Зазначено щодо основних підходів щодо визначення меж регіону Близького Сходу. Проаналізовано значення та роль Ісламської Республіки Іран (ІРІ) в цьому регіоні. Після революції, яка відбулась 1979 р., Іран став ключовим гравцем не лише в регіоні Перської затоки, але і на Близькому Сході загалом. Обгрунтовано історичний, культурний, релігійний, геополітичний, революційний чинники, які зміцнюють і впливають на позицію Тегерану на Близькому Сході. ІРІ в цей час міститься в центрі глобальних подій завдяки геостратегічному розміщенні та взаємодії з місцевими та глобальними гравцями. Основна мета сьогоднішнього керівництва в Тегерані полягає в тому, щоб зберегти привілейовану позицію Ірану в мінливому балансі сил. Частково розглянуто ядерну програму Ірану в безпековому аспекті. Аналіз цього дослідження показує, що в разі отримання Іраном ядерної зброї, це б могло слугувати інструментом регіонального стримування та забезпечення рівноваги сил на Близькому Сході. Зроблено висновок, що регіональний вплив Ірану справді зростає. Тегеран міститься в центрі всіх вирішальних подій на Близькому Сході. Вплив Ірану помітний в Іраку, Лівані, Сирії та Перській затоці. Складно уявити, як будь-яку значну політичну проблему можна вирішити без участі ІРІ. Безсумнівно, ситуація на Близькому Сході є складною та вибухонебезпечною. Це зумовлено політичними іграми держав і зростаючою за лідерство. Іран, будучи великою і могутньою крїною, не поступиться власним позиціям.

Розглянуто розвиток ядерної програми Ірану крізь призму концепції "ядерного миру" Волца в межах теорії структурного реалізму. Ця теорія пояснює необхідність держав отримати ядерну зброю на декількох рівнях. Так на рівні теорій найвищого рівня абстракції пояснюється необхідність отримання ядерної зброї, яка зумовлена дилемою безпеки. Виділено основні положення концепції "ядерного миру". В межах запропонованого підходу Волц робить висновок про те, що за певних умов ядерна зброя може сприяти стабільності та знижувати ймовірність розвитку повномасштабних конфліктів між країнами. На базі теоретичного підходу Волц показав динаміку розвитку конфлікту навколо ядерної програми Ірану. Наголошено, згідно з гіпотезою неореалізму, ядерна зброя є "зброєю миру" та найефективнішою гарантією безпеки, тому держави, наприклад, такі, як Іран, будучи раціональними акторами міжнародних відносин, повинні прагнути володіти нею чи здобути її.