Мета роботи - висвітлити проблему токсичного мегаколону та доліхомегаколону у дітей, проаналізувати одержані власні результати діагностики та лікування недуги. У клініках кафедри дитячої хірургії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика перебували на обстеженні та лікуванні 43 дитини з ознаками токсичного мегаколону (ТМк) і токсичного доліхомегаколону (ТДМк), із них недугу на тлі агангліозу кишечнику мали 38 (88,37 %) пацієнтів, псевдомембранозний коліт - 2 (4,65 %) хворих, хворобу Крона - 3 (6,98 %) дітей. Компенсовану стадію ТДМк встановлено у хворих із псевдомембранозним колітом та хворобою Крона - 5 (11,63 %) пацієнтів, а декомпенсовану стадію у випадку агангліозу кишечнику - у 32 (74,42 %) дітей, стадію поліорганної недостатності - у 6 (13,95 %) хворих. Висновки: діагностика вроджених вад та набутих захворювань кишечнику залишається складною проблемою, а особливо, коли перебіг недуги супроводжується ознаками ТМк чи ТДМк, що складає, за даними літератури, від 20 до 58 % пацієнтів. Індивідуалізований підхід до кожного хворого на етапах обстеження та хірургічного лікування дозволив досягти зниження післяопераційної летальності з 6 - 30 % (літературні дані) до 2,32 %. Проблема як ТМк, так і ТДМк не вирішена та потребує подальшого вивчення.

Мета дослідження - визначення ефективності та безпечності мініінвазивного способу лікування лімфатичних мальформацій (ЛМ) у дітей з використанням препарату ОК-432. 20 пацієнтів із ЛМ проліковано з застосуванням мінімально інвазивного способу завдяки препаратові ОК-432 в Національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця протягом періоду січень 2011 р. - червень 2012 р. Лікування полягало в здійсненні пункції кісти, аспірації вмісту та введенні в порожнину препарату ОК-432. Доза препарату під час кожної маніпуляції складала 1 - 2 КЕ (0,01 - 0,02 мг), інтервал між процедурами - 2 - 6 міс. Результат лікування оцінювали за даними радіологічного дослідження у відсотках зменшення об'єму ЛМ: відмінний (90 - 100 % зменшення в об'ємі), добрий (60 - 89 %), задовільний (20 - 59 %) та відсутній (0 - 19 %). У 16 дітей попереднє лікування не проводили, 4 хворим раніше виконували оперативне втручання, електрокоагуляцію або кріодеструкцію. Найкращі результати одержано у пацієнтів із макрокістозною формою ЛМ (з повною регресією у 9 (90 %) пацієнтів та доброю в 1 (10 %) дитини). У 4 (80 %) із 5 пацієнтів зі змішаною макро- та мікрокістозною формою відповідь на лікування була доброю. Не одержано видимого результату лікування в дітей із мікрокістозними формами ЛМ після попередніх втручань. Побічна дія на введення препарату (шкірна алергічна реакція) виникла в 1 пацієнта.

Мета дослідження - підвищити ефективність профілактики та лікування гнійного кокситу (ГК) в дітей раннього віку шляхом розробки та впровадження нових методів ранньої діагностики і патогенетично обгрунтованого загального та місцевого лікування. Робота базується на результатах лікування дітей основної та контрольної груп. Контрольна - 149 хворих, котрі лікувалися у 2001 - 2003 роках, та основна (референтна) - 228 хворих, які лікувалися у 2004 - 2008 рр. За всіма статистичними, клінічними, лабораторними та променевими показниками групи ідентичні. Це надало змогу розглядати ефективність лікування з позиції доказової медицини. Для оцінки вірогідності виникнення патологічного процесу досліджували катамнестичний та фізикальний аспекти. Для оцінки загального та місцевого стану пацієнтів використано загальноклінічні методи. Проводили рентгенологічне та сонографічне дослідження. Для верифікації діагнозу гострий гематогенний остемієліт (ГГО) та ГК виконували пункцію осередку патологічного процесу з визначенням внутрішньокісткового, внутрішньосуглобового тисків, pH, а також цитологічне і бактеріологічне дослідження. Цифрові результати всіх вимірювань піддавали варіаційно-статистичній обробці. Висновки: на основі розробленого алгоритму комплексного патогенетично обгрунтованого місцевого та загального лікування ГГО проксимального відділу стегнової кістки та профілактики його ускладнення, зокрема ГК, вирішено актуальну медико-соціальну проблему дитячої хірургії, травматології та ортопедії - покращання діагностики, профілактики та лікування ГК у дітей раннього віку з ГГО. Застосування розробленого патогенетично обгрунтованого алгоритму комплексного лікування ГГО, катарального і гнійного кокситів надало змогу покращити результати та скоротити тривалість лікування новонароджених на 5 днів, дітей грудного і молодшого віку - на 4,5 дня; знизити з 30 до 20 % кількість місцевих ускладнень, зокрема ГК; майже на 30 % збільшити кількісь дітей, що видужали без анатомо-функціональних налідків, які вимагали б у майбутньому ортопедичного лікування, зокрема хірургічного; запобігти розвитку хронічних форм.

