Розглянуто проблемні питання експорту військових технологій як одного з пріоритетів воєнно-економічної політики України, проаналізовано світові тенденції у сфері трансферту військових технологій, висвітлено чинники, які стримують розвиток експорту військових технологій в Україні, а також зазначено ключові причини неефективної діяльності спецекспортерів у цій сфері. Запропоновано рекомендації щодо стимулювання розвитку трансферу (у т.ч. експорту) військових технологій у контексті поглиблення співпраці України з державами Європейського Союзу і НАТО.

Досліджено геоекономічний контекст морської політики України, тобто економічні передумови розвитку та інтереси України як морської держави, зумовлені її географічним розташуванням та відносинами з іншими країнами світу. Увагу приділено регіональним аспектам міжнародної діяльності України в галузі морської економіки. Звернуто увага на те, що Україна є важливою чорноморською державою, південні кордони якої становлять частину південного узбережжя Європи, що тягнеться від Гібралтару до Кавказу. Таке географічне розташування України на стику морських та суходільних цивілізацій створює постійне підгрунтя для ризиків, на які наражається безпека держави не тільки у зв'язку зі своїми відносинами з іншими країнами, а й у результаті загострення відносин третіх країн між собою. З іншого боку, таке географічне розташування зумовлює вихід власних інтересів України за межі лише двосторонніх відносин із сусідніми державами, піднімаючи їх на загальноцивілізаційний, глобальний рівень. Унаслідок цього глобалізація відіграє істотну роль у визначенні основних положень стратегії морської безпеки України. Україна як одна з найбільших прибережних держав світу має достатній потенціал для того, щоб перетворитися на справжню морську державу і в цій якості отримувати політичні та економічні переваги від участі у процесі глобалізації.

Обгрунтовано необхідність вироблення єдиної державної енергетичної політики, спрямованої на скорочення викидів парникових газів, впровадження відновлюваних джерел енергії, покращення енергоефективності та формулювання її нового формату. Зазначено, що увага повинна бути приділена забезпеченню скоординованого підходу всіх учасників енергетичного ринку до побудови нового дизайну інфраструктури електроенергетики на основі єдиної технічної політики. Зроблено висновок про необхідність системних рішень щодо формування нової моделі загальноєвропейської електромережі як найважливішої складової транс'європейської енергетичної та інтелектуальної мережі щодо обміну потужністю.

Втрата економічної самобутності у міжнародній виробничо-коопераційній спеціалізації виштовхує країну на узбіччя сировинноорієнтованих економічних систем. Мета роботи - розроблення пропозицій та рекомендацій щодо подолання системних проблем забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України як ключового чинника економічного відновлення. Ключовими тенденціями зовнішньоторговельного співробітництва України стали: збільшення відкритості економіки за експортом; різке скорочення зовнішньоторговельного обороту України; посилення аграрної спеціалізації України; втрата експортних позицій практично за всіма напрямами діяльності; відсутність технологічного паритету у зовнішньоторговельному обороті України тощо. Стратегія відновлення має грунтуватися на запровадженні контрциклічних заходів у економіці та формуванні нових промислових мультиплікаторів. Необхідно значно підвищити якість "програмування" економічного розвитку та оновити Концепцію загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості. Важливо забезпечити нову якість економічної дипломатії та розробити Концепцію реалізації зовнішньоторговельної взаємодії з РФ в особливий період.

Розглянуто питання взаємозв'язку фінансового (у т.ч. банківського) і реального секторів економіки, вплив кризи банківської системи на його розвиток та зниження рівня забезпечення економічної безпеки реального сектору економіки. Виявлено структурні елементи реального сектору економіки та їх взаємодію з іншими елементами економічної системи. Проаналізовано негативні тенденції, що перешкоджають ефективному функціонуванню реального сектору економіки, його сталому розвитку, а також розробленню і вжиттю дієвих заходів щодо зниження рівня загроз безпеці базових видів економічної діяльності.

Проаналізовані особливості функціонування державних фінансів і ринку капіталів України. Акцентовано на прогалинах вітчизняної системи управління державними фінансами, які підтверджені офіційними даними Державної аудиторської служби України та Рахункової палати. Визначені стратегічні, середньострокові та тактичні завдання, що постали перед Україною у зв'язку з підписанням Угоди про асоціацію. Показано методи та інструменти їх вирішення. Обгрунтовано напрями удосконалення управління державними фінансами. Наголошено, що реформування ринку капіталів України повинно передбачати застосування норм Директиви ЄС "MiFID" для покращання інвестиційного клімату держави. При цьому необхідна не тільки концентрація фінансових інститутів, а й диверсифікація фінансових інструментів.

За умов дестабілізації політичної та фінансово-економічної ситуації в Україні внаслідок військових дій загострюються проблеми національної безпеки у фінансово-економічній сфері, у тому числі курсової стабільності національної грошової одиниці. Мета роботи - аналіз основних негативних чинників курсової стабільності гривні та заходів держави, спрямованих на її забезпечення, визначення та обгрунтування подальших дій щодо підвищення ефективності державної валютно-курсової політики. Серед необхідних заходів, спрямованих на досягнення курсової стабільності, запропоновано: обмеження емісії та рефінансування НБУ; забезпечення додатного відносно інфляції рівня процентних ставок; стимулювання додаткової капіталізації банків; завершення процедури оздоровлення банківської системи; поступове скасування адміністративних обмежень, включаючи валютні обмеження; залучення у банківську систему додаткових пасивів; підвищення гарантованої державою суми відшкодування вкладів фізичних осіб.

