Розкрито сутність полеміки видатних українських діячів кінця XIX - початку XX ст. у питаннях становлення українського соціал-демократичного руху, спрямованої на формування справедливої незалежної Української держави, в основі якої має бути "не сліпа віра народу, а поступове його переконання у необхідності суспільно-політичних та економічних змін в Україні шляхом просвіти широких мас населення і виховання в них свідомої та мислячої національної сили"; проведено паралель щодо вимог до етики представників політичної еліти у сучасній Україні та проведення ними політичної полеміки навколо основних ідеологічних концептів.

Розкрито сучасне тлумачення конституції як суспільного договору між народом та владою. Зазначено, що залежно від критерію класифікації конституції бувають: за фактично-юридичним співвідношенням - реальні та фіктивні; за формою - писані та неписані; за часом дії - постійні і тимчасові; за державним режимом, який вони закріплюють, - демократичні та авторитарні; за формою правління - монархічні й республіканські; за формою територіального устрою - унітарні та федеративні; за порядком внесення змін і доповнень - гнучкі, жорсткі, змішані; за способом зовнішнього виразу - кодифіковані та некодифіковані. Охарактеризовано ці види конституцій.

Проведено теоретичний аналіз еволюції розвитку ідеї глибинної демократії. Зокрема, розглянуто метод світової роботи, спрямований на формування нової організаційної та суспільно-політичної культури. Акцент зроблено на понятті глибинної демократії як механізму формування сучасного лідерського світогляду та підвищення результативності в процесі вирішення політико-управлінських завдань. Зазначено, що сучасні суспільно-політичні системи характеризуються не тільки відкритою та зумовленою структурою, намірами і цілями, а також і своїми емоційними характеристиками, такими як конфліктні відносини, ревнощі і заздрість, так само як і альтруїстичні спонукання, духовні потреби і зацікавленість у сенсі життя. Обгрунтовано, що виходячи із сучасних суспільно-політичних відносин демократія без усвідомлення може бути тиранією.

Мета роботи - аналіз методологічних підходів до визначення поняття "публічна політика" в контексті політичної та управлінської складових у цьому процесі. Зокрема, визначено концептуальні відмінності між поняттями "публічна політика" та "державна політика", досліджено сутність такого явища, як "публічна політика", розкрито зв'язок публічної політики, публічної сфери та публічного управління, а також проаналізовано особливості вироблення публічної політики в Україні на сучасному етапі. Доведено, що визначальним для публічної політики, яка являє собою політику органів публічного управління, що спрямована на досягнення суспільно значимих цілей та вирішення суспільно важливих завдань, є процес її вироблення, тобто ціннісний вимір її інтеракцій.

Мета дослідження, результати якого викладено в цій статті, полягала в тому, щоб на основі порівняльного аналізу й критичного осмислення наукового й практичного змісту дефініції "дефолт" в її первісному (економічному) значенні виявити й обгрунтувати доцільність використання цього терміна в системі політичних наук. Під дефолтом політичним запропоновано розуміти політичну ситуацію в країні, що складається з певної сукупності окремих кризових явищ спільної природи, які можуть бути щільно пов'язані між собою або виникати і розвиватися окремо, за певних обставин. Обгрунтовано доцільність упровадження в політичному лексиконі дефініцій "соціальний дефолт" і "соціально-політичний дефолт" для позначення процесів, що відбуваються в суспільстві в сукупності із суверенним політичним дефолтом або як його наслідки.

У контексті сучасного етапу функціонування Української держави та необхідності успішної реалізації всіх започаткованих реформ проблема, що стосується активізації й оптимізації взаємозацікавлених взаємовідносин у форматі "держава - громадянське суспільство", набуває значущості одного з пріоритетних викликів. Наголошено, що за демократичного режиму державне управління не лише нерозривно пов'язане з усією системою організації й функціонування громадянського суспільства, а й може існувати тільки в рамках дієвої взаємозацікавленої взаємодії з ним, інакше воно неминуче набуватиме авторитарного змісту. Крім того, обгрунтовується думка про те, що справді демократична держава має бути зацікавлена у створенні, всебічному розширенні й поглибленні громадянського суспільства, якщо вона дійсно прагне задовольнити потреби громадян та адаптуватися до загальнолюдського цивілізаційного процесу. У цьому контексті для демократичної держави життєво необхідним має стати розвиток усіх елементів громадянського суспільства, оскільки ступінь його відповідності досягнутому рівню світової цивілізації автоматично набуває статусу критерію оцінювання рівня задоволення інтересів і потреб населення, існування громадянського миру і злагоди як результативності й дієвості здійснюваної державою політики в усіх сферах суспільного буття громадян.

