Індекс рубрикатора НБУВ: Е50*852ю119я431(0)

Рубрики:

Загальна ботаніка

Шифр НБУВ: ІВ208258 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ключ. слова: Chenopodiaceae, Dysphania, Chenopodium, taxonomy, nomenclature, new combinations, North America
Індекс рубрикатора НБУВ: Е522.924.1Che(71)

Шифр НБУВ: Ж22024 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ключ. слова: Linum, typification, lectotype, LINN, BP, herbarium, Linnaeus
Індекс рубрикатора НБУВ: Е522.926.22Lin*99в3

Рубрики:

Linaceae Льонові. Льоноцвіті

Шифр НБУВ: Ж22024 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Е522*852.123(007)

Рубрики:

Cormophyta (Embriophyta, Telomophyta) Вищі рослини

Шифр НБУВ: Ж60216 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Senecio tauricus (Asteraceae) був описаний як ендемічний вид, поширений на гірських плато (яйлах) Кримського півострова, що трапляється лише в лугово-степових рослинних угрупованнях. Цей вид був прийнятий в усіх основних флорах, визначниках та флористичних списках, що стосуються регіону; він також включений до чинного видання Червоної книги України (2009) та деяких інших списків охоронюваних видів рослин. Згідно з результатами недавніх молекулярно-філогенетичних досліджень, які обuрунтовують виділення декількох родів, які включають таксони, що входили раніше до Senecio sensu lato, запропоновано нову номенклатурну комбінацію Jacobaea taurica. Також стисло обговорено й узагальнено основні відомості про морфологію, екологічні особливості та поширення J. taurica та деяких споріднених таксонів.

Адвентивний вид Salsola paulsenii (Chenopodiaceae) наведено для території м. Київ: декілька рослин було знайдено у вересні 2017 р. на піщаному грунті на рудеральній ділянці у північно-західній частині Оболоні, вздовж залізничних колій неподалік зернового елеватора та виробничих об'єктів ПрАТ "Оболонь". Наведено відомості про морфологічні особливості та поширення S. paulsenii та деяких споріднених видів. Якщо цей вид закріпиться в Україні, то він може стати інвазійним бур'яном. Розглянуто недавні зміни у систематиці та номенклатурі представників роду Salsola sensu lato. Надано номенклатурну інформацію щодо видів флори України, які раніше наводилися у складі Salsola sensu lato, а тепер вміщені до родів Salsola sensu stricto (incl. Kali), Soda, Caroxylon, Climacoptera та Pyankovia.

Проаналізовано сучасні та історичні погляди щодо систематики та номенклатури понтично-середземноморських та деяких австралазійських таксонів Salsola (Chenopodiaceae). Обговорено таксономію та номенклатуру декількох назв, які раніше застосовувалися до представників видової групи, що здебільшого була визнана у недавніх публікаціях під назвою Salsola pontica (Pall.) Degen s. l. Показано, що Kali dodecanesicum C. Brullo & al. є синонімом раніше описаного виду Salsola squarrosa Steen ex Moq.; остання назва є пріоритетною у ранзі виду дія усієї понтично-середземноморської групи таксонів. Ця група представлена західносередземноморською (S. controversa Tod. ex Lojac.), східносередземноморською (S. squarrosa s. str.) та переважно чорноморсько-каспійською (S. pontica s. str.) географічними расами. Враховуючи нечіткі морфологічні та географічні межі між цими таксонами, їх доцільно розглядати як 3 підвиди виду S. squarrosa: subsp. controversa (Tod. ex Lojac.) Mosyakin, comb. nov., subsp. squarrosa, та subsp. pontica (Pall.) Mosyakin, comb, nov., відповідно. Показано, що вид S. macrophylla R. Br. (описаний з Австралії) є відмінним від усіх понтично-середземноморських прибережних таксонів; натомість він, очевидно, споріднений з нині визнаним видом S. australis R. Br. ідентичність S. brachypteris Moq. (описаний з о. Ява, Індонезія) лишається невизначеною; судячи з наявних даних, цей таксон, ймовірно, споріднений з S. macrophylla або з деякими іншими недостатньо відомими австралазійськими видами. Стисло розглянуто проблему ти піфікації та застосування назви S. caroliniana Walter; зроблено висновок, що цю назву слід запропонувати до відхилення. Наголошено на потребі проведення подальших морфологічних, молекулярно-філогенетичних та філогеографічних досліджень приморських євразійських та австралазійських видів Salsola.

