закордонних та українських вчених, серед яких: І. Фаріон, Л. Савчук, С. Жукевич, І. Кривов'язюк, Т. Божидарнік, А. Кірієнко, Н. Зимин, І. Зеленчук, Т. Городня, І. Мойсеєнк., Н. Кушнір, Н. Сарай, О. Гетьман, Т. Загорна, Н. Бобко, Ю. Коваль, В. Забродський, В. Зінченко, А. Вартанов, О. Гадзевич, Т. Костенко та інші. В більшості наукових праць увага зосереджена на дослідженні окремих складових елементів економічної діагностики. Розробка методологічних підходів щодо здійснення та запровадження повноцінної методики комплексної економічної діагностики також немає достатнього відображення в економічній літературі. Теоретичне обгрунтування та розробка методичних та практичних рекомендацій щодо удосконалення процесу комплексної економічної діагностики господарської діяльності підприємств молокопереробної промисловості (на матеріалах молокопереробного підприємства ТОВ "Переяслав-Молпродукт"), з метою підвищення ефективності бізнесу. Для досягнення мети, вирішення поставлених у дослідженні завдань використано комплекс загальнонаукових та специфічних методів дослідження, а також неформалізованих та формалізованих методів. Обгрунтовано науково-методичні підходи та практичні рекомендацій щодо удосконалення процесу комплексної діагностики підприємства та запропоновано шляхи підвищення ефективності господарської діяльності підприємства молокопереробної промисловості. Отримані результати дослідження можуть бути використані підприємствами при діагностуванні поточного стану підприємств власними зусиллями на основі стратегічних міркувань, при розробці бізнес-планів, інвестиційних та інноваційних проектів, стратегічних планів розвитку, а також в навчальному процесі (при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з курсів "Економічний аналіз", "Менеджмент", "Стратегія підприємства", "Оптимізаційні методи і моделі"). Висновки: сформульовані й обгрунтовані теоретичні положення дали змогу представити пропозиції науково-практичного характеру щодо застосування моделі комплексної економічної діагностики для підвищення ефективності діяльності підприємств.

Україна, згідно з її Конституцією, є соціальною державою, діяльність якої спрямована на формування умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. Еволюція такої держави відбувається через реалізацію соціальної функції, зміст якої полягає у забезпеченні гарантій соціального характеру, соціальному захисті, соціальному обслуговуванні, соціальному партнерстві тощо. З проведенням соціально-економічних реформ в Україні на початку 90-х років XX ст. система надання соціальних послуг населенню зазнала серйозних змін. За радянських часів соціальні послуги надавалися в системі соціального забезпечення в стаціонарних державних установах: будинках для престарілих, дитячих будинках, інтернатах (лікарнях) для психоневрологічних хворих і т.п. За своїми цілями та змістом вони були спрямовані на надання допомоги тим категоріям населення, які не були здатні самостійно обслуговувати себе через самотність, сирітство, важку ступінь інвалідності чи хвороби. Сучасні дослідження соціального обслуговування найчастіше здійснюється у контексті соціальної політики, соціальної роботи або соціальної допомоги. Серед зарубіжних науковців, які досліджують соціальну проблематику, - Т. Е. Демідова, Р. Інглехарт, Е. Е. Мачульская, В. Парето, В. Д. Роік, Р. Тітмус, Є. І. Холостова, Ш. Ейсебі, Л. Ерхард, Г. Еспінг-Андерсен та багато інших. Серед останніх публікацій вітчизняних авторів слід назвати наукові статті: С. О. Горбунової-Рубан та І. М. Вітковської, які аналізують діяльність громадських організацій як суб'єктів надання соціальних послуг у м. Харкові; К. В. Дубич, присвячені питанням державного управління соціальними послугами; І. В. Мещан, який розглядає соціальне обслуговування як складову системи соціального захисту населення з позицій соціолого-управлінського аспекту й детально висвітлює теоретичні підходи до понять "послуга" та "соціальна послуга", Попок А. та Греби Р., які роблять структурно-функціональний аналіз системи соціальних послуг в Україні; Ротар В., яка досліджує сучасні підходи до розуміння змісту категорії "соціальні послуги"; Савчук Л. про реформування системи соціальних послуг в умовах децентралізації та деяких інших. Фінансові аспекти соціального обслуговування висвітлюються поруч з іншими питаннями фінансового забезпечення соціального захисту населення. Незважаючи на чисельну кількість робіт з питань соціального захисту населення та соціального обслуговування, слід зауважити, що еволюція системи соціального захисту населення, економічні реформи в країні спонукають до подальшого дослідження теоретичних засад і пошуку фінансових джерел соціального обслуговування населення з урахуванням складного фінансового стану економіки країни та реалізацією стратегічного курсу України на євроінтеграцію. Багато питань теоретико-методологічного характеру залишаються відкритими. Мета статті - висвітлити невирішені проблеми соціального обслуговування в Україні теоретико-методологічного та фінансового характеру, а також представити авторське бачення їх вирішення. Висновки: дослідження теоретико-методологічного та фінансового аспектів соціального обслуговування в Україні дає підстави зробити такі висновки. Не дивлячись на прийняття низки нормативно-правових документів, що визначають поняття "соціальні послуги", в економічній теорії та в практичній діяльності щодо використання базових понять та термінів існує плутанина через те, що в Україні досі немає єдиного нормативно-правового акту, який би чітко визначив усі ці моменти та врегулював правовідносини між державою та громадянами з питань отримання різних видів соціальної допомоги.

