Мета роботи - вивчення методології функціонального прагматизму, що розуміється як поєднання антропоцентризму та реляціонізму. Розуміння світу як об'єкта людського досвіду, людського досвіду - як інформації (і навпаки), а також розуміння інформації як відношення є ключовими положеннями описуваної методології.

Розглянуто внутрішньотекстові функції прийменників із визначенням їх навантаження в художньо-белетристичних і публіцистичних дискурсивних практиках. Встановлено основні напрями мовносоціумного закріплення окремих прийменникових варіантів, охарактеризовано особливості синонімійного вияву прийменників, прийменникових еквівалентів, аналогів, розширення функційного тла лексем, в яких реалізовано "у знач. прийменника". З'ясовано співвідношення функційних видозмін прийменників, прийменникових еквівалентів з антропоцентричною та антицивілізіоністською парадигмами, виявлено тенденції до розширення функційно-семантичної парадигми первинних прийменників.

Запропоновано різноаспектне дослідження спрямованих в іменникову сферу дієслів, з'ясовано умови їхньої синтаксичної, морфологічної та семантичної субстантивації, охарактеризовано граматичну та значеннєву палітру віддієслівних іменникових компонентів, розглянуто їх видові та валентні ознаки, закцентовано на іменникових морфологічних категоріях віддієслівних форм.

Досліджено структурні особливості функційно-семантичної категорії неозначеності, вирізнено центральні та периферійні засоби її експлікації. Проаналізовано грамемне вираження неозначеності, що має опертям передусім семантико-синтаксичні параметри. Надано значеннєву класифікацію мовних одиниць, які експлікують функційно-семантичну категорію неозначеності.

Мета роботи - комплексне вивчення субстантивованого партиципа (СП) сучасної німецької мови з метою з'ясування його гібридних лексико-граматичних властивостей. У німецькій мові можуть субстантивуватися як перші, так і другі партиципи, що пов'язано з необхідністю детального та нюансованого найменування людини за її якостями (антропономінація). Важливим способом найменування особи є такий різновид транспозиції, як синкретична граматикалізація - у нашому випадку наділення партиципа властивостями іменника (рід, число, відмінок, означеність/неозначеність), прикметника (ступені порівняння, абсолютність/відносність) і дієслова (час, стан, вид). При цьому одна частина СП виступає як група узуальних субстантиватів, зафіксованих словниками, а інша - оказіональних, що постають як контекстуальні номінації.

Розглянуто явище згущення однотипних морфологічних форм у межах поетичного твору або його фрагмента, що призводить до формування морфологічної домінанти. Стверджується, що морфологічна домінанта відмінка є нечастотним, але яскравим засобом актуалізації поетичних смислів, утворених за рахунок актуалізації одного зі значень відмінка або за рахунок зіткнення різних значень відмінкової форми, яка повторюється.

Проаналізовано особливості та структурні вияви категорії однорідності на семантико-синтаксичному рівні простого речення. Простежено еволюцію поглядів на речення з однорідними членами та узагальнювальним словом, з'ясовано статус цих конструкцій у сучасній лінгвістиці. Визначено спільні та відмінні диференційні ознаки категорій сурядності та однорідності. Увагу зосереджено на семантико-синтаксичній типології та дериваційних параметрах однорідних синтаксем. Виявлено різновиди семантико-синтаксичних відношень між синтаксемами однорідного ряду та специфіку їх реченнєвої залежності від опорного компонента. Встановлено закономірності функціонування однорідних синтаксем у семантико-синтаксичній структурі простого речення та їхню кореляцію з формально-синтаксичними компонентами.

Незважаючи на великий інтерес, який викликає сьогодні дослідження антропонімічних систем різних народів, багато теоретичних і практичних аспектів турецького особового імені ще не вивчені. Досліджено семантику турецьких особових імен із колоративними компонентами як багате джерело культурної, історичної та лінгвістичної інформації.

Розглянуто місце образного компонента як невід'ємної частини у структурі лексичного значення слова. Проведено огляд сучасних класифікацій семантичних компонентів у структурі лексичного значення слова. Простежено кореляцію образного компонента з іншими компонентами конотації. Досліджено лексикографічну фіксацію образного лексико-семантичного варіанта слова та визначено його специфічні риси.

Репрезентовано основні підходи до проблеми концепту в лінгвістичних дослідженнях останніх десятиліть; синтезовано різні визначення поняття "концепт"; охарактеризовано концептуальну природу слова "ціна" як ключового складотворчого маркера рекламного дискурсу, визначено його значення та функції у контексті рекламного тексту, описано поширені засоби репрезентації концепту "ціна" у сучасних рекламних повідомленнях комерційного спрямування.