В історичному контексті проаналізовано таксономічні погляди на австралійські таксони роду Salsola sensu stricto (Chenopodiaceae). На підставі наявних свідчень зроблено висновок про те, що цей рід, ймовірно, представлений в Австралії та прилеглих районах південно-східної Азії кількома (4 - 5 або більше) аборигенними видами, включаючи нині визнаний вид S. australis R. Br. (також натуралізований у південно-західній частині Північної Америки та Південній Африці) і, ймовірно, споріднені з ним таксони (S. macrophyUa R. Br., S. brachypteris Nloq., S. australis var. strobilifera (Benth.) Domin та інші); наявність адвентивних євразійських видів також не виключена. Нову назву Salsola sabrinae Mosyakin запропоновано для австралійського таксона, який був раніше описаний як S. tragus L. subsp. grandiflora S. Rilke (non S. grandiflora Link ex Steud.) і наводиться переважно для північних тропічних і субтропічних регіонів Австралії (північна частина Західної Австралії, Північна Територія та Квінсленд). Зазначено, шо для розробки надійної таксономічної схеми для австралійських/австралазійських видів Salsola та для з'ясування питань їх міграції до Австралії та подальшої диверсифікації на цій території необхідні додаткові спеціальні морфологічні, молекулярно-філогенетичні та філогеографічні дослідження.

З використанням світлової та сканувальної електронної мікроскопії досліджено морфологію пилкових зерен чотирьох видів з чотирьох родів триби Cymbarieae та двох видів роду Lindenbergia триби Lindenbergieae (Orobanchaceae). Встановлено, що пилкові зерна триби Lindenbergieae 3-борозно-орові (зрідка 2-борозно-орові), еліпсоїдальні, сфероїдальні або сплющено-сфероїдальні за формою, дрібних розмірів, з сітчастою скульптурою екзини. Пилкові зерна триби Cymbarieae 3-борозні, зрідка 4-борозні, еліпсоїдальні, сфероїдальні або сплюшено-сфероїдальні за формою, середніх або великих розмірів, з сітчасто-паличковою або зморшкувато-сітчасто-паличковою скульптурою екзини. Особливості пилкових зерен представників триб Cymbarieae і Lindenbergieae порівнено з такими в Paulowniaceae і верхівкових кладах Orobanchaceae. Базальна клада Orobanchaceae (Lindenbergieae) за паліноморфологічними особливостями подібна до Paulowniaceae (сестринська клада до всіх Orobanchaceae) і Wightia. Паліноморфологічні висновки підтверджують філогенетичні закономірності, які виявлено у базальних Orobanchaceae та їх найближчих родичів. Зроблено висновок, що борозно-оровий (ймовірно, 3-борозно-оровий) тип пилкових зерен може бути предковим у родині Orobanchaceae. Різноманітність пилкових зерен у верхівкових кладах Orobanchaceae еволюціонувала на основі декількох типів і підтипів пилку, властивих гіпотетичним предкам Orobanchaceae; такі типи, ймовірно, збереглися в сучасних представників Paulowniaceae та Lindenbergieae.

