Вперше розглянуто ніцшеанські мотиви у російській літературі кінця XIX - початку XX ст. з метою виявлення міфологічних структур. Запропоновано введення нової категорії літературознавчого аналізу - "культурний герой", безпосередньо пов'язаної з іменем Ф.Ніцше. Досліджено тексти А.Чехова, Л.Андрєєва, А.Бєлого, в яких відображено постать Ніцше як "культурного героя", а також творчість Ф.Достоєвського та виявлено у світосприйнятті його героїв "передніцшеанські" елементи. Названі письменники належать до різних поколінь, проте кожен з них побачив "свого Ніцше" і "своє ніцшеанство", відбите у сучасній йому суспільній свідомості, тому в цілому у дослідженні запропоновано еволюцію відображення ніцшеанської міфології ментальністю fin de siecle - еволюцію героя-ніцшеанця. Розвиток російської літератури кінця XIX - початку XX ст., починаючи з творчості О.С.Пушкіна, трактується як свого роду міфологія, якій притаманна особиста телеологія, що повторює в загальних рисах біблійну.

Проведено комплексний аналіз ідей й особливостей публіцистики М. Шаповала на сторінках видань "Українська хата" (Київ, 1909 - 1914 рр.) та "Нова Україна" (1922 - 1928 рр.). Простежено вивчення публіцистики в сфері соціальних комунікацій, виявлено особливості письменницької публіцистики як надвиду журналістської творчості. Розглянуто журнали "Українська хата" та "Нова Україна" як головні виразники ідейних концепцій публіциста окремих періодів творчості. Проаналізовано модерністичну модель творчості, пропаговану М. Шаповалом за допомогою деталізації її складників: індивідуалізм, ніцшеанство, національність. Розкрито специфіку концепції триєдиної незалежності українського народу через вивчення її елементів: культура, господарство, політика. Виокремлено особливості журналістської майстерності публіциста на прикладі жанру рецензії, як найуживанішого в журналістській практиці М. Шаповала, та знаків особистості в текстах критика.

Розглянуто естетичну парадигму напередодні ніцшеанства, визначено безпосередні витоки філософії Ф. Ніцше. Системно та цілісно проаналізовано естетичні погляди Ніцше, зважаючи на їх генезис в творчості німецького мислителя. Розглянуто категорії аполлонічного та діонісійського як основу естетики та метафізики Ф. Ніцше. Виявлено причини критики Ф. Ніцше сучасної йому естетики романтизму як форми експлікації нігілізму. Розкрито причини виникнення концепції надлюдини. Узагальнено естетичні погляди Ф. Ніцше в контексті аналізу мистецтва як форми волі до влади. Розкрито змістовні аспекти рецепції поглядів Ф. Ніцше естетикою модернізму на прикладі філософії О. Шпенглера та Х. Ортеги-і-Гассета. Простежено еволюцію естетики Ф. Ніцше в межах постмодерністської парадигми на прикладі творчості Ж. Дельоза, М. Фуко та Ж. Дерріда.

Проаналізовано літературно-теоретичні праці С. Павличко - письменниці, літературознавця, перекладача, дослідника з питань історії вітчизняного письменства, проблем української та світової літератури. Розглянуто модернізм як ніцшеанство, неокласицизм як філософію консервативної модернізації, маргінальність як об'єкт теорії. Запропоновано концепцію поколінь і боротьби між ними, Євшанову концепцію творчості. Увагу приділено модернізму у контексті мистецького українського руху. Висвітлено особливості модерністичного руху на Заході у 1960 - 1970 рр. (Нью-Йоркська група). Досліджено проблеми маргінального/центрального у теорії М. Фуко.

Проанализированы литературно-теоретические труды С. Павличко - писательницы, литературоведа, переводчика, исследователя вопросов истории украинской словесности, проблем украинской и мировой литературы. Рассмотрены модернизм как ницшеанство, неоклассицизм как философия консервативной модернизации, маргинальность как объект теории. Предложены концепции поколений и борьбы между ними, Евшановая концепция творчества. Внимание уделено модернизму в контексте художественного украинского движения. Освещены особенности модернистского движения на Западе в 1960 - 1970 гг. (Нью-Йоркская группа). Описаны проблемы маргинального/центрального в теории М. Фуко.

Проведено історико-філософське дослідження теорії революції Питирима Сорокіна. Виділено філософську складову сорокінської теорії революції, яка є підсумком його наукових пошуків у російський період життя і творчості. Доведено, що у цій теорії знайшли віддзеркалення ідеї ряду філософських теорій і вчень межі XIX - XX ст. (фрейдизм, ніцшеанство, російська релігійна філософія, позитивізм, марксизм та ін.), як синтез раціональної та ірраціональної філософії. Зауважено, що теорія революції є першою апробацією сорокінської філософії інтегралізму.