Досліджено дуалізму виконавчої влади в Україні, його природи та місця в системі поділу державної влади. Проаналізовано причини слабкості виконавчої влади у проведенні реформ в Україні, а також шляхи її посилення. Зроблено висновок, що розпочата конституційна реформа в Україні має об'єктивні передумови та повинна бути спрямована на подолання дуалізму й підвищення ролі виконавчої влади, на наближення системи державної влади до європейських стандартів права і демократії.

Комплексно проаналізовано особливості трактування поняття "публічна сфера" на сучасному етапі, визначено її базові функції та елементи, досліджено специфіку функціонування публічної сфери в Україні (зокрема, автором доведено, що вона суттєво деформована під тиском корпоративних інтересів, не консолідована на загальнонаціональному та, відповідно, макрополітичному рівні, розвивається в контексті державної, а не публічної політики, часто віддаючи пріоритет не стільки публічним інтересам суспільства, скільки інтересам окремих груп) та з'ясовано перспективи функціонування публічної сфери в контексті структуризації і модернізації громадянського суспільства, появи нових механізмів комунікації в трикутнику "держава - бізнес - суспільство".

Досліджено зміст концепту "політичний ринок" як невід'ємного елементу сучасної політичної системи та з'ясовано його можливості шляхом сегментування з урахуванням географічних, демографічних, психографічних та інших факторів. Зокрема, йдеться про концептуальне осмислення критеріїв політичного ринку (свобода участі, свобода вибору, політична культура, політична конкуренція процесів комерціалізації політики), що вплинули на формування типів політичного ринку - гармонійного, непропорційного, умовно-пропорційного.

Розглянуто сучасні дослідницькі підходи до ідеї інформаційного суспільства в історичній ретроспективі, а також основні характерні риси, притаманні інформаційному суспільству. Проаналізовано та виділено властивості, які є спільними для всіх окреслених підходів до інформаційного суспільства. Запропоновано авторське визначення інформаційного суспільства на підставі аналізу основних особливостей інформаційного суспільства, які були визначені в усіх розглянутих підходах.

Розкрито ціннісно-мотиваційний аспект політичної поведінки державних службовців; охарактеризовано такі складові політичної поведінки, як політичні цінності, інтереси, традиції, мотиви, потреби, вольові якості особистості; обгрунтовано вплив політичних потреб на сформованість політичних цінностей особистості як базового складника політичної поведінки; проаналізовано стан сформованості політичних цінностей у державних службовців - слухачів курсів підвищення кваліфікації Національної академії державного управління при Президентові України.

"Руський мир" - це російська зовнішньополітична стратегія, декларативною метою якої є "збирання земель", тобто об'єднання на підставі загальних культурно-цивілізаційних цінностей Росії, України, Білорусі, а також інших пострадянських країн в єдине геополітичне утворення. До числа основних питань, що викликають дискусії в науковій літературі, офіційній політичній і конфесійній риториці, є: критерії ідентифікації та зарахування до "Руського миру"; його імперський (транснаціональний, надтериторіальний) характер; реальні та потенційні територіальні межі. Цей культурно-цивілізаційний зміст "Руського миру" в поєднанні з очікуваною політичною формою його втілення гостро ставить проблему актуальності й доцільності цієї стратегії для країн колишнього СРСР, у тому числі України та Білорусі, а також адекватності її основних положень соціокультурним і політичним реаліям пострадянського суспільства.

Проаналізовано структурно-типологічні характеристики субкультурного молодіжного радикалізму. Визначено ідейно-світоглядні, інтелектуальні та стилістичні особливості сучасних субкультурних течій. Обгрунтовано авторську типологізацію субкультурного молодіжного середовища з урахуванням впливу на його розвиток суспільно-політичних чинників. Зроблено висновок про те, що експресивність і надмірна емоційність, соціально-нігілістичні форми і методи освоєння реальності окремих молодіжних субкультур знаходять свій вияв у радикалістських політизованих ідеологемах, формуючи у молодих людей настанови на протест, деструктивні дії та руйнування.

Розкрито тенденцію розвитку інформаційно-комунікаційних ресурсів Верховної Ради України. Розглянуто роль і місце парламенту України в політичній комунікації як передумову якісної та продуктивної взаємодії влади і громадськості в законотворчому процесі, а також сутнісні характеристики та їх вплив у частині виконання парламентом конституційних повноважень. Досвід європейського парламентаризму актуалізує проблему інформаційно-комунікаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України, зокрема таких функцій, як законодавча, контрольна, установча, фінансова (бюджетна).

