Основною метою праці є узагальнення досліджень, присвячених долі видатного полководця і військового реформатора другої половини XVIII ст. Петра Олександровича Рум'янцева. Автори на основі глибокого, серйозного вивчення і переосмислення різноманітних джерел зробили спробу розглянути маловідомі сторінки життя і діяльності П.Рум'янцева. На думку авторів, він був дуже неординарною талановитою людиною, бездоганним державним діячем. Все що він робив, він робив добре. Проте з другого боку його згадують як інтригана, розпусника, шибеника, заздрісника, підлабузника, скнару з непомірною пихатістю. Хоч він не цурався простих людей, та серед дворянства мав лише одного справжнього друга. На фоні беззастережної любові до матері і сестер байдужість до власних синів та дружини теж приголомшує. Але на думку видатних вчених-істориків, цілком природно, якщо талановита людина мала "складний" характер. Автори роблять спробу пролити світло на таємничі відносини між царською родиною та родиною Рум'янцевих, бо без розуміння цих стосунків не можна скласти правильне і цілісне уявлення про події "рум'янцевського" періоду російської історії.

Зазначено, що п'єса "Брехня" по-справжньому залишається однією з перлин драматичної творчості В. К. Винниченка. ЇЇ сюжетна інтрига провокує неоднозначність і відкритість інтерпретацій, що надає твору якогось особливого утаємниченого статусу. Аналіз композиційних особливостей драми дає можливість для більш глибокої експлікації закладеного в неї смислу.

Вперше обгрунтовано сутність антропологічної парадигми культурологічної підготовки майбутнього вчителя мистецтва як моделі становлення антропологічної культури особистості та педагогічної технології її реалізації. Визначено когнітивно-вольовий зміст антропологічної культури майбутнього вчителя мистецтва та механізми її становлення у герменевтичному та метафізичному аспектах. На підставі реалізації принципів антропологізації професійного становлення майбутнього вчителя (відкритості освітньої системи, неперервності навчального процесу, філогенетичної зумовленості культурологічної підготовки особистості, культуро-, природо- соціовідповідності її саморозвитку, культури виховання та виховання культурою, свободи волевиявлення та пріоритету самостійного навчання) та способів практичного споглядання буття (пізнання як "народження" істини, ролі знаково-символічних структур у процесі навчання, нескінченності становлення знання-саморефлексії) розроблено зміст педагогічної технології культурологічної підготовки (дидактичний цикл "інтрига - рефлексія - дискурс - моніторинг" і методи майєвтичного типу учіння) та психолого-педагогічні умови її реалізації. Запропоновано комплексну методику діагностики антропологічної культури майбутнього вчителя мистецтва та ефективності технологічного забезпечення процесу її становлення. Удосконалено теорію викладання культурологічних дисциплін у вищій школі.

Вперше в українській історіографії комплексно досліджено процес становлення П. Любченка як партійного та державного діяча, формування його політичних переконань і позицій, практичний внесок у розвиток українського державотворення в контексті суспільно-політичних перетворень у Радянській Україні 1920 - 1930 pp. Виділено етапи формування його особистісної позиції, політичного світогляду. Проаналізовано мотиви, які зумовлюють політичний вибір: відхід від позицій націонал-комунізму та підтримка більшовизму. Показано, що характерними рисами номенклатурної еліти УСРР є залежний характер від політичної волі керівництва СРСР, страх перед московським керівництвом, схильність до інтриганства, кар'єризм, цинізм її представників. Доведено типовість долі П. Любченка - неминучість знищення тієї частини номенклатурної еліти України, яка свого часу ідентифікувала себе на національній основі з українцями, але, зробивши свій вибір, у політичній діяльності керувалася партійною належністю.

Проаналізовано особливості художньої реалізації теми петровських перетворень в російській історичній прозі першої половини ХІХ ст. Встановлено витоки ідеологічної моделі петровської доби в російській літературі. Визначено специфіку індивідуального творчого сприйняття образу Петра І та його епохи в історичній прозі О. Корніловича, І. Лажечнікова, М. Загоскіна, Ф. Булгаріна, Р. Зотова, Н. Кукольника та інших прозаїків. Розглянуто варіанти художньої інтерпретації теми Петра І та його реформ як естетичне підгрунтя національно-державної самоіндетифікації доби. Проаналізовано витоки історіософських сюжетів петровського дискурсу та складові культувого портрета імператора. Досліджено принципи формозмістової організації петровської історичної прози, зокрема, шляхи індивідуалізації психологічної характеристики в контексті образотворчої традиції, своєрідність сюжетно-композиційного конструювання, способи вирішення проблеми індивідуальної типізації на рівні мовної будови творів.