В даний час економічна диверсифікація залишається ключовою проблемою для більшості країн, що розвиваються. Світова торгова система розвивається від загальної лібералізації до посилення протекціонізму, що створює додаткові труднощі у розвиток експорту країн і ставить диверсифікацію експорту до центру стратегії економічної диверсифікації. Зовнішня торгівля Китаю нині також переживає критичний період швидкого розвитку та трансформації. Китай вибудовує нову модель інтеграції у світову економічну систему, але економічна трансформація не проходить гладко та стикається з низкою проблем. Зважаючи на високу залежність Китаю від експорту, одна з найбільш серйозних загроз для економічного розвитку Китаю – висока схильність до коливань у світовій економіці – значною мірою обумовлена ​​низьким рівнем диверсифікації експорту країни. Для досягнення стійкішого довгострокового економічного зростання та захисту від впливу зовнішніх шоків Китаю необхідно диверсифікувати свої експортні ринки, асортимент продукції та методи торгівлі. Мета статті. Метою статті є дослідження практичних аспектів диверсифікації експорту Китаю, виявлення особливостей та проблем товарної та ринкової диверсифікації китайського експорту, диверсифікації методів торгівлі та експорту високотехнологічної продукції. Методологія. Методологічну основу дослідження складають теорії зовнішньої торгівлі та промислової політики, а також дослідження, проведені у галузі диверсифікації експорту. Інформаційною основою дослідження є бази даних ЮНКТАД, СОТ та Національного статистичного бюро Китаю. У дослідженні використано загальнонаукові методи, системний підхід, економіко-статистичні методи. Висновки. У статті було проведено аналіз диверсифікації експорту Китаю, у тому числі виявлено особливості та проблеми товарної та ринкової диверсифікації експорту Китаю, диверсифікації методів торгівлі та експорту високотехнологічної продукції, а також виявлено вплив низки ефектів диверсифікації китайського експорту на економічний розвиток країни та обґрунтовано необхідність удосконалення стратегії диверсифікації експорту Китаю для зниження економічних ризиків та сприяння сталому розвитку зовнішньої торгівлі.

Розглянуто теоретичні та практичні аспекти класифікації публічних закупівель в Україні. Розроблення науково-обгрунтованої класифікації закупівель, яка б забезпечувала поєднання теорії та практики здійснення публічних закупівель, дозволила проводити більш точну оцінку ефективності використання бюджетних коштів. Наведено огляд сучасних публікацій, присвячених управлінню публічними закупівлями, а також науковим підходам до класифікації публічних закупівель. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Підкреслено недостатність вітчизняних праць щодо класифікації публічних закупівель з урахуванням останніх змін в законодавстві нашої держави. Мета статті - аналіз класифікаційних критеріїв публічних закупівель, а також пошук напрямів для удосконалення класифікації публічних закупівель. Методи дослідження: діалектичний, аналіз і синтез, емпіричний, статистичний. Розглянуто теоретичні та практичні засади класифікації публічних закупівель, здійснено аналіз наукових підходів до класифікації публічних закупівель, визначено основні критерії, за якими необхідно проводити класифікацію закупівель, удосконалено класифікацію публічних закупівель. Отримані результати можуть бути використані, в першу чергу, при проведенні закупівельних процедур, а також при вдосконаленні економічної політики держави. Запропоновано класифікацію публічних закупівель, яка відповідає сучасному етапу становлення сфери публічних закупівель, відтворює структуру та організацію закупівельної діяльності в Україні.

