Уперше здійснено постановку проблеми вивчения хордофонів-гібридів Євразійського континенту, що виникали у переломні епохи розвитку людської цивілізації. До них належать струнні інструменти, що поєднують ознаки двох (інколи більше) їх типів - лютне-, цитро-, арфоподібних. Застосована методика інструментознавчого аналізу дозволяє осмислити ті явища у сфері гібридизації інструментарію, що дотепер не отримали наукового пояснення. Вона дає можливість досліджувати інструменти-гібриди від джерел їх виникнення, через ретроспективний аналіз та реконструкцію їх прототипів - до сучасного функціонування в культурі.

Вивчено роль та функції ударних і духових інструментів що існували в музично-інструментальній культурі скіфо-сарматських племен. Здійснена семантична інтерпретація форм і декору шумових (ідіофони) ударних інструментів засвідчує їх єдність зі знаково-символічною системою, втіленою в комплексах культово-обрядових сакральних предметів іраномовних кочівників Євразії. Мембранофони (барабани, литаври), крім ритуалів, використовувалися у військовій справі як потужний засіб психологічного впливу на ворога. Духові інструменти у скіфів і сарматів не мали такого сакрального значення, яке надавалося ударним інструментам.

Мета роботи - увести до наукового обігу нові археологічні матеріали, здійснити аналіз форм наборів дзвонів бяньчжун, систем їх комплектування та особливостей звуковидобування. На основі давніх текстів, історичних й археологічних джерел визначити їх функції і значення інструмента в обрядах, церемоніях та суспільній ієрархії (система рангів). Застосовано методологію та методику системного дослідження, що поєднують методи музичної археології з методикою органологічних (інструментознавчих) досліджень. З початку правління династії Чжоу (1122 - 247 рр. до н. е.) бяньчжун стає одним із головних інструментів у двірцевих ритуалах і церемоніях. інструмент складається з набору різних за розмірами дзвонів мигдалеподібної форми без язичка, настроєних у певних тонах і розміщених на дерев'яній рамі в один, два чи три ряди. Характерною особливістю цих інструментів є коротка тривалість звуку, що дає можливість на одному дзвоні видобувати (в залежності від місця ударів по корпусу) два звуки різної висоти. Вони настроєні за хроматичною 12-ступеневою шкалою люй-люй. Згідно з системою аристократичних рангів, зафіксованою у давніх текстах, правила використання наборів дзвонів та їх кількість відображали соціальний статус їх володаря. Зроблено першу спробу інструментознавчого аналізу дзвонів бяньчжун доби бронзи, їх хронологічної систематизації та кількісних співвідношень згідно до суспільної рангової ієрархії. Впровадження матеріалів статті до європейського музикознавства стане поштовхом для проведення подальших порівняльних студій музичних інструментів Сходу і Заходу в галузі музичної археології.

Розглянуто особливості художнього образу дитини в українському живописі ХVII - ХVIII століть. Проаналізовано майже десять творів, розглянуті елементи зачіски, одягу, а також аксесуари відомих портретів доби бароко з вітчизняних колекцій. Виявлені художні особливості зображення дітей з привілейованих родин у парадному портреті. Відзначено італійські та французькі впливи на розвиток означеного жанру на наших теренах.

Досліджена історія одного з найбільш помітних сезонів італійської опери антрепризи 1850 - 1854 років в Одеському міському театрі від етапу формування трупи в Італії до завершальних бенефісних виступі провідних артистів. Увагу приділено вивченню репертуару у зв'язку зі специфікою вокальних та драматичних обдарувань солістів, виявленню моделей поведінки театральної публіки та форм комунікації артистів із глядачами-шанувальниками італійської опери, а також з'ясуванню обставин фінансової скрути цієї антрепризи.

Наведено огляд публікацій, у яких увага приділена організаційно-виставковій та педагогічній діяльності В. Розвадовського. Розглянуто становлення його творчої особистості як художника. Описано пейзажі початкового періоду творчості, присвячені українським мотивам. Проаналізовано пейзажі на шевченківську тему з фондів Національного музею Т. Шевченка у Києві, а також портретні зображення Кобзаря. Висвітлено співпрацю з видатним художником і. Рєпіним в організації пересувних народних виставок. Наголошено на літературно-просвітницькій діяльності В. Розвадовського. Виявлено звернення митця до відображення українських мотивів у петербурзький період творчості як прояв національної свідомості, що в подальшому отримало продовження в його культурно-мистецькій діяльності.