Мета роботи - покращання результатів комплексного лікування дітей з гострим гематогенним остеомієлітом (ГГО) шляхом удосконалення діагностики, застосування імунокорекції та ліпосомальних препаратів із фіксованими антибіотиками. Представлено результати дослідження 884 дітей, хворих на ГГО, які лікувались у хірургічному відділенні Житомирської обласної дитячої лікарні в 1978 - 2009 рр., 60,5 % хворих - хлопчики, переважна кількість пацієнтів - 488 (55,1 %) - жителі села. Діти шкільного віку (від 7 до 15 років) - 353 (39,9 %), діти першого року - 228 (25,8 %). Локальна форма - 542 (61,3 %) хворих, септикопіємічна - 290 (32,8 %) дітей, токсико-септична і токсична - 52 хворих. Відносно рано, у перші 3 дні захворювання, госпіталізовано лише 37,8 % хворих, причому загальні найтяжчі форми (септикопіємічну, токсико-септичну і токсичну) виявлено в 44,0 %. Протягом 4 - 8 днів захворювання надійшло 43,1 % пацієнтів, із них загальні форми були у 27,0 %. Серед госпіталізованих після 8 діб від початку скарг переважали хворі із септикопіємічною формою (54,4 %). Визначення єдиного та абсолютного вмісту лейкоцитів, лейкоцитарної формули, лімфоцитів проводилось у сухих мазках, пофарбованих за Паненгеймом - Крюковим, T-лімфоцитів, T-теофілінрезистентних, T-теофілінчутливих клітин, вмісту T-активних, спонтанних та модульованих, регуляторного індексу - за методикою Джондала Менденса (1982) в модифікації Р. В. Петрова та співавт. (1989). Фагоцитарний показник та фагоцитарний індекс досліджували за А. Штельцнером (1987), сироваткові імуноглобуліни класу A, M, G визначали за Мапсіпі в модифікації А. А. Титоляна та співавт. (1990). Висновки: запропонований алгоритм діагностики та лікування ГГО в дітей дозволив зменшити летальність з 1,2 (1978 - 1988 рр.) до 0,2 % (1989 - 2009 рр.), перехід захворювання у хронічну стадію знизився з 11,58 до 4,12 %, ортопедичні ускладнення - з 7,09 до 3,24 %.

Мета дослідження - вивчити можливості променевих методів дослідження в діагностиці ефективності передопераційної хіміотерапії (XT) в дітей, хворих на локальну форму остеогенної саркоми (ОС). В основу дослідження покладено результати хірургічного лікування 46 дітей із локальною формою ОС. Проаналізовано результати лікування дітей віком від 7 до 18 років, котрих лікували у відділенні дитячої онкології Інституту онкології (нині "Національний інститут раку") у період 1999 - 2006 рр. 36 (78 %) хворих були віком від 11 до 16 років. Розподіл за статтю склав порівну хлопчиків та дівчаток. У більшості випадків злоякісна пухлина локалізувалась у стегновій кістці - у 28 (60,8 %) пацієнтів, у великогомілковій кістці - в 11 (24 %) хворих. Ініціальний об'єм пухлини визначали за даними комп'ютерної томографії (КТ). У 28 (60,8 %) пацієнтів він був більшим або значно більшим за 200 мл. Середнє значення об'єму пухлини досліджуваної групи - 342 мл. Враховуючи дані літератури та власного винаходу, завдяки дослідженню безпосередньо пухлини розроблено алгоритм визначення ефективності курсу поліхіміотерапії (ПХТ). Він складається з комплексу методів дослідження: клінічного, рентгенологічного, даних КТ та магнітно-резонансної томографії, ультразвукового дуплексного сканування (УЗДС). За допомогою УЗДС вивчали структуру і васкуляризацію м'якотканинного компонента пухлини. Встановлено, що в групі з 46 хворих повністю витримано умови алгоритму у 45. В 1 пацієнта перед операцією УЗДС не виконували через гнійний процес у рані. Визначено, що за розробленим алгоритмом ефективною XT була у 42 хворих, неефективною - у 3. Під час зіставлення даних із медикаментозним патоморфозом (МП) позитивним ефектом вважали об'ємну частку житєздатних пухлинних клітин менше 10 % (III, IV ступінь МП за Havos). Виявлено, що істинно позитивні висновки були у 32 випадках, хибно позитивні - у 10 випадках, хибно негативні - в 1 випадку, істинно негативні - у 2 випадках. Отже, чутливість розробленого алгоритму визначення ефективності передопераційної ПХТ складає 96,9 % випадків, а точність - 75,5 %.