Досліджено теоретичні та практичні питання складових формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців сфери обслуговування та готельно-ресторанної справи. Мета статті - визначення основних наукових підходів до тлумачення поняття "комунікативна компетентність" та її складових, а також визначенні змісту творчих завдань різного аспекту, завдяки яким відбувається формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців сфери обслуговування та готельно-ресторанної справи. Застосовано методи теоретичного узагальнення, порівняння та системного аналізу. Від комунікативних здібностей кожного працівника туристичної галузі залежить кількість проданої продукції та залучених клієнтів, точність наданої інформації, а залежно від спрямування турдіяльності - і задоволеність якістю обслуговування. Виконання таких завдань вимагає високого рівня комунікативних навиків персоналу. Зазначено, що протягом останнього десятиліття простежується значний науковий інтерес до проблеми комунікативної компетентності працівників туристичного бізнесу як важливого атрибуту їх професіоналізму. Така компетентність розглядається як комплекс психологічної контактності, доречності стилю спілкування, уміння активно слухати, креативний підхід та ситуативна адаптивність, контекстуальні знання, емоційна збалансованість поведінки. Результати даного дослідження можуть бути застосовані у сфері вивчення ділової комунікації при підготовці сучасних фахівців сфери обслуговування у ЗВО. Висновки: в умовах сучасного освітнього процесу педагог професійного навчання має володіти високим рівнем культури педагогічного спілкування, оскільки фахова комунікація є основою його професійної діяльності. Знання іноземних мов при роботі з закордонними партнерами потребує вміння спеціальних комунікативних навичок під час комунікації. Комунікативна орієнтація процесу навчання професійному іншомовному спілкуванню в туристичній роботі визначається двома головними факторами: існування мотивації та існуванням переносу мовленнєвих умінь у сферу їх практичного застосування.

Актуальність реформування територіального устрою в Україні була зумовлена тим, що адміністративно-територіальний устрій у країні не відповідав вимогам трансформаційних процесів і у деякій мірі був перешкодою перетворенням у державі, обмежував можливості здійснювати ефективну регіональну політику, і, як наслідок, стримував розвиток як територій, так і держави загалом. Одним з основних завдань здійснення адміністративно-територіальної реформи на субрегіональному рівні є забезпечення стійкості природно-господарських систем. Децентралізація повинна вирішити проблему низького рівня організації влади на місцевому рівні, малоефективного управління суспільним розвитком, наявних диспропорцій та нерівності на регіональному рівні. Отже існує необхідність методологічного обгрунтування процесу та умов забезпечення стійкості територій та ефективного використання їх природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу, як основи сталого розвитку національного господарства. Сучасними аспектами вирішення проблем децентралізації та реформування адміністративно-територіального устрою у країні займаються такі вчені, як Павлюк А. П., Олійник Д. І., Баталов О. А., Дацко О. І., Муркович Л. Л., Молодожен Ю. Б. та ін. Оскільки залишається актуальною проблема сталого розвитку країни та її територій, існує необхідність розробки методологічних засад оцінки рівня сталості природно-господарських систем як основи сталого, збалансованого розвитку територій та країни вцілому та формування концептуальних засад відповідної політики. Висновки: проведене дослідження динаміки взаємозв'язку між капітальними видатками на одну особу та власними доходами на одну особу з використанням діаграм розсіювання та функції взаємної кореляції на прикладі Запорізької та Херсонської областей України. Встановлено наявність відповідних кореляційних залежностей. Проведено дослідження динаміки взаємозв'язку між капітальними видатками на одну особу та інфраструктурною субвенцією на одну особу з використанням діаграм розсіювання та функції взаємної кореляції на прикладі Запорізької та Херсонської областей України. Встановлено наявність відповідних кореляційних залежностей. Доведено наявність спільних тенденцій для областей з різними щодо активності темпами децентралізації на першому етапі реформування на базовому рівні. На основі отриманих даних запропоновано методику оцінки рівня стійкості природно-господарських систем територіального рівня, в якій результуючим показником запропоновано вважати капітальні видатки (видатки розвитку) на одну особу, а факторами впливу власні доходи на одну особу та інфраструктурну субвенцію на одну особу. Побудовано моделі політики стабілізації, які забезпечать сталий розвиток територій на поточному етапі децентралізації, що охоплює базовий рівень. Доведено, що для забезпечення стійкості територій (на рівні області чи району) у довготривалій перспективі доцільним є поетапне використання таких типів політик (в залежності від етапу реформування) щодо рівня капітальних видатків: політика пропорційної економічної стабілізації з відповідним попитом на капітальні інвестиції (капітальні видатки) та політика диференціальної стабілізації, за якої регулювання обсягів капітальних випадків пов'язане зі швидкістю зміни фінансових ресурсів (тобто використовується похідна). Проведене також моделювання третього варіанту, коли наявна нестача (дефіцит) фінансових ресурсів для розвитку територій, що потребує політики інтегральної стабілізації, коли обсяги капітальних випадків (попит на капітальні випадки) пропорційні величині дефіциту фінансових ресурсів. Доведено, що успішність подальших реформ у країні може бути забезпечена на сучасному етапі шляхом переходу від політики пропорційної економічної стабілізації до політики диференціальної стабілізації.