Розглянуто на конкретних історико-педагогічних прикладах, працях відомого українського науковця М.П. Драгоманова концептуальні основи розвитку освіти в Україні другої половини ХІХ ст. Доведено, що освітній простір не був сприятливий для розвитку вітчизняної культури, мови, позаяк ретельно контролювався царськими циркулярами, указами, які призводили до утиску і заборон національної школи. Заборона грунтувалася на історичному твердженні, наче української мови не було, а цілий українсий рух в освіті і культурі українців є не що інше, як польська інтрига. Проти такого невігластва, національного й соціального гніту з боку чиновників царської Росії протиставив свою бурхливу діяльність випускник Київського університету Михайло Драгоманов. Наукові праці Драгоманова були своєрідною матрицею освіти і виховання, невичерпним джерелом зразка і типу поведінки, патріотизму і моральної снаги педагога, науковця, історика, фольклориста, публіциста, письменника, філософа.

Смоделированы на конкретных историко-педагогических примерах, работах известного украинского ученого Драгоманова концептуальные основы развития образования в Украине второй половины XIX в. Доказано, что образовательное пространство не было благоприятным для развития отечественной культуры, языка, так как тщательно контролировалось царскими циркулярами, указами, которые приводили к ущемлению и запретам национальной школы. Запрет основывался на историческом утверждении, будто украинского языка не было, а целое украинское движение в образовании и культуре есть не что иное, как польская интрига. Против такого невежества, национального и социального гнета со стороны чиновников царской России противопоставил свою бурную деятельность выпускник Киевского университета Михаил Драгоманов. Научные труды Драгоманова были своеобразной матрицей образования и воспитания, неисчерпаемым источником образца и типа поведения, патриотизма и моральной силы педагога, ученого, историка, фольклориста, публициста, писателя, философа.

The conceptual foundations of education in Ukraine in the second half of the nineteenth century are modeled on the background of specific historical and pedagogical examples and famous works of a Ukrainian scientist M.Dragomanov. It is proved that the educational environment was not favorable for the development of national culture, language as it was carefully controlled by royal circulars, decrees, what led to harassment and restrictions of the national school. The ban was based on the historical statement of denying a Ukrainian language as such, and that a Ukrainian movement in education and culture is nothing like polish intrigue. The gaduate of Kiev University Michail Dragomanov opposed his active practice against the Tsarist officials ignorance, national and social oppression. Scientific works of Drahomanov were as a matrix of education, an inexhaustible model source and kind of behaviour, patriotism and moral strength of teacher, scholar, historian, folklorist, journalist, writer, and philosopher.

Визначено ключові завдання кадрової безпеки в складі фінансово-економічної безпеки та обгрунтуванні дієві методи протидії загрозам кадрової безпеки підприємства. Приділено увагу визначенню поняття "кадрова безпека" та вдосконаленню класифікації ризиків та загроз кадровій безпеці підприємства. Уточнено завдання забезпечення кадрової безпеки, основними з яких є: своєчасне виявлення реальних і потенційних загроз життєво важливим інтересам підприємства з боку персоналу; ефективна протидія та боротьба з чинниками, що перешкоджають реалізації законних інтересів підприємства і його співробітників; збереження інтелектуальної та матеріальної власності компанії; виявлення причин і джерел нанесення компанії матеріального, психологічного, фізичного та іншого збитку з боку персоналу. На підставі зазначеного вище були визначені та вдосконалені функції кадрової безпеки в системі управління персоналом. Обгрунтовано дієві методи протидії загрозам кадровій безпеці підприємства, виявлено професійні компетентності, якими має володіти фахівець з цієї сфери. Розглянуто види професійно недопустимих якостей, серед яких: авторитарний стиль управління, конфліктність, внутрішня суперечливість, демагогічний стиль обговорень, інтриганство.

Проаналізовано специфіку реалізації інтертекстуального мотиву таємниці у структурі детективної повісті А. Курдидика "Три королі і дама". Доведено, що насиченість сюжету твору внутрішньотекстовими мотивами, які паралелізуються або протиставляються мотивові таємниці, сприяє застосуванню в архітектоніці повісті стратегії малої форми. Відтак конструкція "таємниця в таємниці" вимагає стратегії варіацій. Розкрито особливості варіювання центрального мотиву на рівні сюжету та композиції, вплив на моделювання інтриги, характеру головної героїні, рух сюжету. Доведено, що модифікація центрального мотиву в мотиви картярської гри, вірного кохання і зради, жінки-янгола та жінки-амазонки динамізує рух сюжету, стимулює динаміку та напругу розвитку подій.

Досліджено витоки жанру детективу в українській літературі, його розвиток і становлення. Визначено місце детективу як масової літератури. Проаналізовано ключові ознаки жанру (інтрига, сюжет, образ слідчого, конфлікти, злочинність). Вказано на порушення канонів жанру сучасними авторами. Окреслено проблеми рецепції детективних творів, гендерний аспект жанру. Приділено увагу детективам для дітей, які становлять особливу нішу сучасної літератури. Наведено жанрову класифікацію сучасного українського детективу, розкрито його функції й особливості композиції.

На основі романів сучасного українського письменника А. Кокотюхи "Таємне джерело", "Осінній сезон смертей", "Червоний" та "Пророчиця" досліджуються авторські особливості художнього втілення образу смерті, зокрема, поряд із традиційним зображенням смерті у детективному творі простежуються індивідуальні риси прозопису: історична ретроспекція, українські реалії та проблеми, держава - суспільство - закон - людина.