Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.569.60-59

Рубрики:

Пухлини шкіри і слизових оболонок у дітей

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - проаналізувати типові помилки формулювання діагнозу некротизуючого фасціїту (НФ), обгрунтувати лексично коректний термін НФ інапрацювати пропозиції щодо коректного кодування НФ за МКХ-10-AM. Проаналізовано первинну медичну документацію 150 пацієнтів, яких упродовж 1999 - 2021 рр. проліковано у двох міських лікарнях м. Львова з приводу НФ. Проведено порівняння діагнозів під час направлення до стаціонару, попередній та остаточний клінічні діагнози, передопераційний та післяопераційний діагнози, зафіксовано їх статистичні коди за МКХ-10. Проаналізовано українсько- та російськомовні хірургічні видання, доступні на території України, за період 1985 - 2021 рр. за ключовими словами "хірургічна інфекція м'яких тканин", "некротизуючий фасціїт", "некрози м'яких тканин". У 142 (95,0 %) зі 150 пацієнтів, оперованих із приводу НФ, діагноз не був правильно сформульований під час направлення до медичного закладу. Найчастіше хворих із НФ направляли та на початкових етапах лікували під "маскою" інших діагнозів - "флегмона", "бешиха", "тромбофлебіт", "гангрена", "парапроктит". Тільки в 53 (35,33 %) пацієнтів НФ був запідозрений хірургом до виконання першого хірургічного втручання. В інших випадках НФ діагностували інтраопераційно або під час повторних втручань. Для статистичного кодування НФ часто застосовували коди, які відповідають іншим формам хірургічної інфекції. Також опрацювали лексичні варіанти терміну "некротизуючий фасціїт". Висновки: термін "некротизуючий фасціїт" є термінологічно найбільш коректним українським відповідником міжнародного терміну "necrotizing fasciitis". Для статистичного кодування НФ його слід позначати як основне активне захворювання кодом M72.6. Вживання уніфікованого терміну та статистичного кодування дасть змогу в майбутньому сформувати єдину в межах держави діагностично-споріднену групу для справедливого відшкодування коштів надавачам медичних послуг за проліковані випадки НФ. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів.

Вроджена діафрагмальна грижа (ВДГ) зустрічається з частотою 3,5 на 10 000 живонароджених дітей та виникає внаслідок порушення змикання плевро-очеревинної складки та поперечної перегородки протягом 8 - 12-го тижня гестації. Навіть у найкращих спеціалізованих пренатальних центрах інтенсивної терапії показник смертності сягає до 30 %. Застосування новітніх технологій у лікуванні ВДГ збільшило відсоток виживання пацієнтів, однак на цьому тлі збільшуються хірургічні проблеми, асоційовані з ВДГ. Мета роботи - описати структуру та частоту виникнення повторних операцій у дітей з ВДГ залежно від доступу; визначити основні чинники ризику повторних втручань; провести патогенетичне обгрунтування оптимального хірургічного доступу. Проведено ретроспективне когортне дослідження хірургічної корекції ВДГ у 104 новонароджених дітей з групи високого ризику, прооперованих на базі Національної дитячої спеціалізованої лікарні "ОХМАТДИТ" у період 2000 - 2020 рр. Для гомогенізації групи, максимального виключення упередження відбору та з метою виявлення чинників ризику повторних операцій, до детальної розробки залучено 84 пацієнти з лівобічною ВДГ. У цій групі корекцію ВДГ проведено через лапаротомний доступ 51 (61 %) пацієнту, торакотомію виконано 33 (39 %) пацієнтам. У досліджуваній групі пацієнтів виконано 14 (16,7 %) повторних операцій у різні терміни віддаленого періоду. Показаннями до повторних оперативних втручань були: спайкова кишкова непрохідність - 3 (21,5 %), у тому числі странгуляційна з некрозом кишки - 2 (14 %); непрохідність, спричинена мальротацією - 1 (7 %), шлунково-стравохідний рефлюкс - 4 (29,5 %), рецидив грижі - 2 (14 %), лійкоподібна деформація грудної клітини - 1 (7 %), перекрут селезінки - 1 (7 %). Більшість повторних втручань були пов'язані з гострою кишковою непрохідністю, які частіше зустрічались після лапаротомії (35,7 % проти 7 %; p = 0,16). У цій групі проведено 5 повторних операцій, причиною яких була кишкова непрохідність, на відміну від торакальної групи, де прооперовано одного пацієнта з приводу мальротації. Повторні втручання з приводу рецидиву діафрагмальної грижі відмічалися тільки в групі торакотомій, причому лише в одного пацієнта з агенезією лівого купола діафрагми. Рання післяопераційна летальність була дещо вищою у групі лапаротомій (27,4 % проти 18,1 %; p = 0,167). Висновки: оптимальним способом операційного лікування великих дефектів та агенезії купола є пластика діафрагми через торакотомний доступ із застосуванням синтетичної заплати та "торакалізацією" черевної порожнини. Абдомінальному доступу притаманний вищий ризик повторних операцій, що пов'язано з розвитком спайкового процесу та ймовірністю формування вентральних кил у зв'язку з вісцеро-абдомінальною диспропорцією. Показання до застосування торакального доступу і латок для пластики дефекту діафрагми слід розширити незалежно від боку ураження та розміру дефекту. Основними чинниками, що визначають ризик рецидиву ВДГ, є розмір грижового дефекту та спосіб пластики діафрагми. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей.

