В українській, як і в світовій міфології, побутують уявлення про можливість любовних стосунків між людиною та демонічною істотою - покійним коханим або ж чортом. Зокрема, цій темі присвячена стаття закарпатського етнографа та фольклориста Ф. Потушняка "Мертва любов-въ нар. вруваню" (1944), де розглянуто народні вірування про демонічних коханців, передумови встановлення зв'язку між ними й людиною та способи їх подолання. Цікаву художню інтерпретацію народних вірувань про побачення жінки з покійним чоловіком знаходимо в оповіданні П. Куліша "О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став" (1839). Письменник, відштовхуючись від народних міфологічних оповідей, змоделював трагічну історію жінки, котра через гіркий сум за своїм зниклим чоловіком стала жертвою демона, що постав перед нею в образі коханого. Проаналізовано психологічні передумови появи видінь, в яких фігурує померлий об'єкт кохання. Крізь призму теорії К.-Г. Юнга образ мертвого коханого розглянуто як персоніфікацію одного з архетипів колективного несвідомого (Анімуса, його негативного аспекту). Руйнівний вияв цього образу в міфологічних легендах та в оповіданні П. Куліша "О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став" має однакове психологічне підгрунтя. Свідомість жінки відмовляється сприймати реальність такою, якою вона є насправді, й створює для себе альтернативний варіант - мертвий коханий постає в образі живого вночі (коли власне й домінує несвідоме - у нічних сновидіннях реалізовуються наші бажання, страхи тощо). Межа між свідомим і несвідомим життям, між неспанням і сновидінням стирається, жінка стає заручницею власної фантазії, яка усуває біль утрати й на якусь мить дарує надію на відновлення втраченої емоційно-духовної рівноваги. Народні оповіді в дусі християнської моралі містять "рецепти" боротьби з мертвим коханим, однак у більшості випадків, як і в оповіданні П. Куліша, магічні ритуали не здатні врятувати жінку, одержиму коханням до померлого.