Локомоція птахів характеризується значною динамікою рухів, що потребує чіткої координації роботи м'язів і контролю положення тіла у просторі та відповідного розвитку мозочка як структури, що здійснює контроль над цими процесами. У процесі філогенезу Aves адаптивна радіація дала можливість представникам класу опанувати різноманітні екологічні ніші. Зовнішні умови стали визначальними у формуванні типів живлення та способів локомоції. Такі ідіоадаптації відбиваються на будові всіх органів і систем, у тому числі й мозочка. У зв'язку з цим морфоекологічні дослідження мозочка представників різних екологічних груп птахів є особливо актуальними, оскільки надають змогу виявити відмінності в макроструктурі cerebellum, спричинені адаптаціями до певних умов навколишнього середовища. У процесі дослідження встановлено, що поверхня мозочка розділена первинними щілинами на десять первинних листків (folia), що формують 8 часточок (lobulus) об'єднаних у дві частини (pars): передню (anterior) та задню (posterior). Розміри часточок (lobulus), поділ первинних листків (folia) на вторинні і третинні та відносна маса й об'єм мозочка відрізняються у птахів різних екологічних груп.

Об'єкт дослідження - моделювання підсистеми дощового черв'яка, яка керує його локомоцією. Як метод для моделювання обрано метод рухомих клітинних автоматів (РКА), який з успіхом використовується для моделювання різних систем, де мають місце зміни об'єму - від пружних деформацій до розривів. При цьому система розбивається на фрагменти, що представляються у вигляді окремих дискретних елементів - автоматів. Механічна підсистема відображає відповідні фрагменти тіла організму та моделює скорочення м'язів. Під час скорочення поперечних м'язів відповідні фрагменти тіла збільшуються у довжині та стискаються, а у разі скорочення поздовжніх навпаки - зменшуються у довжині та розширюються. Сигналом для скорочення м'язів є стан відповідного "нервового закінчення" нейронної підсистеми, що асоціюється із відповідним РКА. Робота клітинно-автоматного алгоритму є асинхронною. Це передбачає довільний випадковий вибір одного РКА зі всієї множини та відповідну модифікацію його стану та стану його найближчих сусідів згідно із правилами взаємодії. Під час моделювання нейронної підсистеми реалізовано елементарні аналоги штучних нейронів (персептронів). Для кожного окремого РКА вказано координати віддалених фрагментів модельованого організму, стани яких є вхідними сигналами для відповідного нейрону. Для забезпечення вибору оптимального руху запропоновано еволюційний алгоритм на основі нейронної підсистеми з використанням аналогів елементарних штучних нейронів. Одержано комп'ютерну модель, що імітує черв'якоподібну локомоцію. Проведені дослідження у програмному середовищі показали, що з довільного початкового хаотичного стану організм прямує до стану максимально ефективного руху (мінімум енергії пза максимальної швидкості), що зумовлене самоорганізацією сигналів у хаотичній нейронній мережі.

Cистематизовано фактологічні та аналітичні матеріали про експериментальні дослідження сприймання середовищного простору в теорії інвайронментальної психології, зокрема, розкрито: поняття експеримент і простір; особливості його сприймання, які залежать від монокулярного та бінокулярного зору; методи експериментального дослідження сприймання архітектурного простору (тахістоскопія, хронометричний, вимірювальний, генетичний, мікрогенетичний та експериментально-генетичний, клінічний, моделювання); види експериментальних теоретичних досліджень у межах різних підходів (структуралізм, гештальт-теорія сприймання, конструктивістський, екологічний, інформаційний та нейрофізіологічний підходи, когнітивна нейрологія, екологічна психологія Роджера Баркера). Висвітлені теоретичні засади та практичні рекомендації є цінними для подальших експериментальних досліджень середовищного простору, зокрема таких, які сприятимуть створенню комфортного середовища для людей із розладами спектра аутизму.