Східноазійський вид Artemisia umbrosa (описаний як A. vulgaris var. umbrosa), який також відомий як занесений та натуралізований у деяких європейських країнах, має складну номенклатурну і таксономічну історію. Цю назву неправильно застосовували до споріднених таксонів Artemisia sect. Artemisia, включаючи A. verlotiorum, а декілька інших назв також помилково застосовувалися до цього таксона. Авторство виду A. umbrosa наводилося у літературі по-різному ("Turcz. ex DC", "Turcz. ex Besser", "(Besser) Turcz. ex DC", "(Turcz. ex DC.) Pamp.", "(Turcz. ex Besser) Pamp." тощо). Показано, що базіонім A vulgaris var. umbrosa був опублікований Бессером у 1832 р. (а не у 1834 р.). Комбінація видового рангу A. umbrosa була дійсно оприлюднена не Пампаніні у 1930 р., а Верло у 1875 р.; таким чином, правильне цитування авторства цієї назви - A. umbrosa (Turcz. ex Besser) Turcz. ex Verlot. Незважаючи на те, що Верло невірно застосував назву A. umbrosa до виду, який згодом був описаний як A. verlotiorum, його комбінація є валідною та законною. Стисло розглянуто деякі інші назви, які були неправильно застосовані до A. umbrosa (наприклад, A. codonocephala auct. non Diels, A. dubia auct. non Wall, ex Besser, A. lavandulifolia auct. non DC, nom. illeg., тощо). Обговорено лектотип та інші оригінальні зразки A. umbrosa (особливо з історичних гербарних колекцій Турчанінова та Бессера, KW). Надано стислий огляд флористичних вказівок A. umbrosa у Східній Європі, де вид наводився під кількома назвами.

Обговорено й уточнено лектотипіфікацію назви Artemisia umbrosa (= A. vulgaris var. umbrosa, Asteraceae). Показано, що Бессер (Besser, 1832) насправді процитував у протолозі 4 конкретні зразки, які мають розглядатися як синтипи. Відповідно до статей 9.3 та 9.12 "Міжнародного кодексу номенклатури водоростей, грибів та рослин" ("Шеньчженський кодекс", 2018), попередню лектотипіфікацію (Коробков, 2014) відхилено, а один з синтипів - зразок KW001000452 з історичного гербарію Бессера у Національному гербарії України (KW) обраний тут як лектотип.

Недавнє таксономічне та номенклатурне опрацювання історичної колекції М. С. Турчанінова у Національному гербарії України привело до виявлення більш ніж 35 типових зразків Veronica sensu lato (Plantaginaceae). Найкраще представленими колекторами та авторами таксонів рослин є P. E. Буасьє, Дж. Бентам, А. Бунге і К. Ф. Ледебур; є також оригінальні зразки К. Алліоні, Л. К. А. Шаміссо та Д. Ф. Л. Шлехтендаля, Ф. М. Опіца, М. Теноре, П. П. Вержбицького та деяких інших ботаніків. Більшість виявлених зразків є ізотипами, ізолектотипами та синтипами, але типовий статус деяких зразків має бути критично перевірений. Підкреслена роль JSTOR Global Plants та інших масштабних проектів з дигіталізації (оцифрування) гербаріїв. Дедалі більша доступність в Інтернеті історичних таксономічних публікацій також має вирішальне значення для сучасних таксономічних досліджень. Стисло охарактеризовано колекції гербарію Турчанінова та їхні ймовірні джерела. Зроблено також висновок про те, що для належних збереження, дигіталізації та наукової оцінки великої колекції Турчанінова, в якій містяться численні історичні зразки (у тому числі багато типів) вкрай важливі для систематики рослин у всьому світі, потрібен спеціальний масштабний проект.

Результати недавніх молекулярно-філогенетичних досліджень показали, що род Inula у традиційному розумінні є поліфілетичним, а його тип, I. helenium, належить до клади, що філогенетично віддалена від клади, що містить більшість видів, які раніше включалися до Inula. Номенклатурна пропозиція законсервувати родову назву Inula із законсервованим типом I. hirta не була прийнята. Через це род Inula тепер включає приблизно 5 видів (I. helenium та споріднені види). Обсяг роду Pentanema був значно змінений, завдяки чому до нього зараз включено більшість таксонів, що раніше розглядалися у складі Inula. Проте, декілька таксонів Inula s. 1., які поширені в Україні, не мали відповідних назв у роді Pentanema, але такі назви є необхідними для запланованого нового видання номенклатурного конспекту судинних рослин України. Здійснено такі нові номенклатурні комбінації: Pentanema asperum (Poir.) G. V. Boiko & Korniyenko, comb, nov. (Inula aspera Poir.), P. caspicum (F. K. Blum) G. V. Boiko, Korniyenko & Mosyakin, comb. nov. (I. caspica F. K. Blum in Ledeb.), P. x medium (M. Bieb.) G. V. Boiko & Korniyenko, comb. nov. (I. media M. Bieb.), P. sabuletorum (Czem. ex Lavrenko) G. V. Boiko & Korniyenko, comb. nov. (I. sabuletorum Czern. ex Lavrenko). Крім того, дві нові комбінації у ранзі підвиду запропоновані одним з авторів: P. salicinum (L.) D. Gut.Larr. et al. subsp. asperum (Poir.) Mosyakin, comb, nov. та P. salicinum subsp. sabuletorum (Czern. ex Lavrenko) Mosyakin, comb. nov.