Мета роботи - поліпшити результати лікування пацієнтів із асиметричною формою лійкоподибної деформації грудної клітини (ЛДГК) шляхом розроблення та впровадження власної диференційованої модивікації операції за Nuss для корекції різних варіантів цієї деформації; проаналізувати результати лікування. Опимано оригінальну модифікацію операції Nuss для корекції таких типів деформації: асиметричногоексцентричного локального типу (IIA за Park); асиметричного ексцентричного широкого плаского типу (IIA2 за Park); асиметричного ексцентричного довгого глибокого типу (Grand Canyon, IIA3 за Park); асиметричного незбалансованого типу (IIB за Park); асиметричного комбінованого типу (IIC за Park). Суть запропонованої методики полягає в тому, що на початку операції проводиться поступове витягнення передньої грудної стінки в положення, максимально наближене да фізіологічного за дві й більше тракційні лігатури, накладені на грудину та ребра. У подальшому за асиметричного ексцентричного локального, асиметричного ексцентричного широкого плаского, асиметричного ексцентричного довгого глибокого типів ЛДГК використовується горизонтальне розташування фіксуючої пластини, а за асиметричного незбалансованого та асиметричного комбінованого типів - косе її положення з дорсальнішим розташуванням кінця пластини на менш запалому боці. В обох варіантах розташування пластини застосовується жорстка субокістна фіксація стабілізаторів пластини до двох ребер з обох боків. Проаналізовано результаті лікування за цією модифікацією 24 пацієнтів із різними варіантами асиметричної ЛДГК. Висновки: кількаточкова тракція передньої грудної стінки дає змогу сформувати в більшості випадків її фізіологічну форму; жорстка фіксація пластини за запропонованими схемами забезпечує збереження форми грудної стінки. В абсолютній більшості випадків достатньо втсановити одну коригувальну пластину. Для корекції асиметричного комбінованого типу (IIC за Park) за значної поширеності рекомендована імплантація двох коригувальних платин або використання "сандвіч-техніки". За формування післяопераційної кілеподібної деформації можливе успішне консервативне лікування в індивідуальній динамічній компресійній брейс-системі. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.458.250.533-59

Рубрики:

Сколіоз у дітей

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Гострий апендицит є найпоширенішою причиною абдомінального болю, що потребує невідкладного хірургічного втручання в дітей, і є істинно ургентною патологією шлунково-кишкового тракту. Попередній діагноз насамперед встановлюють на підставі клінічних даних, проте в ході подальшого дообстеження невід'ємною частиною діагностичного процесу є додаткові методи дослідження - загальний аналіз крові, ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини. Мета роботи - визначити комплексну діагностичну значущість УЗД в пацієнток з абдомінальним больовим синдромом. Проведено ретроспективний аналіз 200 медичних карт стаціонарних хворих, які лікувалися у 2021 р. у Вінницькій обласній дитячій клінічній лікарні з приводу апендициту. Дослідження проведено на основі аналізу медичних карт стаціонарних хворих. У 2021 р. у вищезазначеній лікарні виконано УЗД 200 дівчатам з абдомінальним больовим синдромом із допплерівським скануванням на ультразвукових апаратах "SAMSUNG H60" (виробник Південна Корея) та "SAMSUNG" LS22EMU1HS (Seoul. Korea, 2016). Віковий розподіл дівчат: 0 - 3 роки - 8 (4 %) дівчаток, 4 - 12 років - 86 (43 %) дітей, 13 - 18 років - 106 (53 %) дівчат. Одночасне зіставлення динаміки місцевих змін у клінічній картині, гемограмі, величині ендогенної інтоксикації та візуальних знахідок при УЗД органів черевної порожнини дає змогу уникнути невиправданого оперативного втручання в пацієнтів з абдомінальним болем і спрямувати лікаря на вірний тактичний хід у сумнівних випадках. Висновки: тільки правильно зібраний анамнез, оцінка фізикальних і клініко-абораторних показників і даних лабораторних методів обстеження, залучення необхідних вузьких спеціалістів дають змогу уникати помилок у діагностиці гострого апендициту в дітей. Доцільним і виправданим у діагностичній оцінці клінічної картини при підозрі на гострий апендицит є зіставлення показників сумарного індексу ендогенної інтоксикації з ультразвуковим методом виявлення апендикса в динаміці перебігу патологічного процесу. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків, дівчат.

Субтотальна резекція ободової кишки при агангліозі кишечника залежить від рівня ураження та вторинних декомпенсаторних змін у стінці кишки. Раціональний вибір реконструктивно-пластичних операцій при такій патології необхідний для відновлення прохідності, нормалізації функціональних змін у кишечнику та стабілізації загального стану пацієнтів. Мета роботи - оцінити результати використання реконструктивно-пластичних операцій з відновлення прохідності при різних рівнях субтотальної резекції ободової кишки в дітей з агангліозом кишечника. Проведено аналіз хірургічного лікування 182 дітей віком від 1 місяця до 8 років з агангліозом кишечника, яким виконано реконструктивні-пластичні операції з відновлення прохідності при різних рівнях субтотальної резекції ободової кишки. У 58 (31,86 %) пацієнтів після субтотальної резекції ободової кишки виконано зведення залишеного відрізка ободової кишки по лівому брижовому синусі (боковому каналі), у 51 (28,02 %) - зведення залишеного відрізка ободової кишки по правому брижовому синусі з проведенням її попереду термінального відділу клубової кишки, у 63 (34,62 %) - зведення висхідної чи сліпої кишок по правому боковому фланку з розворотом на 180, а у 10 (5,50 %) дітей - заміщення лівої половини товстої кишки ілеотрансплантатом з інтраректальним його зведенням. У 161 (88,46 %) випадку отримано добрі, а у 21 (11,54 %) пацієнтів - задовільні функціональні результати у віддаленому періоді. Висновки: відновлення прохідності кишкового тракту після субтотальної резекції ободової кишки в дітей з агангліозом кишечника має спрямовуватися на забезпечення сприятливих умов для анастомозування між залишеними куксами товстої та прямої кишок. У разі неможливості прямого анастомозування залишених сегментів ободової та прямої кишок доцільним є заміщення лівої половини товстої кишки ілеотрансплантатом з інтраректальним його зведенням. Диференційний підхід у виборі реконструктивно-пластичних операцій при субтотальній резекції ободової кишки дає змогу нормалізувати функціональні зміни в кишечнику та стабілізувати загальний стан пацієнтів.

