Досліджено харчові взаємовідносини найбільш чисельних споживачів зоопланктону Каховського водосховища - тюльки та товстолобів (білих, строкатих та їх гібридів). Визначено рівень використання планктофагами біопродукційного потенціалу зоопланктону водойми. Простежено динаміку основних біологічних характеристик, чисельності й іхтіомаси тюльки та різних видів товстолобів. Доведено, що запаси тюльки Каховського водосховища експлуатуються дуже неефективно. Встановлено, що частка промислових уловів не перевищує 5,9 % від загальної іхтіомаси, що є одним з чинників збільшення трофічного навантаження на зоопланктон. Виявлено, що у разі сталого зниження чисельності товстолобів їх іхтіомаса збільшується внаслідок зменшення обсягів інтродукції та неповного використання старших вікових груп вселенців, а у структурі стада зростає частка гібридних товстолобів. З'ясовано, що основне перетинання спектрів живлення тюльки та товстолобів припадає на фітопланктон і детрит. Виявлено, що за зоопланктоном спільними об'єктами були гіллястовусі ракоподібні, особливо зі строкатими та гібридними товстолобами. З'ясовано, що накопичення у водосховищі значної кількості інтродуцентів старшого віку обумовлює виникнення ситуації, коли частка спожитого сумісно з тюлькою зоопланктону досягає рівня 94,9 - 96,2 % від його загальної продукції, що призвело до значного зниження рівня розвитку зоопланктону у 2004 р.

Викладено інформацію про статті за різними аспектами іхтіології, гідробіології, гідроекології, гідрохімії, іхтіотоксиології, аквакультури, рибництва. Розкрито сутність таких понять як анаероби, ареал, веслоноси, веснянки, йорж звичайний, зяброва кришка, інтродуцент, кумжа, кріофіли, забарвлення тіла риб, плавці черевні, рівноногі ракоподібні, склера, угіддя водні та інші.

Подано найбільш поширені і доступні методи збору та аналізу наземних безхребетних та хребетних в різних екосистемах. Наведено польове і лабораторне обладнання для збору та обробки тварин. Запропоновано таблиці для визначення (черевоногі молюски, наземні ракоподібні, багатоніжки, павукоподібні, листогризучі личинки, ознаки пошкоджень листків широколистяних порід) з різних літературних джерел до родини іноді триби і виду. Висвітлено основні способи виявлення слідів діяльності хребетних тварин.

Подано характеристику гірських лентичних водойм, їх тваринного (ракоподібні, твердокрилі, бабки, земноводні) та рослинного (альго- і бріофлора, вищі судинні рослини) світу й виділено види-індикатори стану забруднення гірських водойм. Описано трансформаційні процеси в лентичних водоймах Чорногори, наслідки впливу антропічних чинників, звернено увагу на негативну дію нерегульованої рекреації на гідроекосистеми високогір'я Чорногори. Показано тренди змін структури і параметрів лентичних водойм за сучасних умов антропопресії.

Досліджено планктонні угруповання гіллястовусих і веслоногих ракоподібних 86 лентичних водойм і п'яти створів рік басейну Чорного Черемошу. Охарактеризовано висотний розподіл видів, трофічну структуру угруповань і вплив проточності на їх якісний і кількісний склад. Уточнено східні межі ареалів трьох європейських видів.

На території масиву Свидівець у 49 лентичних і 6 лотичних водоймах відзначено 31 вид планктонних ракоподібних: гіллястовусих (Cladocera) - 16, веслоногих (Copepoda) без гарпактикоїд - 15. Серед них фоновими є Chydorus sphaericus, Daphnia obtusа, Acanthocyclops robustus і Mixodiaptomus tatricus (частота трапляння у водоймах 41 - 53 %). Наведено ширину й довжину, географічні координати дев'яти озер і дев'яти озерець Свидівця. Найбільшим озером масиву є Догяска. Ця водойма - важливий центр гідробіорізноманіття Українських Карпат, оскільки в ній відзначено 19 видів планктонних ракоподібних. Більшу кількість видів (31) у цьому регіоні зареєстровано лише для оз. Синевир. Фауна Сladocera й Copepoda Свидівця становить 32 % відомих для Українських Карпат видів цих двох таксономічних груп. Подібність фаун планктонних ракоподібних масивів Свидівця й Чорногори сягає 0,58 за індексом Серенсена-Чекановського. У досліджених водоймах переважає кладоцерний комплекс видів. Із зоогеографічної точки зору на території масиву найбільш важливими є знахідки стигобіонта Eucyclops subterraneus, монтанних видів Європи D. obtusа й M. tatricus, і єдиних (на сучасному етапі досліджень) локалітетів Daphnia rosea в Українських Карпатах.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е0*820*801.631.3:Е6 + Е0*822.219