Досліджено теоретичні засади та практичні пропозиції щодо удосконалення механізмів управління та здійснення соціальної відповідальності (СВ) на рівні аграрних підприємств, корпорацій (КСВ) та інших суб'єктів агробізнесу й аграрного господарювання загалом. Мета статті - обгрунтування механізмів управління та здійснення СВ аграрних підприємств і корпорацій з урахуванням сучасних тенденцій розвитку інформатизації, інновацій та конкурентного середовища у практичній діяльності. Методологічною основою статті є історичний, монографічний, системно-структурного аналізу і синтезу, статистико-економічні, проблемно-цільовий. Основними результатами статті є обгрунтування теоретичних аспектів й розроблення практичних пропозицій щодо удосконалення механізмів управління та здійснення СВ на рівні аграрних підприємств, корпорацій (КСВ) та інших суб'єктів агробізнесу й аграрного господарювання загалом. Визначено, що вони знаменують собою поєднання взаємопов'язаних складників, - інституційного, організаційно- й фінансово-економічного, стимулювання і мотивації, виділити які в окремі системи можна досить умовно. При цьому СВ беззаперечно має бути присутня як постійний чинник аграрного господарювання як своєрідна подяка бізнесу за економічні вигоди у вигляді вирішення соціальних та екологічних проблем. Тому механізми її здійснення та управління нею мають бути націлені на кінцевий результат: не тільки збільшення обсягів СВ, але й покращення репутації аграрних підприємств, зміцнення іміджу і на цій основі, - прибутковості. Отже, в основу використання механізмів СВ має бути покладений бізнес-процесний підхід. Також треба враховувати підвищену роль у здійсненні СВ та управління нею інформації й інформатизації та оцифрування діяльності. Саме вони сприяють не тільки її програмуванню й ефективному управлінню, але й контролю за фінансовими й іншими ресурсами забезпечення. У навчальних закладах вищої освіти, в управлінні персоналу аграрних підприємств, корпорацій. Висновки: структура інтегрованого механізму містить загальну інформацію про формування СВ суб'єктів господарювання. Вона має вигляд взаємопов'язаних блоків, в основу виділення яких покладено бізнес-процесну концепцію прийняття управлінських та господарських рішень, спрямованих на розробку та вибір найкращого із можливих альтернативних варіантів вирішення конкретної проблеми. Запропонований підхід дозволяє розробити укрупнену модель, яку можна деталізувати, визначивши основні етапи впровадження механізму формування СВ на підприємствах аграрного та агропромислового виробництва на перспективу.

Оцінювання екосистем з точки зору їх внеску в людський добробут є одним з напрямів досягнення цілей сталого розвитку, а саме в рамках реалізації цілей 14 та 15, тому є надзвичайно актуальним завданням при розробці стратегій розвитку територіальних громад. Наразі в Україні немає офіційної методики здійснення оцінювання екосистемних послуг, інтегрованої в систему управління. В даний час розроблені підходи до оцінки екосистем та їх послуг, що представлені в керівних міжнародних документах: Millennium Ecosystem Assessment (MEA), The Economics of Ecosystems and Biodiversity (TEEB), System of Environmental-Economic Accounting - Ecosystem Accounting. Final Draft. Залишаються малодослідженими питання формування методичних підходів до оцінювання вартості екосистемних послуг природоохоронних територій громад. В даному дослідженні поставлено завдання оцінити екосистемні послуги природоохоронної території громади, враховуючи культурні послуги (рекреація і туризм) та послуги по збереженню біорізноманіття. Застосований методологічий підхід оцінювання загальної економічної вартості екосистем. Викладення основного матеріалу (результати роботи). На прикладі природоохоронної території НПП "Бузький Гард" в межах Благодатненської ОТГ Первомайського району Миколаївської області розрахована вартість прямого та опосередкованого використання екосистемних послуг (розглядались культурні послуги) та вартість існування (розглядались послуги по збереженню біорізноманіття), а також загальна економічна вартість її екосистемних послуг. Результати мають вагоме практичне значення для територіального управління. Висновки: доведено, що вартість опосередкованого використання екосистемних послуг природоохоронної території громади та вартість її існування суттєво переважують вартість прямого використання.

