Мета роботи - старіння - складний процес трансформації Я-концепції на тлі фізичної інволюції, втрати сексуальної запотребованості, але, водночас, старість - це час для перегляду людиною її існування в часі й просторі, в єдності її життєвих цілей та їхньої (успішної) реалізації. Оригінальний індивідуальний досвід, утілений в українській літературі (ліриці), може доповнити дані геронтології, а гендерний підхід до осмислення цього досвіду націлений на висвітлення маскулінних/фемінінних фенотипічних особливостей переживання старіння. Теоретичний базис. Для вивчення екзистенційно-психологічних проблем старіння, представлених в українській ліриці ХХ ст., видається ефективним звернення до філософського та психологічного напрямів геронтології, а також феміністичних студій, присвячених дискримінації старого жіночого тіла, зокрема й у літературі. У студії зроблено спробу активувати гендерно-літературознавчий вимір української геронтології (та антропології загалом). Окремі екзистенційно-психологічні проблеми старіння, зокрема тривога від занепаду тіла й втрати сили, а також пошук компенсаторного задоволення в духовному збагаченні, простежені на матеріалі української лірики ХХ ст. Гендерно диференційований індивідуальний досвід старіння, відображений у ліриці, закорінений переважно в психічні, ментальні, сенсожиттєві стратегії. Висновки: фемінінними стратегіями ліричної рецепції старіння є тривожна обсервація вікових змін у своєму тілі, переживання "невидимості" власного тіла, поглиблені почуттями самотності, самовідчуження, але,крім того, віднайдення сенсу життя й душевної гармонії у власній родині, нащадках. Для маскулінної рецепції старіння характерна орієнтація на ідеальний образ Старця, кодування тривоги з приводу втрати фізичної сили позаперсональним наративом.