Висвітлено певні особливості мережевого нарцисизму, зроблено спробу визначити це поняття як категорію, розглянуто деякі аспекти залучення української молоді як майбутніх виборців до мережевого нарцисизму та проаналізовано кілька політичних технологій, для успішної реалізації яких може бути використаний мережевий нарцисизм. У результаті дослідження з'ясовано, що "чистих" мережевих нарцисів серед опитаних становить 5,8 %, натомість "здорових" - до 75 %. Аналіз відповідей на питання анкети свідчить про доцільність використання мережевого нарцисизму як ресурсу для таких політичних технологій: "Нагадування про себе", "Роби зі мною", "Звіт перед виборцями", "Шоу двійників", "Мережеві дебати", "Легітимація політичної влади", "Політичне консультування", "Одностайна думка".

Проведено аналіз понять "ментальність", "колективне безсвідоме", "архетипи", визначено дихотомії національного характеру та структуру індивідуального характеру людини. Виділено особливості ментальних сутностей українців, передумови формування української ментальності та архетипи, притаманні українській нації. Означено основний трансформаційний інструментарій у формі психотерапевтичних технологій як регулятиви масової свідомості українства в контексті формування стратегії державотворення.

Розкрито організаційно-правові та соціально-психологічні аспекти кадрового механізму формування позитивного іміджу держави, в основі якого лежить система нормативно-правового, організаційного, психологічного забезпечення добору/відбору, оцінювання та спеціальної підготовки керівних кадрів за сучасних умов розвитку Української держави і суспільства на засадах людиноцентризму, гуманізму та демократії.

Розглянуто проблеми збереження і зміцнення соборності як пріоритету модернізації Української держави. Обгрунтовано думку про те, що становлення, функціонування, а нині й збереження соборності має стати пріоритетним викликом для Української держави на сучасному етапі її функціонування. Акцентовано увагу на необхідності визначення сутності сучасного вітчизняного публічного управління як ефективного та результативного служіння суспільству і, як результат, Українській державі. При цьому наголошено на тому, що публічне управління як особливий суспільно-політичний інститут має зазнати неминучої обов'язкової суттєвої модернізації для виконання Українською державою своєї основної у сьогоденні функції - функції суспільної координації. Доведено, що нині має йтися про необхідність формування нової парадигми державного управління, успішність упровадження якої має обов'язково екстраполюватися на вдосконалення соціальних стандартів життя громадян і, як наслідок, на перспективи функціонування України як демократичної, соціальної, а тому й соборної держави.

Мета дослідження - теоретично обгрунтувати гіпотезу про можливість і доцільність використання соціально-філософської теорії солідаризму в процесі політичного вдосконалення сучасної доктрини української соборності. Дослідження підтвердило цю гіпотезу і виявило, що соціально-філософський зміст сучасної ідеології солідаризму і доктрини української соборності має певні точки біфуркації, які можуть бути успішно використані в процесі формування модерної української національної ідеї. Однак, попри значну теоретичну розробленість, вітчизняна доктрина соборності досі не набула чітких ідеологічних рис. Перспективним напрямом розвитку цієї доктрини може стати більш детальне розроблення змістової частини феномену прагматичної солідарності, яка робить акцент не стільки на духовно-ціннісних, скільки на суто матеріальних аспектах соціального партнерства й національної самоідентификації.

Розглянуто теоретико-методологічний компонент політичного маркетингу. Адже в добу зростання суспільних ризиків і небезпек, що загрожують людству, значно посилюються вимоги до якісної складової політичної влади. Політична діяльність є своєрідним ринком послуг, і для ефективного задоволення процесу обміну на ньому застосовується маркетинг. Незалежно від того, в якій суспільно-політичній системі та за умов якого політичного режиму здійснюється політична діяльність, вона спрямована на завоювання та утримання контролю над таким специфічним ринком влади. Обгрунтовано, що оволодіння теоретико-методологічним компонентом політичного ринку впливає не тільки на успішне вирішення актуальних та перспективних завдань політики держави, а й на її авторитет та реальні досягнення. Акцентовано увагу на побудові маркетингових структур, що грунтуються на системі методів і теорій, та використовуються в політиці, у політичних процесах, завдяки яким здійснюється вплив на громадян, на суб'єктів політики.