Лікування кіст селезінки (КС) у дітей є варіабельним і дискусійним. Залежно від розмірів та локалізації цих утворень у селезінці можлива хірургічна корекція при відкритій чи лапароскопічній операції або консервативне (неінвазивне) ведення. Результатом лікування КС має бути повна ліквідація порожнини кісти. Мета роботи - оцінити результати хірургічної корекції або консервативного ведення КС у дітей за даними віддалених моніторингових змін. Проведено дослідження 265 дітей віком 0 - 17 років (середній вік - 11,25 +- 4,21 року), які проходили обстеження та лікування з приводу КС. Прооперовано 175 (66,04 +- 2,91 %) дітей, а 90 (33,96 +- 2,91 %) пацієнтів проліковано консервативно. Статистичній обробці піддано всю інформацію, фіксовану в медичній документації, яка певною мірою могла б характеризувати ситуацію з процесом лікування та з динамічним спостереженням при цій патології. Висновки: лікувальна тактика при КС у дітей передбачає різні варіанти індивідуальної хірургічної корекції або консервативного ведення, що залежить від локалізації, розмірів, співвідношення до архітектоніки магістральних судин і варіанта ураження паренхіми селезінки. Результат лікування дітей КС залежить від об'єму, локалізації, етіології ураження, методу корекції та дотримання всіх рекомендацій у післяопераційному періоді на тлі супутніх захворювань.

Незважаючи на досягнення в технологіях діагностики та лікування некротичного ентероколіту (НЕК), пов'язані з ним рівні захворюваності та смертності пацієнтів залишаються високими. Мета роботи - встановити фактори ризику летальності від НЕК у передчасно народжених дітей, а також проаналізувати гістологічні зміни в стінці кишки при цьому захворюванні. Проаналізовано перебіг НЕК у 21 передчасно народженої дитини, які померли від цього захворювання (група 1, n = 21), протягом 3 років. Для встановлення факторів ризику летальних наслідків показники дітей групи 1 проведено порівняння з перебігом НЕК у дітей, які вижили, з аналогічними стадіями зазначеного захворювання (група 2, n = 43). Використано такі методи дослідження: загальноклінічні, лабораторні, інструментальні, гістологічні та статистичні. Висновки: за результатами дослідження підтверджено, що НЕК є тяжким захворюванням новонароджених, яке має високий рівень летальності. Тяжкі стадії (III А та Б) НЕК виникають на тлі інфекції, часто в поєднанні з асфіксією. Виявлені фактори ризику летальності від НЕК дадуть змогу поліпшити прогноз перебігу цього захворювання, виявити дітей, які потребують підвищеної уваги лікарів до лікування та подальшого ведення цих пацієнтів із застосуванням превентивних технологій. Вроджені вади кишечника в поєднанні з недоношеністю призводять до розвитку НЕК, погіршення його перебігу (аж до III стадії), а також передбачають негативний прогноз перебігу захворювання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.610.52-5

Рубрики:

Варикоцеле

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.569.454

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Одними з найпоширеніших вроджених вад, які супроводжуються обструкцією дистальних відділів травного тракту в дітей, є хвороба Гіршпрунга (ХГ) та аноректальні мальформації (АРМ). Хірургічне лікування цієї патології досить складне, у багатьох випадках багатоетапне, супроводжується великою кількістю ранніх і пізніх ускладнень. Незважаючи на розвиток малоінвазивної хірургії і удосконалення хірургічного лікування за останні десятиріччя, функціональні результати операцій не завжди вдовольняють хірургів. У 5 - 35 % хворих спостерігаються ускладнення, що потребують тривалого лікування, повторних реконструктивних операцій, призводять до зниження якості життя пацієнтів. Мета роботи - встановити причини ускладнень реконструктивних операцій при ХГ та АРМ у дітей; визначити оптимальну діагностичну і лікувальну тактику. Проведено обстеження та аналіз медичної документації 70 дітей віком від 1 доби до 14 років, оперованих у клініці дитячої хірургії Івано-Франківського національного медичного університету з приводу ХГ та АРМ протягом останніх 10 років. Серед них 43 дитини прооперовано з приводу ХГ (співвідношення дівчаток і хлопчиків - 1:5,1) і 27 дітей з приводу АРМ (співвідношення дівчаток і хлопчиків - 1:1). Серед дітей з ХГ найчастіше спостерігали ректосигмоїдну форму (22 дитини), у 10 хворих - ректальну, у 9 - субтотальну, у 2 - тотальну форму. Гострий перебіг хвороби був в 11 дітей, підгострий - у 12, хронічний - у 20 дітей. У 15 (34,9 %) дітей були серйозні доопераційні ускладнення, що потребували невідкладних хірургічних втручань: обтураційна кишкова непрохідність (11 дітей), перитоніт 2 дитини), Гіршпрунг-асоційований ентероколіт (ГАЕК) -у 2 хворих. Серед дітей з АРМ найчастіше спостерігали аноректальну атрезію (21 дитина), у 6 з них - надлеваторну атрезію, у 15 - інфра- або інтралеваторну. В 1 дитини аноректальна атрезія поєднувалася з рідкісною вадою - вродженим товстокишковим мішком, ще в 1 дитини був синдром Курраріно. У 16 хворих відмічалися норичні форми атрезії, у 5 - безноричні. У 4 дітей були вроджені ізольовані нориці без атрезії (ректовес-тибулярні та ректоперінеальні), у 2 новонароджених - аноректальний стеноз тяжкого ступеня. Висновки: вищу частоту післяопераційних ускладнень і незадовільних результатів лікування виявлено після хірургічного лікування ХГ. Установлено, що найбільш вагомими факторами ризику розвитку післяопераційних ускладнень при ХГ є наявність доопераційного ГАЕК, велика довжина агангліонарної зони, пізня діагностика і хірургічне втручання. Найбільша частота ускладнень у дітей з АРМ спостерігалася при високих формах атрезії та в дітей із супутніми вадами розвитку (особливо з вадами сечових шляхів). Найчастішим порушенням функції після операцій в обох групах дітей була анальна інконтиненція різного ступеню, проте за тяжкістю превалювали ускладнення, пов'язані з післяопераційною обструкцією товстої кишки. Більшість ускладнень зумовлювалися технічними та тактичними помилками під час первинного хірургічного втручання. Спектр ускладнень значною мірою залежав від способу хірургічної корекції.

У практиці дитячих травматологів виникає ряд складних завдань у процесі лікування переломів дисчтального відділу плечової кістки, які потребують диференційного підходу: атравматична анатомічна репозиція з мінімальним пошкодженням активно діючих наросткових зон, мінімальне пошкодження суглобового хряща під час операції, стабільна фіксація та раннє реабілітаційне лікування. На сьогодні загальноприйняті методі остеосинтезу (фіксація шпицями, металевими гвинтами тощо) неповністю відповідають вимогам сучвсної дитячої травматології. Одним із новітніх методів фіксації у процесі лікування переломів цієї локалізації, що мають суттєві переваги, є використання біоабсорбуючих імплантатів (БАІ). Мета роботи - навести диференційний підхід щодо лікування переломів дистального відділу плечової кістки в дітей на основі використання БАІ. За період 2015 - 2021 рр. в умовах КНП "Чернігівська обласна лікарня" проліковано 15 дітей віком 5 - 17 років. Розподіл за видом патології: епіфізарний перелом голівочки виростка плечової кістки - 5, остеоепіфізеоліз латерального виростка плечової кістки - 2, перелом медіального надвиростка плечової кістки - 8 випадків. У цій групі пацієнтів у жодному випадку не діагностовано пошкоджень нервових і судинних структур. На передопераційному етапі для діагностики вищевказаних пошкоджжень використано рентгенографію ліктьового суглоба в стандартних для таких травм проекціях. У процесі хірургічного втручання для фіксації репонованих фрагментів застосовано біабсорбуючі канюльовані гвинти та штифи "Bioretec". Висновки: показано переваги використання БАІ в разі лікування переломів дистального відділу плечової кістки в дітей. Таке застосування надає змогу мінімізувати ушкодження наросткових зон та суглобової поверхні під час остеосинтезу, забезпечує стабільну фіксацію та міжфрагментарну компресію, створює умови для оптимального зрощення перелому та подальшої реабілітації. За рахунок властивості біоабсорбції відпадає потреба у видаленні імпланту, тобто в повторній травматизації структур ліктбового суглоба зростаючого організму, немає необхідності в повторній госпіталізації, наркозі та операції, повторному курсі реабілітації, зменшується вірогідність психологічної травми дитини. Усе вищенаведене поліпшує анатомо-функціональні результати лікування цих ушкоджень, економить фінансові затрати як медичного закладу, так і родін.