Рубрики:

Загальна біологія

Шифр НБУВ: Ж29103 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Е0*820*801.1-652.15

Рубрики:

Загальна біологія

Шифр НБУВ: Ж23045 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Викладено результати дев'яти років досліджень (1994 - 2002 рр.), присвячених вивченню ролі водних безхребетних у розміщенні тундрових куликів, що мігрують на далекі відстані. Вперше надано оцінку запасів кормових ресурсів, а також їх сезонної динаміки. Кормові запаси Сивашу перекривали потреби тундрових куликів: на Східному Сиваші в період весняної міграції - в 21,5 - 28,7 разу, в період осінньої міграції - в 6,2 - 10,9 разу; на Центральному Сиваші - навесні - в 2,4 разу, восени - в 5,7 разу. У кормовому раціоні відзначено 22 види водних безхребетних. Серед них - Polychaeta - 2 види, Crustacea - 7 видів (Anostraca - 1, Isopoda - 3, Amphipoda - 3 види), Gastropoda - 11 видів і личинки комах - 2 види. Серед таксономічних груп найбільшим числом видів були представлені молюски та ракоподібні. Дослідження надали можливість віднести Сиваш до числа найцінніших водно-болотних угідь Східної Європи для далеких мігрантів за рахунок стабільно високих запасів водних безхребетних і значних площ мілководь, зручних для годування птахів під час їх міграційних зупинок.

Живлення куликів водними безхребетними, інтенсивність і ефективність кормодобування вивчалися в лагунах Сивашу протягом 1995 - 2002 рр. на прикладі шести видів (217 птахів). Склад кормів значно варіював і включав від насіння рослин до різних видів водних і грунтових організмів. Основу раціону на Східному Сиваші становили поліхети (Polychaeta), а на Центральному Сиваші - ракоподібні (Crustacea) і личинки хірономід (Insecta). Інтенсивність годування птахів залежала від кількості основного корму і розмірів об'єктів, що поїдаються. Досліджувані види куликів було розподілено на "зондувальників" і "збирачів" корму. Найвища інтенсивність годування серед "зондувальників" і "збирачів" спостерігалася в лагунах Сивашу на кормових полях з високою чисельністю личинок хірономід (Chironomidae), а найнижча - на кормових полях з поліхетами-гедісте (Hediste diversicolor). Ефективність годування куликів була пов'язана з високою щільністю і доступністю кормових об'єктів: на Центральному Сиваші - личинок хірономід і артемії (Artemia salina); на Східному Сиваші - поліхет і личинок хірономід. Результати аналізу шлунків куликів, а також одержані кореляційні залежності вказують на детермінуючу роль поліхет, молюсків, артемії і личинок хірономід у кормовій поведінці та розміщенні досліджуваних видів куликів на місцях міграційних зупинок Азово-Чорноморського регіону.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е621.155.132.2 + Е0*820*801.631.3:Е6

Рубрики:

Загальна біологія

Шифр НБУВ: Ж28852/б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.334.255.111.1

Шифр НБУВ: Ж24597 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: ЕО*820*801.631.3:Е6 + ЕО*801.312

