Розглянуто характер Голокосту як універсального та безпрецедентного явища, його місце в українській історіографії від часів Другої світової війни до сьогодення, визначено актуальні проблеми наукового вивчення Голокосту у сучасній Україні. Проаналізовано особливості Голокосту на окупованій території України та його періодизація. Висвітлено хід реалізації "остаточного вирішення єврейського питання" на українських теренах, трагічним символом чого став Бабин Яр. Окремо розглянуто ставлення місцевого населення до знищення євреїв. Увагу приділено українським праведникам народів світу. Охарактеризовано основні форми єврейського опору Голокосту. Розглянуто також вивчення історії цього явища у системі освіти нашої країни. Висвітлено питання про покаяння в українському суспільстві та осягнення уроків Голокосту.

Розглянуто характер Голокосту як універсального та безпрецедентного явища, його місце в українській історіографії від часів Другої світової війни до сьогодення, визначено актуальні проблеми наукового вивчення Голокосту у сучасній Україні. Проаналізовано особливості Голокосту на окупованій території України та його періодизація. Висвітлено хід реалізації "остаточного вирішення єврейського питання" на українських теренах, трагічним символом чого став Бабин Яр. Окремо розглянуто ставлення місцевого населення до знищення євреїв. Увагу приділено українським праведникам народів світу. Охарактеризовано основні форми єврейського опору Голокосту. Розглянуто також вивчення історії цього явища у системі освіти нашої країни. Порушено питання про покаяння в українському суспільстві та осягнення уроків Голокосту.

Розглянуто проблему формування політики пам'яті з питань явища Голокосту та причини, що зумовили деформацію історичних фактів подій Шоа після Другої світової війни. За приклад взято історію Болгарії, де Трагедія євреїв не має класичних візій, а демонструє державу як "країну без антисемітизму". Безумовно, порятунок від нацистів 48 тисяч євреїв болгарським народом під час війни є унікальним випадком європейської історії. Проте сьогодні, коли в кожній державі відбувається ревізія власного минулого, необхідно знову переглянути всі складові воєнної історії Болгарії та фактів, які стосуються "остаточного" вирішення єврейського питання.

Вперше осмислено основні віхи та напрями рецепції Голокосту в українській художній літературі. Проаналізовано твори письменників XX - початку XXI ст., у яких розкриваються долі та взаємини людей різних національностей під час Другої світової війни. Акцентовано увагу на тому, що у творах української художньої прози про Шоа трагедія єврейського народу висвітлюється в річищі травматичного досвіду країни в роки нацистської окупації та, ширше, 30-х - 50-х рр. XX ст. Розкрито поліваріантність художніх пошуків у сучасній українській прозі про Голокост, окрему увагу приділено особливостям висвітлення світу дитинства.

Мета дослідження - комплексний аналіз публікацій з історії єврейського руху опору в Україні та йото теоретичне осмислення. Використано проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, історико-системний методи, а також термінологізації, періодизації, актуалізації, класифікації, історіографічного аналізу й синтезу. Наукова новизна полягає у виокремленні єврейського руху опору в Україні у самостійний об'єкт дослідження. На основі широкого кола джерел проаналізовано стан і перспективи студіювання теми, запропоновано періодизацію вивчення проблеми й уточнення термінології. Викладено концептуальний погляд на місце єврейського опору в історії антинацистської та антифашистської боротьби. Наголошено на важливості синхронізації категоріально-понятійного апарату при вивченні єврейського руху опору в Україні - з одного боку, та руху опору в Україні загалом - з іншого. Проаналізовано основні історіографічні етапи, визначено головні наукові центри студіювання проблеми, досягнуті результати. Висновки: наголошено на необхідності відрізняти опір євреїв від єврейського опору. Історіографію єврейського руху опору в Україні можна розподілити на два етапи: 1945 - 1991 рр. і з 1992 р. Після закінчення Другої світової війни радянська влада не дозволяла історикам займатися вивченням боротьби євреїв проти нацистського геноциду поза контекстом радянського підпільно-партизанського руху, тому вивчення теми відбувалося за межами СРСР. На другому історіографічному етапі центр досліджень перемістився в Україну. Констатовано необхідність продовження процесу контекстуалізації й концептуалізації єврейського руху опору в рамках загальноукраїнської історії. Наголошено на визначальній ролі держави в освітній політиці та формуванні колективної пам'яті про події Другої світової війни. Окреслено подальші напрями досліджень.