Лапароскопічна корекція вроджених діафрагмальних гриж може бути виконана в немовлят і дітей з гарними віддаленими результатами. Переваги включають нижчий ризик інфікування, меншу кількість внутрішньочеревних спайок і раннє одужання, при цьому процедура "без шрамів". До дослідження увійшли 9-місячна дитина з пізнім проявом лівої діафрагмальної кили Бохдалека і 2 дитини (віком 1 і 3 роки) з вродженою діафрагмальною грижою Морганьї. Усі операції проведено абдомінальним доступом із використанням 3- и 5-мм портів і 5-мм 30-градусної камери. Ушивання дефекту діафрагми виконано неабсорбуючими матеріалами (Ethibond 4,0). Інтраопераційні ускладнення не виявлені, усі хворі швидко без ускладнеь одужали і були виписані на 3 - 6 добу після операції. Подальший період спостереження становить від 3 ло 23 місяців, і поки немає жодних ознак рецидиву. Висновки: лапароскопічну хірургію все частіше застосовують дитячі хірурги в невеликих порожнинах. Лапароскопічну корекцію вроджених діафрагмальних гриж у немовлят і дітей молодшого віку можуть безпечно виконувати в периферійних лікарніх досвідчені дитячі хірурги, із гарними результатами. Однак період спостереження відносно короткий, і через загальну частоту рецидивів у цих пациєнтив (15 - 40 % у різних звітах), як при лапароскопічній, так і при відкритій пластиці необхідне тривале спостереження.

Показано переваги лапароскопічної техніки як метода для найкращої візуалізації та, як результат, для спрощення методики хірургічного втручання при дивертикулі сечового міхура; навести техніку антирефлюксної операції при міхурово-сечовідному рефлюксі різного ступеня в дітей. Мета роботи - поділитися досвідом і описати техніку створення антирефлюксного механізму, навести лайфхаки для спрощення дивертикулектомії сечового міхура. У 2016 - 2021 рр. було 23 пацієнти з МСР різного ступеня. Двоє з них було з дивертикулом сечового міхура. В одному випадку - ектопія сечоводу в дивертикул. В іншому - місце впадіння сечоводу було анатомічно правильним. Етапи проведення. Положення пацієнта - на спині з валиком під поперекову ділянку. Оптичний порт встановлювався трансумбілікально. Встановлювалося два робочих порти: по середній лінії між пупком і верхньою передньою клубовою вістю таза відповідно. Пневмоперитоніум - 8 - 10 мм рт. ст. Техніка проведення. Одночасно з лапароскопією проводилася цистоскопія для кращої візуалізації меж дивертикулу. Після чого дивертикул висікався, стінки сечового міхура ушивалися. У разі ектопії сечоводу в дивертикул виконувалася уретероцистомія, з наступним антирефлюксним захистом за Lich - Gregoir. В іншому випадку застосовувався тільки антирефлюксний захист. Особливості техніки антирефлюксного захисту. Розмітка та формування підслизового тунелю проводилася за рахунок гачка і/або ножиць, попередньо здійснивши тракцію сечового міхура над сечоводом у напрямку передньої черевної стінки. Наступним кроком сечовий міхур фіксувався завдяки трьом тримачам, які виводилися на зовні. Отже, стало зручніше виконувати десекцію шарів сечового міхура. Проведено укладення сечоводу у сформоване ложе та наступне зшивання стінок сечового міхура розсмоктуючим шовним матеріалом 4/0. У разі виконання антирефлюксного захисту стент у сечовід не встановлювався. При уретероцистонеостомії стент встановлювався на термін 30 діб. Дренування черевної порожнини виконувалося у всіх випадках. У сечовий міхур додатково встановлювався сечовий катетер фолей на 3 доби. Інтраопераційних та післяопераційних ускладнень не було. Тривалість оперативного втручання - до 180 хв. Висновки: лапароскопічна уретероцистонеостомія є більш зручною для хірурга та більш щадною для пацієнта. Дає змогу значно зменшити кількість післяопераційних ускладнень. А одночасна лапароскопічна дивертикулектомія сечового міхура показує значну перевагу в зручності візуалізації дивертикулу та в простішому видаленні дивертикулу сечового міхура.