Шифр НБУВ: Ж27025 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Надано результати визначення гострої токсичності водних об'єктів, зокрема озер м. Київ за допомогою біотестування на Daphnia magna Straus. В якості тест-об'єктів були використані ракоподібні ряду Cladocera, які досить легко культивуються у лабораторних умовах. Встановлено показники гідрохімічного складу води, органолептичні показники та вміст азотистих сполук у досліджуваних пробах. Критерієм визначення гострої летальної токсичності води служила смертність тест-організмів по відношенню до контролю. Облік активних дафній проводили через 3, 6, 12, 24 та 48 годин. Висновок про наявність гострої летальної токсичності води здійснювали на підставі індексу токсичності, який розраховували встановлюючи достовірну відмінність між показниками активності та загибелі тест-об'єктів в контрольній і досліджуваних пробах води. У дослідах на дафніях виявлено, що досліджувані проби води з поверхневих водойм м. Київ мали виражену помірно- та слаботоксичну дію. У всіх випадках, окрім досліду 5, спостерігались низькі значення виживаності дафній порівняно з контролем. Одержані дані експерименту свідчать, що ступінь токсичності досліджуваних поверхневих вод залежить від опосередкованого антропогенного навантаження на водойми, яке призводить до вторинного забруднення, піддаючи змінам екологічну рівновагу екосистеми, що викликає відповідну реакцію-відповідь живих організмів на стресові фактори. Проведені дослідження за допомогою методу біотестування у поєднанні з отриманими даними щодо гідрохімічного складу води для визначення ступеню токсичності поверхневих вод доцільно використовувати під час проведення екологічного аудиту на промислових підприємствах як додатковий інструмент ідентифікації впливу діяльності виробничих потужностей не лише на якість води, але й для виявлення ступеня збереження екологічних властивостей водної екосистеми та її змін, що відбулись в результаті деструктивної діяльності суб'єктів господарювання.

Викладено результати вивчення екологічних зв'язків бактерій Erysipelothrix rhusiopathiae у прісноводних біоценозах. Установлено, що вид E. rhusiopathiae виявляє високу екологічну толерантність відносно абіотичних чинників водного середовища. Доведено, що виділення прісноводних рослин і продукти розкладу їхніх решток здійснюють виразний алелопатичний вплив на E. rhusiopathiae, унаслідок чого кількість бактерій у середовищі суттєво змінюється. З-поміж мешканців водойм визначено невідомі раніше потенційні живителі Е. rhusiopathiae - протисти, коловертки, кільчасті черви, ракоподібні, молюски, імаго та личинки комах. У модельних експериментах виявлено здатність Е. rhusiopathiae до міграції трофічними ланцюгами водойм за участі гідробіонтів різного рівня організації - протист, ракоподібних, молюсків, кільчастих червів, комах, риб, рептилій. З'ясовано, що стійке існування природних осередків бешихи водного типу грунтується на високій адаптивній здатності та численних екологічних зв'язках Е. rhusiopathiae у прісноводних біоценозах.

Надано результати визначення гострої токсичності водних об'єктів, зокрема озер м. Київ за допомогою біотестування на Daphnia magna Straus. В якості тест-об'єктів були використані ракоподібні ряду Cladocera, які досить легко культивуються у лабораторних умовах. Встановлено показники гідрохімічного складу води, органолептичні показники та вміст азотистих сполук у досліджуваних пробах. Критерієм визначення гострої летальної токсичності води служила смертність тест-організмів по відношенню до контролю. Облік активних дафній проводили через 3, 6, 12, 24 та 48 годин. Висновок про наявність гострої летальної токсичності води здійснювали на підставі індексу токсичності, який розраховували встановлюючи достовірну відмінність між показниками активності та загибелі тест-об'єктів в контрольній і досліджуваних пробах води. У дослідах на дафніях виявлено, що досліджувані проби води з поверхневих водойм м. Київ мали виражену помірно- та слаботоксичну дію. У всіх випадках, окрім досліду 5, спостерігались низькі значення виживаності дафній порівняно з контролем. Одержані дані експерименту свідчать, що ступінь токсичності досліджуваних поверхневих вод залежить від опосередкованого антропогенного навантаження на водойми, яке призводить до вторинного забруднення, піддаючи змінам екологічну рівновагу екосистеми, що викликає відповідну реакцію-відповідь живих організмів на стресові фактори. Проведені дослідження за допомогою методу біотестування у поєднанні з отриманими даними щодо гідрохімічного складу води для визначення ступеню токсичності поверхневих вод доцільно використовувати під час проведення екологічного аудиту на промислових підприємствах як додатковий інструмент ідентифікації впливу діяльності виробничих потужностей не лише на якість води, але й для виявлення ступеня збереження екологічних властивостей водної екосистеми та її змін, що відбулись в результаті деструктивної діяльності суб'єктів господарювання.