Предметом дослідження є напрями та шляхи залучення прямих іноземних інвестицій в Україну. Мета статті - дослідження сутності та особливостей прямих іноземних інвестицій та дослідження закордонного досвіду шляхів залучення прямих інвестицій в Україну. Методи, що були використані в процесі дослідження: метод системно-структурного аналізу й синтезу, метод порівняльного аналізу, узагальнення, загальнонаукові, спеціальні методи наукового пізнання та інші методи дослідження. Охарактеризовано значення іноземних інвестицій в діяльності та розвитку держави. Визначено основні заходи, які необхідно реалізувати для залучення іноземних інвестицій. Міжнародне інвестиційне співробітництво, за умови високого рівня його ефективності, надає країні та її суб'єктам господарювання ряд поточних і перспективних переваг. Окреслено позитивні та негативні фактори, які впливають на залучення іноземних інвестицій в економіку держави. Одним із найбільш розповсюджених шляхів залучення прямих інвестицій в Україну є створення спільних підприємств, у діяльності яких проявляються процеси кооперації, об'єднання знань, зусиль, засобів та набутого досвіду. Виокремлено мотиваційні важелі впливу на безпосередніх інвестиційних партнерів. Їх можна розділити на дві великі групи. У першому випадку фірми займаються в основному продажем товарів і послуг, вироблених в інших країнах, в іншому - інвестують кошти в створення виробничих потужностей у даній країні з метою продажу продукції на місцевому ринку або експорту її на ринки інших країн. Результати дослідження можуть бути використані в діяльності Міністерства фінансів України, Верховної Ради України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також у закладах вищої освіти при викладанні економічних дисциплін. Висновки: важливу роль в розвитку економіки країни відіграють іноземні інвестиції. Залучення коштів іноземних інвесторів сприяє активізації інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, використанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого і середнього бізнесу, зростанню інвестиційного потенціалу територій.

Питання забезпечення фінансової стабільності підприємств мають надзвичайно важливе значення для соціально-економічного розвитку України. Стабільне функціонування підприємства можливе лише за умови належного рівня платоспроможності підприємства. Саме тому питанням та проблемам, пов'язаним із забезпеченням платоспроможності, приділено велику увагу в наукових працях учених як зарубіжних, так і вітчизняних наукових шкіл. Водночас недостатня увага приділяється перспективній платоспроможності як важливій складовій системи забезпечення стабільного функціонування і розвитку підприємства у майбутньому. Завданням дослідження є аналіз підходів науковців до трактування сутності перспективної платоспроможності та її ролі в забезпеченні стабільного функціонування підприємства, визначення характерних причин зниження її рівня в сучасних умовах соціально-економічного розвитку України; розробка пропозиції щодо забезпечення платоспроможності підприємства на перспективу. У процесі дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні методи: аналізу і синтезу, метод порівняння, узагальнення, статистичні тощо. Розглянуто сутність перспективної платоспроможності підприємства та її роль у забезпеченні стабільного функціонування підприємства. Систематизовано фактори, що її обумовлюють. Запропонована концептуальна модель забезпечення перспективної платоспроможності підприємства з метою стабільного функціонування і розвитку підприємства, яка передбачає: визначення системи відповідних показників перспективної платоспроможності для постійного їх моніторингу; з'ясування можливих причин, наслідками яких може стати втрата перспективної платоспроможності; послідовність здійснення необхідних заходів щодо її відновлення та забезпечення у майбутньому. Результати цього дослідження можуть бути застосовані в процесі управління підприємством для визначення реального стану його платоспроможності та розробки заходів щодо її забезпечення на середньо- і довгострокову перспективу.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що питання управління процесом реформ та децентралізації влади задля забезпечення сталого розвитку країни невід'ємно пов'язане із процесом реформування освітньої галузі. Виконання стратегічних завдань реформування системи освіти, яке забезпечить підвищення її якості та конкурентоспроможності, можливість інтеграції у європейський і світовий освітній простір, можливе тільки за умови достатності фінансових ресурсів для її функціонування та розвитку. Отже проблема достатності фінансового забезпечення освіти залишається актуальною на сучасному етапі реформування адміністративно-територіального устрою країни. Однією з форм фінансової участі держави у забезпеченні якісної освіти є освітня субвенція. Освітня субвенція - це кошти, які виділяються з державного бюджету за спеціальною формулою на фінансування закладів освіти. Чинний механізм її нарахування неможна вважати оптимальним. Як наслідок - обсяг освітньої субвенції не забезпечує потребу в коштах на оплату праці педагогічних працівників у сфері загальної середньої освіти на належному рівні. Сучасними аспектами вирішення проблем децентралізації та реформування адміністративно-територіального устрою у країні займаються такі вчені, як Павлюк А. П., Олійник Д. І., Баталов О. А., Дацко О. І., Муркович Л. Л., Молодожен Ю. Б. та ін. Оскільки існує проблема недосконалості визначення обсягів освітньої субвенції, наслідком якої є нестачі коштів для утримання загальної середньої освіти в ОТГ на належному рівні, існує необхідність вирішення проблеми розробки системних механізмів управління фінансуванням освіти, як передумови надання якісних освітніх послуг та сталого розвитку суспільства. Встановлено, що виникають суттєві диспропорції, коли в одним місцевих бюджетах обсягів освітньої субвенції достатньо для законодавчо встановленої оплати праці, тоді як в інших - зменшуються надбавки за престижність педагогічної праці, не оплачується завідування кабінетами та майстернями, заміна тимчасово відсутніх учителів, не забезпечується своєчасно заробітна плата, педагогічних працівників попереджають про зменшення надбавок в наступних місяцях. Про недосконалість чинного механізму освітньої субвенції свідчать дані проведеного нами аналізу ситуації щодо фінансування освітньої сфери у Запорізькій області. Висновки: проведене дослідження рівня фінансової достатності освітньої субвенції на прикладі Запорізької області та виявлена неефективність чинного механізму фінансування освіти в ОТГ. Встановлено, що внаслідок внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів зроблено практичні кроки в напрямі бюджетної децентралізації, відбулися суттєві зміни у міжбюджетних відносинах та наповненні місцевих бюджетів за рахунок перерозподілу джерел податкових надходжень між різними рівнями системи. Але більш детальний аналіз можливих наслідків реалізації деяких механізмів вказує на те, що вони стримують розвиток ОТГ, створюють загрозу їх фінансовій спроможності та сприяють збереженню нерівності та диспропорцій у розвитку територій й унеможливлюють забезпечення сталого розвитку країні. Таким неефективним механізмом є, на нашу думки, чинний механізм надання освітньої субвенції. Доведено, що однією з причин, що призводить до дефіциту освітньої субвенції, поряд з недостатньо оптимізованою мережею закладів і наявністю шкіл/класів з малою наповнюваністю, є недосконалість формули розподілу освітньої субвенції, яка не враховує частину передбачених нормативно-правовими актами МОН освітніх послуг у середній освіті. отже потребує перегляду обсяги освітньої субвенції та вдосконалення формули розподілу.