На основі молекулярно-філогенетичних і частково також морфологічних і біогеографічних даних нещодавно було запропоновано визнати у значно розширеному розумінні роди Anemonastrum та Knowltonia, які раніше здебільшого включали до Anemone sensu lato (Ranunculaceae). Обидва ці роди включають представників, які є цікавими з морфологічної та біогеографічної точок зору, а загальні ареали цих родів (тобто, сума ареалів їх видів) демонструють явні міжконтинентальні диз'юнкції. Зокрема, Knowltonia в новому розумінні (що відповідає Anemone sect. Pulsatilloides sensu Hoot et al., 2012) включає південноафриканські та деякі американські (переважно південноамериканські) таксони, а також K. crassifolia з о-ва Тасманія. Рід Anemonastrum (що відповідає Anemone subg. Anemonidium sensu Hoot et al., за виключенням роду Hepatica) є переважно євразійським, але також містить декілька північноамериканських видів та південноамериканський A. antucense і новозеландський A. tenuicaule. Види, що зараз включені до Anemonastrum та Knowltonia, раніше розміщували в різних внутрішньородових таксонах роду Anemone sensu lato. Тепер ці внутрішньородові таксони мають бути дещо переглянуті та перенесені до відповідних родів. Запропоновано такі нові комбінації рангів секції та підсекції: Knowltonia sect. Mexicanae (Starod.) Mosyakin & de Lange, comb. nov. (incl. K. mexicana); sect. Crassifoliae (Ulbr.) Mosyakin & de Lange, comb. nov. (incl. K. crassifolia); sect. Rigidae (Ulbr.) Mosyakin & de Lange, comb. nov. (incl. Knowltonia hootae = Anemone rigida, K. hepaticifolia, K. moorei); sect. Meridium (Starod.) Mosyakin & de Lange, comb. nov. (incl. K. helleborifolia та K. peruviana), sect. Sellowiae (Hoot) Mosyakin & de Lange, comb. nov. (incl. K. sellowii та K. assisbrasiliana); sect. Oreithales (Schltdl.) Mosyakin & de Lange, comb. nov. (incl. K. integrifolia); sect. Bameoudia (Gay) Mosyakin & de Lange, comb. nov. (incl. K. balliana, K. chilensis, K. major); sect. Pulsatilloides (DC.) Mosyakin & de Lange, comb, nov, [sect. Pulsatilloides] subsect. Alchemillifoliae (Ulbr.) Mosyakin & de Lange, comb, nov (incl. K. caffra та K. fanninii), [sect. Pulsatilloides] subsect. Pinnatifoliae (Ulbr.) Mosyakin & de Lange, comb. nov. (incl. K. tenuifolia). Валідизовано нову комбінацію у ранзі виду, Knowltonia caffra (Eckl. & Zeyh.) Christenh. & Byng ex Mosyakin & de Lange, comb, nov. Описано нову підсекцію Anemonastrum sect. Anemonidium subsect. Makariri de Lange & Mosyakin, subsect. nov.; ця підсекція містить Anemonastrum antucense з Південної Америки та A. tenuicaule з Нової Зеландії.

Колонії Artemisia verlotiorum (Asteraceae), виду східноазійського походження, нині натуралізованого у багатьох країнах світу, було знайдено у 2018 р. в Києві у Сирецькому дендропарку, а також неподалік нього на території покинутого розплідника рослин і біля теплиць. Виявлено три клональні колонії. Найімовірніше кореневища рослин цього виду спочатку було завезено у Київ з грунтом або імпортованими деревами та кущами. Однак одна колонія (уздовж стіни адміністративної будівлі дендропарку), вірогідно, виникла з насіння, занесеного вітром з головної (ймовірно первинної) колонії у розпліднику. До нашої знахідки у Києві вид A. verlotiorum був достовірно відомий в Україні з Криму (наводився з 1920-х рр.), Закарпаття та Львова (дані детальніше обговорюватимуться у наступній статті). Найбільш ймовірно, що A. verlotiorum поширюється у Східній Європі переважно фрагментами кореневищ та/або столонів з грунтом і рослинним матеріалом. Інші адвентивні види групи Artemisia vulgaris (особливо A. umbrosa і A. argyi) трапляються в Україні переважно як "залізничні" рослини.