Розглянуто проблему семіотичної природи художнього знаку. З'ясовано особливості референції художнього тексту. Встановлено кореляцію між стильовими та жанровими детермінантами референції в художньому тексті. Виокремлено та описано шість видів референції, в реалістичній прозі: міметичну; імітовану (псевдореференція); когнітивну; семантичну; прагматичну; стійку; підвішену. Простежено специфіку референції актуалізованих мовних знаків у художньому тексті з огляду на референти різного ступеня узуальності. Здійснено синтез існуючих у межах семіотики, літературознавства та лінгвістики теоретичних положень щодо проблем референції в художньому тексті, адаптовано їх до цілей і завдань комунікативної етнолінгвістики.

Проаналізовано особливості реалізації культурних кодів у процесах мовної об'єктивації дійсності в ранній творчості В. Стуса. Матеріалом слугувала його поема "Потоки" - твір про екзистенційну драму особистості. Охарактеризовано контексти, які базуються на антропоморфному, біоморфному, природному, предметному і духовному культурних кодах. Установлено, що мовна репрезентація всіх кодів у досліджуваному тексті В. Стуса має виразне етноцентричне спрямування.

Виділено основні аспекти сучасних досліджень у галузі оказіоналістики. Проаналізовано класифікації оказіоналізмів, які пропонують Н. Бабенко, О. Ликов, О. Стишов, Л. Павленко, В. Ізотов. Укладено розширену класифікацію фонетичних оказіоналізмів, яка є суттєвим доповненням до загальної класифікації. Охарактеризовано кожний тип індивідуально-авторських одиниць на прикладах вокально-консонантних новотворів українських поетів М. Семенка, Г. Шкурупія, Б.-І. Антонича, Ю. Шпола, В. Неборака, Ю. Андруховича, О. Ірванця, І. Римарука, Ю. Позаяка, С. Жадана та ін.

Мета роботи - встановлення змісту, передусім культуроспецифічного, лакунарної німецької лексеми Kummerspeck на основі німецько-українського перекладацького аналізу зразків публіцистичного дискурсу для визначення специфічних та унікальних смислів німецького лінгвокультурного концепту KUMMERSPECK. У такий спосіб виявлено, що в українській мові не лише не існує однослівного еквівалента німецької композити Kummerspeck, але й описово це слово перекладається чи не кожен раз по-різному, зберігаючи у більшості випадків домінувальне семантичне ядро - компоненти "ожиріння" та "переїдання". Встановлено, що найближчим смисловим корелятом до актуального нині через проблему ожиріння німецької нації концепту KUMMERSPECK є концепт FRUSTFRESSEN, який має обмежену сферу функціонування.

З'ясовано лінгвокогнітивний механізм формування концептів "позитивне мислення" і "негативне мислення" як частини сучасного американського світобачення, встановлено метафоричні концептуальні моделі, які слугують форматом репрезентації позитивного і негативного стилів мислення в сучасній американській лінгвокультурі, та вербальні засоби їх вираження.

Наведено результати аналізу твору Д. Джойса "Джокомо Джойс" в аспекті глибини тексту (характеристики, що відображає складність і варіативність сприйняття тексту). Для встановлення глибини тексту використано парадигматичний аналіз текстової інформації: парадигми тексту аналізуються в контексті їх функцій, складу, способу вираження, актуальності, конфігурації та зв'язків.

Наведено аналіз такого семантичного механізму створення мовної гри, як метонімія у творчості С. Довлатова. Виявлено характерні типи та моделі метонімічних переносів для раннього та зрілого періодів творчості С. Довлатова. Визначено основні функції метонімії в оповіданнях і творах кожного періоду.

Доведено, що вербалізація споглядальної життєвої філософії персонажів збірки "Лексикон таємних знань" Т. Прохаська потребує спеціальної мови. Автор розглядає засоби та прийоми мовної гри, які виявляються переважно на синтаксичному рівні та полягають в ускладненні структури речення (однорідні, вставні та вставлені конструкції, повтори і под.).

Запропоновану роботу виконано в межах теорії діалогізму, що виступає підгрунтям процесу текстотворення та зумовлює вибір мовних засобів. Застосовано теорію авантексту, який є інваріантною моделлю побудови фольклорного тексту. Вивчено заголовок як композиційний елемент британської фольклорної п'єси з точки зору його діалогічних відношень з безпосередньо текстом п'єси та британською традицією загалом. У межах дослідження проаналізовано форми та функції, які є характерними для заголовку британської фольклорної п'єси. Встановлено такі функції: номінативну, інформативну, прогностичну, а також орнаментально-організаційну, яка є специфічною для жанру британської фольклорної п'єси.

Наголошено на актуальності записування, систематизації та публікації діалектних текстів як важливого джерела вивчення генези та сучасного стану східностепових говірок. Наведено зразки зв'зного мовлення, що надають уявлення про найважливіші риси новостворених донецьких говірок на всіх структурних рівнях у тому вигляді, у якому вони збереглися на початку XXI ст., і становлять основу Хрестоматії українських говірок Донеччини. Проаналізовано особливості текстографічної бази східностепових говірок, уміщеної в Хрестоматії.