Розглянуто спробу виходу за межі дуалізму між детермінізмом і волюнтаризмом в динамічній економічній теорії. З одного боку, економічна динаміка не зумовлена смаками, початковими запасами ресурсів і технологіями (як учить неокласична школа). З іншого боку, економічна динаміка не є наслідком абсолютно суб'єктивних і спонтанних зусиль індивідів (як учить австрійська школа). Щоб вирішити поставлену задачу, застосовано посткейнсіанський підхід до аналізу економічної динаміки і акцентовано важливість таких концепцій, як принцип креативного рішення і принцип рухомої рівноваги. Він формулює і досліджує "парадокс рішення, що створює історію". Цей парадокс полягає в тому, що автономність і креативність якогось одного рішення неминуче означає причинну зумовленість і відсутність впливовості якогось іншого рішення. Різні рішення характеризуються різними ступенями автономності і креативності. Сформульовано критерії, що впливають на це.

Розроблено теорію, що базується на посткейнсіанському підході. Пояснено, чому стагфляція може бути властива внутрішньосучасному ринковому господарству. Дуже важливим є те, що таке господарство трактують як "внутрішньогрошову економіку". Показано, що стагфляція неминуча в такій економіці, коли контролюючі значення цін фірми намагаються уникнути банкрутств за умов "боргової кризи", високих і/або таких, що ростуть відсоткових ставок і зменшення сукупного попиту. Іншими словами, у внутрішньогрошовій економіці рецесія завжди є стагфляцією. Показано, що циклічна експансія, укупі з погашенням боргів одними фірмами і банкрутством інших фірм, може позбавити економіку від стагфляції, але лише до появи наступної рецесії. Усі ці міркування на сьогодні дуже важливі, особливо в час глобальної фінансової кризи.

Зроблено спробу надати посткейнсіанське пояснення найбільш важливих проблем пострадянського російського капіталізму. Основна ідея полягає в тому, що інститути капіталізму такого типу неефективно зменшують невизначеність. Основною причиною цього є нездатність держави як ефективного виконавця контрактів. У свою чергу, більш висока невизначеність призводить до хронічного недофінансування, деіндустріалізації, технологічної деградації і схильності занурюватися в пастку відсталості. Супутнім явищем є недостатньо розвинена грошова система. Всі ці фактори сприяють значній економічній відсталості сучасної російської економіки.

У 1990-і роки російська перехідна економіка характеризувалася безліччю несприятливих економічних процесів, але найважливішими були два з них. Перший - тривалий і величезний спад виробництва і інвестицій в основний капітал. Другий - грошова деградація, що була збільшенням ролі примітивних засобів обміну і засобів платежу - готівки, неплатежів і бартеру - укупі з відносним і абсолютним зменшенням ролі "просунутих" видів грошей. Мета роботи - пояснити взаємозв'язки між цими процесами. Основна ідея полягає в тому, що ці феномени генерувалися політикою шокової терапії, яка виявилася чимось на зразок "зворотного градуалізму". Останнє означає, що політика шокової терапії є миттєвим впровадженням усіх реформ, але не їх миттєвим завершенням. Якщо така політика здійснюється, то ті реформи, які логічно мали б бути проведені пізніше, реалізуються раніше із-за їх надзвичайно малої відносної тривалості. Це і відбувалося в Росії в 1990-і роки.

Висунуто гіпотезу про те, що стратегія великого поштовху (шокової терапії), яка застосовувалася в 1990-ті роки для реформування російської економіки підвищила ступінь нераціональності поведінки пересічних російських громадян. Справа в тому, що для повністю раціонального прийняття рішень необхідно, щоб людина не стикалася ні з нестачею інформації, ні з інформаційним перевантаженням. Радикальний "перехід до ринку", нав'язаний стратегією великого поштовху, посилив обидві ці перешкоди для раціональної поведінки. З одного боку, радикальні реформи підвищили ступінь невизначеності майбутнього. З іншого боку, ці реформи привели до того, що пересічні громадяни зіткнулися з великою кількістю складної для сприйняття інформації, в першу чергу, на товарних і фінансових ринках. Поточні соціально-політичні та економічні проблеми сучасної Росії пов'язані, зокрема із низьким ступенем раціональності поведінки багатьох її громадян. Коріння цього - в тому числі й в стратегії великого поштовху початку 1990-х років.