Нову комбінацію Trithuria brevistyla (K. A. Ford) de Lange & Mosyakin запропоновано для щойно описаного з Південного острова Нової Зеландії ендемічного таксона, що був опублікований як T. inconspicua subsp. brevistyla K. A. Ford. Видовий ранг для цього таксона обгрунтовано на основі його морфологічних і репродуктивних відмінностей від близько спорідненого виду T. inconspicua Cheeseman sensu stricto, який є ендеміком Північного острова Нової Зеландії. Обговорено деякі загальні міркування щодо можливості визнання видового або підвидового рангу таксонів рослин, що потребують охорони.

Наведено загальні рекомендації шодо правильного позначення типів назв таксонів, що було описано М. С. Турчаніновим у серії статей "Animadversiones..." (а також у деяких інших його публікаціях). На основі чітких вказівок у протологах зроблено висновок про те, що усі (або майже всі) таксони, описані в цих публікаціях, базуються на зразках з приватного гербарію Турчанінова, який у 1840-х рр. був подарований ним Харківському університету (CWU), а у 1940-х рр. переміщений до Інституту ботаніки у Києві (KW). Отже, голотипи та синтипи цих таксонів зараз знаходяться майже виключно у гербарії KW. Обговорено декілька випадків правильних і неправильних позначень типів, зокрема, для деяких південноамериканських представників родин Brassicaceae, Geraniaceae та Hypericaceae, центральноамериканських Malvaceae та південноафриканських Polygalaceae. Наведено інформацію про віднайдений у KW голотип Abelmoschus achanioides Turcz. (зараз визнаний під назвою Malvaviscus achanioides (Turcz.) Fryxell, Malvaceae), а попередню лектотипіфікацію цієї назви зразком з гербарію G визнано недійсною. Голотип Stenocalyx involutus Turcz. (нині розглядається як синонім визнаної назви Mezia includens (Benth.) Cuatrec., Malpighiaceae) раніше знаходився у гербарії Турчанінова, але всієї папки з цим зразком у KW зараз немає; вона вважається втраченою і вже була відсутня у середині 1920-х рр., коли колекція ще перебувала в CWU. З цієї причини назву S. involutus лектотипіфіковано тут зразком з гербарію MPU, на заміну втраченого або знищеного голотипу. Наголошено на необхідності ретельного аналізу протологів, наявного оригінального матеріалу та асоційованої інформації для правильної типіфікації.

Наведено загальні рекомендації шодо правильного позначення типів назв таксонів, що було описано М. С. Турчаніновим у серії статей "Animadversiones..." (а також у деяких інших його публікаціях). На основі чітких вказівок у протологах зроблено висновок про те, що усі (або майже всі) таксони, описані в цих публікаціях, базуються на зразках з приватного гербарію Турчанінова, який у 1840-х рр. був подарований ним Харківському університету (CWU), а у 1940-х рр. переміщений до Інституту ботаніки у Києві (KW). Отже, голотипи та синтипи цих таксонів зараз знаходяться майже виключно у гербарії KW. Обговорено декілька випадків правильних і неправильних позначень типів, зокрема, для деяких південноамериканських представників родин Brassicaceae, Geraniaceae та Hypericaceae, центральноамериканських Malvaceae та південноафриканських Polygalaceae. Наведено інформацію про віднайдений у KW голотип Abelmoschus achanioides Turcz. (зараз визнаний під назвою Malvaviscus achanioides (Turcz.) Fryxell, Malvaceae), а попередню лектотипіфікацію цієї назви зразком з гербарію G визнано недійсною. Голотип Stenocalyx involutus Turcz. (нині розглядається як синонім визнаної назви Mezia includens (Benth.) Cuatrec., Malpighiaceae) раніше знаходився у гербарії Турчанінова, але всієї папки з цим зразком у KW зараз немає; вона вважається втраченою і вже була відсутня у середині 1920-х рр., коли колекція ще перебувала в CWU. З цієї причини назву S. involutus лектотипіфіковано тут зразком з гербарію MPU, на заміну втраченого або знищеного голотипу. Наголошено на необхідності ретельного аналізу протологів, наявного оригінального матеріалу та асоційованої інформації для правильної типіфікації.