Сучасний етап соціально-економічного розвитку як країн з розвинутою так і трансформаційною економікою характеризується невизначеністю зовнішнього середовища, посиленням глобалізаційних процесів, що актуалізує питання обгрунтування фінансової стратегії, конкретизації її завдань та розробки інструментарію їх вирішення. В умовах посилення волатильності соціально-економічної динаміки, пандемії COVID-19 актуалізується необхідність розробки державної фінансової стратегії, яка надасть можливість для підвищення якісного рівня оцінки фіскальних ризиків, виробленню інструментарію щодо їх мінімізації, підвищенню координації діяльності органів державної влади, скороченню непродуктивних державних витрат. Проблематика формування та реалізації фінансової стратегії в системі державного управління розкривається в багатьох наукових дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених: Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Дж. Стігліца, С. Кучеренко, Л. Леваєвої, Л. Лисяк, І. Лук'яненко, Л. Мармуль, В. Макогон, В. Федосова, І. Чугунова та інших. Посилення волатильності соціально-економічної динаміки погіршує можливості швидкого відновлення економіки. У зв'язку з цим вагомим завданням є розробка державної фінансової стратегії спрямованої на реалізацію заходів щодо мінімізації фіскальних ризиків. Завданнями дослідження є: обгрунтувати роль фінансової стратегії у системі державного управління в умовах посилення волатильності соціально-економічної динаміки, пандемії COVID-19; визначити особливості формування та реалізації фінансової стратегії у системі державного управління; здійснити аналіз та оцінку видатків державного бюджету. Мета дослідження - розкриття та обгрунтування підходів щодо формування і реалізації фінансової стратегії у системі державного управління. Для досягнення мети статті застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів: теоретичного узагальнення і порівняння; системний; порівняльного аналізу; наукового абстрагування. Викладення основного матеріалу (результати роботи). Розкрито роль фінансової стратегії у системі державного управління в умовах посилення волатильності соціально-економічної динаміки, пандемії COVID-19. Визначено особливості формування та реалізації фінансової стратегії у системі державного управління. Здійснено аналіз та оцінку видатків державного бюджету. Обгрунтовано підходи щодо формування і реалізації фінансової стратегії у системі державного управління. Результати дослідження можуть бути використані в процесі реформування фінансової системи та її складових. Висновки: формування та реалізація обгрунтованої державної фінансової стратегії є передумовою забезпечення стабільності макроекономічної динаміки за рахунок синергії інструментарію складових системи державного управління, виробленню інструментарію щодо мінімізації фіскальних ризиків.