Визначено умови стратегічного забезпечення інвестиційної безпеки малого та середнього бізнесу в Україні на прикладі франчайзингу як необхідної передумови для створення сприятливого інвестиційного середовища. Важливим елементом для створення конкурентоспроможної економіки й попередження загроз економічній безпеці є забезпечення зв'язку між інститутом франчайзингу та інвестиційною безпекою держави, які здебільшого розглядаються відокремлено.

Обгрунтовано перспективність ринку ЄС як драйвера зростання української економіки і визначено ризики погіршення структури національної економіки в умовах поглиблення інтеграції з ЄС. Доведено залежність експортної виручки України від рівня світових цін на сировину, отримано кількісні оцінки впливу глобальних валютно-курсових і цінових чинників на обсяги товарного експорту України. Наголошено на неможливості суттєвого підвищення добробуту населення при закріпленні курсу на сировинну спеціалізацію України. Підтверджено та оцінено взаємозв'язки між показниками економічного зростання у країнах ЄС і темпами приросту українського експорту до ЄС. Обгрунтовано низку заходів торговельної, промислової та фінансової політики держави для диверсифікації структури національного експорту і здобуття реальних економічних переваг у процесі асоціації України з ЄС.

Проаналізовано можливості розвитку аграрної політики в умовах ЗВТ з ЄС. Доведено, що незбалансованість її зовнішнього та внутрішнього напрямів підсилює ризики втрати вітчизняними виробниками конкурентних позицій на внутрішньому ринку в умовах ЗВТ з ЄС. Зроблено висновок, що в ході імплементації Угоди про асоціацію з ЄС акценти аграрної політики необхідно перемістити на відкриття нових експортних ринків, підтримку експорту малих та середніх підприємств, модернізацію інститутів внутрішнього агропродовольчого ринку, підтримку сільськогосподарських виробників і розвиток сільської місцевості.

Підписання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС значною мірою впливає на секторальні зрушення в господарстві нашої держави, але водночас призводить як до прогнозованих, так і неочікуваних змін у регіональній структурі виробництва. Визначення характеру вразливості регіонів України внаслідок імплементації Угоди є важливим науковим, прикладним, а також методологічним завданням, адже передбачає запровадження принципово нових глобалізаційних підходів дослідження.

Обгрунтовано методичний підхід до комплексної оцінки зовнішньоторговельної безпеки держави. В основу побудови ієрархічної моделі та формування системи показників покладено теоретичні напрацювання в сфері економічної безпеки та теорії управління, практики державного регулювання зовнішньої торгівлі.

Досліджено сучасні проблеми функціонування морських торговельних портів України, висвітлено актуальні питання державного регулювання портової діяльності, визначено пріоритетні напрями реформування та розвитку портової галузі з метою забезпечення національних інтересів України. За результатами аналізу показників роботи портової галузі в Україні та реалізації державної політики її реформування зроблено висновок, що портова галузь України нині перебуває в процесі стагнації, а життєво необхідні структурні реформи просуваються досить повільно і не завжди мають однозначно позитивні наслідки для галузі. Cформульовано основний напрям розвитку портової галузі України як високотехнологічного, ефективно працюючого, комерційного сектору у складі транспортно-дорожнього комплексу України, максимально адаптованого до роботи за умов жорсткої конкуренції на світовому ринку портових послуг та орієнтованого на потреби економіки країни, основою роботи якого мають бути європейські правила і принципи ведення бізнесу. Визначено комплексні заходи підтримки для провадження ефективної портової діяльності в Україні.

Формування спроможних територіальних громад є одним із головних завдань реформи територіальної організації влади на засадах децентралізації в Україні. Проаналізовано підходи до розуміння поняття спроможності територіальної громади. Зроблено висновок, що базовою передумовою спроможності територіальної громади є наявність відповідного обсягу ресурсів (природних, економічних, фінансових, кадрових тощо), які за умови ефективного управління забезпечать стійке економічне зростання та підвищення добробуту мешканців територіальної громади. Визначено напрями та механізми забезпечення спроможності територіальних громад, серед яких: об'єднання територіальних громад, бюджетна децентралізація, раціональне використання комунального майна та природних ресурсів, співробітництво територіальних громад. Проаналізовано здійснені в 2015 році заходи щодо об'єднання територіальних громад та бюджетної децентралізації. Запропоновано першочергові завдання з удосконалення правового забезпечення та формування організаційно-економічних механізмів, спрямованих на становлення і розвиток самодостатніх територіальних громад.