На доповнення до нещодавно проведеної авторами лектотипіфікації назви Senecio praealtus Bertol. var. borysthenicus DC. (зразок з гербарію G-DC), що була запропонована О. П. де Кандоллем на основі зразків A. Л. Анджейовського та В. Г. Бессера з України, подано інформацію про додаткові оригінальні зразки цього таксона (KW: історичні гербарні колекції Бессера та Турчанінова), який зараз розглядається як Jacobaea borysthenica (DC.) B. Nord. & Greuter, а донедавна широко визнавався як Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern. (Asteraceae). Зокрема, у гербарії KW виявлено два ізолектотипи, зібрані Анджейовським біля Кисляківки (зараз Лимани, Миколаївська область, Україна), а також деякі інші зразки, зібрані біля Запоріжжя (Анджейовський) та на півдні Поділля (Бессер та/або Анджейовський). Обговорено певні споріднені східноєвропейські таксони зі складу систематично складної групи Jacobaea vulgaris Gaertn. (= Senecio jacobaea L.) aggr., а також назви, що були невірно застосовані до даного таксона. Прояснено таксономічний статус Senecio divaricatus Andrz. (nom. illeg., non L.): ця назва є синонімом Jacobaea borysthenica. Підтверджено, що Senecio podolianus Panigrahi є незаконною назвою, помилково запропонованою на заміну S. borysthenicus. Ймовірно, що вид Jacobaea borysthenica близько споріднений з J. andrzejowskyi (Tzvelev) B. Nord. & Greuter та J. vulgaris subsp. pannonica Hodalova & Mered'a; два останні морфологічно відмінні від J. borysthenica, але дуже подібні між собою, а може й належать до одного й того ж виду. Потрібні подальші дослідження для виявлення складної еволюційної та біогеографічної картини у межах видового комплексу J. vulgaris aggr. у Східній Європі та на прилеглих територіях.

Розглянуто історичні відомості щодо трапляння Chenopodium ficifolium (Chenopodiaceae) та сучасний статус виду в Новій Зеландії. Цей вид євразійського походження наводився для Нової Зеландії як випадково занесений адвентивний вид, принаймні з часів першої вказівки Кирка 1896 року, який знайшов С. ficifolium у 1892 р. в порту м. Веллінгтон на купах корабельного баласту. Відомо щонайменше сім надійних зборів або вказівок у різних географічних регіонах - від Північного острова (Окленд і Веллінгтон) до Південного (Крайстчерч) та одного з південних островів Тіті. Проте, фактичне поширення виду в Новій Зеландії, ймовірно, виявлене недостатньо через його подібність до С. album. Вірогідно що, С. ficifolium був уперше занесений до Нової Зеландії значно раніше, ніж у 1892 р., про що свідчить гербарний зразок, зібраний Дж. Еверардом Хоумом у 1840-х роках. Цей зразок нещодавно був знайдений в історичному гербарії Турчанінова (складова частина Національного гербарію України - KW); це лише один із багатьох ранніх зразків у KW, зібраних Хоумом, А. Каннінгемом і Р. Каннінгемом у Новій Зеландії в першій половині XIX ст. Швидше за все, Турчанінов отримав ці новозеландські зразки з Королівського ботанічного саду К'ю в обмін на свої сибірські чи інші колекції. Зазначено, що ретельний перегляд новозеландських зразків, наявних у гербарії Турчанінова в KW, виявить важливі та цікаві результати не лише щодо аборигенних рослин (включаючи типові зразки), але й щодо адвентивних (чужорідних) видів, занесених на ранніх етапах європейської колонізації; це дозволить прояснити найдавніші етапи їх експансії в Новій Зеландії.