Розглянуто основні аспекти гіпотези фінансової нестабільності, розробленої Хайманом Мінскі. Ця концепція стала дуже актуальною через події, пов'язані з Великою рецесією. Продемонстровано як зв'язки між теорією Кейнса і підходом Мінскі, так і посткейнсіанський "дух" описуваної гіпотези. Підкреслено особливу роль невизначеності і грошей. Показано, що гіпотеза дозволяє зрозуміти, як сучасна ринкова капіталістична економіка ендогенно стає "фінансово тендітною" і, таким чином, схильною до криз. Продемонстровано, що Велику рецесію можна трактувати як наслідок процесів, що описуються гіпотезою фінансової нестабільності.

Основна ідея статті полягає в тому, що поведінка типового пострадянського росіянина не відповідає моделі людини, запропонованої у неокласичній економічній теорії. Розглянуто такі важливі відхилення від цієї моделі, як обмежена раціональність, опортунізм, інвестиційна короткозорість і поведінкова несамостійність. Основні причини для таких відхилень пов'язані з невизначеністю, а також складністю інформації. Ці зовнішні інформаційні обмежувачі є наслідком інституційних змін в пострадянській Росії в цілому та інституційній неадекватності російської влади зокрема. Теоретична основа статті - посткейнсіанство і старий інституціоналізм.

У ході цього крос-культурного дослідження тимчасових переваг перевіряється достовірність моделі гіперболічного дисконтування. Порівняно моделі експоненціального дисконтування і гіперболічна модель і пропонуються різні модифікації існуючих концепцій. Згадуються різні види аномалій, які викликають необхідність розширення моделі гіперболічного дисконтування. Вивчено моделі дисконтування, процесу прийняття рішень і формування суб'єктивної ставки дисконтування індивідів з точки зору поведінкової економіки, шляхом включення в модель таких психологічних чинників, як культурне й економічне середовище, а також несхильність до ризику. Ці доповнення призводять до більш складної і такої моделі дисконтування, що заслуговує довіри. Прокрастинація розглядається як пряма реалізація гіперболічного дисконтування. Виділено потенційні недоліки, що виникли в ході експериментальної частини, і запропоновано можливі рішення. Емпіричний аналіз заснований на опитуваннях.

У ході цього крос-культурного дослідження тимчасових переваг перевіряється достовірність моделі гіперболічного дисконтування. Порівняно моделі експоненціального дисконтування і гіперболічна модель і пропонуються різні модифікації існуючих концепцій. Згадуються різні види аномалій, які викликають необхідність розширення моделі гіперболічного дисконтування. Вивчено моделі дисконтування, процесу прийняття рішень і формування суб'єктивної ставки дисконтування індивідів з точки зору поведінкової економіки, шляхом включення в модель таких психологічних чинників, як культурне й економічне середовище, а також несхильність до ризику. Ці доповнення призводять до більш складної і такої моделі дисконтування, що заслуговує довіри. Прокрастинація розглядається як пряма реалізація гіперболічного дисконтування. Виділено потенційні недоліки, що виникли в ході експериментальної частини, і запропоновано можливі рішення. Емпіричний аналіз заснований на опитуваннях.

Поняття довіри відіграє важливу роль в економічній теорії, але відсутні роботи, присвячені як детермінантам узагальненої довіри в сучасній Росії, так і співвідношенням між кризами і довірою. Російська економіка пережила кілька серйозних рецесій в останні роки, найважчими з яких були кризи 2008 і 2014 рр. Було б цікаво перевірити, чи змінився рівень довіри після цих подій у Росії. Це дослідження переслідує дві мети: перша - виявити детермінанти довіри в сучасній Росії, друга - перевірити, наскільки економічні кризи 2008 - 2009 рр. і 2014 - 2015 рр. вплинули на рівень загальної довіри при допущенні, що береться до уваги тільки населення працездатного віку. Дослідження засноване на даних RLMS-HSE. Для цілей цієї статті використано впорядковані логістичні моделі з випадковими ефектами і впорядковані логістичні моделі різниці різниць. Зроблено висновки про те, що найважливішими детермінантами довіри є політична впевненість, вік, проживання в сільській місцевості, вища освіта. Криза 2008 р. не вплинула на довіру, тоді як криза 2014 р. надала на неї позитивного впливу через "ефект пропаганди".