Мета дослідження - розглянути вплив розробленої тактики передопераційної підготовки та корекції внутрішньочеревної гіпертензії (ВЧГ) на характер післяопераційного перебігу і результати лікування дітей із вродженою діафрагмальною грижею (ВДГ). У дослідження залучено 18 дітей віком до 3 років із ВДГ, 13 із них новонароджені. Групу порівняння склали 8 хворих, яким проводили передопераційну підготовку у стислі терміни і стандартне хірургічне лікування. До складу основної групи увійшло 10 дітей, яким виконали ретельну передопераційну підготовку до нормалізації життєво важливих функцій організму та корекцію ВЧГ у післяопераційному періоді. Ефективність запропонованої схеми лікування оцінювали за частотою післяопераційних ускладнень, характером післяопераційного перебігу, тривалістю післяопераційного лікування в стаціонарі та летальністю. У 4 (40,0 %) пацієнтів основної групи виявлено виражену вісцеро-абдомінальну диспропорцію (ВАД), внутрішньочеревний тиск (ВЧТ) був 21 - 26 мм рт. ст. (ВЧГ II ступеня). Для корекції ВАД цим дітям створювали вентральну грижу, у 2 із них - із застосуванням біоімплантату "Tutoplast pericard". Післяопераційний перебіг у хворих основної групи сприятливіший, про що свідчать зменшення середньої тривалості штучної вентиляції легень (ШВЛ) та швидше відновлення адекватного спонтанного дихання, скорочення термінів лікування в реанімаційному відділенні та у стаціонарі. Діти цієї групи потребували менш жорстких параметрів ШВЛ та нижчої концентрації кисню в дихальній суміші. У хворих основної групи швидше нормалізувався ВЧТ. Післяопераційні ускладнення виникли у 5 (62,5 %) пацієнтів групи порівняння, у 3 дітей вони пов'язані з ВЧГ. Післяопераційна летальність у групі порівняння склала 25,0 %, в основній - 10,0 %.

Мета роботи - розробити тактику і стратегію лікування природженої діафрагмальної грижі (ПДГ) в новонароджених дітей. Проведено аналіз історій хвороби 69 новонароджених дітей, які перебували в клініках ДУ "ІПАГ НАМН України" протягом останніх 30 років. До 2005 р. лікувальна тактика полягала в терміновій хірургічній корекції ПДГ одразу після визначення діагнозу, до того ж чим раніше, тим краще. За такої тактики післяопераційна летальність склала 44,4 % (прооперовано 27 новонароджених, померло - 12). Із 2006 р. в клініці хірургічної корекції природжених вад розвитку спостерігали 28 новонароджених дітей із ПДГ, яких пролікували за розробленими новими лікувальними тактикою і стратегією. Хірургічну корекцію ПДГ проведено у 19 новонароджених дітей, із них 16 (84,2 %) вижили та виписані з клініки в задовільному стані. Не дивлячись на проведення інтенсивної терапії, 9 пацієнтів мали виражену гіпоксію, високу легеневу гіпертензію з відновленням фетального кровообігу і шунтуванням крові справа наліво і/або порушення гемодинаміки. Вони не могли бути стабілізовані та не мали змогу одержати хірургічне лікування. Розроблено алгоритм доопераційної інтенсивної терапії у новонароджених дітей із ПДГ з метою стабілізації їх стану та з відстроченими термінами хірургічного втручання. Розроблено та впроваджено критерії та терміни готовності новонароджених дітей із ПДГ до радикальної корекції цієї вади. Висновки: тактика і стратегія лікування новонароджених дітей із ПДГ надали змогу покращити результати лікування і знизити післяопераційну летальність за останні 6 років із 44,4 до 15,7 %.