Здійснено аналіз сучасного стану наукових досліджень українських про хорові обробки духовних пісень. Ці твори поки що не отримали кваліфікованої оцінки українських музикознавців. Лише окремі статті повністю присвячені обробкам духовних пісень, у т.ч. й ті, що стосуються музикознавчого аналізу хорових творів на теми Різдва Христового. Розглянуто деякі питання інтерпретації поетичних текстів різдвяних пісень, їх релігійного, виховного та соціокультурного значення. Звернено увагу на першочергові завдання щодо проблемних питань у питаннях майбутніх досліджень хорових обробок різдвяних пісень.

Здійснено аналіз обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано М. В. Лисенка. Досліджено фортепіанну фактуру на наявність найбільш типових прийомів та елементів бандурної гри. Розглянуто питання втілення бандурного компоненту у фортепіанній партії. Виявлено звуко-темброві знаки бандури і способи перенесення технічних прийомів бандурної гри на фортепіанну фактуру. Визначено способи впровадження бандурного компонента і введено їх класифікацію: іманентний, амбівалентний і синтетичний. Глибоке осмислення фольклору стало творчою лабораторією композитора. В обробках українських народних пісень для голосу з фортепіано М. В. Лисенка закладені основи інструментального мислення композитора.

Висвітлено життєвий та творчий шлях розстріляного за "контрреволюційну" діяльність представника мистецтвознавчої школи Харкова 1920 - 1930-х рр. К. Сліпка-Москальціва (1901 - 1938 рр.). Основні наукові праці цього дослідника розглянуто у річищі культурного життя Харкова столичного періоду. Проаналізовано дослідницьку тематику збереженої спадщини мистецтвознавця; відзначено пріоритетність проблем українського мистецтва ХIХ - поч. ХХ ст. Виявлено значення доробку К. Сліпка-Москальціва та його роль у розвитку харківської мистецтвознавчої школи. Згадані загальні тенденції розвитку школи у 1930-х рр.

Przeprowadzono analize procesow spoleczno-kulturowych na ziemiach galicyjsko-wolynskich, ktore mialy miejsce podczas okupacji sowieckiej i niemieckiej. Stwierdzono, ze wtym okresie zapoczatkowano ksztalcenie bandurowe rodzaju publicznego, przeprowadzenie konkursow chorow amatorskich i instrumentalistow solowych, regularne wyjazdy z wystepami goscinnymi. Stwierdzono, ze kluczowym wydarzeniem tego okresu zostal Regionalny Zjazd Ukrainskich Pracownikow Kultury we Lwowie. Przeprowadzono analize dzialalnosci koncertowo-edukacyjnaj i pedagogicznej bandurzystow, stwierdzono wplyw organizacji koncertowo-artystycznych na rozwoj sztuki grania na bandurze w kraju.

Визначено роль світового кінематографа у розвитку індустрії моди в 1930-х роках. Актуальність теми зумовлена зростанням інтересу вітчизняних науковців до історичних процесів, що відбувалися у галузі світової моди продовж першої половини ХХ ст. Проаналізовано історіографію наукової проблеми; визначено модні стилі, що панували у світовому суспільстві; простежено вплив культових акторів на розповсюдження моди; розглянуто діяльність художників з костюмаів провідних кінокомпаній, які впливали на формування модних тенденцій; проаналізовано участь європейських кутюр'є у створенні одягу для кіноіндустрії.

Розглянуто балетмейстерський доробок заслуженого артиста УРСР Миколи Трегубова у Львівському театрі опери та балету (1952 р.). На основі матеріалів періодичних видань відтворено маловідомі версії балетів "Спляча красуня", "Фадетта" та "Алі-Батир" у постановці майстра. Увагу приділено балетмейстерській винахідливості хореографа. Проаналізовано кращі акторські роботи. Виявлено проблемні сценічні рішення, на які вказували фахівці.

Звернення до історико-культурної спадщини українського народу та її інтерпретація засобами балетного театру - одна з провідних мистецьких тенденцій доби "відлиги". Балетний театр України виборов право бути "національно маркованим" не традиційними засобами введення суто побутових народних ознак, а на високому академічному рівні. Нова хвиля фольклоризму у музиці й хореографії сприяла ідентифікації вітчизняного балетного театру в СРСР та світі починаючи з середини 50-х рр. ХХ ст. Створення балетів національної тематики у цю добу стало самостійною тенденцією у розвитку балетного театру і не припинилася в означених хронологічних межах, а дало імпульс подальшому розвитку національних балетів широкої жанрової палітри, орієнтованих на синтезовану танцювальну лексику (народний і класичний танець).