Присвячено пошуку нових селективних біорегуляторів серед (2-метил(феніл)хінолін-4-ілтіо)карбонових кислот та їх похідних і вивченню їх біологічної активності. Узагальнення літературних та патентних джерел щодо біологічної дії 4-тіопохідних хіноліну показало доцільність та перспективність створення ефективних біологічно активних речовин шляхом поєднання в одній структурі двох фармакофорних фрагментів - хінолінового гетероциклу та карбонової кислоти, зв’язаних сульфурним лінкером. Розроблено комбінаторну бібліотеку та проведено хемометричні дослідження похідних (2-метил(феніл)хінолін-4-ілтіо)карбонових кислот. Відібрано найбільш перспективні масиви сполук для подальшого синтезу та біологічних випробувань. На основі цілеспрямованого синтезу отримано 40 сполук даного ряду, запропоновано три речовини як високоактивні сполуки з вираженими біологічними властивостями. Побудовано SAR та QSAR-моделі токсичності серед (2-метил(феніл)хінолін-4-ілтіо)карбонових кислот та їх похідних (гострої токсичності, протиракової та антимікробної активності), результати яких корелюють з експериментальними дослідженнями. З’ясовано вплив замісників у хіноліновому циклі похідних (2-метил(феніл)хінолін-4-ілтіо)карбонових кислот на прояв біологічної дії та токсичність, виявлено однакові тенденції токсикологічного впливу на культурах клітин (протипухлинна дія) і в умовах цілісного організму (бактерії, ракоподібні, ссавці). Досліджені деривати віднесено до класу малотоксичних, нетоксичних або відносно нешкідливих сполук. Низка досліджених речовин є перспективним молекулярним каркасом для дизайну потенційних протипухлинних агентів. Заслуговує на увагу протиракова активність 4-тіохінолінів, що мають фенільний замісник у 2-му положенні структури хіноліну. Уперше отримано результати протимікробної дії щодо резистентних форм E. coli. Досліджені сполуки активні щодо E. coli й інгібують її ДНК-гіразу В (GyrB) за рахунок утворення різних зв’язків з амінокислотними залишками та йоном магнію в активному центрі ферменту. Найбільшу дію виявляють речовини з метальним радикалом у 2-му положенні хінолінового циклу та залишком пропанової кислоти в 4-му. Похідні (2-метил(феніл)хінолін-4-ілтіо)карбонових кислот у дослідах in vitro проявили антиоксидантні властивості як "пастки" супероксид-аніону. Найбільш активними антиоксидантами виявилися сполуки з алкоксигрупами та атомом флуору в 6-му положенні хінолінового циклу. Досліджені сполуки виявили високу захисну дію щодо сперматозоїдів чоловіків в умовах Н2О2-індукованого ОС.

Досліджено міграцію важких металів у системі "вода - донні відклади - біота (вищі водні рослини, гіллястовусі ракоподібні)" української частини дельти р. Дунай, розроблено на їх основі рекомендації щодо вдосконалення моніторингу забруднення важкими металами масивів поверхневих вод. Теоретично обґрунтовано й обрано методи дослідження вмісту важких металів (атомно-абсорбційна й атомно-флуоресцентна спектрометрія), пункти відбору проб на українській частині дельти р. Дунай. Додатково проведено біомоніторингові спостереження на інших водних об'єктах, зокрема поблизу Зміївської та Бурштинської ТЕС. Науково обґрунтовано методи активного біомоніторингу з використанням ракоподібних сімейства Chydoridae та пасивного біомоніторингу з використанням занурених вищих водних рослин. Проведено оцінку результатів дослідження забруднення води та донних відкладів р. Дунай у межах України важкими металами. Проаналізовано результати визначення валового вмісту та концентрації розчинених форм важких металів у воді. Оцінено часові тенденції зміни вмісту металів у воді р. Дунай. Особливу увагу приділено дослідженню рядів за вмістом металів. Проведено кореляційний аналіз та одержано закономірності вмісту важких металів у донних відкладах. Зазначено основні особливості моніторингу забруднення важкими металами води та донних відкладів. Досліджено закономірності вмісту важких металів у вищих водних рослинах і використання одержаних даних під час оцінки забруднення водних об'єктів важкими металами. Проведено спостереження за накопиченням свинцю та кадмію гіллястовусими ракоподібними роду Chydorus sp., зазначено основні особливості одержаних закономірностей. Проведено активний біомоніторинг вмісту свинцю та кадмію у воді р. Дунай у межах України за розробленою методологією, одержано задовільні результати. Сформульовано деякі аспекти проведення біомоніторингу з використанням вищих водних рослин і гіллястовусих ракоподібних. На основі теоретично обґрунтованих та експериментально підтверджених досліджень і одержаних закономірностей розроблено рекомендації щодо моніторингу забруднення важкими металами водних екосистем.