Висловлено думку, що, враховуючи геополітичні та геоекономічні фактори, Україна впевнено може претендувати на помітне місце в сучасній системі глобальної економіки, яке може бути зайняте завдяки трьом основним складовим стратегії її економічного розвитку. Йдеться про європейський вектор інтеграції до світової економіки, статус регіональної морської держави та наявність політично та економічно впливової української громади за кордоном. Втім, це вимагає не просто проголошення вказаних напрямків у якості пріоритетних, а політичної волі влади та консенсусної підтримки суспільства стосовно реальних зусиль щодо реалізації такої програми.

Розглянуто проблемні питання розвитку оборонної промисловості, пов'язані з агресією з боку РФ, висвітлено організаційно-правові та економічні чинники, які стримують розвиток оборонно-промислового комплексу (ОПК), причини недостатньо ефективного військово-технічного співробітництва (ВТС) України з іноземними державами. Запропоновано в основу переорієнтації діяльності ОПК покласти реформування оборонного комплексу України відповідно до міжнародних стандартів корпоратизації, що надасть змогу створити прозору сучасну структуру управління, встановити єдині загальноприйняті правила гри для міжнародних інвесторів, залучити іноземний капітал і дозволити йому працювати на посилення обороноздатності України.

The relevance of the improvement of institutional mechanisms of providing an innovative security in Ukraine is caused by the lack or low level of effectiveness of some important institutions of the innovative security system. The porpose of the article is an improvement of theoretical, methodological and applied principles of formation and implementation institutional mechanisms to provide innovative security in Ukraine. In the research, the conceptual features of innovative security in the system of economic security are summarized. The institutional mechanisms and instruments of governance by the innovative security are developed. An innovative activity of subjects of the real economy sector and the level of innovation security in Ukraine is evaluated. The strategic priorities of reforming and the directions of implementation of institutional mechanisms of state innovative security system are substantiated. The institutional-legal and institutional-economic mechanisms of providing the state innovative security are determined. The development of institutional infrastructure of integration of research and innovative activity in the context of formation and implementation of institutional-organizational mechanism to provide state innovative security is substantiated.

Розглянуто питання розроблення стратегічних орієнтирів і практичних рекомендацій щодо державної політики забезпечення національних інтересів в умовах імпортозалежності внутрішнього товарного ринку. Доведено, що перспективи відновлення та подальшого розвитку внутрішнього товарного ринку України залежатимуть від можливостей держави проводити послідовну системну політику макроекономічної та макрофінансової стабілізації. Визначено чинники, які сприятимуть активізації споживання на внутрішньому товарному ринку України. Для підвищення результативності державної політики щодо забезпечення національних інтересів важливо дотримуватися стратегічних орієнтирів зниження імпортозалежності внутрішнього товарного ринку, серед яких: усебічне використання чинників природної конкурентоспроможності, детінізація внутрішнього товарного ринку, обмеження імпортозалежності через реалізацію політики "адекватного імпортозаміщення", відхід від концепції використання дешевої робочої сили як чинника конкурентоспроможності, забезпечення ефективної системи регулювання природних монополій, посилення антимонопольного регулювання у видах економічної діяльності із високим рівнем імпортозалежності, регуляторна лібералізація тощо.

За умов дестабілізації політичної та фінансово-економічної ситуації в Україні внаслідок воєнних дій загострюються проблеми забезпечення національної безпеки у банківській сфері. Мета роботи - аналіз заходів та основних помилок держави в процесі подолання банківської кризи 2014 - 2016 рр., а також обгрунтування подальших заходів на шляху оздоровлення та відновлення банківської системи. Серед необхідних заходів, спрямованих на досягнення цієї мети, пропонуються: відновлення прибуткової діяльності та подальша рекапіталізація банківської системи з урахуванням підтримки її монетарного суверенітету; забезпечення успішної діяльності держбанків за рахунок надання спеціалізації кожному із них, що дозволить одночасно позбутися ефекту державної монополії на ринку банківських послуг; відновлення депозитного ринку та активізація кредитної діяльності банків; забезпечення збалансованої валютної структури банківських кредитів і депозитів; забезпечення стабільності національної грошової одиниці як умови посткризового відновлення банківської системи. Упровадження цих заходів має сприяти посткризовому відновленню банківської системи України в 2017 р. та подальшій перспективі.

Історичний досвід довів важливість державних підприємств як інструмента структурних реформ. Єх глобальна роль нині визначається насамперед показниками китайських компаній. З метою фіскального аналізу державних підприємств України оцінено їх загальний фінансовий стан, який характеризується значним рівнем збитковості. Надходження від цих підприємств до бюджету мали повільну динаміку, що не сприяло стабільному виконанню планових показників. Передбачено, що діюча ставка вилучення частини чистого прибутку на рівні не менш як 75 % забезпечить рекордні короткострокові надходження до бюджету, але загальмує інвестиційний процес із негативними довгостроковими наслідками. Обгрунтовано, що умовами переходу від фіксованого до плаваючого визначення частки перерахування прибутку державних підприємств до бюджету є наявність публічного аудиту фінансової звітності, показників ефективності діяльності та реалістичної стратегії розвитку. У висновках доведено, що фінансово-економічні заходи реформ мають бути посилені організаційними й управлінськими діями. Украй важливим є підвищення фіскальної прозорості та здійснення контролю за державною власністю.