Дискусійною залишається проблема місця та ролі "радянської програми" у конкурсному бальному танцюванні в СРСР, що являла стилізацію народних танців. Зазначено, що у 60 - 80 рр. ХХ ст. проведено низку заходів з поширення не лише в парних, а й масових формах ансамблевого сценічного та побутового виконання бальних танців "радянської програми". Зроблено висновок, що примусова політика впровадження цих танців викликала відразу у виконавців, що прагнули опановувати латиноамериканську та європейську програми, хоча можна виявити низку позитивних рис (розширення лексично-образного діапазону виконавців, розвиток балетмейстерської думки, напрацювання на шляху стилізацій, демократизм, можливість виконання у масових формах тощо), що сприяли розвитку хореографічного мистецтва загалом.

Розкрито соціально-культурне середовище та основні джерела розвитку західноукраїнської регіональної традиції популярної естрадної пісні 1980 - 1990-х рр. Розглянуто ключові процеси нового якісного витка розвитку естрадного виконавства регіону на основі оглядового аналізу творчої діяльності плеяди композиторів, виконавців та мистецьких формацій Західної України. Виявлено, що популярна пісня західноукраїнського регіону є одним із визначальних факторів у збереженні і пробудженні національної самосвідомості та у процесах самоутвердження нації як повноцінної частки європейського простору.

В українській народно-сценічній хореографії козацька тема посіла значуще місце, однак системного дослідження цього аспекту хореографічного мистецтва не зроблено. Проаналізовано різножанрові народно-сценічні хореографічні композиції козацької тематики П. Вірського "Гопак", "Запорожці" ("Військові ігри й танці війська Запорізького", "Повзунець", "Про що верба плаче", "Ой під вишнею". Розглянуто інші твори, що втілюють теми й образи Запорозької Січі з репертуару професійних колективів народно-сценічної хореографії України: Л. Калініна, Р. Малиновського, О. Короля, Г. Клокова, В. Вітковського, О. Шмогуна. Зазначено, що до репертуару дитячих аматорських колективів народного танцю входять як твори козацької тематики, що наслідують постановки професійних колективів, так і оригінальні танці за темами Запорізької Січі. Джерелом постановок є не лише переосмислена хореографічна спадщина Козацької доби, а й історичні події, особливості побуту, досягнення різних видів мистецтва тих часів.

Проаналізовано феномен метадискурсу, як форми сприйняття музичного твору, що залишається поза увагою сучасного музикознавства. Принципи художнього мислення українського композитора ХХI ст. В. Антонюка розглянуто саме в цьому аспекті. Для аналізу обрано його перші чотири симфонії, написані в 2011 - 2014 рр. Виявлено закономірності, що дають можливість розглядати симфонічну творчість як цілісне музичне полотно, єдине дискурсивне поле. Естетико-художні інтенції композитора спрямовані на створення суцільного наративного простору, що підтверджується використанням композиційного принципу монотематизму як засобу формування полілогу між окремими частинами та цілим. Такий підхід робить доцільним розгляд його творів як ряду комунікативних подій і надає можливість сприймати окремі симфонії як частини великої розімкнутої композиції.

Досліджено параметри і парадигму засвоєння народнопісенного надбання українців у творчості ансамблів бандуристів, виявляються тенденції його використання в академічному виконанні, динаміка еволюції музичного фольклору в сучасних умовах. Тенденція збереження народнопісенного надбання в репертуарах ансамблів бандуристів проявляється в усіх колективах. Виступи з популярними виконавцями та гуртами, виконання популярних естрадних пісень на народних інструментах, театралізація виступів стають звичною практикою. Виступи за кордоном сприяють популяризації українського музичного фольклору. Нові тенденції в репертуарах відкривають шляхи виходу з кризи і вказують на методику зберігання народного пласту в бандурному виконанні.

Розглянуто тенденції розвитку художнього металу Львова, передовсім металевої скульптурної пластики початку ХХI ст. Висвітлено роль у цьому процесі творів талановитого скульптора, випускника Львівської національної академії мистецтв В. Цісарика. Окреслено роль урбаністичних тенденцій у формуванні художньо-стильових особливостей сучасної металевої пластики. Увагу приділено металевим скульптурним композиціям митця, чия творчість вперше введена в науковий мистецтвознавчий обіг.

Проаналізовано особливості розвитку мистецьких процесів на Вінниччині періоду державної незалежності України. Розглянуто тематику міжнародних музичних фестивалів регіону. Виокремлено провідні функції та соціокультурні завдання окремих фестивалів. Досліджено тенденції розвитку фестивального руху Вінниччини від заснування перших акцій до становлення широкомасштабних міжнародних культурно-мистецьких проектів. Визначено роль музичних фестивалів у розвитку культури й мистецтва області.