Мета дослідження - аналіз сучасних реалій та тенденцій функціонування державних фінансів в Україні. Методи, що були використані в процесі дослідження: узагальнення, метод порівняльного аналізу, метод системно-структурного аналізу й синтезу, статистичний, загальнонаукові, спеціальні методи наукового пізнання та інші методи дослідження. Охарактеризовано сутність та головне призначення державних фінансів. Вказано, що є концептуальним підгрунтям сучасного вчення про державні фінанси та недоліком чинної системи класифікації сектору державних фінансів в Україні. Зазначено найбільш гострі проблеми, які сконцентрувалися в сфері державних фінансів України; функції управління державними фінансами, які перебувають у центрі інноваційних процесів. Галузь застосування результатів: Міністерство фінансів України, Верховна Рада України, органи місцевого самоврядування, об'єднані територіальні громади. Висновки: становлення в Україні соціально орієнтованого ринкового суспільства та її інтеграція у світове співтовариство ведуть до системної модернізації в усіх сферах громадської життєдіяльності, включаючи управління державними фінансами. Все це відображується в зміні функціонального імперативу управління державними фінансами України в процесі переходу на інноваційну модель розвитку, детерміновану як соціальними трансформаціями українського суспільства, так і системними цивілізаційними процесами постіндустріального характеру. Сьогодні більшість провідних країн одностайно визнають необхідність перезавантаження систем державних фінансів на інноваційних засадах для забезпечення фінансової стійкості та запобігання системним фінансовим кризам. Україна також обрала шлях інноваційного розвитку та рухається саме в цьому напрямі.

Актуальність теми дослідження визначається особливою увагою до питань регіонального розвитку в державній політиці Республіки Білорусь, від рівня розвитку досліджуваних регіонів залежить якість життя 78,6% населення країни. Проблема регіонального розвитку полягає в наростанні дисбалансів у розвитку між регіонами країни і, як наслідок небажані міжрегіональні міграційні потоки населення і скорочення демографічного потенціалу ряду територій, а також поява в ряді районів ознак депресивності. Аналіз останніх публікацій дозволяє переконатися в незатухаючому інтересі до питання, проте недоліком більшості досліджень є розкриття питання в рамках одного конкретного регіону, або вивчення зростання ВРП за рахунок загальноприйнятих факторів. На думку авторів, до кінця недослідженою залишається залежність валового регіонального продукту від опосередкованих, неявних факторів. Особливу увагу привертають авторські показники і їх місце в моделі зростання ВРП. Мета дослідження полягає у встановленні впливу безумовних і опосередкованих факторів на величину і динаміку валового регіонального продукту, що надасть можливість формалізувати залежність ВРП від даних факторів і згодом застосовувати побудовану модель на практиці. Методами дослідження, використаними в роботі є порівняння, групування, кореляційно-регресійний аналіз, економетричне моделювання, системний підхід. Результати роботи. В рамках цього дослідження розглядається набір показників для шести областей Республіки Білорусь за період з 2013 по 2019 рр. Із застосуванням економетричних методів аналізу авторами була побудована регресійна модель залежності величини ВРП в розрахунку на душу населення від чотирьох екзогенних змінних, проаналізовано ступінь впливу цих змінних і можливість впливу на них з боку держави. Областю застосування результатів дослідження є політика держави, спрямована на стійке зростання економіки регіонів. У побудованій моделі з чотирьох екзогенних змінних найбільшою значимістю володіють рівень безробіття і темп життя населення. Однак, на думку авторів, для досягнення бажаного рівня валового регіонального продукту необхідний комплексний вплив на всі змінні моделі, серед яких в порядку убування рівня значущості: рівень безробіття, темп життя населення, обсяг промислового виробництва на одного зайнятого в економіці, інвестиції в основний капітал.

Предмет дослідження – модель підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Мета дослідження – розробити модель підвищення конкурентоспроможності національної економіки на основі неокластерного підходу. Завдання дослідження: розробити концепцію неокластера; побудувати логічну схему формування конкурентоспроможності національної економіки на основі неокластерного підходу. Методологія і методи дослідження. Для проведення дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, системного підходу. Розроблено неокластерна концепція, що включає поняття неокластера, відмінні ознаки, структурну схему неокластера. Побудована модель підвищення конкурентоспроможності економіки країни / регіону на основі неокластерного підходу і обґрунтовано механізм підвищення конкурентоспроможності країни. Ідентифіковано причинно-наслідкові зв'язки між джерелами конкурентоспроможності: (елементи Індустрії 4.0), напрямками та факторами підвищення конкурентоспроможності. Розроблені теоретичні основи неокластера і логічна модель підвищення конкурентоспроможності національної економіки на основі неокластерного підходу можуть послужити теоретико-методологічною основою для формування неокластерної політики.