Мета роботи - зменшення частоти післяопераційних ускладнень у дітей із хворобою Гіршпрунга за рахунок реконструктивного відновлення анатомо-функціональних властивостей прямої кишки. 6 пацієнтам виконано оперативне втручання, під час якого після виконання основного етапу відновлено анатомічний рельєф внутрішньої поверхні прямої кишки шляхом створення дуплікатур поперечних складок. У разі низведення здорової ділянки низхідного відділу товстої кишки на відстані 4 - 5 см від внутрішнього анального сфінктера вздовж латеральної і медіальної поверхонь, на рівні вплетіння м'яза, який підіймає відхідник, у повздовжній м'язовий шар прямої кишки на 1/3 діаметра кишки накладають по три серозно-м'язові шви з кожного боку так, щоб при їх затягуванні формувались дві зустрічні дуплікатури поперечної складки прямої кишки (ПСПК) глибиною 1,5 см. Визначають відстань від верхнього краю внутрішнього сфінктера до парієтальної очеревини для того, щоб саме на цьому рівні після низведення ділянки здорової кишки аналогічно сформувати другу пару дуплікатур ПСПК на 1/3 діаметра кишки. На рівні проекції симфізу, в зоні крижового згину, формують третю пару дуплікатур ПСПК таким чином, щоб одна губа розташовувалась уздовж передньолатеральної поверхні, а друга губа - на 1 см вище від першої вздовж задньолатеральної поверхні. Клінічне впровадження тазової ректопластики дозволило знизити частоту післяопераційних ускладнень у віддалений термін спостереження у дітей з порушеннями товстокишкового транзиту з 53,8 до 11,1 %

Аномалії фіксації товстої кишки (АФТК) у дітей - це анатомічна передумова виникнення хронічного больового синдрому та закрепів. Методи консервативної терапії часто не сприяють одужанню пацієнтів та призводять до переходу захворювання у хронічну стадію. Способи оперативної корекції у багатьох пацієнтів неефективні та супроводжуються різноманітними ускладненнями. Мета роботи - вивчити особливості клінічного перебігу, діагностичних засобів та лікування АФТК в дітей. В основу роботи покладено результати обстеження та лікування 85 дітей з АФТК, із яких 54 проведено оперативні втручання. Основні клінічні вияви АФТК в дітей - рецидивний абдомінальний біль та хронічні закрепи. За даними іригоскопічного дослідження, із 85 дітей рухома сліпа кишка спостерігалася в 10,59 % випадків, правобічний колоноптоз - у 11,76 % хворих, тотальний колоноптоз - у 8,24 % пацієнтів, високе положення лівого вигину ободової кишки (ОК) - у 9,41 % випадків, хвороба Пайра - у 43,53 % хворих, високе положення лівого вигину ОК в поєднанні з доліхосигмою - у 16,47 % пацієнтів. У 23,53 % випадків відбувається поєднання патології з недостатністю ілеоцекального замикального апарату. Висновки: показання для хірургічного лікування АФТК - виражений абдомінальний біль (94,12 %), який не лікується консервативними методами протягом року, а в дітей із закрепами - відсутність позитивного ефекту від консервативного лікування (60 %).

Цель работы - итоговая оценка результатов применения вакцины БЦЖ SSI (Датский штамм). Обобщен опыт лечения 206 детей с поствакцинальными БЦЖ-поражениями лимфатических узлов (202 (98,1 %) наблюдения) и детей с поствакцинальными туберкулезными оститами (4 (1,9 %) пациента) в возрасте от 1 мес до 3 лет, оперированных за период с 2009 по 2011 гг. Мальчиков было 127 (61,7 %), девочек - 79 (38,3 %). Резкое увеличение количества случаев осложнений БЦЖ-вакцинации отмечено с 2008 г., и в последующие годы показатели заболеваемости продолжают расти. Проведенный анализ показал, что основная причина прогрессивного увеличения количества осложнений БЦЖ-вакцинации - это переход на клиническое применение более реактогенной вакцины БЦЖ SSI. Обсуждены возможные пути для стабилизации ситуации и контролируемого уменьшения количества осложнений. Выводы: возможным путем для уменьшения количества осложнений БЦЖ-вакцинации SSI (Датский штамм) является пересмотр технических моментов: изменение места введения вакцины, индивидуальный подход при определении дозы, тщательный учет противопоказаний, а также строгое соблюдение техники внутрикожного введения. Целесообразен возврат к использованию вакцин российского производства.