Стан харчування населення України характеризується незбалансованістю, зокрема за складом ліпідної компоненти. В раціоні людей недостатня кількість поліненасичених жирних кислот, джерелом яких є морська риба та ракоподібні. В Україні є власні ресурси чорноморської трав'яної креветки P. аdspersus Rathke, 1837, м'ясо якої має значний попит, однак неїстівні частини, як і в більшості ракоподібних, становлять від 39 до 50 %. Ось чому пошук технологій щодо використання неїстівних частин тіла креветок є актуальним. Із головогруді креветки виділено ліпідно-каротиноїдний концентрат (ЛКК), щоб дослідити його якість. Мета статті - оцінювання якості ліпідно-каротиноїдного концентрату чорноморської трав'яної креветки P. adspersus Rathke, 1837 за методом створювання спектра флейвору та сукупністю фізико-хімічних показників. Об'єкт дослідження - креветка Palaemon adspersus Rathke, 1837 весняного (травень) та осіннього (вересень) вилову 2020 р. в районі північно-західного узбережжя Чорного моря Одеської області. Сенсорні характеристики ЛКК визначено за методом створювання спектра флейвору, фізико-хімічні показники - за стандартними методами, вміст каротиноїдів - спектрофотометричним способом. Як контрольний зразок використано комерційний риб'ячий жир із крилю. Розроблено дескриптори для характеристики інтенсивності запаху, смаку та консистенції ЛКК. Методом створювання спектра флейвору доведено, що ЛКК, виділений з осіннього промислу, характеризувався найбільшими балами усіх дескрипторів у порівнянні з контролем та ЛКК з весняного вилову. Дегустаційна оцінка ЛКК узгоджується з комплексом фізико-хімічних показників якості (вмістом каротиноїдів, ПНЖК (за йодним числом), низьким рівнем пероксидного, кислотного та тіобарбітурового чисел). Висновки: ліпідно-каротиноїдний концентрат із неїстівних частин тіла чорноморської трав'яної креветки Palaemon adspersus Rathke, 1837 різних періодів промислу характеризується гарними дегустаційними властивостями за показниками запаху, смаку та консистенції, які притаманні ліпідам із ракоподібних. Фізико-хімічні показники якості свідчать про високу біологічну цінність цього продукту.

Надано вперше оцінку для Азово-Чорноморського регіону роду водних безхребетних в живленні і сезонному розміщенні тундрових видів куликів на місцях їх міграційних зупинок. Визначено вперше для регіону участь різних видів водних безхребетних у формуванні доступної біомаси та енергетичної цінності кормів. Зазначено, що склад водних безхребетних в місцях живлення куликів за даними аналізу бентосних проб включав 26 видів: черевоногі молюски (Gastropoda) - 11 видів (42.3 %), ракоподібні (Crustacea) - 9 видів (34.6 %), багатощетинкові черви (Polychaeta) - 4 види (15.4 %), личинки комах (Insecta) - 2 види (7.7 %). Окреслено, что максимальна кількість видів характерна для лагун Сиваша - 21 вид (на Східному - 19, Центральному - 2), на Молочному лимані - 16 видів, Тузловських лиманах - 15 видів, а в низинах Тилігульського лиману - 8 видів. Розраховано вперше для водно-болотних угідь Східної Європи ємність кормових ресурсів, сформованих водними безхребетними, переважно бентос ним и організмами, важливими для живлення мігруючих куликів. Виявлено, що кулики використовують не більше 13 % від загальних обсягів продукуємої біомаси водних безхребетних в період їх сезонних міграцій. Оцінено забезпеченість тундрових видів куликів кормовими ресурсами на місцях міграційних зупинок в Азово-Чорноморському регіоні. Виявлено, що розміщення зграйних видів куликів детерміновано площею кормових територій, а розміщення інших видів куликів - біомасою кормових об'єктів.