В даний час стан економіки аграрного сектора в багатьох країнах світу, в тому числі і в країнах Європейського Союзу (ЄС), властиве розвиненою промисловості, зумовило перехід до нової екологічно орієнтованої аграрної політики. Важлива роль відводиться державну підтримку сільгоспвиробників, шляхом дотацій, пільгової кредитної політики, а в деяких країнах і повне скасування оподаткування підприємницької діяльності в сільській місцевості, що підтверджує актуальність і народногосподарське значення статті. У вітчизняній агроекономічної науці і практиці немає наукової концепції державної участі в процесі виведення аграрного сектора з кризи. Завдання дослідження – розглянути політику розвитку аграрного сектора країн ЄС; досліджувати рівень державної підтримки виробників сільгосппродукції. Мета роботи – розгляд ступеня розвиненості аграрної політики країн ЄС в контексті забезпечення продовольчої безпеки. Методи і методологію проведення дослідження склали загальнонаукові, приватні методи пізнання, в тому числі історичний і логічний, метод спостереження і порівняння. Показані основні підходи до державного регулювання розвитку агропромислового сектора на рівні Європейського Союзу в цілому і в розрізі країн – учасниць; характерні особливості і принципи, що визначають успішність і цілісність єдиної аграрної політики; фактори, що сприяють продуктивності сільськогосподарських угідь; агроекологічні вимоги, що обмежують імпорт генетично модифікованої продукції; основні завдання в розвитку нової політики аграрного сектора економіки; пріоритетні напрямки регулювання заходів підтримки сільхозвиробників, комплексного розвитку сільських територій, підвищення конкурентоспроможності аграрної сфери ЄС. Практична значимість роботи полягає в тому, що дане дослідження дозволить державним органам Білорусі краще зрозуміти, яким чином потрібно формувати аграрну політику в контексті забезпечення продовольчої безпеки.

Актуальність теми обумовлена необхідністю попередження ризиків сталого розвитку регіонів Білорусі. Мета: оцінка ризиків сталого розвитку регіонів Білорусі. Методи – аналіз, синтез, порівняння, ранжирування, табличний, графічний. Результати роботи: вивчення порівняльних методичних підходів оцінки ризиків сталого розвитку регіонів. Адаптація методик регіонального ранжирування ризиків у площину їх кількісного вимірювання. Розробка методичного підходу ранжирування потенційних загроз просторового розвитку на основі середніх величин. Виявлення найбільш значущих видів ризиків, що обмежують можливості сталого розвитку територій. Висновки: аналіз літературних джерел дозволив виявити переваги та недоліки методичних підходів оцінки ризиків сталого розвитку регіонів. Структуризація і кількісна оцінка ризиків сталого розвитку територій Білорусі дозволила вирішити два основні завдання: визначити найбільш проблемні напрямки розвитку областей і ранжувати їх виходячи з виявлених факторів. Складено реєстр ризиків сталого просторового розвитку, що дозволяє конкретизувати напрямки їх упередження в розрізі досліджуваних територій.

Важливим фактором розвитку регіонів в умовах четвертої промислової революції є управління потоками інформації і знань між організаціями. Це дозволяє скористатися можливостями, прихованими в цифровий трансформації бізнес-спільноти та забезпечити перетворення, необхідні для переорієнтації розвитку на інклюзивний і стійке зростання. Управління процесом впровадження технологій Індустрії 4.0 на основі ефективних державних і колективних стратегій відкриває можливості для регіонального розвитку, однак вимагає розробки спеціальних інструментів підтримки прийняття рішень, наукового обґрунтування моделі системної трансформації регіону, визначення основних стейкхолдерів і механізму їх взаємодії. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням територіального і регіонального розвитку в умовах четвертої промислової революції присвячені роботи таких дослідників як Яшева Г. А. і Фатєєв В. С. (Білорусь), Ленчук Є. Б. (Росія), Гетц М. і Янковська Б. (Польща), Чіффоліллі А. і Мушіо A. (Італія) та ін. Механізм залучення малого бізнесу в процес необхідної системної трансформації в умовах четвертої промислової революції досліджений мало. Постановка завдання, мети дослідження. Мета даного дослідження - провести аналіз теорій регіонального розвитку з урахуванням умов четвертої промислової революції і на основі отриманих результатів запропонувати організаційно-економічний механізм цифровий трансформації регіонального бізнес-спільноти, включаючи сектор малого бізнесу. У процесі дослідження використовувалися методи аналогій, аналізу і синтезу, соціологічного опитування. У статті проведено аналіз основних концепцій регіонального розвитку, зроблено висновок про необхідність консолідації регіональних стейколдеров за моделлю «Чотириланкова спіраль» на базі міжустановних інформаційних систем з метою впровадження технологій Індустрії 4.0. Запропоновано алгоритм розвитку електронної платформи від сайту кластера до інформаційної системи інтегрованих ланцюгів поставок на прикладі Новополоцького інноваційно-промислового нафтохімічного кластера. Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності організацій інфраструктури регіонального розвитку та підтримки малого бізнесу, в наукових і освітніх установах, в державному управлінні. Отримати бажаний ефект у вигляді підвищення конкурентоспроможності регіонів в умовах четвертої промислової революції можна за умови формування територіальних мережевих зв'язків, інноваційних мереж на основі парадигми відкритих інновацій та галузевих інтегрованих ланцюгів поставок, для чого необхідні відповідні інституційні умови.