Мета дослідження - оцінити диференційований підхід до лікування декомпенсованих форм мегауретера (МУ) залежно від причин порушення уродинаміки на рівні уретеровезикального сегмента та активності мікробно-запального процесу сечової системи. Залежно від застосованого методу оперативного лікування дітей віком від 3 до 36 міс з декомпенсованими формами МУ розподілено на 2 групи. 1 група - 18 дітей (27 сечоводів), у яких спостерігався рецидивний перебіг пієлонефриту, виражена уретеропієлокалікоектазія, порушення внутрішньониркової гемодинаміки та розвиток хронічної ниркової недостатності. Як перший етап покращання уродинаміки застосовано уретерокутанеостомію за Sober. 2 група - 14 дітей (21 сечовід) із декомпенсованими формами обструктивного МУ без явищ активного пієлонефриту. Перший етап покращання уродинаміки - застосування резекції середнього сегмента сечовода за розробленою методикою. Остаточну корекцію уретеровезикального сегмента (УВС) проводили після покращання стану уродинаміки та функції нирки завдяки виконанню уретероцистонеостомії (14 випадків), а у випадках міхурово-залежних форм МУ (13 сечоводів) достатньо було закрити уретерокутанеостоми. Безпосереднього відновлення прохідності УВС сечовода та покращання уродинаміки верхніх сечових шляхів (ВСШ) вдалося досягти в 41 (85,4 %) випадку. Показники індексу резистентності (ІР) в післяопераційному періоді свідчать про різноспрямованість змін гемодинаміки нирок, навіть за умов значного покращання уродинаміки ВСШ. Визначено два варіанти реакції внутрішньониркової гемодинаміки на покращання уродинаміки: нормалізація ІР в 36 (75 %) випадках; у 12 (25 %) випадках зниження ІР не досягло критерію позитивного результату, що свідчить про збереження порушень ниркової гемодинаміки.

Від часу першого вдалої одноетапної операції з приводу атрезії стравоходу та трахеостравохідної нориці, виконаної в 1941 році хірургом Камероном Хайтом, відбувся вагомий прогрес. Як у загальній, так і в дитячій хірургії малоінвазивні втручання поступово набувають усе ширшого застосування. Наведено власний приклад першого хірургічного втручання у новонародженого з атрезією стравоходу з застосуванням торакоскопії.

Изложены сведения о дирофиляриозе. Приведены описания трех наблюдений дирофиляриоза оболочек яичка, мошонки, подколенной области у детей. Диагноз установлен после ультразвукового исследования до оперативного вмешательства.

Описано випадок лікування дівчинки віком 16 років із рентгенонеконтрастним стороннім тілом у сечовому міхурі. Незважаючи на проведене комплексне інструментальне та лабораторне дослідження (оглядова рентгенографія, ультразвукове дослідження, цистоскопія, загальнолабораторні аналізи крові та сечі), запідозрити наявність стороннього тіла в сечовому міхурі можна було лише за умов детального збору анамнезу та ретельного фізикального обстеження.

Висвітлено історію розвитку та становлення хірургії дитячого віку на Херсонщині.

Статтю присвячено 165-річчю застосування М. І. Пироговим ефірного наркозу за воєнно-польових умов і 65-річчю відкриття музею в садибі вченого. Розглянуто основні положення праць М. І. Пирогова "Наблюдения над действием эфирных паров как болеутолительного средства в хирургических операциях" та "Отчет о путешествии по Кавказу", у яких описано експерименти вченого з дослідження властивостей ефіру, а також його висновки щодо можливості використання ефіру та хлороформу з метою наркотизації. Наголошено на пріоритеті М. І. Пирогова в роботі над створенням наркозу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.412.305.2-59

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.457.4-1

Рубрики:

Хірургія ділянки живота (абдомінальна хірургія) у дітей

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Цель исследования - сравнить результаты лечения новорожденных с диафрагмальной грыжей при применении различных методик. Проанализировано лечение 114 детей с врожденной диафрагмальной грыжей (ВДГ), поступивших в Центр детской хирургии в период с 1993 по сентябрь 2012 гг., со сравнительной оценкой результатов лечения с помощью различных методов в двух группах детей, находившихся в стационаре в разное время. В период с 1993 по 2006 гг. новорожденных оперировали после определения диагноза на 1 - 2 сутки поступления в стационар вне зависимости от тяжести состояния. С января 2007 года тактика ведения пациентов с ВДГ изменилась. Для достижения стабилизации состояния пациентов применялись различные методики высокочастотной осцилляторной искусственной вентиляции легких. Оперативное вмешательство проводилось при стабильном состоянии ребенка не менее чем через 24 - 48 ч после купирования криза легочной гипергензии - это в среднем на 5 - 8 сутки жизни. Основной метод оперативного вмешательства с декабря 2009 года - миниинвазивная операция - торакоскопическая пластика диафрагмы с применением при необходимости заплаты из различных материалов. Состояние 9 из 114 пациентов при поступлении расценено как крайне тяжелое, стабилизировать которое не удалось всеми доступными в клинике методами, и эти пациенты умерли без оперативного вмешательства. Результаты лечения в первом периоде оценены у 64 пациентов. Традиционные методы - лапаротомия и торакотомия - применены у 60 детей этой группы, из них умерло 16 пациентов. Послеоперационная летальность составила 26,7 %, общая летальность в этой группе с учетом 4 больных, умерших до операции, - 31,25 %. Ранний послеоперационный период протекал с различными осложнениями и требовал 18 повторных вмешательств (11 релапаротомий и 7 реторакотомий) у 13 пациентов. После изменения тактики пролечено 49 детей. Состояние 5 пациентов не удалось стабилизировать, и они умерли до операции. Операции провели у 40 детей: традиционными методами - у 14 больных (торакотомия - 4 и лапаротомия - у 10) и миниинвазивное вмешательство - у 26 (торакоскопическая пластика диафрагмы - у 24, лапароскопическая - 2). В послеоперационном периоде умерло 4 пациента после традиционных вмешательств (после лапаротомии - 3 и после торакотомии - 1), что составило 10 %, а общая летальность - 18,3 %. В повторных операциях нуждались 2 (5 %) пациента, которым ранее выполнили лапаротомию, в связи с осложнениями - ранней спаечной кишечной непроходимостью. Применение миниинвазивных методик в лечении пациентов с ВДГ - перспективное направление, имеющее ряд преимуществ и нуждающееся в оценке эффективности с изучением результатов в отдаленном периоде.

Цель работы - улучшение результатов лечения детей с гемангиомами сложных анатомических локализаций, которое направлено на достижение регрессии и уменьшение объема опухолей, с помошыо парциального иссечения на фоне комбинированной терапии. Проанализированы результаты лечения 318 детей с гемангиомами различных локализаций. В возрасте до 1 года госпитализировано 244 ребенка, в возрасте до 3 лет - 45 детей, старше 3 лет - 29 детей. Основное количество больных составили девочки (68,3 %). В 54 % случаев гемангиомы локализовались в области головы и шеи, в 31 % - в области спины, груди, живота, ягодиц, в 11 % - на конечностях, в 4 % - в области половых органов. Множественные поражения отмечены в 3 % случаев. Осложнения гемангиом: кровотечения - у 8 детей, изъязвления - у 15 больных, в том числе после лазеротерапии. Методы исследования: клинические, морфологические, лучевые, статистические. Оперативное лечение выполнено у 199 детей. Частичное иссечение гемангиомы произведено 43 детям. В 10 случаях гемангиома локализовалась в области носа, переносицы и внутреннего угла глаза, в 8 - у наружного угла глаза, в 4 случаях - изъязвившаяся циркулярно расположенная гемангиома в области предплечья, в 10 случаях - в лобно-теменной области, в 11 - в области лба. В 6 случаях отмечался продолжающийся рост опухоли, что потребовало комбинированного лечения склерозирующими препаратами и криовоздействия, в 2 случаях - сочетания с системной терапией пропранололом. Осложнений не наблюдалось. Результаты лечения прослежены на протяжении времени - 6 мес - 5 лет. Парциальное иссечение было эффективным у 37 (87 %) детей из 43 с хорошим косметическим эффектом.