Досліджено адміністративно-правовий та організаціний аспекти діяльності ОВС щодо охорони громадського порядку в громадських місцях і забезпечення безпеки громадян за сучасних умов. Вперше комплексно проаналізовано теоретико-методологічні засади даного виду діяльності, визначено повноваження основних суб'єктів у сфері охорони громадського порядку та забезпечення безпеки громадян. Показано особливості діяльності внутрішніх військ щодо охорони громадського порядку. Проаналізовано проблеми взаємодії суб'єктів охорони громадського порядку у громадських місцях і забезпечення безпеки громадян. Досліджено особливості співпраці органів внутрішніх справ України з населенням у досліджуваній сфері. Висвітлено досвід діяльності правоохоронних органів зарубіжних країн й обгрунтовано можливості його використання в Україні.

Досліджено діяльність ОВС щодо забезпечення прав і свобод людини у сфері громадського порядку (ГП) та громадської безпеки (ГБ), сформульовано нові наукові положення та висновки. Удосконалено теоретико-прикладні дефініції категорій "громадський порядок", "громадська безпека", "забезпечення громадської безпеки" й обгрунтовано доцільність їх офіційного тлумачення. Уперше введено у науковий обіг категорію "механізм забезпечення прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки" як сукупність органічно пов'язаних і взаємодіючих між собою елементів (правових норм, практики їх застосування, завдань, функцій, методів, правовідносин), що утворюють раціональну систему впливу на фактори реалізації прав і свобод людини в даній сфері. У новому аспекті розкрито сутність, специфіку впливу та перспективи подальшої трансформації системи законодавчих і підзаконних нормативно-правових засад діяльності ОВС щодо забезпечення прав і свобод людини у названій сфері. Проведено класифікацію відповідних джерел, визначено основні закономірності та проблеми процесів правового регулювання, сформульовано концептуальне бачення організації та здійснення подальшої правотворчості. Вперше забезпечення ОВС прав і свобод людини у сфері охорони ГП і ГБ охарактеризовано в діяльнісному та часовому аспектах. З'ясовано, що в діяльнісному аспекті забезпечення складається з певного набору функцій удосконалення відповідних процесів, а в часовому - з сукупності стадій процесу забезпечення. Набула подальшого розвитку ідея трансформації механізмів реалізації забезпечення прав і свобод людини в сфері охорони ГП і ГД.

Реформа вітчизняних правоохоронних органів зумовлюється станом розвитку української державності, соціально-економічними і політичними перетвореннями, нарощуванням зусиль щодо протидії злочинним проявам. На перше місце виходять пріоритети зміни системи дійсних орієнтацій та ставлення фахівців правоохоронних структур до своєї службової діяльності. Підвищуються вимоги до професійної та особистісної підготовки, вихованості, насамперед, працівників поліції. Виникає нагальна потреба в реорганізації та вдосконаленні управління органами і підрозділами поліції. З огляду на сучасні зміни у суспільному розвитку, актуальності набувають проблеми професійної діяльності керівників та працівників поліції, а також вивчення теоретико-прикладних проблем управління правоохоронними організаціями. Створення Національної поліції України зумовлює необхідність формування нової ефективної системи оцінки її діяльності. Окремі положення щодо оцінювання ефективності діяльності поліції прямо встановлені Законом України "Про Національну поліцію", що визначає рівень довіри населення до поліції, є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції. Визначення механізму оцінки діяльності є необхідною передумовою ефективного управління поліцією, як на державному, так і на місцевому рівнях. Усе це зумовлює необхідність докорінного перегляду системи оцінки діяльності Національної поліції. Дослідження практик, що застосовуються у світі для оцінки діяльності поліції, свідчить про їх надзвичайну різноманітність. У деяких державах (найбільше ця тенденція проявляється у Великобританії) оцінка діяльності поліції здійснюється у двох вимірах: з одного боку, порівняння поліцейських підрозділів із точки зору відповідності прийнятим на рівні держави стандартам діяльності, з іншого - виконання місцевими підрозділами певних планових документів, прийнятих на місцевому рівні, з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку, криміногенної ситуації тощо. Такий підхід видається цілком доцільним для реалізації в Україні. З одного боку, він забезпечує уніфікацію діяльності територіальних органів Національної поліції, порівнюваність результатів їх діяльності та відповідність певним загальнодержавним стандартам. З іншого - він забезпечує взятий Україною курс на децентралізацію публічної влади та пристосування діяльності поліції до конкретних місцевих умов.

Висвітлено питання правового статусу працівників Національної поліції України в частині адміністративно-правового аспекту. Проаналізовано суть та особливості адміністративно-правового статусу і нормативно-правове регулювання діяльності Національної поліції. Увагу приділено аналізу понять "статус", "правовий статус", "адміністративно-правовий статус". Проведено порівняльний аналіз понять "адміністративно-правовий статус органу державної владиі та "адміністративно-правовий статус Національної поліції України", висвітлено основні складові елементи та надано їх характеристику. Увагу приділено тому аспекту, що адміністративно-правовий статус Національної поліції визначає її ієрархічне становище в системі органів публічної влади, яке характеризується сукупністю її адміністративних прав та обов'язків, однак саме поняття розглядається в контексті місця Національної поліції в системі МВС України. За результатами всебічного дослідження точок зору різних науковців стосовно обраної проблематики автор надає визначення адміністративно-правового статусу працівника Національної поліції України, яке необхідно розуміти як врегульовану адміністративно-правовими нормами систему взаємопов'язаних елементів, що характеризує правове становище працівника поліції у правовідносинах з різними державними органами та визнає його як суб'єкта державно-владних повноважень. Виокремлено основні складники та структурні елементи адміністративно-правового статусу працівника поліції, які визначають фактичне становище в системі правовідносин, що виникають у професійній діяльності посадових осіб і характеризують його як учасника адміністративних правовідносин та як суб'єкта державно-владних повноважень, що своєю чергою надає можливість реалізувати адміністративні права й обов'язки як службовця органів Національної поліції України. Проаналізовано основні зміни у національному законодавстві та окрему увагу приділено нормативно-правовому регулюванню діяльності Національної поліції. Висвітлено положення Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 р., які сприяли утворенню у нашій державі нового правоохоронного органу, що покликаний забезпечити публічну безпеку і порядок, права і свободи людини, інтереси суспільства і держави.